хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «тарас шевченко»

Сонце заходить,гори чорніють




Сонце заходить, гори чорніють
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люди, що одпочинуть,
А я дивлюся і серцем лину
В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думку гадаю,
І ніби серце одпочиває
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря

Ой зоре! – і сльози кануть
Чи зійшла вже на Україні?
Чи очі карі шукають
На небі синім? Чи забувають?

Коли ж забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.









Тарас Шевченко знався в мовознавстві!


«Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом»
«Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом»
Київ – Навесні 1847 року Тарас Шевченко готував друге видання «Кобзаря», куди повинні були ввійти нові твори останніх років, зокрема й частина поезій, які мали шанс пройти цензуру, зі збірки під назвою «Три літа». Це був один із переломних періодів у житті молодого поета. Йшов процес кардинального переоцінювання власного життя і становлення його поглядів на Україну як державу своєї мови і літератури, як унікальний і неповторний край. 

Власне, передмова до майбутнього видання майже 33-річного Шевченка стала не лише своєрідним мовно-літературним маніфестом, але й, до певної міри, програмою становлення майбутньої самостійної України. Ні другий «Кобзар», ні передмова, написана в березні 1847 року в маєтку Лизогубів у Седневі на Чернігівщині, не побачили світу.

Не минуло й місяця, як поета, який їхав до Києва на весілля свого приятеля, історика Миколи Костомарова, заарештували під час переправи через Дніпро посередині ріки. Передмова-маніфест відома здебільшого літературознавцям, бо ні в радянські часи, ні чомусь за незалежної України в масових перевиданнях «Кобзарів» її не друкували.

«Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм»

Епіграфом до цієї маловідомої передмови Тарас Шевченко невипадково взяв рядки з твору Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму»:

Воскреснем ли когда от чужевластья мод?
Чтоб умный, добрый наш народ
Хотя по языку нас не считал за немцев.

Цитуючи цей уривок, Шевченко трактував, очевидно, по-іншому «чужевластье мод»: «Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по якому. Натовкмачать якихсь індивідуалізмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о единой славянской литературе, а не хотять і заглянуть, що робиться у слов’ян!»

В одному абзаці – цілий спектр думок. З одного боку, він приміряє українське суспільство, український народ до інших слов’янських народів, є прихильником своєрідного слов’янського братства – «Щоб усі слав’яне стали Добрими братами, І синами сонця правди…», як сказано в його поемі «Єретик». З іншого боку, він протиставляє українське (і слов’янське) море московському. «Словами цими як немож краще, – пише український письменник Богдан Лепкий у книжці «Про життя і твори Тараса Шевченка», – Шевченко відмежовував наше українське слов’янофільство від російського і давав різку відповідь на клич Пушкіна, щоб усі слов’янські ріки зливалися в російському морі! Правдиве демократичне слов’янофільство, без укритого російського імперіалізму…»

Під «нашествієм іноплеменних журналістів» проглядається образ тогочасних великодержавних російських писак, переконаних у безперспективності української мови й літератури. А однією фразою про «індивідуалізми», від яких «терпне язик», Шевченко тонко спостеріг, як «творці російської мови», часом напівграмотні або неграмотні, запозичували різні іншомовні слова і назви, часто спотворюючи їхнє оригінальне звучання. До речі, багато таких спотворених назв міцно засіли у «вєлікам і маґучєм». Наприклад, острів Ібіца, справжня назва якого «Івіса» іспанською, «Ейвіса» – каталонською мовами. І це невігластво, як зазначають київські журналісти Дмитро Лиховій і Леся Шовкун, «впровадили в масовий вжиток» російські мандрівники.

У своїй передмові Тарас Шевченко показує невігластво і підступність російської критики: «Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чеську, сербську або хоч і нашу?.. Не розібрали. Чом? Тим, що не тямлять. Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують та хвалять те, що найпоганше».

Не жаліє поет і своїх земляків: «Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, – то тойді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський шталт… Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді пишіть і дрюкуйте, і труд ваш буде трудом чесним».

У цій передмові Шевченко сформулював свої погляди як на літературу, так і на мовне домінування. Тому дісталося і Гоголеві, і Квітці-Основ’яненку, і Гулаку-Артемовському, і Сковороді, і, навіть, Вальтерові Скоту. Зате добре відгукнувся він про Роберта Бернса: «Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії – і свого язика не знає; а Вальтер Скотт в Эдемборге, а не в Шотландії – а може, і ще було що-небудь, що вони себе одцурались… А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина. Покойний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері, а Г-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся… Нехай би вже оті Кирпи-гнучкошиєнки сутяги – їх Бог, за тяжкіє гріхи наші, ще до зачатія во утробі матерній, осудив киснуть і гнить в чорнилах, а то мужі мудрі, учені. Проміняли свою добру рідну матір – на п’яницю непотребную, а в придаток ще і -въ додали».

