19 листопада 2011 року минає 22 роки від перепоховання на Байковому кладовищі в Києві Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого, які загинули в неволі в 1984 – 1985 роках на далекому Уралі. Це перепоховання стало визначною подією на шляху до здобуття незалежности. 1992 року було знято кінофільм про Василя Стуса «ПРОСВІТЛОЇ ДОРОГИ СВІЧКА ЧОРНА» режисера Станіслава Чернилевського.. 1. Знайдіть цей фільм і подивіться самі.2. Надішліть на адресу Національній телекомпанії України листа з...

Читати далі...

«ХАХЛЯРИ юрбою налетіли на мертвого — дрібні, кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими, налитими кров'ю мармизами»"Залишенець. Чорний ворон". В.Шкляр. Намедни трапилася подия, которая - имхо - должна была получить всеукраинский масштаб и резонанс: Шевченковский комитет присудил премию по литературе за 2010г. некому Василю Шкляру за его т.н. роман "Залишенець. Чорний ворон" и, заодно, 260тыс. отечественных денёг, по-видимому, на продолжение «творчества» в том же духе. А...

Читати далі...

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Вони народились майже одночасно: Василь Стус з’явився на світ прямо на Святий вечір 6 січня 1938 року, а Василь Симонеко – 8 січня 1935. В тому, що відбулись ці обидві події під час святкування народження Христа стало пророчим для обох Василів – і вони стали на шлях проповідування Слова й особистої трагедії мучеництва. Не думаю, що самі Василі розуміли своє призначення звище і свідомо пов’язували час свого народження ...

Читати далі...

* * * Сповнений почуттям вдячності, він захотів переповісти мені всю свою історію, але виявилось, що історії нема. І він мусив був обмежитись самими словами вдячності. * * *Кубло бандитів, кагебістів, злодіїв і ґвалтівників у стольному засіли місті як партія більшовиків. * * *Старий садок, трухлява хата, напівзруйнова- ний паркан і дід глухий — сам собі пан — заліз на дах, латає лату. Високе небо угорі, на стрісі нудиться лелека, він дзьобом клацає, бо...

Читати далі...

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни. ненависті, прокльону, каяття. Народе мій. до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь. То дай мені дійти і не зотлітиДійти і не зотліти ,дай мені Дозволь мені,мій вечоровий...

Читати далі...

Василь СТУС * * * Церква святої Ірини криком кричить із імли. Мабуть, тобі вже, мій сину, зашпори в душу зайшли. Скільки набилося туги! Чим я її розведу? Жінку лишив — на наругу, маму лишив — на біду. Рідна сестра, як зигзиця, б'ється об мури грудьми. Глипає оком в'язниця, наче сова із пітьми. Київ за гратами, Київ весь у квадраті вікна. Похід почався Батиїв а чи орда навісна? Мороком горло огорне — ані тобі продихнуть. Здрастуй, бідо моя чорна, здрастуй, страсна моя путь....

Читати далі...