хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «президент україни»

Вован, не ображайся, але так і далі буде

«Такі дії можуть поставити під загрозу повернення наших моряків»: Володимир Зеленський розкритикував очільника МЗС Павла Клімкіна через ноту РФ

27 червня 2019 року - 17:47

«Такі дії можуть поставити під загрозу повернення наших моряків»: Володимир Зеленський розкритикував очільника МЗС Павла Клімкіна через ноту РФ

Президент України Володимир Зеленський дорікнув міністру закордонних справ Павлу Клімкіну через те, що він не погоджує з Главою держави важливі міжнародні кроки. Зокрема, йдеться про відповідь МЗС на ноту РФ щодо звільнення українських моряків.

«Я як Президент України дізнаюся інформацію про наші міжнародні кроки з інтернету, а точніше сказати – з «Української правди». Я зараз кажу про ноту, яку ми отримали від Російської Федерації стосовно повернення наших моряків, та про ноту-відповідь, яку надіслало МЗС. Я, Президент України, в очі не бачив нашої відповіді на ноту РФ. Пан Клімкін не вважає за потрібне обговорювати такі питання з Президентом України. А це питання безпеки, питання життя наших громадян. Це пріоритет кожного президента – подобається він комусь чи ні. Помічники, дипломати кажуть мені, що такі дії можуть поставити під загрозу повернення наших моряків», – заявив Володимир Зеленський під час брифінгу 27 червня.

Він нагадав, що звертався до Верховної Ради щодо звільнення Павла Клімкіна, однак парламент провалив розгляд відповідного подання.



Також Володимир Зеленський звернувся до Президента РФ щодо полонених українських моряків.

«Я хочу звернутися до Президента Російської Федерації Володимира Путіна: у нас у всіх є діти. Поверніть дітей батькам», – сказав Глава держави російською мовою.

https://www.president.gov.ua/news/taki-diyi-mozhut-postaviti-pid-zagrozu-povernennya-nashih-mo-56085


Отакої!

Володимир Зеленський висловив розчарування рішенням ПАРЄ щодо делегації РФ та нагадав про необхідність звільнення полонених українських моряків

25 червня 2019 року - 12:33

Володимир Зеленський висловив розчарування рішенням ПАРЄ щодо делегації РФ та нагадав про необхідність звільнення полонених українських моряків

Президент України Володимир Зеленський висловив розчарування у зв’язку з рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи затвердити без обмежень повноваження делегації Російської Федерації. Глава держави підкреслив, що минулого тижня під час офіційних візитів до Франції та Німеччини особисто обговорював питання повернення російської делегації з Президентом Франції Еммануелем Макроном і Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель.

«Намагався переконати пана Макрона та пані Меркель, що повернення російської делегації до ПАРЄ можливе лише після того, як Росія виконає принципові вимоги Асамблеї. Шкода, що наші європейські партнери нас не почули та вчинили інакше», – написав Володимир Зеленський на своїй сторінці у Facebook.

Глава держави висловив сподівання, що прибічники повернення російської делегації, які аргументували свою позицію необхідністю захисту прав людини і громадянина,  відстоюватимуть також повернення полонених українських моряків. Адже сьогодні, 25 червня, спливає термін виконання відповідного наказу Міжнародного трибуналу з морського права.

«Головним аргументом за повернення стала необхідність захисту прав людини і громадянина як найвищих демократичних цінностей. Маю надію, що у питанні захисту демократичних цінностей ні в кого не було думок про цінності матеріальні. А ще дуже хочу побачити, як прихильники повернення російської делегації в Асамблею – організацію, яка 70 років захищає верховенство права в Європі, – відстоюватимуть і вимагатимуть іншого повернення – повернення полонених українських моряків», – наголосив Президент.

Також Глава держави подякував українській парламентській делегації і дружнім національним делегаціям, які мужньо боролися до кінця у відстоюванні позиції України.


Ото кипить робота, ото президент кпинить з держави

Зеленський регламентував діяльність Офісу Президента і перепризначив його керівництво



Президент Володимир Зеленський затвердив положення про Офісі Президента і перепризначив керівництво Адміністрації Президента керівниками Офісу. Про це йдеться в указах №436-450 від 25 червня, передають Українські Новини.

Згідно з указом, Офіс Президента є постійно діючим допоміжним органом, основним завданням якого є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом визначених Конституцією повноважень.

До складу Офісу входять: керівник Офісу, перший заступник і заступники, керівник апарату, перший помічник і помічники Президента, радники Президента, прес-секретар Президента, представники та уповноважені Президента, кабінет Президента, кабінет керівника Офісу, директорати та департаменти.

Зеленський звільнив Сергія Трофімова з посади першого заступника глави Адміністрації Президента і призначив його першим заступником керівника Офісу Президента (укази №437 та 438).

Також Президент звільнив Олексія Гончарука, Юрія Костюка, Вадима Пристайка, Руслана Рябошапку, Кирила Тимошенко з посади заступника глави Адміністрації і призначив їх заступниками керівника Офісу (укази №439-448).

Зеленський, крім того, звільнив Олексія Дніпрова з посади керівника апарату Адміністрації і призначив його керівником апарату Офісу (укази №449-450)

Як повідомляли Українські Новини, 20 червня Зеленський створив Офіс Президента і комісію з реорганізації Адміністрації Президента.