У цьому «въ» з твердим знаком – квінтесенція політики русифікації, яку ґвалтовно впроваджувала царська влада за життя Шевченка щодо українців та інших нацменів. Попри це, він не допускав нетерпимості до панівної мови і літератури: «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди». Ці слова, написані 165 років тому, і сьогодні, в нових обставинах, залишаються актуальними.

На закінчення

До гострих питань, пов’язаних із мовою, Тарас Шевченко звертався і раніше, як-от у листі до свого знайомого Якова Кухаренка 1842 року: «Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом».

Такого Шевченка за радянських часів намагалися приховувати в Україні. Але не забували поза нею. Польський письменник Єжи Єнджеєвич у романі про Шевченка «Українські ночі, або родовід генія» (Варшава, 1966 р.) навів цитату з листа до Кухаренка. Дивно, та в українському перекладі Віктора Іванисенка, який вийшов у світ в незалежній Україні (Львів, 1997 р.), саме це місце пропущено.

Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image
    Тарас Марусик

    Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Заборонений Кобзар

До Дня народження Т.Г. Шевченка...

«Заборонений Кобзар» - збірка шевченкознавця Миколи Зубкова містить Шевченкові твори, які вилучали як за царату, так і за радянщини з політичних чи інших міркувань. 96 сторінкову книжку видало харківське видавництво «Оригінал», а 2009–2011 - відповідно 2, 3, 4 та 5 видання видавництв «Точка» й «Форт».

Про книжку

Збірка гуртує твори: «За що ми любимо Богдана?..», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові…», «Чигрине, Чигрине…», «Якби то ти, Богдане п'яний…», і 2 поеми «Іржавець» та «Великий льох». Завершальну частину поеми «Чернець», фрагмент поеми «Тарасова ніч» і вступ до твору «Царі» жодного разу не оприлюднювали за часів радянської влади, бракує їх, як це не дивно, і в сучасних виданнях.

http://files.i.ua/file/2007467/8541088/1422985079/taras_shevchenko_zaboronenii_kobzar_vibrane.djvu


33%, 4 голоси

67%, 8 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО - УКРАЇНА !!!

Я не нездужаю, нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить. Болить, і плаче, і не спить....
 
Стоїть в селі Суботові  на горі високій ...

Приклад любові до Тараса Шевченка

Неймовірна пожертва: дідусь віддав заощадження на пам'ятник
Тарасу Шевченку


У селі Соболівка, що на Черкащині, дідусь віддав 50 тисяч гривень на гранітний пам'ятник Кобзарю. Третину суми чоловік назбирав із пенсії.

89-річний Йосип Маслюк сам вибирав місце для встановлення пам'ятника.

"Кобзар мене формував як патріота. Я не довго збирав. У мене залишок був від проданої хати в Черкасах, ще трішки додав", – розповів Йосип Маслюк.

Встановлений пам'ятник Тарасу Шевченку – єдиний у селі Соболівка. Доглядають за монументом парафіяни місцевої церкви. Навесні вже запланували озеленити місцину.

http://24tv.ua/neymovirna_pozhertva_didus_viddav_zaoshhadzhennya_na_pamyatnik_tarasu_shevchenku_n806823

