хочу сюда!
 

Оксана

45 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-53 лет

Заметки с меткой «твори»

Проколи з учнівських творів

Приколи з учнівських творів

Пропонуємо перечитати перли наших дорогих учнів!

Іван Котляревський «Наталка Полтавка»

1. Коли возний побачив Наталку, то серце у нього тронулось.
2. З переляку серце вискочило на волю.
3. Наталка виходе за першого міцного жениха.
4. Наталка думала, що жених другий раз не прив'яжуться.
5. Твір «Наталка Полтавка» врізав мене у саме серце.
6. Коли не потрібно, то Наталка з Полтави проявляє рішучість.
7. Терпелиха благословляє дітей Наталки і Петра.
8. Наталка хвилювала всіх, хто її розкривав.
9. Горе прибило стару Терпелиху.
10. Вірність у коханні вихваляється перед Наталкою.

via

Іван Котляревський «Енеїда»

1. Про «Енеїду» : твір весь віршований із запорізьким акцентом.
2. Котляревський переплітає в «Енеїді» український народ з троянським.
3. Коли читаєш, то співаєш, коли не ротом, тоді головою.
4. Котляревський перетягнув античних героїв у українське вбрання.
5. Еней був алкоголіком, а коли треба, то перетворювався у справжнього героя.
6. Котляревський переплутав українських героїв з античними.
7. Енеїда не любила Енея.

Леся Українка «Лісова пісня»

1. Лукаш за професією був музикант.
2. Коли Лукаш грав на сопілці, то він виливав на людей навколишній світ.
3. Леся Українка Косач — поетеса.
4. Лукаш любив свою улюблену героїню цього твору — Мавку.
5. Мавка любить красу, але чомусь її руйнує.
6. Мавка — це істота, але одягнена в людину.
7. Леся Українка змальовує ліс як сукупність особистостей.
8. Я думаю, що у нас немає людей, яким би не подобалися твори Лесі українки , а якщо вони є, то з ними треба боротися.
9. Пліч-о-пліч із чоловіками в боротьбі за волю із словом в руках стояли жінки.

via

«Слово о полку Ігоревім…»

1. З великою любов'ю автор змалював образ Ігоря.
2. Ярославна дуже плакала і тоді Ігоря відпустили з полону.
3. Коли Ярославна плакала, то сльози у неї були чисті.
4. Коли Ігор побачив Золотий Сон , то він задумався, але не надовго.
5. Ярославна надихувала письменників, щоб вони про неї писали.
6. Природа радо зустріла Ігоря.
7. Ігор любив не тільки Ярославну, а й свою руську землю.
8. Ігор без вагань би віддав своє життя, якщо б від нього це залежало.
9. Ігор бився мужньо, поки не осліп.
10. Ігор любив своє військо і казав: «Я буду битися з вами і помру з вами».

Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря»

1. Миколу і товаришів заарештували, але через час відмінили кріпацтво і їх відпустили на волю.
2. Микола утік з Вербівки, щоб побродити, втратити свого товариша і, щоб через 20 років повернутися старим дідусем.
3. Я була дуже вражена, коли повернувся Микола, а в його хаті ще хтось жив.
4. Повість «Микола Гоголь», де автор створив образ Миколи Джері.
5. Іван Нечуй-Левицький приніс мені чудовий твір «Микола Джеря».
6. У кінці ХІХ століття почали видавати на руки твори з «Миколою Джерею».
7. М. Бунтарський дає настрої селянам.
8. Микола з осавулою захищає кріпаків.
9. Мені в душу упав твір «Микола Джеря».
10. У нашому селі Миколу і його сім'ю запам'ятали надовго.

https://clicow.com.ua/enej-buv-alkogolikom-prikoli-z-uchnivskih-tvoriv

Навіяло в кафешці. Така собі мала проза

Спогад
Надзвичайні вечори ліхтарів та тіней, людей та тротуарів. Танець кохання світла і ночі. Я поволі переступаю по холодному асфальті і поринаю у цей настрій затишних вулиць вечірнього міста. Кудись іду.. Хоча, скоріше, не кудись, а звідкись, від чогось. Тікаю від надокучливих годин чи, можливо, нав’язливого буття. Куди від них заховатись? Здається, наче між незнайомими мені самому будинками мене ніхто не знайде: ні час, ні буття, ні самота. Ось минаю ще один двір, ще одну стіну. Уже і не знаю, де я. Але тут краще.