Зеленський звільнив Андрій Богдана з посади глави Адміністрації Президента і призначив його руководимтелем Офісу Президента.
https://ukranews.com/ua/news/638735-zelenskyj-v-ofis-prezydenta-perepryznachyv-kerivnytstvo-i-reglamentuvav-jogo-diyalnist

Повноваження президента: очікування і реальність

Повноваження президента: очікування і реальність Зеленського

Віктор МЕЛЬНИЧЕНКО

101 рік тому з-під пера Михайла Грушевського вийшов своєрідний маніфест вітчизняного державотворення «На порозі нової України». Як відповідальний науковець автор подав виклад власних думок щодо перебігу та перспектив Української революції з підзаголовком «Гадки і мрії». Важко сказати, на порозі чого стоїть українське суспільство сьогодні, але цей підзаголовок дуже пасував би більшості прогнозів щодо майбутніх дій новообраного президента України Зеленського. Бо складається враження, що відбулися вибори абсолютного монарха, який за бажання може все. Але ж реальними повноваженнями президента України це аж ніяк не передбачено. 

Блискуча не в усьому перемога

Президент в Україні майже завжди був чимось значно більшим, аніж просто президент. Закони і сама Конституція неодноразово пристосовувалися під веління першої особи держави. І навіть якщо змістовно їхні положення не змінювалися, то набували подекуди на догоду першій особі дуже специфічної інтерпретації.

Хіба що впродовж 20062010 років фактичний статус глави держави наблизився до формального. Невисокий рівень парламентської підтримки Віктора Ющенка зумовив стан нестійкої рівноваги на українському політичному олімпі. Помітно виросла роль права і судів у регулюванні відносин між вищими органами державної влади. Схоже, найближчим часом ми повернемося до такого стану знову. Наочною є відсутність пропрезидентської фракції у нинішньому складі Верховної Ради, хоч він і допрацьовує останні місяці. Очікування зростання ролі законодавства, що визначає «правила гри» для державних інституцій, вже виявляються в анонсуванні спроб його підкоригувати не на користь президента.

Та все ж не можна заперечувати ключове значення рівня підтримки глави держави. Сьогодні здебільшого наголос робиться на рекордності досягнутого рівня, бо 73,22% голосів ще не вдавалося здобути жодному з обраних президентів незалежної України. Але з урахуванням того, що понад 11 млн співвітчизників вибори проігнорували, за кількістю одержаних голосів перемога помітно тьмяніє. У порівнянні з попередниками, Володимира Зеленського (13,5 млн) підтримали більше виборців, аніж Петра Порошенка у 2014 році (9,9 млн) або навіть Віктора Януковича у 2010 році (12,5 млн), але менше, ніж Віктора Ющенка у 2004-му (15,1 млн) чи Леоніда Кучму в 1999-му (15,9 млн). Якщо врахувати відверто протестний характер голосування та власний (якщо він справді є таким) електорат новообраного президента у першому турі усього в 5,7 млн голосів, то можна стверджувати, що нищівна поразка Петра Порошенка не означає блискучої перемоги персонально Володимира Зеленського.

Після інавгурації новообраному главі держави потрібно буде ще довести, що виборці підтримали саме його, а це вимагатиме вельми активної діяльності. І дуже непростої, бо повноваження президента України — це не права, які він може реалізовувати на власний розсуд або відмовитися від такої реалізації. Це правообов’язки, де суспільна необхідність помітно превалює над можливістю, тож доведеться на практиці засвоювати народну мудрість: «Хіба ж то хочеш? Мусиш!».

Пастка для президента

Роль інституту президентства в сучасній Україні визначається тим, що вона за формою правління, використовуючи класичні поняття, є парламентською республікою. Точніше, дефектною парламентською республікою.

Парламентською — бо уряд, який здійснює виконавчу владу, не тільки несе відповідальність виключно перед парламентом, але й формально призначається ним. На відміну, наприклад, від братньої Литви, де уряд складає повноваження і перед новообраним парламентом, і перед новообраним президентом, в Україні Кабінет міністрів складає повноваження виключно перед новим складом Верховної Ради.

Президент, який не спирається на більшість у Верховній Раді, може чинити суттєві перешкоди здійсненню державного управління, але не визначати його зміст в цілому.

А дефектність, порівняно з класичною парламентською моделлю, полягає у встановленні Конституцією України низки повноважень президента, які дозволяють йому втручатись у здійснення державного управління. Зокрема, ветуючи ухвалені парламентом закони (подолання вето передбачає повторне ухвалення закону кваліфікованою більшістю конституційного складу парламенту); зупиняючи з мотивів неконституційності акти уряду (з перспективою тривалого розгляду у Конституційному суді України); втручаючись у вирішення питань зовнішніх відносин, національної безпеки та оборони (через призначення вищих посадовців та безпосереднє керівництво); скасовуючи акти голів місцевих державних адміністрацій тощо. Простіше кажучи, президент, який не спирається на більшість у Верховній Раді, може чинити суттєві перешкоди здійсненню державного управління, але не визначати його зміст в цілому.

Вплив глави держави визначається наявністю або відсутністю переконливої парламентської підтримки.

Між тим, всенародність вибору у свідомості співвітчизників зазвичай кореспондується зі сподіваннями на вирішення нагальних питань переважно соціально-економічного спрямування. Але ними, за Конституцією України, опікується уряд, склад і зміст діяльності якого зумовлено розстановкою політичних сил у парламенті. Тож вплив глави держави визначається не тільки і не стільки безпосереднім здійсненням конституційних повноважень президента, але опосередковано — наявністю або відсутністю переконливої парламентської підтримки. Така підтримка є аргументом у відносинах не тільки з виконавчою владою.

