Зайві економісти
Сьогодні український ринок праці переживає непрості часи. У першу чергу на нього впливає економічна криза, але є й інші чинники - не завжди помітні, але не менш важливі. Одним з таких є освітня політика держави.
Ще в далекому 2005 році Рахункова палата України перевірила використання коштів держбюджету для підготовки кадрів за економічними спеціальностями. Йшлося про вищі навчальні заклади. Висновки перевіряючих були невтішними: «Відсутність з боку Міносвіти ефективних рішень у сфері підготовки фахівців призвело до їх« перевиробництва »за економічним напрямом, збільшенню серед них безробітних, в результаті чого створюються соціальні проблеми в державі».
Роком раніше близько 1,5 млрд гривень (при курсі 5,3 грн / $) було витрачено «фактично на утримання навчальних закладів». Вузи в 2004-му просто штучно завищили державне замовлення за напрямом «Економіка і підприємництво» на тисяча сімсот п'ятьдесят одну людину з прийому (при плані в 13 354 чол.), І на 1973 - з випуску (при плані в 12 810 чол.). У результаті збитки держави перевищили 10 млн гривень.
Чи змінилася згодом державна політика щодо надлишкового випуску економістів, а також юристів? На жаль ні
Студентів більше школярів
Освітні диспропорції з'явилися ще на самому початку становлення України як незалежної держави. У 1990/1991 навчальному році в країні налічувалося 742 професійно-технічних училища і 149 вузів, а в 2013/2014 році їх співвідношення вже було 478 до 325. Відповідно, число вищих навчальних закладів зросло більш ніж удвічі.
Поки закривалися фабрики і заводи, стрімкими темпами відкривалися приватні вузи. Україна прощалася з індустріальною економікою, кинувшись в епоху економіки послуг. Банкіри та юристи стали головним маркером соціального успіху.
Кількість населення, який ринув гризти граніт вищої науки, збільшилася з 881 000 в 1990/1991 до 2400000 в 2007/2008 роках. Саме з навчального сезону 2007/2008 країна занурилася в ситуацію абсурду - кількість прийнятих до вищих навчальних закладів абітурієнтів перевищує кількість випускників шкіл. На цей стан речей нашарувалися глибокі структурні диспропорції державного замовлення.
Щедре держзамовлення
Саме рясне фінансування державного замовлення за останні 10 років було заплановано в 2007 році для сезону 2008 року. Наступний сплеск «державної щедрості» був у передреволюційному 2013 році. При цьому розрив між обсягами фінансових вкладень у вищу і професійно-технічну освіту стрімко зріс - з 4 до 13 разів.
І тільки в поточному році, очевидно, під впливом хронічної нестачі робочих рук на підприємствах ВПК, держзамовлення на робітничі спеціальності збільшився в 2,3 рази. Одночасно відбулося різке скорочення фінансування держзамовлення на носіїв вищої освіти.
Традиційно в 2015 році серед професійно-технічних училищ найбільша частка держзамовлення припала на працівників громадського харчування (27000 осіб), електриків (22000), будівельників (21 000), автомеханіків (13200), працівників сільського господарства (13300) і швейного виробництва (7300).
Передова високотехнологічна підготовка робітничих кадрів в Україні практично не ведеться. Країна фіксує сировинну модель сільського господарства - за профілем переробки сільськогосподарської продукції щорічно випускається не більше 55-100 чоловік.
По лінії виробництва електронної техніки освіту здобувають 360 людей на рік - ледве набереться на складальний цех. Для виробництва авіатехніки - 50 чоловік. Навіть «хліб» української економіки - металургія - отримує щорічно менше тисячі робітників.
Піарник як вершина професійної мрії
Сьогодні в Україні налічується 520 вузів державної (включаючи комунальну) форми власності та 144 приватних. З них 277 III-IV рівня акредитації.
Горде звання університету носить 175 закладів, а академій - 66. Технікумів залишилося 59 і училищ - 87. При цьому лише 27,7% всіх випускників вузів в 2014 році отримали направлення на роботу.
Причину незатребуваності молодих фахівців зрозуміти неважко. Досить поглянути на статистику державного замовлення за останні сім років.
У результаті ми отримуємо тотальне і довготривале домінування економічних і правових спеціальностей. Фінансистів і юристів в Україні множать , як гриби після дощу, не тільки приватні вузи, а й державні інститути.
Причини подібної освітньої політики лежали в глибині соціальних пертурбацій суспільства і зміни цінностей. Праця робітника та інженера стала непрестижною і збитковою. Всі хотіли сидіти в банках і заробляти величезні гроші. І тенденція ця, як бачимо, актуальна до сьогоднішнього дня: тепер в тренді настільки модний PR.
