хочу сюди!
 

Татьяна

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 38-70 років

Замітки з міткою «чепинога»

Шутка года в Росії:

- Вы боитесь западных санкций?
- Нет, я боюсь ответных...


Чепиногине

БЄЛКА… Або від чого погибли дінозаври...

Днями вчені в Китаї найшли якихсь древніх бєлок - хараміід. Пізній тріас, 200 мільйонів год назад жили. Ну, не живих, конєшно найшли, а тільки отпечатки костєй на листях та камнях… Лежать на фотографії, такі розпластані, видно під машину попали… Шкурка не сохранилась. Згнила, або вкрали… Будем думать, що вони все-таки були лохматі й м’які… Це тіпо перші млєкопитающі, і відповідно наші предки. Дальні…

Що саме інтересно, так це шо вони вели себя як обичні білки. То-єсть, сверлили дупла, жрали горіхи… І ходили до дінозаврів в гості… Я думаю, що якраз од бєлок дінозаври і вимерли… Як? – Щас об’ясню…

Вообще-то щитається, що дінозаври не бухали… Ну, я цьому не вірю. Дарвін цей вопрос якось обійшов стороною… Пить вони должни були об’язательно, по моєму мнєнію…

От представте собі, що ви якийсь тріцератопс. Ростом під 4 метри, дліною в 8 метрів і вагою до 15 тонн… Мало того, шо ви огромна, некрасіва тварь з величезною целюлітною задницею і з непонятним рогом на голові, так ви ше й травоядне, яке несамовито боїться всякіх хіщніков размєром з індика… Це ж постоянний стрес і комплекс неполноценності… З’їдать тріцератопсу в день треба було кілька центнерів якогось бур’яну, або в крайньому случаї комбікорму чи силосу… От візьміть і попробуйте без випивки з’їсти бур’яну чи комбікорму, даже не центнер, а хотя би кілограм… Ніхрена не получиться…

Кроме того, вся ця отвратітєльна внєшность доповнена абсолютно бесполєзними і некрасівими лапами… дуже короткими. Так шо ні зуби почистить, ні підтертися в уборні… Не жизнь, а якісь сплошні страданія…

Тут би кожен запив, причому сильно… Воно стрес сніма і додає смєлості… Бо на трезву голову, коли до тебе приходить в гості подлий, мєлкий і голодний, допустім, велоциратопс, то ти ховаєшся під кроваттю і там дрожиш од страха… А як випив, - то вже всьо ні по чом… І тоді йому кажеш откровенно,: ей ти, як там тебе, вело,.. вело, велосіпед, бля, ану пашол нах отсюда… Ік!... І всьо – конфлікт ісчерпан…

На кілька центнерів трави треба було випивать кілька центнерів якогось алкоголю… А це таки дуже багато. Навіть для тріцератопса… Де вони брали випивку? – Та хрен його зна… Мабуть гнали з якоїсь папороті… Я увєрєн, що у найбличжі годи учоними арехеологами неодмінно буде знайдений якийсь самогонний апарат мєлового періода… Просто ще не добралися до нього…

Ну і от, значить, що після такої кількості випитого, конєшно до дінозаврів приходила бєлка, а то і сразу по нєсколько… Знатоки в курсі… Од цього вони, собственно, і передохли… А то понавидумовували – комета, метеорит, екологічна катастрофа… Антинаучна отсібятіна…



анекдот від Чепиноги

Кум смс-ку прислав:
- Приїжджай уже...
-Куди?
-та пох@й
- о котрій?
-пох@й
-шо пить будем?
- Тоже пох@й...
Люблю актуальних конкретних людей. В принципі ніфіга не понятно, але все абсолютно ясно... Поїхав...

