- Здравствуйте, Вы знаете?
- А шо?
- У Вас приятная улыбка:
- И шо?
- Нет, просто так: У Вас приятная улыбка, и все!
- Не морочьте мне голову! Шо Вы хотели?
- Да ничего не хотел! У Вас приятная улыбка, и мне захотелось Вам об этом
сказать.
- И шо теперь? Вы хотите со мной переспать?
- Да упаси Господи! В смысле, я не это хотел сказать.
- А шо Вы хотели сказать?
- Я хотел сказать... Тьфу ты, черт!
- Хто - я?!
- Да не Вы! В общем, мне Ваша улыбка показалось приятной, и я решил...
- Ах, ты решил! А шо я решила, это уже не важно?
- Да послушайте...
- Ничего я не желаю слушать. Я иду, никого не трогаю, а тут подходит какое-то
чмо и начинает меня домогаться!
- Да никого я не домогался!
- Ах, он еще и не домогался! Это не мужики пошли, а какие-то сопли в штанах...
- Слушай, ты!...
- Ого! Начинается!
- Ничего не начинается! Все уже закончилось!
- Шо - закончилось?
- Пошла к чертовой матери! Дура!
- Я!? Подождите, а шо Вы, собственно, хотели?
- За жопу тебя взять!
- Меня?!
- Нет, себя!
- Ну, ладно... А шо ж Вы сразу с грубостей начинаете?
- А как с тобой иначе?! С идиоткой такой!
- Подождите, подождите: Вы познакомиться со мной хотите?!
- Хотел, мля?!
- А теперь - шо?
- Теперь - расхотел!
- А почему - расхотели?
- Потому что ты - дура!
- И все?! Неужто из-за таких пустяков мы теперь не познакомимся?
- Нет!
- А может?...
- Ну, не знаю...
- Давайте попробуем, все-таки!
- Ну, ладно. Так шо я должен сказать?
- Приятное шо-нибудь...
- Ну, попробую... Вы знаете, у Вас приятная улыбка!
- И шо?...
-------------------------------------------------------------------------------------------
На
остановке.
-
Простите, девушка, который час?
- Семь
часов....
-
Спасибо !
- И
всё?! Ни "Как вы прекрасны", ни "Как вас зовут" совсем
обнаглели уже! ! ! !
Літній день, обідня перерва. Завдяки тому, що він знімав крихітну совкову квартиру в п‘яти хвилинах пішки від роботи, майже завжди на обід йшов додому. Цим він економив час і гроші. Зав‘язнувши в складних стосунках і не надто простій роботі, ним цього дня володів сумний, задумливий настрій. Щойно підігрітий борщ був надто гарячим, щоб їсти його одразу, тому погляд його мимоволі перейшов на вікно, і те, що відбувалося за склом. Частину газону, що між будинком і тротуаром, мешканці квартир використовували як клумби, а деякі і як городи, де й справді вирощували овочі. Українці. Цього дня там поралась молода сусідка з першого поверху, а навколо неї бігали, бавлячись, її діти. Миле і зворушливе видовище. Сусідка, до речі, теж досить мила. Врешті, обід перетворився на споглядання за нею, як вона нахилялась із сапою то в одну, то в іншу сторону. Він, давно вже вітаючись із нею, вперше відзначив її привабливість. Доїв борщ, і поплентався назад на роботу.
Півроку пройшли якось самі по собі, в метушні, роботі, з‘ясовуваннях стосунків зі своєю співмешканкою, різних приємних і не приємних моментах, однак із повною відсутністю визначних подій. Стосунки, власне, сходили нанівець, фактично зійшли, хоч і без офіційного проголошення. В крихітній зйомній квартирі поселилась справжня, тягуча самотність.
Посеред новорічних свят, вертаючись додому, він зустрів у під‘їзді сусідку з першого поверху, і привітав зі святами. Та була в гарному настрої, розпитувала про справи, і несподівано спитала про приготування м‘яса. Справді несподівано, бо вона ніби й не мала знати, що в нього досить непогані навички в кулінарії, хоча й без особливих знань. Перекинувшись парою слів, і попрощавшись, він занурився в думки. «Цікаво, де її чоловік ... чи навіть батько дітей… судячи з усього, десь не з ними... сумно… треба привітати малечу солодким, все ж таки свята…
to be continued