хочу сюда!
 

Николь

31 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 32-49 лет

Заметки с меткой «богдан гордасевич»

Маємо право карати за помилки!

Маємо право карати за помилки!
З серії «Мішанка 2020»



Коли депутати з фракції «Слуга народу» в сесійній залі Верховної Ради України у самому її центрі коло трибуни влаштували свій флешмоб «Маю право на помилку», я був не просто здивований, а буквально приголомшений, тому що такого безглуздя навіть від народних депутатів не сподівався. Я навіть подумав, що пропустив прийняття відповідного Закону України «Право на помилку для депутатів всіх рівнів», але з полегкістю дізнався, що це просто кілька недорозвинутих членів та їх подружок з безчленних членкинь від «СН» вирішили так повимахуватися нібито на підтримку вчителів з онлайн-навчальних програм, де ті несли не знання, а якусь дурість. Ах, нічого страшного ж не сталося! Всі мають право на помилку! Перепрошую, але чи всі?!
Достеменно відомо, що літак МН-17 було збито випадково, то що? Винуватих немає? Воно ж якби «маю право на помилку»… Зайцева на педаль газу натиснула замість на гальма і купу людей вбила та скалічила – має право на помилку? А хіба Чорнобильська аварія не з такого самого переліку «маю право на помилку»? Оператор ЧАЕС помилився в критичній ситуації, яку сам же помилково створив. Можна ще і ще наводити багато прикладів, коли на оте: «маю право на помилку» – відповідь одна-єдина у формі категоричного імператива: не маєте такого права – помилятися! Особливо коли це законодавці! Їх помилки катастрофічні за своїми наслідками для цілої країни!
Для мене завжди було дивним і навіть шокуючим, коли люди зі владними повноваженнями поводилися зовсім безвідповідально, як вищезгадані нардепи з фракції «СН» – це ж просто ідеологічна диверсія і повна дискредитація найвищого органу України за нашої парламентсько-президентської республіки. Причому в межах ВРУ поставилися досить спокійно до флешмобу «маю право на помилку», бо і не такого бузувірства тут набачилися. Але ж це не означає, що інші нормальні люди, а не нардепи, до такого ганебного явища мають ставитись спокійно і без обурення. Для мене то є нардепи-падлюки! І не інакше!
Я твердо переконаний, що за помилки потрібно карати, а особливо якщо то помилки законодавчі. Ще і ще раз наголошую: ні в кого немає права на помилку! Ні у водія, ні у лікаря, ні у вчителя, ні у поліцейського, ні у держслужбовця тощо, але найбільше немає права на помилку – законодавець! Ось де особливо доречне прислів'я: сім раз відмір – один раз відріж. І все! Бо ж то є еталон для суспільного буття – Закон!

Богдан Гордасевич
15 травня 2020 р. (7528)

Кретини, карантини і кремація, як корисна інформація

Кретини, карантини і кремація, як корисна інформація
З серії «Мішанка 2020»



