хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «чепинога»

Ноктюрн (с)

Прокурор сидів в броньованій квартірі, на броньованій вулиці, в броньованому кріслі, вкритий броньованим плєдом… Пив броньований чай з броньованого чайника і дивився броньований серіал з броньованого тепловізора…

Було скучно. Арестовувать в цій країні було абсолютно нікого… То родичі, то друзі, то нельзя, то повтікали…

Внізапно прокурору прийшла в голову геніальна мисль…Він встав, підійшов до столу і набрав на броньованому телефоні броньовану кнопку номер Один!

- Я от шо подумав, пане президенте, а може Кравчука? Дєло “Бласко”, общественний резонанс, так-сказать, і возмєздіє, і чувство справедливості!
- Ні, - лаконічно сказали з того конця проводу
- А чіво?
- Кравчук – президент! Не можна трогать президентів, ні дєйствующих, ні прошлих ні даже будущих… Президент - це навсігда!
- А - согласився прокурор
- То може Плюща?
- Плющ помер давно, - сказала трубка
- Ну то й шо?, - спитав прокурор
- Лягай спать іди – відповіла трубка номер Один.

- От я дебіл, - подумав прокурор… Підійшов до столу, взяв з нього канхвету “Корівка”, вмокнув в кетчуп і пожував без апетіта…

По полу прокурорової квартіри устало ходила сонна муха.

– Шо? Не здохла ше? – спитав прокурор?
– Нє, - відповіла муха…
– Скоро здохнеш, - запевнив прокурор…
– Я знаю, - відповіла муха…

В броньоване вікно глухо і часто лупили снайперські кулі, а потім падали на землю, їх там збирали голодні і худі ворони…
- Лучше чєм нічєво, - казали ворони одна одній, самообманиваясь...

- Осінь, догадався прокурор…

Добраніч. З Чепиногою без політики.

Непопулярності пост

Цей пост точно не буде популярним. Ну, я мушу вивловитися, щоб бути чесним з собою…

Пишуть: я живу на дві тисячі, а ви на шість прожити не можете, ганьба вам і позор! І це пишуть не женщини, а здорові упітані мужики! - Ну, так живи собі й далі на свої дві тищі… Які проблєми…

Я розумію, що є якісь певні суб’єктивні, лічні обставини, пов’язані з судьбою і локалізацією проживання. Всі їх можна доволі логічно пояснити… Але ж! Ти – мужик, добитчик і мисливець!

Тому, - не ной і не тренди… Я не буду писать нудних речей, тіпа “іди вагони розгружать!”… Просто - йди і зроби що небудь, де небудь… Зароби…

Не хочеться популізму, але я знаю, що таке жить в общазі, і що таке куплять “10-ть грам масла”… Я не в “Газпромі” виріс… Мені подібні жалоби читать протівно, єслі чесно

Соррі за агресивність...


Уявні діалоги у часі...

От уявімо собі: 31 серпня минулого року. Янукович у фаворі, опозиція під плінтусом. Ренат Леонідович Ахметов, наслєдний принц Донбаса - людина в країні не перша, але й не друга... І вообще "Шахтьор" - чемпіон і жизнь-прекрасна... І от підходить до Ахмєтова якась бабця і каже йому: а ти знаєш, що рівно через рік тренувальна база Шахтаря буде розрушена прямим попаданням двох снарядів, на Донбас-Арену впаде бомба, а ти будеш жити у Києві, бо в Донецьку тобі буде СТРАШНО... Я думаю, він би не повірив, м’ягко говоря...