Коли Конституційний суд України, всупереч неодноразово висловленій раніше власній правовій позиції, 30 вересня 2010 року вирішив визнати неконституційною зміну Основного Закону у 2004 році, пояснити це можна не стільки аргументами в тексті конституційного подання, скільки тим, що його підписали 252 народних депутати України.

Тривалий час парламентська підтримка президентів забезпечувалася передусім більш поступливими президентській «аргументації» депутатами-мажоритарниками. Однак похмурий фінал президентства Януковича виявив, що цього замало. Потрібна не тільки правдами і неправдами сконсолідована більшість, але й наочний вияв відповідності політичного структурування парламенту волевиявленню виборців. І коли на парламентських виборах 2012 року у загальнодержавному окрузі партія президента одержала всього 30% (6,1 млн) голосів (навіть із союзною КПУ тільки 43,2%), тоді як «Батьківщина», «Удар» і «Свобода» — разом 50%, доля Віктора Януковича була фактично вирішена: потрібно було лише сконсолідувати опозицію та підшукати привід зі значним мобілізуючим потенціалом.

Президент має у стислий термін довести суспільству свою ефективність, водночас не маючи суттєвих важелів впливу на суспільні процеси.

Тож перспективи президента Зеленського визначаться вже на парламентських виборах цього року. Про те, наскільки складним є це завдання, свідчить приклад попередника. «Блок Петра Порошенка» на парламентських виборах 2014 року одержав підтримку тільки 3,4 млн виборців, посівши друге місце. Чисті втрати — 6,5 млн голосів за якихось півроку. Ще більш катастрофічними були результати «Нашої України» на виборах 2006 року — 3,5 млн (13,95%) голосів, третє місце. І не стільки масштабом електоральних втрат, скільки тим, що Віктор Ющенко до парламентських виборів не зумів скористатися неабиякими повноваженнями, які йому належали відповідно до Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

Складність становища новообраного глави держави визначається тим, що він має у стислий строк довести суспільству свою ефективність, водночас не маючи суттєвих президентських повноважень, реальних важелів впливу на суспільні процеси.

Посадовий дефіцит, кадровий голод і повноваження президента
Державні посади усюди і в усі часи (Україна тут не виняток) були непоганим засобом платежу за підтримку при здобутті державної влади. Чільна проблема за демократичної організації суспільства — не втратити цю владу внаслідок, скажімо делікатно, не зовсім кваліфікованої та відповідальної діяльності таких призначенців. Висування власних кадрів для президента Зеленського важливе ще й для їх «обкатки» перед наступним рекрутуванням до депутатського корпусу.

Можна продовжити традицію заміни чужих керівників на своїх у сфері національної безпеки та оборони, однак там напевне виникнуть певні проблеми з пошуком професійно придатних працівників.

Натомість коло посад, на які глава держави може призначати на власний розсуд, обмежене. Це передусім керівництво апарату Ради національної безпеки та оборони, Адміністрації президента, Державного управління справами, Національного інституту стратегічних досліджень, Національної академії державного управління. Ймовірно, можна продовжити традицію заміни чужих керівників на своїх у сфері національної безпеки та оборони, однак там напевне виникнуть певні проблеми з пошуком професійно придатних працівників. Призначення в диппредставництва України за кордоном може стати неабияким благом для окремих осіб, але мало що дасть президенту для утвердження впливу в суспільстві.

Частина призначень, які відповідно до Конституції та законів України належать до повноважень президента України, є строковими, тож потрібно буде очікувати виникнення вакансій. Приміром, члени ради Національного банку України призначаються на сім років, члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення — на п’ять, судді Конституційного суду — на дев’ять тощо. А у ч. 4 ст. 11 Закону України «Про природні монополії» навіть зазначено: «Не можуть бути підставами для звільнення голови, члена комісії набуття повноважень новообраним президентом України». Утім, є проблеми із заміщенням посадовців, які призначаються саме на строк повноважень президента України.

У структурах виконавчої влади ще з часів Леоніда Кучми стратегічно важливими вважалися посади голів місцевих державних адміністрацій, призначення яких здійснюється «президентом України за поданням Кабінету міністрів України на строк повноважень президента України». За умов виключно парламентської відповідальності уряду президент може бути фактично позбавлений цього засобу впливу на становище на місцях. Можна скільки завгодно не погоджуватися з кандидатурами, поданими для призначення Кабінетом міністрів України, але відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», «у разі обрання нового президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій». У цьому відношенні відставки окремих голів МДА викликані виключно особистими, а не діловими міркуваннями.

Частина державних посад заміщуються за участю глави держави, але за обов’язкової згоди Верховної Ради (фактично парламентської більшості). Зокрема, така згода потрібна для звільнення і призначення генерального прокурора. Президент уповноважений звертатися до Верховної Ради з поданнями щодо звільнення та призначення голови СБУ, міністрів оборони та закордонних справ, але остаточне рішення приймає тільки парламент.

Положення законів, які встановлюють повноваження президента України призначати  директорів Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань, формування державних колегіальних органів, мають всі ознаки неконституційних.