Собаки… Тайна втрачених носків розкрита

Лікарі однієї з ветеринарних клінік міста Орландо дістали з шлунка собаки породи дог 43 з половиною носка… Господар звернувся до лікарів, коли у собаки пропав апетіт і її сильно тошнило… Кожного б тошнило після 43-х носків… особенно “з половиною”… То та половина якраз і була лишня, мабуть…

А ще одна собака, тоже в Америці, їла м’ячі для гольфа. Вкусні, мабуть, були… Господар звернув увагу, що собака невелика, але чогось дуже важка… 35 м’ячів для гольфа вона встигла ковтнуть. Отдала назад…

Собаки вони такі, да… Колись у мого кума була собака Лайка (Лайка це- ім’я, порода – доберманша)… Раз він винаймав десь будинок у Франції, і було там багато зайців, які захворіли якоюсь чумою заячою і їм важко було тікать… Приказував кум собаці, щоб вона тих больних зайців не займала. Ну, вона не послухалась…

Просипаюсь я, - каже кум, - вранці, виходжу з дому… І тут у мене волоси дибом на голові встали, і піт холодний виступив… Земля навколо дому шевелиться, як у Стівена Кінга якогось… То Лайка назбирала зайців і поприкопувала їх у землю неглибоко. Живих… Деяких закопала тільки по пояс, бо заморилася… І страшно стояли наполовину вкопані в землю зайці, як зомбі…

Тепер у кума собака породи бернський зенненхунд… То якраз він на фото. Звати його Фраєр, або- Фрося… Вообще-то він сильно волохатий, але зараз стрижений ще з літа, од жари… По норову веселий і наглий… Собіратєльний образ Ноздрьова і поручика Ржевського… Носків він не їсть, ну їсть усе інше… А може, їсть і носки, хто його зна… Краде, в основному. Позавчора, напрімєр, украв і з’їв пару кілограм корсіканської ковбаси. Навчився одкривать холодільник… Потом ховався цілий день за камньом, бо йому було стидно… Ввечері вернувся, бо сильно пить хотілося. По сроку давності діло було закрито… На новий год за півтори хвилини недосмотра ззів миску олів’є на двадцять чоловік і виніс порожню миску надвір у сніг, і прикопав… Може, думає, не замітять якось… Замітили… 

Прийшли вчора гості до кума і їли паелью й різне мясо та пили вино… А Фраєр лежав на полу і дивився на цю оргію… Мислі його читалися, як розгорнута книга… Як було б класно, якби вони всі десь ділися, а все те, шо на столі, - осталося, - думав Фраєр… і вздихав… Я тихцем його кормив кусками куриці під столом, а він обіймав мене за ногу передніми лапами в качестві благодарності…



Доброго раночку))

Сьогодні в Росії "День солидарности в борьбе с терроризмом"... Я думаю, що "в борьбе" - там абсолютно лишнє...

Ну це ж треба - у Ґафта і Одеси разом дні народження.

ГАФТ

Сьогодні День народження у Валентина Гафта. Російського актора, який (один з небагатьох в Росії) підтримав Україну, засудив імперську політику Москви та написав дотепні і достатньо злобні епіграми на жополизів – Боярського, Ярмольніка і тд…

Мій улюблений афоризм Гафта до політики не має відношення: “Умереть не страшно… Страшно умереть, и знать что потом тебя сыграет Безруков»…

Валентин Йосипович Гафт народився в Москві. А от його батьки – з України. З Прилук, де майбутній актор проводив свої канікули. Він згадує як по двору ходили курі і свині, як білили хату… Як батько любив співати “Дивляюсь я на небо, та й думку гадаю…”

Зрештою, зовсім неважливо, де ти народився, хто твої батьки і які пісні вони співали. Важливо, за будь-яких обставин залишатися Людиною і вміти відрізнити чорне від білого…

З Днем народження, містер Воланд!