Щось не спалось, а на такий випадок маю поряд мобілку з навушниками, щоб нікому не заважати і себе розважити радіохвилями в нічному ефірі львівського формату без мату. І розважив сповна! Через ту пошесть і карантин настрою немає щось робити, бо то якось виглядає несерйозно і нагадує мені анекдот, коли лікар під час прийому запитує у маленького хлопчика скільки йому років і той відповідає: – Через місяць буде шість рочків! А лікар на те відреагував: – Ах! Як оптимістично! 
Отож я попадаю на передачу по радіо «НВ» про несправедливість щодо (увага!) закам’янілих залишків гігантського страуса, що мешкав у Криму (ще раз: увага!) 1 мільйон 800 тисяч років тому. Три українських москалики з науковими званнями, але без знання української, годину часу обговорювали, що знайдені каменюки мають залишатися в місцевому музеї в Криму, а не мандрувати в Московію, бо так велить міжнародне законодавство. Як приємно вчасно почути подібне «благолепие», що українською приблизно означає «повна хрінь». Бо на часі люди мруть від пошесті SARS-CoV-2, через що їх маємо кремацією через комина на небеса відправляти, і це турбує, звичайно, науковців усього Світу, але не знавців палеонтології в Україні. Яке це щастя! Коли ти кретин – не страшний ніякий карантин!
Не подумайте, що хочу когось образити, а навпаки вирішив і собі віднайти подібний формат «психічної автономії» від отого інформаційного шалу про коронавірусну навалу. Досить, панове, авралу! Давайте далі рухатись по-малу! В стилі конструктивного кретинізму. Що воно таке? Це те, що вже опанувало майже суцільно Уряд, Верховну Раду і звичайно що Офіс Президента України. Головна ідея часу: конструктивний кретинізм! Цілком серйозно! Жодних жартів! Тут вам не геніальний генітальний «Квартал-95»! Все абсолютно науково! Почнемо з термінології: «Кретин запозичено на початку XIX ст. з нім. мови, де Kretin «кретин» <франц. crtin <crtin «християнин». Значення «кретин» у франц. мові виникло в силу того, що недоумкуваті (пор. укр. божевільний) вважалися найбільш богоугодними людьми» Опача! Пізнаєте хто у нас найбільше богоугодний? І угодований! ОПУ, ВРУ, КМУ, ГПУ і далі, далі, далі… Врешті, є цілком беззастережний силогізм: Якщо я влада, а ти народ, що мене обрав, то хто є кретин? Ніхто! Ми всі – Президенти! Дякувати Богу і всім вільним від нього… 
Щоб хтось не подумав, що я розводжу суто теорії, то переходжу до практики і до прикладів з живого і сповна реального життя України у віднайденому Зе-реформаторами форматі конструктивного кретинізму. Ось реальний факт цілком задокументований:
 «29.04.2020 Суд оштрафував мешканця Кременчука на 51 грн за порівняння Зеленського з Гандоном - французьким письменником-фантастом.
Чоловіка визнали винним у дрібному хуліганстві.
Днями Крюківський районний суд Кременчука розглянув справу стосовно чоловіка, який порушив адмінстаттю 173 Дрібне хуліганство.
Йдеться про випадок, що стався 6 березня біля центральної прохідної Крюківського вагонобудівного заводу (КВБЗ). Кременчужанин В'ячеслав влаштував одиночний пікет, щоб висловити свою думку щодо правління Зеленського. Казав, що слова на плакаті - не образа, а порівняння з письменником-фантастом Івом Гандоном. Того ж дня на чоловіка склали протокол. Написані слова розцінили як матюки.
Суд оштрафував мешканця Кременчука на 51 грн за порівняння Зеленського з Гандоном - французьким письменником-фантастом 01
У судовому засіданні чоловік свою вину не визнав. Пояснив, що мав на меті не образити когось, а порівняти фрази та вислови з фантастичними історіями французького письменника-фантаста. Зробив плакат особисто, щоб привернути до себе увагу президента України, який з робочим візитом мав приїхати до КВБЗ, написав зеленою фарбою "ЗЕ ГАН ДОН" та зверху зазначив зеленим фломастером "ст.15 Конституції України", що означало, що в Україні цензуру заборонено. Образити нікого не хотів та не мав наміру на це.
У результаті суд визнав кременчужанина винним та наклав 51 гривню штрафу. Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Текст постанови тут.
"З цим рішенням погодитись не можна. Слід його оскаржувати. По-перше, воно не мотивоване, бо це слово не належить до нецензурних і мала би бути щонайменше філологічна експертиза або посилання на відповідне джерело, де визнано його нецензурним. По-друге, є ст. 34 Конституції щодо свободи думки. По-третє, є судовий прецедент, на який послались у статті. З високою вірогідністю ЄСПЛ визнає таке рішення порушенням Конвенції", - прокоментував рішення суду адвокат Руслан Ульянов.
Варто нагадати, що схожий випадок стався у 2019 році в Київській області. Чоловіка визнали винним у дрібному хуліганстві, адже той назвав мера "гандоном". На це рішення подали апеляцію, в якій просили скасувати постанову суду та закрити провадження. Обґрунтовували тим, що подія сталася не у громадському місці, а між двома особами, які мали приватну розмову. Під час неї один зі співрозмовників назвав іншого прізвищем французького письменника-фантаста "Ів Гандон", оскільки вважав, що його опонент, як французький письменник, розказує фантастичні речі. У результаті Київський апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
https://censor.net.ua/ua/photo_news/3192369/sud_oshtrafuvav_meshkantsya_kremenchuka_na_51_grn_za_porivnyannya_zelenskogo_z_gandonom_frantsuzkym