Слід врахувати, що частково кадрові повноваження надані президенту України тільки законами і мають ознаки неконституційних. П. 31 ч.1 ст. 106 Конституції України встановив, що повноваження глави держави вичерпно визначаються Основним Законом. Є правова позиція КСУ, який визнав неконституційною практику надання президенту України повноважень, не передбачених Конституцією (рішення №7-рп/2003 від 10 квітня 2003 року, №9-рп/2004 від 7 квітня 2004 року, №1-рп/2007 від 16 травня 2007 року тощо).

Наприклад, п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачає тільки повноваження президента України вносити подання про призначення міністра оборони України, міністра закордонних справ. Натомість Закон України «Про Кабінет міністрів України» також встановив можливість звільнення цих міністрів за поданням глави держави. Положення законів, які встановлюють призначення президентом України директорів Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань, формування державних колегіальних органів, мають всі ознаки неконституційних.

Однак не тільки обмежене коло посад, недискреційний та строковий характер призначень на більшість з них обмежать кадрові повноваження президента. Його перевага як нової людини в державному апараті тут обертається на ваду: він вимушено буде приймати рішення, покладаючись на чужу думку.

Двобій чи компроміс?

Конституція України визначає Верховну Раду «єдиним органом законодавчої влади». Це відповідає дійсності в тому розумінні, що жоден інший орган держави не може ухвалювати закони. Але й парламент може здійснювати законодавчу владу самостійно тільки за умови, що закони будуть ухвалюватися більшістю у 2/3 від його конституційного складу. Тоді він може повністю ігнорувати позицію президента, навіть оприлюднюватися закони будуть за підписом спікера.

На практиці ж, оскільки консолідація на підтримку закону більшості в понад 300 депутатів — скоріше виняток, аніж правило, законодавчу владу здійснюють спільно Верховна Рада і президент України. Наділений правом вето, яке долається винятково кваліфікованою більшістю, президент спроможний заблокувати спроби законодавчого регулювання окремих правовідносин. Достатньо нагадати, що перший закон про Кабінет міністрів України ухвалювався десять років і був ухвалений з десятої спроби. В реаліях сьогодення це означає, що парламент буде вимушений рахуватися з позицією глави держави при ухваленні законів, ініційованих як народними депутатами, так і урядом.

З іншого боку, будь-які президентські законопроекти не мають перспектив ухвалення без згоди більшості парламентарів. Формально глава держави є навіть суб’єктом пріоритетної законодавчої ініціативи (ч. 2 ст. 93 Конституції України). Це повноваження унікальне, в конституціях зарубіжних демократій подібне відсутнє. Може, й тому, що сенсу в ньому немає. Визначив, приміром, президент законопроект невідкладним, а парламент його невідкладно «провалив».

Потребує ухвалення закон про місцевий референдум, який дозволить дещо приборкати неконтрольовані місцеві еліти.

Між тим, є законопроекти, в яких сьогодні конче зацікавлений новообраний президент. У непростих відносинах із загальнонаціональним представницьким органом він може спертися тільки на всенародне волевиявлення. Однак порядок проведення всеукраїнського референдуму потребує законодавчого врегулювання, оскільки рішенням №4-р/2018 від 26 квітня 2018 року КСУ визнав відповідний закон неконституційним. Ймовірно, потрібно внести суттєві і негайні зміни до виборчого законодавства. Потребує ухвалення закон про місцевий референдум, який дозволить дещо приборкати неконтрольовані місцеві еліти.

Щоправда, у президента є ще можливість ретроспективної ревізії законів України. Парламентарі нинішнього скликання не дуже обтяжували себе додержанням Конституції України, навіть коли під час опрацювання законопроектів на це зверталася увага фахівцями апарату Верховної Ради. Тож конституційні подання до КСУ можна буквально відправляти десятками.

У відносинах глави держави з парламентом буде даватися взнаки кривобока логіка послідовності виборів: спочатку президентські, потім парламентські. Для суспільства і держави було би краще навпаки, щоб на президентські вибори прийшли лідери політичних сил, які довели свій вплив у парламентських перегонах.

Дострокове припинення повноважень Верховної Ради, про що хто тільки не пише, нічого не вирішить. Можна спробувати перенести вибори з жовтня на літо, але їх результати ще більшої мірою, аніж на президентських виборах, будуть вирішувати не ті, хто прийшов на вибори, а ситуаційна коаліція переконаних та вимушених абсентеїстів (абсентеїзм, від лат. absentia — відсутність, — ухилення від участі у виборах, зборах тощо. Одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, режиму). Причому варто очікувати істотного зростання останніх. Окрім того, парламентські вибори потребуватимуть неабияких організаційних зусиль і фінансових ресурсів, а з ними ситуація краща у постійних акторів політичної сцени України, а не дебютантів.

Тож новообраний глава держави постане перед дилемою: конфліктувати з парламентською більшістю у теперішній Верховній Раді, усвідомлюючи неможливість реалізації будь-яких власних законодавчих ініціатив до кінця року, або шукати компроміс із наявними парламентарями, ризикуючи увійти в мало привабливий образ «нового Порошенка».

Невідповідальна відповідальність

Внесення змін до Конституції України у грудні 2004 року не завжди забезпечувало взаємоузгодженість положень Основного Закону. Тож у ч. 2 ст. 113 з попередньої редакції збереглося рудиментарне формулювання: «Кабінет міністрів України відповідальний перед президентом України і Верховною Радою України». Насправді всі норми, які забезпечували його реальне наповнення, були вилучені. Ті, що залишилися, були ретельно підкориговані. Тож хоч у ч. 3 ст. 113 і йдеться про те, що «Кабінет міністрів України у своїй діяльності керується… також указами президента України, … прийнятими відповідно до Конституції та законів України», це ніяк не забезпечує вплив глави держави на уряд.

