хочу сюда!
 

Ira

34 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «прапори»

Токмаччина і незалежність

9:00 Збір патріотів Токмаччини біля птаха з двома крилами-прапорами УССД і Народної Армії. Знамена синьо жовте і червоно-чорне свіжі, оновлені. Українці радо вітаються, розподіляють прапори по машинах. Кожен висловлює власний погляд на маршрут і скоро виїздять по узгодженому маршруту. Сьогодні колону веде Віктор.

Хвилина пам’яти застала колону на трасі.

Вшанували всіх полеглих захисників України у Московсько-Українській війні.

Провідали ветерана Московсько-Української війни, Апанасовича. Зробили фотосесію.


Люди нас радісно вітали. К@цапи казилися. Все як зазвичай.

З Днем незалежності України

Любі друзі і подруги, громадяни України, націоналісти і просто патріоти!!!
Щиро поздоровляю Вас з двадцятилітнім ювілеєм "Дня незалежності", з найпершим державним святом по його важливості для української нації. Все є в нас для нормальної цивілізованої державності. Хоча багато є речей, які існують "догори ногами". Є чим зайнятися і нам і прийдешним поколінням.
Любі токмачани, українці, громадяни України!!!
Оздоровлюйтеся! Гуртуйтеся! Навчайтеся!
Дай Бог вам козацького здоров'я і мужньої вдачи!!!
Місто Токмак, Запорізької області.
24 серпня 2011 року.
"День незалежності України".
Святкові державні прапори "забули" вивісити на міськвиконкомі і районній державній адміністації, райраді і міськраді (один будинок), будинку районного суду і Службі безпеки України. Зрозуміло, що після такого "чину" не всякий заклад освіти і не всякий підприємець осмілиться вивісити державний прапор на своїй школі, чи на своїй будівлі. Не помічено жодного транспоранта поздоровлення зі святом по місту. Отакі на Токмаччині 100-відсоткові воріженьки, що мають зникнути якнайшвидше!

Визрівання 3-ї Світової війни

1.       Весна 2010. Ветерани та проросійські організації встановлюють бюст одному з організаторів 2-ї Світової війни і кату українського народу Сталіну в Запоріжжі. Комуністи і проросійські організації у місті Одеса встановлюють пам’ятник Катерині Другій, у Полтаві пам’ятник Петру Першому, у Карпатах встановлюється пам’ятник угорським фашистам. Це означає, що Україну готують до війни саму з собою. Така тактика завжди застосовувалася Суздаллю-Московією-Російською Імперією проти України і завжди давала найкращий результат. Вперше застосована була перед татаро-монгольською навалою. "Страви ворогів між собою, виступи на боці одного і добий їх".

2.        Велику роль у нагнітанні ворожнечи між українцями відіграє і активізація дій РПЦ та її голови.

3.       Загибель політиків європейських, що беззастережно підтримували Україну. «… 10-го квітня 2010 біля Смоленська загинули видатні представники політикуму Республіки Польща, включно з Президентом Польщі Лехом Качинським та його дружиною». http://old.pauci.org/ua/

4.       Нищення бюсту Сталіна і переслідування патріотів України. Забивається клин між міліцією та самим українським народом, особливо патріотичною його частиною.

5.       Весна 2011. Представник КПУ забиває черговий гол у ворота дурням. Верховна Рада приймає Закон про червоний Прапор (перемоги). Підлі "космонавти" могильова катують Львів 9 травня перегадивши львів’янам «свято і поминальний день». Водночас проросійські сили в Україні, вкупі з російськими керівниками «дожимають» Президента України і змушують його таки підписати вбивчий для України Закон про прапор перемоги 25.05.2011.

6.       Літо. Кремль радіє. Усе лайно російське збирається поїхати до Львова. Є чудова нагода у Кремля і здихатися цього лайна, і попутно звинуватити в тому Україну, хоч війну починай, тим більше що на роль Ката більше претендує Україна. І Президент десь біля портретів Сталіна засвітився, і за пошкодження його малих архітектурних форм людей катують та судять. І прапором червоним Україна себе «позначила» як загарбник. І активних ворогів «прапора загарбання та насилування Європи» в Україні тримають за гратами. А в Росії біля портретів Сталіна «засвітилися» лише юнаки та юнки, і Президент РФ Медведєв ось-ось ніби-то засудить дії Сталіна.

7.       Від навчань з українським підводним човном росіяни теж «втекли» до навчань в складі сил НАТО. Це теж підірве обороноздатність України.

8.       Початок «сирної» війни» проти України: http://www.regnum.ru/news/polit/1415389.html

9.       Вже починають «вкидатися» в інформаційний простір статті типу «Аналіттики про вторгнення РФ в Україну» http://blog.i.ua/user/4076949/727039/

10.   Все ближче жаданий «день М», скільки тут залишилося до 22 червня!? І така неприємність! Звідкілясь взявся ж цей американский протиракетний крейсер «Монтерей». http://state.eizvestia.com/full/rossiya-ispugalas-amerikanskogo-krejsera

11.    Російські політики задіють все що можна і не можна, аби «видавити» той крейсер подалі від України.