Наближаються Шевченківські дні


Наближаються Шевченківські дні, коли в Україні відзначають майже одночасно роковини народження і смерті нашого Великого Кобзаря - Тараса Шевченка.
Важко передбачити, яким стане цьогорічне вшанування 207-ї річниці дня народження поета 9 березня (1814 рік) та 160-ту річницю його смерті 10-го березня (1861 рік), проте дуже сподіваюся, що то буде аналогічно до видатного ювілею 150-річчя народження Лесі Українки, що пройшов у лютому цього року майже непомітно. За що щиро дякую владі і всім притягнутим до неї. Справді я щиро дякую, тому що немає нічого гіршого, коли вшановують справді видатну особистість різноманітні суки і падлюки.
Давно на ту тему сперечаюся, коли різні патріоти вимагають масовості урочистих заходів, бо навіщо зганяти байдужих - вони тільки ще більше злості наберуть на українські національні святині і що в тому доброго? Значно краще, якщо 10 або 100 чоловік на всю багатомільйону масу населення України тихо і щиро вшанують того, хто їм дорогий як сакральна святиня. Бо оте показове - кому воно потрібне нарочито і бездушно? Пригадуєте, як урочистий великий вінок відповів Януковичу по писку, бо ж його батько служив німцям у поліцаях, а він до могили "Невідомого солдата" приперся з отою московською примарою.
З іншого боку я розумію, що певні урочисті заходи мають місце бути і нехай будуть - воно не зайве, але для мене головним є ставлення пересічного українця, бо колись в усіх сільських хатах за звичай був портрет Тараса Шевченка і його "Кобзар", а зараз то стало унікальним явищем і в місті, і в селі. Чому? Бо навіщо? Всі є патріоти, але дуже і дуже втаємничені...
Одним словом: Будьмо! Нащо довго говорити і когось на щось припрошати? Хто на що гаразд - те і витворить. Про себе скажу наступне: не люблю надмірностей в усьому, а тому є можливість - приймаю участь в спільних заходах, а ні - то якось сам вшановую людей чи події, які мені вагомі своєю сакральністю. Всі свої зустрічі я призначаю виключно коло пам'ятника Тарасу Шевченку, або просто підходжу до нього, коли є поряд. Є можливість - кладу квіти незалежно від дат, а просто так. Якщо 10-го березня не можу поставити лампадки коло самого пам'ятника Тарасу Шевченку, то ставлю її у вікні свого дому. Щось пишу сам про подію. Роблю перепости, або поширюю цікаву інформацію, як ось сьогодні привертаю увагу до дуже цінної, на мій погляд, книги "Життя Тараса Шевченка" Павла Зайцева. Подаю анотацію до книги, де все головне сказано. Шукайте і читайте.
Богдан Гордасевич
15:43 04.03.2021

У Румунії відкрили пам'ятник Тарасу Шевченку



У Румунії відкрили пам'ятник Тарасу Шевченку

Кошти на погруддя виділив Союз українців Румунії.

У румунському місті Сігету Мармацієй повіту Марамуреш відкрили погруддя Тарасу Шевченку. У відкритті взяв участь міністр закордонних справ України Павло Клімкін, передає прес-служба МЗС.

Як зазначається, пам’ятник спорудженого за рахунок Союзу українців Румунії.

Крім того, Клімкін зустрівся з головою МЗС Румунії Лазерем Коменеску, із яким обговорив питання двостороннього співробітництва, зокрема, аспекти транскордонної та регіональної співпраці, розвитку інфраструктури українсько-румунського державного кордону та проблематики національних меншин, а також подальшу підтримку Румунією євроінтеграційних зусиль України.

Нагадаємо, в червні 2016р. пам'ятник Шевченку відкрили у столиці Болгарії.
http://tyzhden.ua/News/177237

Правительство Москвы решило убрать памятник Шевченко

Решение о временном демонтаже памятника Кобзарю приняли с целью его реставрации.

Памятник Тарасу Шевченко в Москве демонтирован для проведения реставрации. Об этом сообщает Департамент информационной политики МИД Украины. "Правительством Москвы было принято решение о временном демонтаже памятника с целью его реставрации. Проведение этой реставрации будет совпадать со строительными работами возле гостиничного комплекса "Украина", где расположен памятник", - сказано в сообщении. При этом в МИД подчеркнули, что украинская сторона "благодарна правительству Москвы и МИД РФ за заблаговременное предупреждение о планах по реставрации памятника". По информации МИД, было договорено, что реставрационные работы памятника будут завершены к проведению в 2014 году совместных мероприятий по празднованию 200-летия со дня рождения Шевченко. В прошлом году в ночь с 20 на 21 октября с центральной площади Стаханова был похищен бюст Тараса Шевченко. Вандалы распилили скульптуру на куски и увезли в неизвестном направлении. Больше читайте здесь: http://ru.tsn.ua/politika/pravitelstvo-moskvy-reshilo-ubrat-pamyatnik-shevchenko.html

Политика в стороне, тут только хобби!!!!!

Прошлая запись была про Шевченко, так вот финал готов! очень ярко получилось! Так что готовлюсь делать серию портретов! размер работы 20*25см, акриловая краска+лак матовый!




26%, 5 голосів

53%, 10 голосів

16%, 3 голоси

5%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.