Богдан Гордасевич: Нагадує анекдот, коли поліціянти заарештували за образу президента чоловіка, який голосно розмовляв по-телефону на вулиці і вигукнув: - Та то є найбільша падлюка в Україні! На виправдання, що то зовсім не про Зеленського йшла мова, поліціянти відповіли: - Не треба нас обманювати, бо ми добре знаємо про кого йдеться, коли кажуть про найбільшу падлюку в Україні.
Маю на увазі, що на плакаті було тільки "Зе", а всі здогадалися про кого мова і навіть суд визнав як доказ, що Зе справді "гандон" і це образа - для суспільства! І ще таке порівняння образливе для справжніх гандонів - вони не Зе! Мус заплатити 51 грн. штрафу «на гандони» у фонд держави.
Люди, не ображайте гандони, які рятують вас від багатьох проблем в житті на противагу Президента України Володимира Зеленського! За це на Україні штрафують!»

Ось перед вами приклад «конструктивного кретинізму», бо я впевнений, що суддя розумів кретинізм ситуації, але прийняв рішення як кретин, що і я в свою чергу прокоментував на відповідному рівні такого самого кретина, зробивши гандони поряднішими за Зеленського, що і мав зробити фаховий захисник, вказавши на позитивний образ президента-гандона, що захищає аналогічно гандонам країну він різних непотрібних захворювань чи вагітностей, бо ж аборти для країни є у формі Майданів-революцій і абсолютно не бажані. Не знайшлося в Кременчуку належного рівня кретина серед адвокатів, на жаль.
Оскільки я пишу не сатиричний твір подібно до «Похвала глупоті» Еразма Ротердамського, а наукове дослідження, то звертаю увагу на аспект девальвацій і ревальвації слова «кретин» у його значенні від позитивного до негативного і навпаки.
Спочатку християнами називали віруючих людей, які завдяки своїй вірі дотримувалися певних норм моралі посеред аморального суспільства, як тогочасна рабовласницька Римська імперія з кривавими жертвами богам, оргіями та різними видами наруги над людьми. Тобто бути порядним виглядало як ненормальність, тому і виникло негативне значення християн як «кретин». Можна легко уявити, коли зібралася купка людей і обговорює якесь шахрайство, підбирає для того людей і коли хтось пропонує свого чоловіка, а йому кажуть: -Ти що?! Та він же кретин! Нам порядних не треба! Так було, але з часом слово «кретин» почало означати насправді психічно хворих людей і набуло свого негативного значення, яке ми і вживаємо в ситуаціях, коли людина мала зробити щось правильне, чесне і розумне, але не зробила, як у вищенаведеному прикладі зі суддею в Кременчуці. Кретин? Так: кретин! Посада зобов'язує! Не будеш кретином – позбавишся посади. Чи щось неправильно у цій логічній послідовності? Все правильно і відповідає нормам часу, як і навіть права, але не моралі, честі і розуму. Тобто маємо саме класичний «конструктивний кретинізм», що розпочав у сучасній судовій практиці своїм рішенням Конституційний Суд України, коли не визнав неконституційним Указ Президента України Володимира Зеленського про достроковий розпуск Верховної Ради України 8-го скликання. Судді КСУ прикинулися кретинами і прийняли відповідне конструктивне рішення, після чого ми вже і забули, що існує КСУ, але він існує! Посади всі зайняті і грошики чималі всі справно одержують, тобто судді насправді далеко не кретини.
Водночас маємо зауважити і тенденцію до намагання деяких людей  сприяти ревальвації слова «кретин» від негативного значення, як і «конструктивного», до повернення йому первісного християнського змісту. Зокрема таким я бачу Олексія Гончарука, який чесно і добросовісно працював на посаді Прем’єр-міністра України і довіряв обіцянкам в підтримці з ОПУ і особисто Во.Зеленського та як виявилося –  даремно, через що і опинився в кретинах далеко не конструктивного формату, що йому важко сприймати без мату, але доводиться. Є й інші люди де-не-де в структурах влади і поза нею, що навіть самі за свою чесну працю визнають себе кретинами, але свідомі того, що це того варте. Як кажуть: Найдорожче в цьому світі для людини її життя, але честь дорожча за життя.
Сподіваюся, що моє невеличке наукове дослідження стосовно слова «кретин» і його різновидів, додасть позитивного змісту всім палеонтологам Криму в їх праці щодо збереження артефактів з птахоферм Юмбувського періоду, і яке за сприяння ВРУ, ОПУ, ГПУ і особисто Во. Зеленського буде мати матеріали для свого продовження.  
Viva Academia, viva professore!