1 вересня

Як сказано в одному анекдоті, - в этот день ребята встали пораньше, позавтракали, одели новенькую форму, взяли новые ранцы и… захватили Польшу…

Взагалі-то, не дивлячись на те, що сьогодні День знань, 1 вересня – якась мілітаристська дата. Окрім початку Другої світової, цього дня ще Менглі Гирей захопив і розрушив Київ (1482), Прусія розгромила Францію і взяла в полон Наполеона ІІІ (1870), почалася перуано-колумбійська війна (1932)…

А в 1983 році 1 вересня СРСР збив південнокорейський “Боїнг”. Теж була брехня всьому світові і воплі: “Це не ми!”…

Цей інцидент став одним із факторів, який наблизив похорони Совецького Союза. Зам зав Міжнародним віділлом ЦК КПРС А. Черняєв в своєму щоденнику записав: “И какой-то рок настигает наших вождей. Сталин – 1937, Хрущев – 1956, Брежнев – 1968 и 1979, Андропов, не успев развернуться, теперь навсегда будет связан с этим несчастным самолетом”…

Це я до того, що багато хто намагався воювати з усім світом… Від Цезаря і Наполєона, до Гітлєра і Путіна… Всі вони програли… Бо світ таки сильніший… Вже не кажучи про те, що Путін, м’ягко говоря, не Цезарь…



https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/815695711808453

Уявні діалоги у часі...

От уявімо собі: 31 серпня минулого року. Янукович у фаворі, опозиція під плінтусом. Ренат Леонідович Ахметов, наслєдний принц Донбаса - людина в країні не перша, але й не друга... І вообще "Шахтьор" - чемпіон і жизнь-прекрасна... І от підходить до Ахмєтова якась бабця і каже йому: а ти знаєш, що рівно через рік тренувальна база Шахтаря буде розрушена прямим попаданням двох снарядів, на Донбас-Арену впаде бомба, а ти будеш жити у Києві, бо в Донецьку тобі буде СТРАШНО... Я думаю, він би не повірив, м’ягко говоря...


ЛУКА (Село і люди)

По-сусідству з нами в селі, через забор (даже не через забор, а просто через сєтку і малинові кущі) жив Лука Олексійович Іваніщенко. Герой Соціалістичної праці, депутат Верховної Ради УРСР. Голова нашого колгоспу “Радянська Україна”…

Важив Лука Олексійович кілограм двісті… Внєшнє він був похожий на Юрія Антонова. За умови, якщо останньому добавить кілограм дев’яносто і мудрості во взгляді

Поміж нашими городами мій батько вирив колодязь. Обичний. З відром на цепу. Вода там була холодна і добра. І одного разу Лука даже возив її на з’їзд Компартії у Київ. Бо “Пер’є” і “Евіану” тоді ще у нас не було… І ми всі знали, що по телевізору Щербицький п’є нашу воду… А коли 19 серпня 1991 року почався путч і по теліку показали гекачепістів, то в селі всі думали, що все вернеться до старих часів. А Лука відразу сказав: Серуни! Нічого у них не вийде…

В останні дні існування Радянського Союзу, Лука (як його називали всі позаочі) на роботу вже не ходив. Він сидів у себе в саду в трусах і в майці, їв вишні і читав газету, або просто дрімав на лавці… А раніше він, впродовж більш як сорок років, вставав щодня о 4-й ранку і об’їжджав всі поля і ферми. Через це колгосп наш був багатий і продвинутий.

У нас навіть був свій “діснейленд” – справжнє велике “чортове колесо” і всякі артакціони з діскотєкою… Через це до нас на вихідні з’їзжалося піврайону. Щоб побухать, покататься на колесі, поблядувать, потанцювать і трохи побиться ради розминки і рухливості члєнов… Також про Луку (і про колгосп) одного разу написали цілу книжку. Вона називається “Осінь пахне медами”)… Ще Лука мав машину “Волга”, іноді ходив на полювання і на рибалку, розводив бджіл… Загалом, - типовий феодал селянського типу…