Ніхто не зможе гарантувати гаранту виконання його указів, які вимагали би бюджетних витрат.

Оскільки є затверджений законом державний бюджет України, де не передбачені кошти на виконання указів глави держави, то укази можна видавати на основі, наприклад, розширювального розуміння ч. 2 ст. 102 Конституції України: «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Але ніхто не зможе гарантувати гаранту виконання його указів, які потребували би бюджетних витрат.

Утім, не всі зміни обмежували повноваження президента у відносинах з урядом. У гарячці лютого 2014 року до чинного Закону України «Про Кабінет міністрів України» були внесені положення, які дещо підсилили позиції глави держави. Зокрема, скріплення актів глави держави підписами членів уряду, яке в європейських демократіях є виключно правом урядовців, внаслідок чого обмежується втручання глави держави у здійснення державного управління, вітчизняним законом визначено як обов’язок. А це скоріше в дусі Основних законів Російської імперії 1906 року, аніж сучасного європейського розуміння змісту інституту контрасигнатури.

Важливим інструментом впливу глави держави на уряд може стати очолювана ним Рада національної безпеки та оборони. Вона приймає рішення колегіально, але її склад формує президент України одноосібно. Конституція визначає тільки обов’язковість включення до складу РНБОУ окремих посадовців. Між тим, конституційною функцією цього органу є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Є досвід використання РНБОУ для впливу на систему органів виконавчої влади, в тому числі і вищий орган у цій системі — Кабінет міністрів України, у 20062007 роках.

Ще одним засобом впливу президента на уряд може стати зупинення його актів з мотивів неконституційності відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Свого часу Віктор Ющенко використав цей засіб (щоправда, не дуже вдало) стосовно близько 120 постанов та розпоряджень Кабміну.

Врешті-решт президент може до початку останньої сесії парламенту цього скликання ініціювати розгляд питання про відповідальність Кабінету міністрів. Ось тільки складнувато буде знайти 226 голосів на підтримку проекту такої постанови у сесійній залі.

Тож перед новообраним президентом України вимальовується перспектива не шаленої кавалерійської атаки на наявні владні структури, а скоріше здійснення дуже обережних і ретельно продуманих за наслідками кроків, спрямованих на втілення реальних змін в організації публічної влади та підсилення рівня підтримки виборців.

https://racurs.ua/ua/2349-scho-zmoje-prezydent-zelenskyy.html

Прощальне слово Петра Порошенка країні і її народу

Президент України Петро Порошенко подякував українському народові

19 травня 2019 року - 19:00

Президент України Петро Порошенко подякував українському народові

Президент України Петро Порошенко  в останній день своєї президентської каденції звернувся до української нації зі зверненням та подякував  українцям.

«Перш за все, хотів би подякувати великому українському народу за велику честь працювати протягом п’яти років на чолі великої країни.  Країни, яка вразила увесь світ силою національного духу, вразила гідністю, вразила стійкістю та свободолюбством. Особливо хотів би вклонитися захисникам України за право, можливість і честь бути Верховним Головнокомандувачем», - сказав Петро Порошенко.    

Глава держави наголосив, що «зміна влади – ознака нашої приналежності до європейської цивілізації».

«Демократію ми зберегли навіть в умовах російської агресії. Завтра влада переходить до нового Президента, якого ви обрали на чесних і вільних виборах», - зазначив Петро Порошенко.

Петро і Марина Порошенки вшанували жертви політичних репресій

Президент України разом з дружиною вшанували пам’ять жертв політичних репресій у історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

19 травня 2019 року - 11:51

Президент України разом з дружиною вшанували пам’ять жертв політичних репресій у історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

У День пам’яті жертв політичних репресій Президент України Петро Порошенко разом з дружиною Мариною  Порошенко вшанували пам'ять тисяч загиблих у часи репресій. Глава держави з дружиною взяли участь у заходах на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Президентське подружжя поклало квіти до Братської могили та вшанувало пам’ять загиблих. Також до Братської могили було встановлено вінок квітів зі стрічкою національних кольорів України.

Петро та Марина Порошенки також  встановили лампади та вшанували пам'ять жертв тоталітаризму біля Центрального монументу меморіалу «Биківнянські могили».

Президент з дружиною також взяли участь у церемонії покладання вінка квітів до Пам’ятного знаку польських поховань.

 

Промова Петра Порошенка в Биківні 19-го травня 2019 р.

Виступ Президента України на церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

19 травня 2019 року - 11:38

Виступ Президента України на церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

Дорогі співвітчизники!

Перебуваючи тут, у Биківні, у скорботному і святому місці, мимоволі прислухаєшся до тиші. Тут покояться тисячі й тисячі закатованих, вбитих невинних жертв. Яких розстрілювали і потай ховали. Намагаючись зробити так, щоб навіть місцеві мешканці нічого не знали про ці страшні злочини. Комуністична влада на десятиліття прикрила ті події щільною ковдрою неправди і таємничості. Лише завдяки активності громадськості, активності дисидентів свого часу почала збиратися і оприлюднюватись перша інформація. Аж поки, вже у незалежній Україні, не стали зрозумілими масштаби цього жахіття, яке творилося у цьому лісі, який заслуговує на те, щоб бути названим українським некрополем.