Богдан Гордасевич
3 травня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

21:45 03.05.2020

Битву за землю для земляків виграно! Стосовно аграріїв - ще ні!

Битву за землю для земляків виграно! Стосовно аграріїв – ще ні! 
З серії «Мішанка 2020»

Епігаф: «Всі люди є рівними, але не на землі, а в землі» 
(народна мудрість)



Єпопея і Епопея боротьби за землю в Україні завершено! Продаж – розпочато! Офіційно. Не вже, але вже починати можна лізти на рожна, хто хоче придбати і перепродати втридорога ворогам іноземним, щоб не бути мізерним в житті ще допоки є на землі, а не в ній. Десь так.
Моя думка давно сформована стосовно землі як приватної власності та її продажу, але ринок вимагає ринкових відносин, а не моральних зносин, тому краще вже так, аніж ніяк. Найгіршою була і є невизначеність, а з нею всілякі приховані махінації з паями і людьми на землі. Бо відпочатку то було абсурдно оголосити землю як приватну власність і одночасно заборонити її продаж власникам через  тривалий мораторій. Дебіли комуно-совкові все роблять так, що воно в кращому випадку виходить людям «боком», а в гіршому – самі знаєте де. 
В цьому процесі мене дивувало багато речей, але найцікавішими були різні соціологічні опитування, де ніколи – наголошую: ніколи! – не було поєднано два питання: 1.Чи є ви власником земельного паю? та – 2.Чи є ви за продаж землі в Україні? З того б можна було побачити й порівняти реальну картину в Україні з цього питання, а не морочити голову темою референдумів, коли маса людей, що землі не мають, будуть вказувати, як жити людям, що землю мають. Коли мешканцям міст задурно роздали державний квартирний фонд і при цьому повністю проігнорували мешканців приватного житла особливо по селах – це якось не акцентувалося в ЗМІ та у ВРУ, бо саме вони, городяни,  й отримали найбільше від того державного пирога ласі шматочки. І ніхто не піднімав питання, що квартири можуть скупити іноземці, бо коштували вони на той час приватизації справді смішні гроші. 
Або славнозвісна провальна ваучерна приватизація виробничо-промислового державного сектору економіки в Україні, придумана і проведена геніальним чи точніше – генітальним  економістом Віктором Пинзеником за кільканадцять Урядів часів Леоніда Кучми, що і дала початок олігархизації української економіки через свою інноваційну бездарність – це як? Не чужі якість іноземці, а свої різні крутії-шахраї через різні «трастові фонди» і «довірчі товариства» подібно до «Росан-довіри» у Львові на чолі з Андрієм Садовим, спершу задурно привласнили ті людські ваучери, а потім за них – приватизували до своєї кишені різні підприємства та інше державне майно. Одні більше, а інші – менше, проте після отої «всенародної ваучерної приватизації» щонайменше 90 % пересічних українців опинилися на вулиці без роботи і засобів на життя з одними отими возиками-«кравчучками» у руках. Все забуто? Чому? Тепер вже відомо точно чому – бо зе-дебіли існували вже тоді! Масово! І дотепер збереглися, ще й розмножилися. 
Аналогічна ситуація виникла і щодо землі в Україні, де є окремо масив дрібних землевласників-селян зі своїми паями, а ще є окремо значно менша групка аграріїв-нуворішів-латифундистів, які тихцем опанували значними землями майже за дурно виманюючи, як колись ваучери у робітників, пайову землю у селян обіцянками хоч щось за аренду та різні допомоги по господарству пропонуючи і тому подібне. Ясно, що коли земля стане реально товаром з ринковою ціною, то прибутки в панівного клану аграріїв дуже зменшаться, тому що ціна за аренду землі стане значно вищою, а догляд за землею у її власників буде значно більшим. Що справді дорого коштує – то справді людьми і цінується. Саме тому, як то не виглядає з боку дивним, проте найбільше лобі проти ринку землі в Україні походило якраз від клану аграріїв-латифундистів. Інша справа, що багато з них вже мають у своїй власності настільки багато землі, що самі хочуть її монетизувати в реальний гріш, через що і пішли на певні поступки аж до прийняття у ВРУ та підписання Президентом України Во. Зеленським відповідного закону про ринок землі з усіма тими обмеженнями обмежених. Тому видавати цей процес суто як поступки «на вимогу МВФ» є безпідставно і навіть смішно, бо про ринок землі ще за президента Ющенка перемовини йшли з МВФ, а зараз маємо 2020 рік, якого корона вірус врік, отож аграрії заметушилися «бабло» втрачаючи…
Щоб остаточно визначитися стосовно тези щодо «вимог МВФ», то вони справді існують! Так, вимоги МВФ існують, але ось в якому форматі: «Вимагаємо! – Припиніть нарешті брехати і виконуйте свої власні обіцянки усіх Урядів України перед МВФ, що так багато клятвено давали, коли слізно випрошували у нас кредити» То є єдина і головна їх вимога: виконуйте власні зобов’язання! Все інше стосовно «вимог від МВФ» є брехнею злодіїв-корупціонерів. А тиражують брехню ЗМІ, які належать тим самим злодіям, бо як відомо: злодій і брехня єдині! Тоді як самі журналісти подібні до назви-резюме твору Панаса Мирного – «Коні не винні». Як і другий відомий від школи багатьом твір цього письменника «Хіба ревуть воли, як ясла повні» дуже і дуже є на часі, бо там якраз про землю і працю на ній йдеться – рекомендую перечитати уважно усім землевласникам, як і не власникам, а хабазникам, аби зайвого не базікали. Ото і буде гоп зі смиком!