В городі у Луки була глибока копанка. Я туди по ночам ходив красти рибу. Зимою, коли копанка замерзала, то для риби прорубували ополонку і вночі до неї спливалися карасі і коропи… Я світив фонариком і ловив рибу підсакою… Одного разу опівночі мене Лука піймав за цією процедурою… “Що Вітя, клює?” – спитав він мене внізапно за спиною, так шо я мало не всцявся з переляку… Та, такоє, кажу, Лука Олексійович, - не особо… Дінамітом, - каже, - треба було… Пішов, нічого більше не сказав…

Вже в незалежні часи Лука вирішив устроїть цивілізовану рибалку для всього села… Для цього в руслі старої і майже висохлої річки, на берегах якої росли старі вільхи і очерет, кілька екскаваторів вирили глибоку і широку канаву, довжиною, мабуть метрів п’ятсот і шириною метрів 15. Лука хотів щоб люди пасторально сиділи з вудками на березі і ловили рибу. Потім в цю річку завезли кілька тон риби… Щоб надовго хватило… Але сільські люди существа прагматичні і не дуже сознатєльні… То в першу ж ніч цю рибу ловили сєтками, неводами, ятерами, глушили, заганяли і били електропідсаками. Це було справжнє рибне АТО. Так що до ранку не залишилося у річці жодного карасика… А вранці всі понесли улов на базар продавать… Але продавать його не було кому, бо у всіх була риба і так… В общим получився переізбиток ринка і риба пропала… А Лука сказав: ну вас к їдрованій матері в таком случаї…

Ще у нас був великий колгоспний ставок з горою посередині, яка називалася Мацькова… Пізньої осені ставок спускали через шлюз і виловлювали рибу… А ми, понятноє дєло, ходили рибу ворувать… Одного разу у величезній калюжі я руками піймав 20-кілограмового коропа… Він возив мені по воді, як кінь, хвилин двадцять, а я сидів на ньому верхи… Рибо-родео, так сказать… Я виграв, а сазан програв…

Коли я був зовсім малий, то Лука з якоюсь делегацією поїхав аж у Австралію. Звідти він привіз ананас, і дав мені великий кусок. Я його ззів і рішив: буду головою колгоспу, бля буду…

Ще у Луки була жінка – тьотка Галька. Вона працювала в бібліотеці. Раз вона здала на права і рішила їздить на машині, щоб буть крутою. То їхали вони з Лукою за селом якось зимою і був голольод. І машина з тьоткою Галькою за кермом слєгка перечипилася і упала з мосту в річку та перекинулася. На щастя морози тоді були такі, що річка промерзла до дна… Коли вони вилізли з машини, то Лука сказав: ну нічого-нічого, всякого бува, не розстраюся… А ти хоч права взяла? – Взяла-взяла, каже тьотка. – А покажи, каже Лука… Він взяв ці права, розірвав їх на мєлкі часті і викинув у сніг… Щоб я тебе каже, блять, за рульом більше ніколи не бачив… То вона більше й не їздила…

Лука одним з перших второпав настання ринкових часів і встиг цивілізовано “розколгоспитися”. Замість колгоспу “Радянська Україна” з’явилося КСП “Міжгір’я” (Януковича тоді ще ніхто не знав)… Лука купив кілька комбайнів американського виробництва “Джон Дір”… Комбайнером в колгоспі працював механізатор Коля. Він був мовчазний, відлюдькуватий і некомунікабельний… Одного серпневого дня, при температурі повітря за тридцять градусів, Коля внізапно прийшов на роботу у кожусі, в шапці і в валянках… Сів у комбайн і поїхав косить якесь збіжжя… Кроме того, він періодично зупиняв машину, вилазив, присідав і пробігав кілька кругів навколо комбайна… Колєги рішили, шо Коля йобнувся… Але оказалось, шо в комбайні був на повну потужність включений кондиціонер. Коля не знав що таке кондиціонер і не понімав чого йому так холодно, а спитать стіснявся… Пізніше він признався: я думав каже, шо заболів… Постоянно мене морозить…