            Я йду за ліхтарями. Але я не сам. Я йду за руку зі своїм Спогадом, а позаду плететься маленька Журба. А під ліхтарями лише одна тінь.

-         Ти збожеволів, хлопче!

Звісно, що ні. Вони справді є. Ось вони, біля мене. Ми іноді виходимо на прогулянку разом. Знаєш, вони соромляться моїх буднів, тому я прихожу сюди, під світло ночі. Я говорю, дивлюсь на них,  і не бачу, що під ліхтарем лише одна тінь.

Журба. Вона зовсім маленька і ходить лише зі Спогадом.

-         І що ж це за спогад?

О, цей спогад. Він прекрасний. Наче широкий лан. Такий неосяжний, такий вільний і такий невблаганний. І ось він, наче тут. Наче я можу взяти ті колоси в руку, пригорнути до лиця… О, Господи, цей запах! Як я любив ту пшеничну красу.

Мій спогад…Це безкраї небеса над широким ланом. Блакитне небо між колосками пшениці. В мене наче виростають крила, коли я поринаю у синю вись, коли я наодинці зі своїм Спогадом.

Ці зустрічі. Вони проходили літнім дощем. Тихий шум і мокрі доріжки. Теплі краплі на гарячих обличчях. Тоді ніхто не бачив сліз щастя на моїх очах. А теплий дощ падав на плечі, ніжно огортав груди, наче обійми. Цей Спогад…

Тиха ніч. Затишна вуличка і старі будинки. Я, блакитне небо над широким ланом і теплий дощ із запахом пшениці. Та під ліхтарем лише одна тінь. А десь поруч – моя маленька Журба.

Твір на вільну тему.

      У продовження вчорашньої теми...
       Коли я вчилась у школі, як і будь-хто з тих людей, кому доведеться читати цю замітку, у переліку шкільних предметів для вивчення та оцінювання значилась література. У час мого навчання - українська і російська, пізніше - ураїнська і зарубіжна.
        Нас у школі зобов"язували прочитати певний перелік книжок. Геніїв минулого. Називати прізвища та імена не буду, ви й без мене їх чудово знаєте. 
І, звісно, після прочитаного ми писали твори. Опис, характеристика та, безумовно, аналіз вчинків головних героїв. 
Яким чином це відбувалось у мене? Відповідаю. У неділю (ми вчились протягом шести днів, тому неділя - єдиний день, який був вільний від занять) я йшла у бібліотеку. Там просила книжки критиків, з їх думками стосовно конкретного твору, а потім збирала до купи фрази, цитати, слова, міняла місцями вже сказане, замінювала синонімами і виходив зв"язний текст. На уроках російської літератури це чудово проходило. Текст був "списаний" грамотно - не прикопаєшся, слова сказані "по-дорослому", розумно. І оцінки були високі. А на уроках української літератури цей номер проходив не завжди.
      Чомусь згадала це сьогодні зранку.
Ви тільки уявіть! Мільйони людей примусово читають визначені книжки. Обов"язково. Знають напам"ять імена головних героїв, їх вчинки. І потім аналізують, чому він чи вона так вчинили....
      Це вигадані герої. Це вигадані історії. Це всього-навсього казки. А школярів примушують аналізувати вчинки вигаданих людей.... І окрім того, правильний чи неправильний аналіз зробив учень визначає вчитель, у якого своє життя, своє власне бачення, свої принципи. 
У житті все інакше. Зовсім. 
І ще одне... 
Чому дітей вчать саме за цими книжками? Чому саме цих людей називають геніями? 

     А до чого тут вищезгадана стаття? 
Все до банального просто. Людина, коли дорослішає, свідомо шукає "згадки" з книжок у житті поза межами шкільних стін, а потім дуже дивується та розчаровується, що вчинки реальних людей не співпадають з написаним. До речі, є ще один цікавий висновок. Ті люди, які "погано" вчилися у школі, не читали книжок, не особливо переймаються філософськими питання життя та буденності. Не шукають знаків та закономірностей. А просто живуть.