Богдан Гордасевич
28 квітня 2020 р.
Львів-Рясне
21:11 28.04.2020
Уточнюю свою позицію щодо землі: власність на всю землю має місцева територіальна громада, яка здає її в аренду кому захоче і пильнує за всім, як і отримує прибутки з того на соціальну сферу ТГ. Приватною може бути тільки земельні ділянки під житлом чи виробництвом, бо то в комплексі тільки може бути.

Мудрі за співпрацю України з МВФ

Мудрі за співпрацю України з МВФ!
З серії «Мішанка 2020»



Тривалий час не хотілося нічого писати, бо як би і нічого, і нікому, і самому нудно, аж ось стало не нудно і я вирішив написати про МВФ (Міжнародний Валютний Фонд), а потім ще про продаж землі в Україні.
Для початку посилаю всіх на! Розумієте, куди? Так, на сторінку Вікіпедії, де йдеться про МВФ, а далі продовжую для тих, хто там побував і мало що зрозумів. Коли ви почуваєтеся зле, то викликаєте «швидку», або йдете до лікаря, хоча, звісно, можете того і не робити, а лікуватися самотужки і значно збільшуєте шанси погіршення свого стану. Можете і померти, аж тоді вам все одно надасть увагу медик – патологоанатом. Зрозуміли? Ще ні? Тоді пояснюю, що МВФ є міжнародна «швидка допомога» для країн, що опинилися в кризовому стані! Спеціалісти МВФ ставлять діагноз економічному стану і причин кризи в цій конкретно країні Світу та прописують рецепт для виздоровлення, а в разі згоди його дотримуватися – надають певну фінансову допомогу. Все! Можна не звертатися до МВФ? Звичайно! Так само можна і не дослухатися до порад МВФ, але тоді доздихуйте якось без чиєїсь щирої допомоги, недоумки. Що кому ще не зрозуміло?
Мене просто шокує фраза: «Вимоги МВФ», бо то як вимоги лікаря до хворого, щоб він став здоровим через дотримання режиму та лікування – жах! Що й казати, якщо хочеться збрехати. Ні, ну подумайте: ви самі звернулися до лікаря, який вам прописав рецепт ліків та процедури лікування, а ви то в наглу зовсім не виконуєте, вам стає гірше і гірше, отже знову приходите (чи вже привозять!) до лікаря і коли він дізнається, що його не слухають, то розводить руками і каже, що нічим допомогти не може, бо так не гоже! Хіба це є лікарський терор і злісний примус за умов, коли хворий має сам лікуватися – сам! Але не робить того і навіть каже, що лікар його тероризує… Точніше, не він особисто то каже, а всі його спадкоємці чи інші зацікавленні в здирництві особи.   
Придивіться уважно, хто в Україні виступає проти співпраці з МВФ і не помилитесь, якщо впізнаєте в них здирників, крадіїв, корупціонерів, злодіїв всіх мастей і рівнів, які особливо зосередились серед борців «за життя», зрозуміло своє – не чуже, бо вони злодії, а не дурні! Дурні ті, хто за них голосує і все далі бідує і бідує, а винні в тому «дермократы», «нацики», МВФ, «америкосы-барбосы»,  і ще всі, хто не з ними дуркує і за інших голосує. І якщо чесно – я тому навіть радію і нехай далі голосують за різні метастази «Совка» типу партії «За життя», або Мураєва і тому подібне лайно, бо тим швидше повиздихає оте здеградоване комуно-патроналістичне поспільство в Україні. 
Тепер основна частина: МВФ не є фінансова установа в розумінні заробітку – ні! Фінанси Міжнародного Валютного Фонду формуються з внесків держав Світу у різних співвідношеннях, у тому числі і з України. Це міжнародна організація в стилі «Кооперативної каси взаємодопомоги», тобто за надані кредити не беруть лихварські проценти, а тільки виключно за технічне обслуговування експертизи, надання і повернення кредиту. Все! Крапка! Нічого більше. Вся головна інтрига полягає зовсім в іншому: співпраця з МВФ є показником-індикатором для інших міжнародних фінансових гравців, що якраз і заробляють гроші на інвестиціях! Вони і є головні донори в економіки різних країн! І саме за ними ганяються уряди різних країн, щоб покращити власну економіку. Але всі і великі, і незначні інвестори в першу чергу дивляться на критерії оцінки в МВФ економіки тої чи іншої країни, а вже тоді вирішують чи розпочинати власну справу там. І саме цей контрольний момент від МВФ і викликає в багатьох злість і ненависть, а з того і оте брехливе дзявкання: «МВФ вимагає!»
Заключна частина коротка і проста: не вірте брехунам і злодіям, бо це одне й те саме: хто бреше – той і злодій, а злодій не може не брехати.
І не хотілося, щоб Україна довічно застигла в парадигмі приказки: «Чого бідний? Бо дурний? А чого дурний? Бо бідний!» Ось чому: мудрі за співпрацю України з МВФ. І за продаж землі, що є окрема тема!