12.   Цікаво, чи вийде хто в Україні на захист Президента, Уряду, ВР у випадку агресії Російської Федерації. А з російського боку більшість вже впевнена, кордони не надовго. Чи додумається Президент України відмовити депутатам Російської думи поїздку до Львова на таку сумнівну дату, як 22 червня. Що вони там святкуватимуть!? Початок розстрілу українців у тюрмах, чи напад Гітлера. Як напад Гітлера, то хто тоді зараз зіграє роль Гітлера? Це українська сторона, чи російська?

Катаклізми

Уривок з блогу http://www.credo-ua.org/2011/05/44825, натрапив на роздуми які мені імпонують.

......А тепер ще кілька слів про наболіле. Себто, властиво про масові гулянки, що провокують більшість до емоцій, а не до мислення (і з приводу яких власне і було обпльовано позавчора певну кількість священників своїми ж парафіянами). Чим для вас є патріотизм? Виїздом на городи й дачі? Не найгірший вихід позавчора, принаймні в цьому немає нічого, за що треба було б потім стидатись. Звичайно, краще — помолитись за жертви великої війни, за всіх загиблих: своїх, чужих, українців, німців, євреїв, росіян, поляків, комуністів, повстанців, фашистів, невинних, винуватих... Десятки мільйонів життів. Як на мене, єдина доречна символіка в цей день — чорна стрічка на національному прапорі.

Але ж, можливо, патріотизм — це шарики і колони на Хрещатику? А може, це сто грамів (не менше!) на камеру в якості голови держави? Або гігантоманія з сусідами-росіянами у вигляді кілометрових стрічок з російською царською військовою символікою, сотень старшокласників і студентів — щось все менше різниці з «вавілонською паскою». Християни, патріоти — ніхто вам цього звання не відбирає — чи ми не можемо виявляти свої почуття не за радянськими лекалами?

Досі все ніби нормально, хоч і трохи смутно. Але ж тут входить в дію червоний прапор! Ось, з цієї нагоди і портрети Сталіна вже почали тулити на сцену (добре, що без успіху). Не буду загострювати емоції, але ж чи це не знущання, принаймні над значною частиною українців? Тих, яких масово вивозили до Сибіру, кров'ю яких заливали підлогу на Лонцького, яких гноїли по ГУЛагах, окрадали й залишали помирати в часи Голодомору, таврували зрадниками батьківщини тільки за те, що вони вижили на окупованій території... Це прапор перемоги? Чиєї? Штрафбатів, того живого м'яса, що бігло на німців без гвинтівок, чи тих хто йшов ланкою за ними, з гвинтівками і нашивками НКВД? До речі, з останніх новин я довідався, що «ветеранам»-НКВДистам з заградпідрозділів влада недавно підвищила пенсії, а ось ветеранам-фронтовикам — ні. Я вже не кажу про груди, на яких нема де тулити ордени за виконані розстріли, ось вам і емоції до теми - послухайте.

Тож що то був за прапор перемоги? Кого над ким? Ні, не радянського народу (знову ж, нема і не було такого) — а радянської імперії над нацистською. А знаєте, від руки кого більше полягло людей: Гітлера чи Сталіна? По документах виходить, що Сталіна. Що, звичайно, не чинить з Гітлера меншого злодія. Але і портрети «вождя» на сцену під час цього свята, а радше масової гулянки, тулити зовсім недоречно. В Європі (увага, передусім йдеться про слов'янські країни!) символіка фашизму і комунізму є однаково заборонена, за її використання передбачено кримінальну (!) відповідальність, а злочини цих двох тоталітарних режимів однаково засуджені. Спробуйте сказати пересічному полякові, що не варто так перейматися могилами в Катині, Харкові чи Мідному. Треба вже і нам робити висновки з минулого.

Нарешті, найважливіше на позавчора питання: Чи справжній християнин повинен битись сьогодні з братом за чиюсь ідеологію?

Я однаково не розумію як екстремістів-провокаторів з червоним прапором, так і ні в чому не ліпших екстремістів-провокаторів з державною символікою, що з різних точок країни (здебільшого, Схід та Тернопіль відповідно) вирішили побитися у Львові, який ніколи не був містом протистоянь і який офіційно заборонив усі провокації на позавчора.

І це ще після таких справді духовних подій: Великдень, беатифікація Йоана Павла ІІ.

Тому від всього вище сказаного і пережитого — величезна туга на серці. Ну не вміємо ми дякувати тим, хто віддавав за нас своє життя, не вміємо ми відмовити в провокаціях тим, хто висилав тоді наших дідів на криваву бойню, не вміємо прощати, не вміємо єднатись, не вміємо спільно молитись за загиблих, не вміємо дати місце задумі, а не емоціям, не вміємо прийняти християнський погляд на події чи шанувати тих, хто хоче це донести... Поки що. І в цих словах криється надія. Зростаймо, дорогі у Христі, зростаймо. Для цього ще є час. Як і для того, щоб перепросити, якщо когось скривдили. І ви мене простіть, якщо когось зачепив.

Блог брата Юрія Блажиєвського, РІСУ