хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «стус»

Пам’ять про Василя Стуса

19 листопада 2011 року минає 22 роки від перепоховання на Байковому кладовищі в Києві Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого, які загинули в неволі в 1984 – 1985 роках на далекому Уралі. Це перепоховання стало визначною подією на шляху до здобуття незалежности. 
1992 року було знято кінофільм про Василя Стуса «ПРОСВІТЛОЇ ДОРОГИ СВІЧКА ЧОРНА» режисера Станіслава Чернилевського..
1. Знайдіть цей фільм і подивіться самі.
2. Надішліть на адресу Національній телекомпанії України листа з проханням показати 19 листопада чи в ближчі до 19-го дні цей фільм. 
Програми телебачення складаються приблизно за 2 тижні, тому листи треба слати зараз.
Можна увійти через: http://dovidnyk.kiev.ua/organizatsiya/natsionalna-telekompaniya-ukrainy і писати коментар в рубриці "Зворотній зв’язок".

Можна написати листа звичайною поштою (зараз це коштує 1,80 грн). Адреса: 04119, Україна, м. Київ, вул. Мельникова, 42 

Зразок листа (вгорі звернення Василя Овсієнка) тут: 
https://docs.google.com/document/d/1cSobsKnKwe09Lgd1ugVK1eCXMLQ2AlKjYq2GXJ-aj8U/edit

Зверніть увагу: Інтернет в Україні зараз доступний приблизно 15% населення і охоплює в основному киян і мешканців обласних центрів. Не розраховуйте на те, що якщо Ви побачили щось в інтернеті, це зможуть зробити інші!

Госпремия с душком: В.Шкляр, как зеркало свидомого бескультурия

«ХАХЛЯРИ юрбою налетіли на мертвого — дрібні, кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими, налитими кров'ю мармизами»"Залишенець. Чорний ворон". В.Шкляр. Намедни трапилася подия, которая - имхо - должна была получить всеукраинский масштаб и резонанс: Шевченковский комитет присудил премию по литературе за 2010г. некому Василю Шкляру за его т.н. роман "Залишенець. Чорний ворон" и, заодно, 260тыс. отечественных денёг, по-видимому, на продолжение «творчества» в том же духе.  А «лауреат» - возьми и засвети свою «гражданскую позицию» отказом от премии в целом и «матчасти» в частности по причине несогласия с нахождением при власти широко, хоть и неоднозначно, известного Д,Табачника.В результате ожидаемо наклюнулся сурьезный шкандаль. Поводов тому действительно представилась масса. Тут и вопрос допустимости оскорбления в литературном произведении одних граждан Украины от имени других граждан, и вопрос приемлемости абсолютного однобокой трактовки истории, и вопрос подсудности литературного деятеля за караемое Законом «разжигание национальной вражды», и вопрос правомочности освящения всего вышеперечисленного именем Государства.… А также вопрос о том, должно ли государство (и его конкретные представители) нести ответственность за ущерб, нанесенный всем этим имиджу самого государства и каждому из его граждан, не только не причастных, но и категорически не согласных с этим шабашем пещерного самосознания.  Поэтому я ожидал, что ситуация с Залышецем и его афтаром станет предметом очень серьезной нацдискуссии. Но! Как всегда – ХОХЛОСРАЧ победил всё позиции, аргументы, обоснования... Всё.  Q.E.D. И, поскольку в срачи я не игрок, а остальное народ «нехавает», то тему можно было бы закрыть. Но что-то не дает просто взять и забыть, не отпускает. Поэтому - пару мыслей по поводу.Наиболее рельефно эта тема раскрылась у Киселева в его «БП».И, по ее итогам, можно констатировать, что шкляр - хам (его демонстративный уход для любого зрителя с минимум культуры – шок), мракобес (политкорректированные Красовицьким цитаты из Залышенца не требуют допкоментов, его выводы очевидны для любого цивилизованного хомосапа), лжец (его неуклюжие попытки дистанцироваться от своих же перлов), трус (лягает Табачника и лижет Проффа, хотя и дураку ясно, что без второго не было бы первого) и очевидный конъюнктурщик. Самым показательным фактором, какпомне, была «группа поддержки» шкляра – шизофреничка фарион, лайномет яворивський, профессиональный свидомит гарань  и столь же профессиональный клоун поярков. По большому счету – если эти люди претендуют на то, чтобы презентовать «украинскую культуру», то храни Бог Украину от такой «культуры». Ксти, было похоже, что в отличие от их оппонентов, они книгу и не читали-то вовсе (впрочем, как и подавляющее большинство шклярозащитников на айюа и т.п.)Но, лично для меня, САМЫМ главным стало то, что говорил(пытался сказать!) на передаче Д.Стус – один из наиболее уважаемых  мной людей современной украинской КУЛЬТУРЫ (всамом высоком значении этого слова). Его отец – высочайший образец высшего человеческого достоинства и высшего служения Родине.  Я – убежденный руськоментальный – искренне преклоняюсь перед этим Человеком и невероятно рад, что его сын достоин своего отца. Назвать Дмитрия русофилом и украинофобом может только полный дебил (однако фарионше это удалось). И если кто-то ДЕЙСТВИТЕЛЬНО хочет разобраться в ситуации, очень рекомендую обдумать то, что сказал по этому поводу Дмитрий.Если б такие Люди, а не перевертни яворивские или дегенеративные шкляры-фарионы-гарани  определяли векторы развития украинязычной части украинской культуры (и не только культуры), то проблема войны культур в Украине ушла бы сама собой: БОЛЬШИЕ культуры не воюют – они ВЗАИМОДОПОЛНЯЮТ друг друга.ЗЫ1. Ксти, книга чисто литературно – имхо – НАПИСАНА профессионально, т.е. «хорошо читаемо». Но - не более того, мягко говоря, - не шедевр. ЗЫ2. Кто из шкляролюбителей читал его «запроданця», тьфу – «залышенця»? Только честно!ЗЫ3. Кто из шкляролюбителей знает кто такая Анна Яблонская? Только сразу!ЗЫ4. Кто этого еще не делал, рекомендую прогуглить словосочетание «Яворивский-Стус-КГБ». А также разузнать о его повести  Вечные Кортелисы. Очень отрезвляет.