Богдан Гордасевич
15 квітня 2020 р.
м. Львів-Рясне

Галина Гордасевич цього річ мала б 85-ть, але її немає 19 років

На згадку про Галину Гордасевич
11.03.18, 12:10 Слава Україні! україна,пам'ять,галина гордасевич

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття. 
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і  перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". 
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, — колись-таки помру, —
Хоч вірю,що це станеться нескоро, —
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть
Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».

Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне 

Для України 2020 рік стане поступом анархізму


Для України 2020 рік стане поступом анархізму

(Записи анархіста 21 ст.)
Основні підсумки для 2019 року зроблені і вони для більшості в Україні є невтішні: як для отої більшості у 73% - так і для отої більшості, що наразі у меншості, але чи на довго – ця тема не проблема: вже ясно, що скоро буде. За тим зроблю свої підсумки за 2019 рік і я, як представник сили та ідеології, що перемогла в реальному вимірі – анархізму. До речі, кому слово «анархізм» занадто драстичне, то читайте його як «лібералізм» та його похідні, бо то суті справи не міняє. Як комунізм є найвищою стадією соціалізму і колективізму – так і анархізм є найвищою стадією лібералізму і всебічно розвинутої особистості. Хай буде так!
Врешті, що особливо визначати, коли заголовок усе означив: « Для України 2020 рік стане поступом анархізму» – і не інакше! Хто не вірить – наступного нового року перевірить, а я особисто вже наслухався від експертів всіх рівнів і мастей, що державні інституції в Україні просто розсипаються, бо влада не спроможна ними опанувати і належно кермувати. Особливо мене тішить отой так званий «турборежим» у законотворчості Верховної Ради України. Ну лапопулечки мої ці «слуги рабів»! Яка шикарна  і просто видатна робота по розвалу держави в усіх її вимірах! Я це велично обізвав як «градація деградації». Однозначно, що не тільки сучасна група зі «Слуг народу» до цього дорвалася, але і всі їх «попєрєднікі» чимало до того доклалися, щоб в українському законодавстві появилося понад 800-т законів, які достеменно не знає жоден юрист в Україні. Жоден! Причому я про цей феномен давно писав, як і про оту ментальну рису для ВРУ майже одразу вносити правки і поправки щодо правок до щойно прийнятих законів. А давніші закони мають просто суцільні гірлянди посилань на їх зміни. Тобто розібратися в тому годі, тому українські судді давно перейшли до давньоримського права часів імператорів на особистому рівні: як я захочу й вирішу – то і є закон.
Хтось скаже, що я жартую? Що в Україні закон понад усе і «перед буквою закону у нас всі рівні»! Покажіть мені такого ідеаліста в Україні? Не знайдете! В Україні давно панує правовий нігілізм, тобто іншими словами це є фактичний анархізм: в Україні згідно закону можливо все! Все, що завгодно! Захотів новоспечений Президент України розпустити парламент – сказав і ВРУ миттєво сама розбіглася, хоча закон вказував на передумови такого процесу, але їх проігнорували, отже… Отже: анархія – мати порядку! 
Зокрема, в цій темі я не раз стверджував, що в Україні назва силових установ МВСУ, ГПУ, СБУ  як «правоохоронних» є своєрідним евфемізмом, тому що вони і є найбільшими правопорушниками! Але нещодавно я зрозумів свою помилку: це скорше є «сили правотворчі» аніж «правоохоронні», бо одна справа, що написано, а інша справа, як то читати і трактувати! Причому наші нардепи так виписують статті законів, що їх трактування не має меж. 