Собаки… Тайна втрачених носків розкрита

Лікарі однієї з ветеринарних клінік міста Орландо дістали з шлунка собаки породи дог 43 з половиною носка… Господар звернувся до лікарів, коли у собаки пропав апетіт і її сильно тошнило… Кожного б тошнило після 43-х носків… особенно “з половиною”… То та половина якраз і була лишня, мабуть…

А ще одна собака, тоже в Америці, їла м’ячі для гольфа. Вкусні, мабуть, були… Господар звернув увагу, що собака невелика, але чогось дуже важка… 35 м’ячів для гольфа вона встигла ковтнуть. Отдала назад…

Собаки вони такі, да… Колись у мого кума була собака Лайка (Лайка це- ім’я, порода – доберманша)… Раз він винаймав десь будинок у Франції, і було там багато зайців, які захворіли якоюсь чумою заячою і їм важко було тікать… Приказував кум собаці, щоб вона тих больних зайців не займала. Ну, вона не послухалась…

Просипаюсь я, - каже кум, - вранці, виходжу з дому… І тут у мене волоси дибом на голові встали, і піт холодний виступив… Земля навколо дому шевелиться, як у Стівена Кінга якогось… То Лайка назбирала зайців і поприкопувала їх у землю неглибоко. Живих… Деяких закопала тільки по пояс, бо заморилася… І страшно стояли наполовину вкопані в землю зайці, як зомбі…

Тепер у кума собака породи бернський зенненхунд… То якраз він на фото. Звати його Фраєр, або- Фрося… Вообще-то він сильно волохатий, але зараз стрижений ще з літа, од жари… По норову веселий і наглий… Собіратєльний образ Ноздрьова і поручика Ржевського… Носків він не їсть, ну їсть усе інше… А може, їсть і носки, хто його зна… Краде, в основному. Позавчора, напрімєр, украв і з’їв пару кілограм корсіканської ковбаси. Навчився одкривать холодільник… Потом ховався цілий день за камньом, бо йому було стидно… Ввечері вернувся, бо сильно пить хотілося. По сроку давності діло було закрито… На новий год за півтори хвилини недосмотра ззів миску олів’є на двадцять чоловік і виніс порожню миску надвір у сніг, і прикопав… Може, думає, не замітять якось… Замітили… 

Прийшли вчора гості до кума і їли паелью й різне мясо та пили вино… А Фраєр лежав на полу і дивився на цю оргію… Мислі його читалися, як розгорнута книга… Як було б класно, якби вони всі десь ділися, а все те, шо на столі, - осталося, - думав Фраєр… і вздихав… Я тихцем його кормив кусками куриці під столом, а він обіймав мене за ногу передніми лапами в качестві благодарності…



Привіт, Одеса!..

Одеса, липень…

Привіт, Мамо!

Обіцяли бурю… Тому “чайки стонут перед бурей”… И гагары тоже стонут… Але найбільше стонут чиновники. Від Міхо. І це хорошо!

Бурі не було, хоч і пішов дощ… Доволі багато іноземців, Кінофестиваль… Та й просто так… Біля опери сидить молодий хлопець і грає на бандурі. Красиво… Одеса вистояла, тому й бандура… А міг би тут сидіти зараз якийсь гнусний балалаєчнік в лаптях і косоворотці…

На напіврозваленому старому будинку табличка: “В этом доме жил поэт Демьян»… Далі чомусь стоїть крапка, а вже після неї прізвище – “Бедный”… Враховуючи стан будівлі, дійсно “бєдний”…

Сидимо в барі. Моєму товаришу Василю дзвонить бізнес-партнер із Москви (адекватний, тіпа): “Ну что, как вам там при Саакашвили?”… - Слушай, відповідає Вася, - я даже под дулом пистолета не смогу назвать тебе ни одной фамилии ни одного российского губернатора… Потому что я их не знаю… Зато вам у нас все страшно интересно почему то…

Неповторні одеські монологи-діалоги… В ресторані біля моря якийсь менеджер лається на двох офіціантів… “Зачем??? Зачем вы отдали ему сдачу?»... Передісторія цього конфлікту мені невідома, та й яка різниця…

- Мужчина, а дом номер восемь на этой стороне, или на той?... – Скорей всего…

«Газель» перегородила виїзд з дворової арки. Водій, що не може через це виїхать з двору, довго і безуспішно сигналить. Нарешті з’являється “командір “Газелі”: “Послушай, отуда я знал, что тебе прямо сейчас куда-то надо”…