Точних даних щодо кількості жертв немає і досі. За даними науковців, може йтися про 30-35 тисяч загиблих, за деякими оцінками – до 100 тисяч. «Спеціальні потреби» - саме так закамуфлювали більшовики мету виділення цієї земельної ділянки. Це рішення збереглося в архівах. Спеціальна потреба вбивати. Українська інтелігенція, державні і релігійні діячі, жертви так званих чисток, колишні військовополонені, представники польського, німецького, болгарського, литовського та багатьох інших народів – перелік категорій людей, які знайшли тут свій останній спочинок, дуже довгий.

У Биківнянському лісі покояться художник Михайло Бойчук, письменники Майк Йогансен і Михайль Семенко, митрополит Василь Липківський та багато, багато інших відомих, і на жаль досі не відомих, не встановлених особистостей.

Всіх їх пам’ять я прошу вшанувати хвилиною мовчання.

(хвилина мовчання)

Дорогі українці!

Цей рік – рік нагадування не лише нам, але й усьому світу про важливі історичні уроки. Буквально вчора ми вшанували сімдесят п’яті роковини депортації кримськотатарського народу. А 1 вересня світ відзначатиме вісімдесятиріччя Другої світової війни. Тоді через сумновідому політику замирення з агресором було допущено  розгортання наймасштабнішого конфлікту в історії людства.

Нагадаю також, що жахливі злочини комуністичного режиму проти людяності стали можливими у тому числі через втрату української державності, яку ми не змогли відстояти в часи Української революції 1917–1921 років. Наш народ заплатив надто високу ціну за прорахунки. Прорахунки, які були зроблені сто років тому. Ми не маємо допускати навіть думки про те, щоб повторити той гіркий досвід знову.

Тому щоразу неодмінно підтверджуємо тезу про незворотність нашого європейського курсу, європейського курсу України. Про неприпустимість повернення України в лоно Російської Федерації. На землі, де дерева ростуть з людської крові, не може бути й мови про політичні загравання з агресором і спадкоємцем режиму, який цю кров проливав.

Ми з вами, дорогі друзі, це дуже добре усвідомили і ні разу не відступили з обраного шляху. Фактично завершено за останні п’ять років процес декомунізації в нашій державі, заборонено комуністичну ідеологію. Православна Церква в Україні отримала від Вселенського Патріарха Томос про автокефалію. Створено боєздатну українську армію, яка надійно захищає нас від загарбників у розв’язаній московським режимом війні. Досягнуто значних успіхів у співпраці з країнами – світовими лідерами та міжнародними інституціями, проведено низку реформ в напрямі адаптації українського законодавства до європейських стандартів.

Трагедія комуністичного терору має стати повчальним уроком на майбутнє, надійним запобіжником від спроб реанімувати «русский мир» на нашій українській землі.

Сьогодні Україна на східному кордоні Європи стримує нову навалу, тепер уже з боку правонаступника більшовицької імперії – Російської Федерації. Протистояти набагато сильнішому, чисельнішому і до зубів озброєному агресорові стало можливим завдяки дуже ефективним і злагодженим діям України та лідерів вільного світу – США, ЄС, країн Великої сімки, всіх, хто складає потужну світову коаліцію на підтримку України. І я дуже сподіваюсь й на подальшу підтримку українського народу світовим співтовариством. Твердо переконаний, що лише за такої підтримки та завдяки дипломатичному тиску на агресора нам вдасться відновити свій суверенітет, свою територіальну цілісність. Повернути український суверенітет і український прапор на кожен клаптик окупованої агресором землі, повернути в Україну Крим, повернути Донбас.

У даний момент необхідно гідно, без внутрішньополітичних потрясінь пройти період зміни влади. Йдеться не тільки про набуття повноважень новообраним Президентом України, але й про обрання складу Верховної Ради.

Адже ворог, не криючись, намагається використати цей період політичної турбулентності для того, щоб зруйнувати наші досягнення на шляху реформ та європейської інтеграції. Посіяти у нашому суспільстві розбрат, ворожнечу та хаос, протиставити народ і владу, протиставити руками українців. Знищити українську державність.

Головне завдання, що стоїть сьогодні перед відповідальними українськими політиками – забезпечення наступності політики реформ, зміцнення інститутів української державності та продовження європейської та євроатлантичної інтеграції.

Лише така політика дає можливість гарантувати підтримку наших союзників з Європи, США та інших держав, яку за будь-яку ціну зараз намагається зруйнувати Росія. І нам потрібно це абсолютно чітко розуміти.

Багатонаціональні поховання «Биківнянських могил» красномовно нагадують нам, що руйнівна хвиля антигуманістичної політики ще у минулому столітті вийшла далеко за межі національних чи інших суспільних груп, знищуючи на своєму шляху життя і долі ні в чому не повинних людей.

Спільними зусиллями міжнародного співтовариства має бути забезпечено гарантії недопущення реваншу тоталітарних режимів тепер і в майбутньому.

Це – наша консолідована відповідальність перед нащадками. Це буде найбільш гідною шаною пам’яті тим, чиїми життями сплачено за наше мирне сьогодення. За цивілізаційний поступ, за можливості будувати світовий простір з відкритими кордонами, за право сучасної людини вільно і успішно розвиватися.

Українська незалежність і наша свобода оплачені занадто дорогою ціною. Ми повинні про це пам'ятати, вдивляючись і у минуле, і у день завтрашній.