Особливо, коли сила права стає правом сили!

Зроблю невеличкий відступ, щоб дати кілька суттєвих пояснень, щодо суті ідеї держави, а саме найголовніше: держава – це право на узаконене насилля! Тільки Держава має право законно застосовувати насилля над своїми громадянами. Зрозуміло, що не сама Держава, бо то є узагальнення, а державний апарат, який складається з державних службовців, що начебто походять від людей, але часто виникають в тому сумніви. У мене зачасту складається враження, що держслужба це як зараження, подібно до фільмів жахів з отими зомбі чи про вампірів, де вкусив від вени держслужби і став кровопивцем щодо народу… Власне тому, якщо хочете знати, я вважаю український народ самим правильним у тому, що він не домагався своєї держави, бо то як добровільно будувати для себе в’язницю! Тільки недоумки схочуть творити над собою «узаконений апарат насилля» – державу. Або такі самі недоумки обрали собі за керманича держави фігляра, хитрючого блазня, за яким плаче лазня з віником різок, а я ось маю йому, прости Господи, коритися і слухатися, тому що – держава того вимагає. Та йди ти на, доне Гандоне – 6-й Президент України! І з ним така держава зі своїми 73% ідіотів-«совків», що від клона «Івана-дурня» шукають щастя для себе і країни. Козли довбані!
Ліричний відступ завершено і тепер до діла: зміст нормального державного утворення має просте визначення, як «захисна і регуляторна» – саме це є головні  функції держави, або більш поважно то звучить як «Безпека і Право», або ще – «Сила і Закон» . Держава зобов’язана захищати своїх громадян від зовнішніх та внутрішніх загроз, а також забезпечити унормовані стосунки співжиття в своєму соціумі. Все! То є «альфа і омега» держави! Все інше – від лукавого! На жаль, але якраз лукавий і видумав сприйняття держави, як пана-благодійника, що роздає добра на ліво і на право сірим та убогим. Чи що держава, це як безкінечний «ріг достатку» чи якась «комора, де для всіх все є» тощо. А так не є! Суть держави у тому, що вона роздає тільки те, що відібрала силою від інших громадян згідно закону.  Сама-по-собі держава добробуту не продукує! І не роздає аби-кому! Тільки чесно потребуючим дає! І що головне: не як милостиню, а як поміч в скруті, щоб допомогти знову стати нормальним громадянином держави. Саме це і робить державу як супутника анархізму, а не ворога!
За змістом свого права на насилля держава апріорі не може визнавати соціальний анархізм, як і навпаки, але умови співіснування цих двох світів можливі і потрібні. Для мене це є держави з високим рівнем правового лібералізму, коли держава зайвий раз не втручається в особисте життя своїх громадян. Коли держава податками збирає мінімальні кошти на власне існування, а більшою частиною свого достатку розпоряджається той, хто його насправді заробив своєю працею і розумом. Ні патроналізму, тобто коли від людини забирають її добро, щоб краще розпорядитися на користь усіх. Це класична схема патріархального укладу життя, коли вся родина працює на спільну користь, а розпоряджається усім добром велемудрий патріарх роду. Подібну функцію накидують державі різноманітні ліві політсили як комуно-соціалісти, а правовірні в праву ідею домагаються свободи жити за власними уподобаннями. Зрозуміло, що анархісти є ультра-правими радикалами, але і патріотами, а не ідіотами, бо розуміють потребу існування держави як певної інституції. 
Тут я мушу для спрощення викладу звернутися до метафоричного прикладу, який доволі полюбляю: це так звана «маршрутка». Коли ви сідаєте в автобус, то жертвуєте частиною своєї незалежності, бо тепер ваше життя буде залежати від водія. Тобто істинний анархіст мав би ходити скрізь пішки і готувати собі сам їжу та все інше робити суто сам. Звичайно, що це маразм, як і кожну найкращу ідею можна звести до абсурду. Саме тому я б порівняв співвідношення анархізму з державою, як у парашутному спорті ставляться за запасного парашуту: зрозуміло, що це коштовний і начебто зайвий клопіт, бо ним досить рідко користаються вправні парашутисти, але все одно завжди вдягають і мають коло себе, бо станеться біда з основним парашутом – виручить запасний. Те саме держава і анархіст: я готовий платити певні податки добровільно і дай Боже ніколи не скористатися з допомоги держави, але най буде і то. Для мене це важлива метафора за змістом, бо означає максимальну свободу особи за умов сталої безпеки і порятунку в біді. Так! І навпаки: коли держава потребує допомоги – анархісти з тим не забаряться. Не варто доводити, що обидва Майдани: і Помаранчева, і Революція гідності були суцільно анархічними за змістом подіями. А чим ще є, як не анархічним рухом у 2014-му і далі під час війни з причини агресії РФ в Україну оті всі добробати та чисельні волонтери? Як і зараз всім анархістам та правдивим «правосекам» не є байдуже до теперішньої ситуації в Україні.
На тому досить на цей раз. Все сказане є певним підсумком моїх попередніх дописів та роз’яснень теми щодо розуміння сучасного анархізму не як екстремізму, а як прогресивного лібералізму, чим погрожували в часи агітації з боку теперішнього Зе-кодла, але самі того настрашились, бо одна справа обіцяти ділитися владою до виборів – і зовсім інша справа віддавати владу, яку вже маєш. Шкода стає. Велосипед «Україна» хоч і побитий, заїжджений, але і самому покататись хочеться Вові Зеленському свої 5-ть років, а може і більше… 
    