Василь Стус

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Два Василя

Вони народились майже одночасно:  Василь Стус з’явився на світ прямо на Святий вечір  6 січня  1938 року, а  Василь Симонеко – 8 січня 1935.  В тому, що  відбулись ці обидві події під час святкування народження Христа стало  пророчим  для обох Василів – і вони стали на шлях проповідування Слова  й  особистої трагедії мучеництва.

Не думаю, що самі Василі розуміли своє призначення звище і   свідомо пов’язували час свого народження  на Різдво з  обиранням свого фаху та життєвого покликання. Вони стали поетами, справжніми Поетами, бо душі їх були відкриті красі, сповнені любові до цілому світу, а серце переповнене болю через страждання людей, особливо ж – свого багатостраждального українського  народу і  рідної Батьківщини – України. Обидва Василі не терпіли брехні, вони були максималісти-правдолюби, що в радянській державі, яка вся трималась на облуді й брехні, було рівнозначно  смертному вироку. І вони свідомо зійшли на свою Голгофу.

Хіба могло бути[ Читати далі ]

В нас все є. Все є !

     
* * *
Сповнений почуттям вдячності,
він захотів переповісти мені
всю свою історію,
але виявилось,
що історії нема.
І він мусив був обмежитись
самими словами вдячності.
* * *
Кубло бандитів, кагебістів,
злодіїв і ґвалтівників
у стольному засіли місті
як партія більшовиків.
* * *
Старий садок, трухлява хата, напівзруйнова-
ний паркан і дід глухий — сам собі пан — заліз на дах,
латає лату. Високе небо угорі, на стрісі
нудиться лелека, він дзьобом клацає, бо спека
гуркоче з висоти, як грім. Пасеться двором
чорна курка, за ногу в’язана, а пес все виглядає
із небес — коли б хоч дощ, і грім і гуркіт.
* * *
— Дайте бабусі місце.
— У нас демократія, —
відповів натоптаний чоловічок,
відвертаючись до вікна.
* * *

Прозоре дерево осіннє
над падолистом піднеслось
і ніби вирване з корінням
тяжить до неба. Дивен хтось,
чарівної своєї влади
достоту певен, угорі
сам захопився — і у грі
собі відшукує відради.
Дивен хтось
його згори спостерігає,
немов вигадливе життя,
і просто сили набирає,
про вищ не маючи знаття.

* * *
(  Василь Стус  ) 

Вечоровий світ (Василь Стус)

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни. ненависті, прокльону, каяття. Народе мій. до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

То дай мені дійти і не зотліти

Дійти і не зотліти ,дай мені Дозволь мені,мій вечоровий світе, Упасти зерням в рідній стороні.

Василь Стус

Василь СТУС

* * *

Церква святої Ірини
криком кричить із імли.
Мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив — на наругу,
маму лишив — на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б'ється об мури грудьми.
Глипає оком в'язниця,
наче сова із пітьми.
Київ за гратами, Київ
весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв
а чи орда навісна?
Мороком горло огорне —
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.

Сторінки:
1
2
попередня
наступна