Вічна пам'ять усім жертвам репресій, похованим у Биківнянському лісі. Вічна пам’ять тим, хто похований у інших місцях розстрілів в Україні і за її межами. Вічна пам’ять.

 Слава Україні!

Феномен зеленского - цели и средства


Автор: M. Bruk
  

Феномен Зеленского заслуживает серьезной диссертации.
Вместе с Трампом - это два лидера нового типа, с парадоксальным сценарием прихода к власти, который по дороге расколол «болельщиков» на два лагеря.

Постараемся подсветить ещё одну грань понимания феномена.

Мои интеллектуальные друзья все ещё не могут освободиться от острокритического взгляда по отношению к Зеленскому в котором почти отсутствует позитив но цветёт пышным светом негатив.

 

 

И сейчас я хочу раскрыть один из секретов парадокса.

Критики Зеленского ПУТАЮТ цели и средства.

Зеленский абсолютно гениально движется к цели. И в этом процессе он настоящий гроссмейстер.

Но средства, которые он использует - мягко говоря не всем нравятся.
И основная часть критики ругает Зеленского именно за средства - забывая ту цель, которую преследуют эти средства.

А теперь дорогие друзья - и особенно дорогие критики - давайте все-таки предположим, что Зеленский и его команда - желают добра Украине и хотят прийдя к власти продвинуть Украину на пути прогресса, добра и процветания.

Или кто-то из живущих в Украине хочет противоположного?

Чтобы получить в руки возможности, которые даёт максимальная власть - надо эту власть получить в свои руки.

И для этого надо сделать несколько очевидных шагов.

А. Победить в выборах Президента - против Порошенко.
Б. Создать в Верховной Раде мощную фракцию.
В. Двигаться дальше.

Как бы ни ворчали критики Зеленского - выиграв первые выборы он уже одержал самую блестящую победу за всю историю этого электорального жанра.

Это был полный нокаут оппонента.

То что по дороге к победе Зеленского многие «болельщики» перессорились, а некоторые на Зеленского обиделись - это вынужденные издержки.

Победить он мог только в очень жёстком противостоянии. Его противник использовал очень жесткую демагогию и риторику.

Дерзость и талант Зеленского - позволили ему добиться успеха на первом этапе - стать Президентом.

 

 

——

Но сейчас самым логичным шагом будет процесс выборов В Раду с созданием фракции под Зеленского.

И для этого нужно в первую очередь выдержать жёсткий график с роспуском Верховной Рады. При этом приходится жертвовать неспешностью подготовки к инагурации так как создание фракции в новой Раде важнее престижности списка гостей на инагурации.

Более того, далеко не все зарубежные политики уже сейчас готовы поддержать Зеленского. Особенно с учётом того шумного хора внутренних критиков, которые дружно «запели» что Украине «ничего не светит» - заполонив социальные сети своими недовольствами.

Далее, чтобы смена Верховной Рады была более динамичной - небольшой «наезд» на нынешнюю Раду полезен для сценария.

И это также укрепит имидж Зеленского в глазах его электората.

 

 

====

Далее, имеем в виду, что также как и в личной победе Зеленского - работа на имидж его фракции будет рассчитана на 75% электорат с менее интеллектуальной но более ЭМОЦИОНАЛЬНОЙ системой принятия решений.

======

То есть Украине придётся пережить ещё 3 месяца жестких баталий с взаимными наездами агитаторов партий.

Но по крайней мере Зеленский уже сможет использовать свой президентский статус в помощь фракции.

 

 

======

Теперь о резонансе на Западе.

Торжественная церемония инагурации Порошенко была столь резонансной и популярной на Западе благодаря славе Майдана, который так впечатлил многих.

Сам Порошенко являлся проходной фигурой удобной на тот момент.

Он не выглядел столь жестким как Путин и этого многим хватило.

За пять лет правления Порошенко Запад столкнулся с феноменом разочарования от завышенных ожиданий от Украины.

И поэтому в глазах Запада Украина почти «потухла».

Сама по себе победа Зеленского заинтриговала Запад, но не настолько, чтобы поддерживать Зеленского авансом.

Пока Зеленский оживил внутренний интерес и с помощью этого драйва он должен добиться второй победы - на выборах в Раду.

И далее он уже сможет пробовать «осушать» украинское коррумпированное «болото», с помощью законов принятых новой Радой и т. д.

 

 

=====

Весь сценарий выглядит очень динамичным и перспективным.

(Ещё много аспектов стоит осветить, но в следующих материалах).

Мы можем с чистой совестью порадоваться за светлое будущее Украины.

С чем всех и поздравляю.

Ми маємо знати правду про Україну – Порошенко

Ми маємо знати правду про Україну – Президент України Петро Порошенко  на відкритті виставки про історію української державності

17 травня 2019 року - 14:31

Ми маємо знати правду про Україну – Президент  на відкритті виставки про історію української державності

Президент України Петро Порошенко відвідав виставку «Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку», яка відкрилася в Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім». Глава держави подякував керівникові виставки, Першому віце-прем`єр-муністру Степану Кубіву, авторському колективу, вченим та громадським діячам, які долучилися до її створення.

«Хочу особисто подякувати усім членам товариства за ту подвижницьку роботу по збереженню історичної пам’яті українського народу. Мова йде про те, щоб встановити правду про нашу історію. Наш народ виборов право знати правду – правду, яка не створюється за межами України в московському Кремлі. А правду, на традиціях якої будуть виховуватися покоління українців», - наголосив Петро Порошенко.