На Пушкінський зупиняється “Бентлі”… З нього виходить джентельмен. В шортах. Був на шоппінгу… Дістає з багажника “Бентлі” новий вантуз і моток дроту… Видно шось інтірєсне собі придумав не вечір…

Ресторан. “Девушка, скажите, а камбала свежая?”... – “Ну… Если бы вы пришли хотя бы вчера»… І всім все ясно й понятно… чорноморське есперанто…

На Приморському бульварі сидить свободна одеська овчарка. І дивиться на бігунів у кросовках і шортах… Не гавкає… Лєнь… Поряд проходить кіт. Полосатий… В зубах він несе рибину. Десь взяв… Ну тут, все понятно… Кіт, тєльняшка, риба… Море, літо, Одеса…

Обзор публікацій сьогоднішньої і, як завжди феєричної (Чепинога)

Обзор публікацій сьогоднішньої і, як завжди феєричної, “Комсомольской правди”…

1. “Как российская детвора прощалась с “Артеком”. Фоторепортаж. Цікаво про кого це вони? - Про Діму Медвєдєва?... В фоторепортажі розміщені фотки руських дітей, які отдихали в “Артеку”. Также ізображени разнообразні види їхнього досуга. Як, напрімєр, - шашки, перетягування каната та хотьба в ластах вокруг басейна… Также показана столова, на якій українською написано “Їдальня”… Бо їда – вона скрізь їда, а напишеш “Столовая”, то окрім столів там нічого й не буде.
2. Малайзийский боинг, сбитый над Украиной, оказался тем самым Боингом, что пропал еще в марте… Тут все ясно. Нема чого коментувать. Творчество душевнобольных.
3. Крымским детям не хватает цветов для 1 сентября. Суть публікації: протівні і підступні хахли спеціально затримують поставки цвітов, щоб визвать сльози та обіду у кримських дітей… Самі кацапи нічого кроме бур’яну виращувать так і не научилися. Ну, нічого, будуть дарить вчителям чебуреки або морські камушки…
4. На развитие туризма в Коктебеле выделят 7 миллиардов. Гора Клементьева станет настоящей меккой для любителей полетов… А у ее подножия разобьют поле для гольфа… Потім виясниться, що дєнєг нема, і польоти возможні тіки якщо напиться та случайно зірваться з гори Клємєнтьєва в пропасть… А у їйо подножия розіб’ють не поле для гольфа, а десяток пляшок з під водки…
5. Керчане подарили Смоленску якорь… Насправді, не подарили, а хотіли обмінять на їду. Але в Смолєнску з цим тоже напряжонка, тому контракт пока завис в повітрі…

Куме (Чепинога)

Мій “хресник” Микита (6-ть років) називає мене “Куме”… В називному відмінку… Срєдній род… Тіпа: О, куме приїхав… В його уяві “куме” – це якесь таке странне существо неопрідільонного пола і предназначенія… “Куме!” Воно… Нєчто! Шось тіпа, як лох-неське чудовище… Я його тоже називаю “куме”… Навзаєм… Рівні отношенія…
Вчора грали з куме в рибалку… На лодці. Я грав скритого под толщей волн сома (на річці Козинці), а куме мене ловив на більєву вірьовку… Сначала хотіли мене поймать на рюмку, але я не клював - сознатєльно, вижидав… Кум (дорослий) каже: нє, на рюмку він не візьме, бутилку нада… На бутилку я клюнув… Сильно сражався, ну в конце-концов все одно заліз на борт лодки… Куме сміявся, понравилося… А потом на березі я бився об пісок як сильний, мужественний і незгібаємий риб…
- А ми тебе будемо жарить? - спитав куме… От етого точно не нада, - сказав я куме…
А увечері куме подарили нову сабаку… Це смєсь бернського зенненхунда і японської лайки. Мале, кумедне, товсте… Пробує бігать, ну падає поки-шо, перекидається. Сміщон центр тяжесті, із-за молодості… Сначала плакало, маму звало, мабуть… А потом до мене пригорнулося і заснуло… Сопіло і даже трохи хропло… Вранці прокинувся, а воно сидить цвіточки нюхає… Рібьонок ше…
Хотіли назвать його “Ізя”, але я кажу куму: "Ізя може обідиться"… А кум каже: і собака тоже може обідиться… То назвали “Боїнг”, бо куме (малий) марить літаками… Скорочено – Бо!
Рости великий, Бо!!!


