И лето убежит, наступят холода....

С тобой расстались мы возможно навсегда.

Забыть тебя навек никак я не смогу

Ты тоже вспоминай меня хоть иногда...

Ты улетаешь прочь оставив в небе след

Я на земле одна. Тебя ведь рядом нет.

Как мог любовь мою ты в шутку превратить,

А чувства наши и мечты в полнейший бред......

В сердце моем осталась боль на долгий строк

Ты не судьба моя, а ценный мне урок.

Себя я вылечю, тебе сказать хочу:

Что б счастье и любовь в дали найти ты смог.

***

Я забываю иногда, зачем живу,

Зачем я радуюсь или страдаю,

И мне так нелегко тогда понять,

К чему стремлюсь я и чего желаю.

Я все пытаюсь для себя понять 

И осознать - зачем нам чувства, страсти,

Когда все может разум одолеть 

Холодной мыслью - и в твоей все власти.

Да, разум может победить все страсти,

И так, наверно, даже легче жить.

Но лишь от сердца мы желаем счастья,

И только сердцем можно полюбить,

И только сердцем можно ненавидеть,

Хоть говорят, что это страшный грех...

По воле чувств могу я и обидеть.

Но я ж не ангел, я лишь человек

Все в этой жизни

Происходит не случайно...

За этим всем ... стоит Большая Тайна.

Мне кажется, её я приоткрыл...

 Волшебником меня ты назови...

Я буду им... Лишь только позови...

Я буду всем... Твоей Вселенной!

Надежду только подари

 

 

 

Я Ник твой пробую на вкус…

Твой Аватар, как мёд, арбуз!…

Смотрю на груди, не спеша,

О! как ты  Дева хороша!

 Как дыни спелые они…

О них я думаю все дни???!!!

Но вижу всё же я глаза

О чём хотят они сказать?!....

Безмолвны и твои уста…

И только руки, как мустанг,

 Они летят, они творят,

Спешат облечь слова в наряд

Воды чистейший бриллиант.

Они точны, как тот снаряд.

А на твоих щеках Заря…

Румянец нежный развела.

И как прилежный оркестрант

Играет чудный звукоряд.

Услышать музыку я рад…

Услышать музыку стихов.

Услышать музыку любви.

Лицар у латах
Із срібла зорі
Меч золотавий
З надії тримає.
Мчить він крилато -
День на порі,
Погляд ласкавий
Сонця шукає.
Вітер огорне
Тіло міцне,
Здибиться мрія
Стрілами щастя...
Світ іще чорний -
Та не засне,
Він не посміє
Легко так здатись.
Вперто торує
Здиблений шлях
В пошуках злету,
Істини, долі.
Й схлипів не чує...
Та десь в світах
Кине монету
Жеброму в полі.

Забутися -
В тобі забутися -
Я не бажаю.
Ні заблудитися,
Ні розгубитися
Й дійти до краю
Своєї совісті,
Своєї пам'яті,
Свого мовчання.
Лише - забути.
Все забути.
Твої зітхання
І доторки твої -
Такі розпутні!
І не почути,
Затулившись,
Слова забуті.
Та ти уперто будиш -
Розбуджуєш,
Пробуджуєш,
Роздмухуєш,
Розбуркуєш,
Розтуркуєш...
І знову будеш
Ковзати по межі
Мого терпіння,
Котитимеш
По пам'яті каміння,
Моститимеш,
Складатимеш
Споруду,
Якої у душі моїй
Не буде.

Давай забудемо
про все -
Про те, хто ми
у цьому світі,
Про небо, землю,
сонце, вітер -
Хай лиш кохання
нас несе...
Давай забудемо,
що нас
Тримають міцно
інші пута -
Нехай летить
душа розкуто
На ніжно-пристрасний
Парнас...
Давай з'єднаєм
наші душі,
Відкинем
тиху ворожбу...
Пил забуття
вже тче журбу,
Й бажання
заметіллю душить!
Давай -
зірвемось у буран,
І закружляєм
диким смерчем!
Минуле і майбутнє -
стерто...
Й байдужість -
то легкий обман.
Давай дамо
серцям ковток
Бажання, жару
й сподівання.
Безвихідь пустоти
й страждання
Ми заженем
в глухий куток.
Нехай любов
нас поєдна -
Два серця
й дві легкі надії...
Й хай обвінчає
наші мрії
Цілунок
терпкого вина.

Сині, жовті,
Зелені, білі,
Трохи з рожевим
І з фіолетовим -
Різні
за кольором
Всі мої біди.
І трохи - відверті,
І трохи
з секретами.
Мертві, живі,
Уявні, приховані,
Різні
за густотою
І наміром,
Та всі вони -
лише
До мене приковані,
Мої - за часом,
Об'ємом
і напрямом...
Приймаю їх щиро,
Тихо і зболено -
такі відразливі
Й дивно-покірні.
Мною,
моєю душею
Їх холено,
От і приймаю їх,
Бо вони мені -
вірні.

Прийди в мої сни -
Я прошу, я благаю...
Для тебе я серце
своє відчиняю.
В чеканні потужному
тої весни,
Що впаде, мов дощ,
в мої зболені сни.
Прийди в мої мрії,
у повінь думок,
У пісню, що ллється,
мов срібний струмок,
Що зблисне прозоро
і весну посіє,
Що створить із снів
ту посріблену мрію.
Ввійди у життя,
В кожен день,
В кожну мить!
Постань оберегом
у битві століть.
Мене розгорни,
немов книгу буття -
Ввійди в моє спрагле,
прогіркле життя.
Просійся пшеницею,
житом впади,
Простягся десницею
з сплеском води,
І сонцем яскравим
Мене ти зігрій,
І вітром ласкавим
у душу повій...
Зрости мене, милий,
З землі і з води,
Й люби - що є сили,
Люби - назавжди...

Шершаві, спраглі, дикі -
Вуста - немовби скрики.
Вуста, мов сум, завмерли,
Вуста - мов біль - пошерхли...
Шепочуть злу молитву...
І прагнуть попалити
І м'якість, і відвертіть...
Ідуть у наступ вперто!
Торують шлях розлуки,
Вливають трунок муки,
Зшивають слово болем,
Ведуть у сон з собою...
У сон - німе чекання.
У сон - дзвінке прощання,
у дивний сон печалі,
Вуста - сухі коралі...