Всередині двохтисячних ринково-господарська чуйка підвела Луку Олексійовича. Він постарів і втратив частину хитрості, як Акелла… Словом якісь проходімци розвели Луку на гроші… Тобто – бабки взяли, а комбайнів не поставили, втекли з грошима… Лука намагався їх шукати, та де ж їх знайдеш… Ця історія, його, мабуть, і підкосила остаточно… У 2005-му він помер… Недавно я заходив на кладовище, підійшов до могили. Пам’ятник був побитий. Якісь долбойоби вже вкотре громлять його за якісь свої старі рахунки… Не можна так робить… Це неправильно…

А ще у Луки Олексійовича є син Славко. Старший від мене… Він теж був якийсь час головою колгоспу, але щось не пішло в нього, не передалося… Зато він навчив мене курить, пить і матюкаться… Сан-сей, так сказать, наставник… Одного разу ми пішли з Славком до баби Секліти різать свиню… Ну я про це іншим разом розкажу…



Україна - не Росія

Странні ви, люди, руські браття... Робили Сколково, їздили у всякі монаки, проводили олімпіади за якісь страшні трільйони долларів, підкупляли чиновників ФІФА для чемпіонату світу з футболу, проводили всякі виставки і вернісажі для репутації... І навіщо? - Отак взять і все проїбать...

Подавитесь ви Україною, дураки... Не з’їсте… Ми не такі прості, як Вам здається... То ми так просто... Сидимо тут... Сіно косим, сало їмо, вареники, уху варим, купаємся, карасиків ловим, котів гладимо по голові... Тіпа, нам це все не інтірєсно... І котам тоже… Але іноді ми здіймаємся, іноді ми встаємо, хоч і лінь нам... Навіть, - коти… Коли сурма кличе, то іноді треба йти… Нема в нас царя… Не було і не буде ніколи… Але є хата, і земля своя, і батьківщина… Які треба захищати… І тоді получається така собі велика і несподівана феєрія... Через нашу землю пройшло тисячу націй, тисячу етносів, тисячу народів… Це дало такий сплав, таку амальгаму і таку силу, з якою не варто воювати… Бо – бесполєзно… Полтава, Львів, Одеса, Чернігів – це тисяча націй, тисяча облич, тисяча характерів… Але всі ми – українці… І коли ми стоїмо на Майдані і співаємо “Ще не вмерла”, - то нам похуй ваші танки і десантні дивізії… Бо це неспівставні речі… У нас не було армії ще півроку тому… А сьогодні (я розумію,що це пафос, але вірю в це) прокинулися наші боги – Перун і Стрибог, Даждьбог і Ярило… Видибали… Тепер у нас є армія! У нас є наші солдати! Солдати віри і правди! Ми готові вмерти за свою країну! Але ще більше – ми готові жити за неї! Це – головна відмінність між нами… Нас не не здолати! Ми на веслах брали Константинополь, ми воювали з регулярними частями російської армії на Заході до початку 60-х років… Хоч і було нас всього тисяча, а вас “тьми і тьми”… Ми скидали всесильні режими з допомогою дерев’яних палиць і бутилок з керосіном… І що ви хочете тепер від нас?... Од’їбіться від нас, - як писав маестро Лесь… Бо нічого не вийде… Я колись говорив з одним українсько-французьким істориком з Парижу… Він вивчав психіку солдат за всю історію війн… Він мені розказав, що коли український козак закушував свого оселедця в роті, і виймав шаблю, - то не було мурів, не було засторог, не було бар’єрів, нічого не було… І це не емоції. Це – наука! Щось там перкриває у нас в голові… В хорошому смислі…

На нашій землі загинуло з десяток всесильних “вічних” імперій… І ваша - не остання…
Ми до Вас не йшли! Ви прийшли до нас! Ідіть собі додому!

А ми собі тут самі собі будем…