Отже, в 2015 році, в розпал кризи ринку праці, абітурієнти і раніше віддають перевагу економічним та гуманітарним дисциплінам на шкоду інженерним і технічним. У Національному університеті будівництва і архітектури - найменший конкурс на архітектуру, а в столичному КПІ - найменший конкурс на машинобудування. Зате бажаючих навчатися реклами та піару - хоч відбавляй.
Звичайно, за абсолютними показниками в галузевих вузах бюджетних місць більше саме на профільні спеціальності, але сам факт переваг абітурієнтів насторожує.
Мінекономіки та Міносвіти не бачать один одного
Українська економіка за фактом скочується в сировинну парадигму і не вимагає висококваліфікованих фахівців - вони попросту зі студентської лави залишають країну або стають безробітними. Яка сьогодні структура вітчизняної економіки? Це сільське господарство, металургія, видобуток ресурсів, транзит (транспорт) і стрімко зникаюче машинобудування.
Дивно бачити обмежене державне замовлення на металургів або, наприклад, фахівців легкої промисловості, враховуючи безліч швейних цехів, що працюють на західні бренди. При цьому, судячи по сайтах з вакансіями, такої кількості юристів та економістів країні не потрібно.
З іншого боку, при скороченні виробництва, закритті фабрик і заводів падає попит і на інженерні спеціальності. Але важливо розуміти, що якщо Україна припинить навчати інженерів, фізиків, біологів, ми втратимо наукові школи і спадкоємність поколінь в професійному середовищі.
Порівнюючи держзамовлення на вищу освіту і робочі спеціальності, ми бачимо, що вони не корелюють в економічних і професійних сферах.
У той же час Мінекономіки прогнозує, що найближчим часом найбільшою буде потреба в найпростіших професіях в сільському господарстві, торгівлі та сфері послуг. Об'єктивним є зростання попиту на продавців і демонстраторів. Спостерігається попит на робітничі професії - будівельників, фахівців транспортної сфери, видобутку корисних копалин.
Також міністерство сподівається на подальший розвиток економіки і збільшення попиту на інженерні кадри, професіоналів у сфері фізики, математичних і технічних наук, фахівців IT-сфери. При цьому адаптація до стандартів ЄС викличе додаткову потребу в працівниках металургійної та машинобудівної галузей.
На жаль, прогноз чиновників не вказує, яку саме продукцію машинобудування буде купувати у нас Європа.
Смерть держзамовлення
Масовий попит на вищу освіту збігся з потребою керівництва державних вузів зберегти бюджетне фінансування. Навчальні заклади державної форми власності не мали змоги задовольнити попит на навчання всіх бажаючих, що призвело до неконтрольованого зростання кількості приватних вузів з прогнозованим погіршенням якості освіти.
Переважна пропозиція нових навчальних місць, як в приватних, так і державних вузах, створювалося в «гуманітарній» площині - економіка і право. Ці дисципліни не вимагали дорогої матеріальної бази, на відміну від технічних спеціальностей, і користувалися постійним попитом.
Починаючи з 1991 року в Україні різко скоротилася народжуваність (з 657000 дітей 1990 до 377000 в 2001-м). А в 2008 році закінчили школу ті, хто народилися в 1991-му. І починаючи з цього року, у вузах намітився дефіцит абітурієнтів. З кожним роком кількість вступників падає.
У довгостроковій перспективі наявність високого відсотка людей з вищою освітою (нехай і безробітних сьогодні) є благом для країни. Вони перенавчаємі, більш свідомі, законослухняні, а головне - стають конкурентною перевагою держави в міжнародному поділі праці.
Державне замовлення на підготовку конкретних фахівців буде скасоване. Швидше за все, 2015 стане останнім для нього. За словами директора Аналітичного центру CEDOS Єгора Стадного, скасування фінансування університетів через держзамовлення означає, що буде змінено механізм розподілу цих же державних коштів.
Вищі навчальні заклади будуть отримувати не бюджетні місця, а по-різному сконфігуровані блокові гранти. Відповідно, вузи будуть самостійно вирішувати, куди їх спрямовувати.
Нобелівський лауреат Мільтон Фрідман у своєму есе «Капіталізм і свобода» наполягав на рівному доступі до державного фінансування приватних і державних вузів. Гроші повинні йти через субсидування конкретного студента, і вже він буде визначати на свій розсуд потрібний для нього навчальний заклад.
Про доцільність такого підходу можна сперечатися, але те, що він привів би до справжньої конкуренції, підвищенню рівня освіти і, як наслідок, до відповідності ринку праці - сумнівів не викликає.
7381АК 