«Без бойового духу, без любові до України перемоги не буде», - Глава держави підкреслив важливість знати правду про героїв російсько-української війни, про російську окупацію.

«Виставка, яка сьогодні тут відбувається, є тому підтвердженням. Ці матеріали мають бути у кожній українській родині, в кожній українській військовій частині, бібліотеці, школі», - зазначив Президент та додав, що важливо створити електронну версію виставки, матеріалами якої б могли скористатися українці з усього світу.

Глава держави привітав присутніх на виставці видатних українців, подвиг яких уже увійшов до історії України, серед них були  Герой України учасник російсько-української війни Володимир Жемчугов, український філософ, історик Ігор Козловський, який тривалий час був в полоні проросійських терористів, інші видатні сучасники. «Іконостас українських героїв, на прикладі яких ми виховуємо наші майбутні покоління», - додав Петро Порошенко.

Президент також відзначив важливість підтримки вітчизняного кінематографа та книговидання та навів приклад успішного українського фільму «Кіборги». «На таких прикладах треба виховуватися», - додав він.

«Тому я сьогодні на цій виставці серед однодумців, серед тих, хто підтримує правду про Україну. Дуже дякую вам за те, що ви бережете Україну і не втрачаєте оптимізму і віри в перемогу», - підсумував Глава держави.

Президент оглянув виставку та поспілкувався з присутніми.

Колективне вручення вірчих грамот від послів Порошенку!

Президент України прийняв вірчі грамоти у послів низки іноземних держав

16 травня 2019 року - 16:44

Президент України прийняв вірчі грамоти у послів низки іноземних держав

Президент України Петро Порошенко прийняв вірчі грамоти у послів низки іноземних держав: Республіки Вірменія — Тіграна Сейраняна, Республіки Хорватія – Аніци Джаміч, Республіки Північна Македонія – Крума Ефремова, Республіки Польща – Бартоша Ціхоцького,  Республіки Болгарія – Коджабашева Костадіна Ташева, Аргентинської Республіки – Елени Летіції Тереси Мікусінські.

Під час бесіди з Послом Республіки Вірменія в Україні йшлося про необхідність активізації політичного діалогу. Було позитивно відзначено створення Групи дружби з Україною у Національних Зборах Вірменії як важливого інструмента міжпарламентського діалогу.

Окрему увагу було приділено питанням поглиблення двосторонньої торговельно-економічної співпраці, зокрема відновленню діяльності Спільної міжурядової українсько-вірменської комісії з питань економічного співробітництва.  

Президент України подякував Послу Республіки Хорватія за послідовну підтримку територіальної цілісності та суверенітету України, а також вагому політичну, гуманітарну і експертну допомогу, яку Загреб надає Україні на двосторонньому рівні та в рамках міжнародних організацій.

Петро Порошенко висловив сподівання на продовження активного двостороннього політичного діалогу між Україною та Хорватією з метою реалізації вагомого потенціалу українсько-хорватського партнерства в усіх сферах.

Головна увага під час зустрічі з Послом Республіки Північна Македонія зосереджувалась на важливості збереження позитивної динаміки двостороннього діалогу, зокрема проведення ближчим часом в Україні чергових засідань Міжурядової українсько-македонської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва та Спільного комітету з імплементації Угоди про вільну торгівлю між Україною та Республікою Північна Македонія. Глава держави відзначив зростання двостороннього товарообігу, який з початку 2019 року зріс у понад 5 разів.

Президент України висловив також задоволення завершенням підготовки до підписання Угоди про умови взаємних поїздок громадян, що вже найближчим часом дозволить громадянам обох країн безперешкодно та без регулярних продовжень дії безвізового режиму подорожувати до України і Північної Македонії.

Спілкуючись з Послом Польщі в Україні, Глава держави подякував польській стороні за незмінну підтримку суверенітету та територіальної цілісності України та висловив сподівання на збереження традиційно активного політичного діалогу на найвищому рівні у майбутньому.

Обговорювались також шляхи посилення двосторонньої взаємодії на євроатлантичному напрямку та у сфері енергетичної безпеки.

Під час зустрічі з Послом Республіки Болгарія співрозмовники висловили задоволення високою динамікою двостороннього політичного діалогу, а також реалізацією низки конкретних взаємовигідних проектів, зокрема у сфері транспорту та енергетики.

Президент України подякував Софії за оздоровлення 300 українських військовослужбовців на базі болгарської Військово-медичної академії протягом найближчих двох років в рамках Трастового фонду НАТО з медичної реабілітації, де Софія має статус провідної країни.

Значну увагу співрозмовники присвятили питанням культурно-гуманітарного співробітництва між Україною та Болгарією. Президент України подякував за конструктивний діалог з Болгарією стосовно імплементації  Закону України «Про освіту», який може стати гідним європейським прикладом врегулювання чутливого питання між справжніми друзями.

Під час бесіди з Послом Аргентинської Республіки обговорено питання подальшої активізації політичного діалогу, перспективні напрями розвитку двосторонньої співпраці в торговельно-економічній та інвестиційній сферах, а також розширення договірно-правової бази українсько-аргентинських відносин.

У цьому контексті Президент України наголосив на необхідності здійснення обміну візитами високого рівня та підкреслив важливість проведення в Буенос-Айресі у цьому році чергового засідання Міжурядової українсько-аргентинської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва.

Комент БГ: А не схотіли посли пана Зю дочекатися і йому вручати вірчі грамоти, бо якось соромно.