ЛУКА (Село і люди)

По-сусідству з нами в селі, через забор (даже не через забор, а просто через сєтку і малинові кущі) жив Лука Олексійович Іваніщенко. Герой Соціалістичної праці, депутат Верховної Ради УРСР. Голова нашого колгоспу “Радянська Україна”…

Важив Лука Олексійович кілограм двісті… Внєшнє він був похожий на Юрія Антонова. За умови, якщо останньому добавить кілограм дев’яносто і мудрості во взгляді

Поміж нашими городами мій батько вирив колодязь. Обичний. З відром на цепу. Вода там була холодна і добра. І одного разу Лука даже возив її на з’їзд Компартії у Київ. Бо “Пер’є” і “Евіану” тоді ще у нас не було… І ми всі знали, що по телевізору Щербицький п’є нашу воду… А коли 19 серпня 1991 року почався путч і по теліку показали гекачепістів, то в селі всі думали, що все вернеться до старих часів. А Лука відразу сказав: Серуни! Нічого у них не вийде…

В останні дні існування Радянського Союзу, Лука (як його називали всі позаочі) на роботу вже не ходив. Він сидів у себе в саду в трусах і в майці, їв вишні і читав газету, або просто дрімав на лавці… А раніше він, впродовж більш як сорок років, вставав щодня о 4-й ранку і об’їжджав всі поля і ферми. Через це колгосп наш був багатий і продвинутий.

У нас навіть був свій “діснейленд” – справжнє велике “чортове колесо” і всякі артакціони з діскотєкою… Через це до нас на вихідні з’їзжалося піврайону. Щоб побухать, покататься на колесі, поблядувать, потанцювать і трохи побиться ради розминки і рухливості члєнов… Також про Луку (і про колгосп) одного разу написали цілу книжку. Вона називається “Осінь пахне медами”)… Ще Лука мав машину “Волга”, іноді ходив на полювання і на рибалку, розводив бджіл… Загалом, - типовий феодал селянського типу…

В городі у Луки була глибока копанка. Я туди по ночам ходив красти рибу. Зимою, коли копанка замерзала, то для риби прорубували ополонку і вночі до неї спливалися карасі і коропи… Я світив фонариком і ловив рибу підсакою… Одного разу опівночі мене Лука піймав за цією процедурою… “Що Вітя, клює?” – спитав він мене внізапно за спиною, так шо я мало не всцявся з переляку… Та, такоє, кажу, Лука Олексійович, - не особо… Дінамітом, - каже, - треба було… Пішов, нічого більше не сказав…

Вже в незалежні часи Лука вирішив устроїть цивілізовану рибалку для всього села… Для цього в руслі старої і майже висохлої річки, на берегах якої росли старі вільхи і очерет, кілька екскаваторів вирили глибоку і широку канаву, довжиною, мабуть метрів п’ятсот і шириною метрів 15. Лука хотів щоб люди пасторально сиділи з вудками на березі і ловили рибу. Потім в цю річку завезли кілька тон риби… Щоб надовго хватило… Але сільські люди существа прагматичні і не дуже сознатєльні… То в першу ж ніч цю рибу ловили сєтками, неводами, ятерами, глушили, заганяли і били електропідсаками. Це було справжнє рибне АТО. Так що до ранку не залишилося у річці жодного карасика… А вранці всі понесли улов на базар продавать… Але продавать його не було кому, бо у всіх була риба і так… В общим получився переізбиток ринка і риба пропала… А Лука сказав: ну вас к їдрованій матері в таком случаї…

