хочу сюди!
 

Natalia

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Навіяло в кафешці. Така собі мала проза

Спогад
Надзвичайні вечори ліхтарів та тіней, людей та тротуарів. Танець кохання світла і ночі. Я поволі переступаю по холодному асфальті і поринаю у цей настрій затишних вулиць вечірнього міста. Кудись іду.. Хоча, скоріше, не кудись, а звідкись, від чогось. Тікаю від надокучливих годин чи, можливо, нав’язливого буття. Куди від них заховатись? Здається, наче між незнайомими мені самому будинками мене ніхто не знайде: ні час, ні буття, ні самота. Ось минаю ще один двір, ще одну стіну. Уже і не знаю, де я. Але тут краще.

            Я йду за ліхтарями. Але я не сам. Я йду за руку зі своїм Спогадом, а позаду плететься маленька Журба. А під ліхтарями лише одна тінь.

-         Ти збожеволів, хлопче!

Звісно, що ні. Вони справді є. Ось вони, біля мене. Ми іноді виходимо на прогулянку разом. Знаєш, вони соромляться моїх буднів, тому я прихожу сюди, під світло ночі. Я говорю, дивлюсь на них,  і не бачу, що під ліхтарем лише одна тінь.

Журба. Вона зовсім маленька і ходить лише зі Спогадом.

-         І що ж це за спогад?

О, цей спогад. Він прекрасний. Наче широкий лан. Такий неосяжний, такий вільний і такий невблаганний. І ось він, наче тут. Наче я можу взяти ті колоси в руку, пригорнути до лиця… О, Господи, цей запах! Як я любив ту пшеничну красу.

Мій спогад…Це безкраї небеса над широким ланом. Блакитне небо між колосками пшениці. В мене наче виростають крила, коли я поринаю у синю вись, коли я наодинці зі своїм Спогадом.

Ці зустрічі. Вони проходили літнім дощем. Тихий шум і мокрі доріжки. Теплі краплі на гарячих обличчях. Тоді ніхто не бачив сліз щастя на моїх очах. А теплий дощ падав на плечі, ніжно огортав груди, наче обійми. Цей Спогад…

Тиха ніч. Затишна вуличка і старі будинки. Я, блакитне небо над широким ланом і теплий дощ із запахом пшениці. Та під ліхтарем лише одна тінь. А десь поруч – моя маленька Журба.

1

Коментарі

Гість: Fragrand

117.10.13, 22:59

красиво.
у меня так в кафе куртку сперли

    217.10.13, 23:02Відповідь на 1 від Гість: Fragrand

    дякую
    так захопились)

      Гість: Fragrand

      317.10.13, 23:09Відповідь на 2 від УКРАЇНЕЦЬ!!!

      дякую
      так захопились)
      знаете, бывает такое стечение мотивов души, окружения и обстановки, с погодой, которая так и шепчет когда ты фонтанируешь идеями.
      Какими?
      да любыми!!
      от душевно-счипательной поези, до жосткой урбанистичной фантастики.
      ...хуже всего когда такие идеи - яркие и самобытные - не запоминаются и навсегда уходят в нибытие.
      Я столько уже в жизни тем пропустил - невероятно!
      ...обидно.....
      Так выпьем же за то, что бы ручка и бумага всегда были под рукой!

        418.10.13, 01:02

        гарно..
        світлий сум..осінній спогад