Ще у нас був великий колгоспний ставок з горою посередині, яка називалася Мацькова… Пізньої осені ставок спускали через шлюз і виловлювали рибу… А ми, понятноє дєло, ходили рибу ворувать… Одного разу у величезній калюжі я руками піймав 20-кілограмового коропа… Він возив мені по воді, як кінь, хвилин двадцять, а я сидів на ньому верхи… Рибо-родео, так сказать… Я виграв, а сазан програв…

Коли я був зовсім малий, то Лука з якоюсь делегацією поїхав аж у Австралію. Звідти він привіз ананас, і дав мені великий кусок. Я його ззів і рішив: буду головою колгоспу, бля буду…

Ще у Луки була жінка – тьотка Галька. Вона працювала в бібліотеці. Раз вона здала на права і рішила їздить на машині, щоб буть крутою. То їхали вони з Лукою за селом якось зимою і був голольод. І машина з тьоткою Галькою за кермом слєгка перечипилася і упала з мосту в річку та перекинулася. На щастя морози тоді були такі, що річка промерзла до дна… Коли вони вилізли з машини, то Лука сказав: ну нічого-нічого, всякого бува, не розстраюся… А ти хоч права взяла? – Взяла-взяла, каже тьотка. – А покажи, каже Лука… Він взяв ці права, розірвав їх на мєлкі часті і викинув у сніг… Щоб я тебе каже, блять, за рульом більше ніколи не бачив… То вона більше й не їздила…

Лука одним з перших второпав настання ринкових часів і встиг цивілізовано “розколгоспитися”. Замість колгоспу “Радянська Україна” з’явилося КСП “Міжгір’я” (Януковича тоді ще ніхто не знав)… Лука купив кілька комбайнів американського виробництва “Джон Дір”… Комбайнером в колгоспі працював механізатор Коля. Він був мовчазний, відлюдькуватий і некомунікабельний… Одного серпневого дня, при температурі повітря за тридцять градусів, Коля внізапно прийшов на роботу у кожусі, в шапці і в валянках… Сів у комбайн і поїхав косить якесь збіжжя… Кроме того, він періодично зупиняв машину, вилазив, присідав і пробігав кілька кругів навколо комбайна… Колєги рішили, шо Коля йобнувся… Але оказалось, шо в комбайні був на повну потужність включений кондиціонер. Коля не знав що таке кондиціонер і не понімав чого йому так холодно, а спитать стіснявся… Пізніше він признався: я думав каже, шо заболів… Постоянно мене морозить…

Всередині двохтисячних ринково-господарська чуйка підвела Луку Олексійовича. Він постарів і втратив частину хитрості, як Акелла… Словом якісь проходімци розвели Луку на гроші… Тобто – бабки взяли, а комбайнів не поставили, втекли з грошима… Лука намагався їх шукати, та де ж їх знайдеш… Ця історія, його, мабуть, і підкосила остаточно… У 2005-му він помер… Недавно я заходив на кладовище, підійшов до могили. Пам’ятник був побитий. Якісь долбойоби вже вкотре громлять його за якісь свої старі рахунки… Не можна так робить… Це неправильно…

А ще у Луки Олексійовича є син Славко. Старший від мене… Він теж був якийсь час головою колгоспу, але щось не пішло в нього, не передалося… Зато він навчив мене курить, пить і матюкаться… Сан-сей, так сказать, наставник… Одного разу ми пішли з Славком до баби Секліти різать свиню… Ну я про це іншим разом розкажу…



Фешн

Днями трапилася драма. Був на день народженні і там мені залили червоним вином мою любиму футболку. А потом ще й кетчупом… А потом я нею зачепився за якийсь якорь і прорвав дірку. В общим, вешч прийшла в повну і безвозвратну негодность і прийшлося її викинуть…

Нову купив. Значно краща й модніша, чим та шо була… В неї всякі разні художественні дирки, ніби-то вона порвана (задумка дизайнера)… І іскусствені п’ятна, - наче б то її хтось полив вином і кетчупом… Дуже красіво, я доволєн…

вгадайте хто