Богдан Гордасевич
2 січня 2020 р.
м. Львів

Записи анархіста 21 ст. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні від 2 січня 2020 р.(7527)

Пройшов рік від часу появи ПЦУ

Пройшов рік від часу появи ПЦУ



Сьогодні 14 грудня у стольному граді Києві відбувся Архієрейський Собор Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у розширеному складі під головуванням Блаженнійшого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України у Митрополичих палатах при Соборі Святої Софії, що зібравшись згідно рішення Священного Синоду на своє засідання.
Мусив усе перелічити, бо то важливі речі.
Сталося, про що давно гадалося, рік тому завдяки кому? Здогадайтеся з трьох раз і не прогадаєте, бо їх, відповідей, справді три: Богу! Філарету! Порошенку! Звичайно, що і митрополит Макарій, як найвищий ієрарх Української Автокефальної Православної Церкви, багато долучився, але реально головними були таки ці троє. І то незаперечний факт. Особливо Порошенку і Богу дісталося чималих зусиль звести усе і усіх до купи й прийняття спільного результату. 
Більшою кількістю було затвердженно рішення про об’єднання у єдину Православну Церкву України та обрання Єпіфанія на керівну посаду в ПЦУ.  Він був вихованцем Патріарха Філарета, що зумів створити досить потужну Українську Православну Церкву за 27 років Незалежної України, за що йому і дякуємо не зважаючи за всі наступні вибрики та коники. Хто зна чия то воля? Принаймні цей теперішній Собор ПЦУ засвідчив, що жодної шкоди немає, а навпаки самоусунення Патріарха Філарета від проводу ПЦУ розв’язало руки митрополиту Єпіфанію щодо активного залучення до ПЦУ приходів з ПЦУ МП, для яких особа Патріарха Філарета була так би мовити «сильно токсична». Тобто рік минув і все гарно й навіть чудово. Вже є визнання ПЦУ братньою Елладською Православною Церквою. Чудові стосунки встановлено з Українськю Греко-Католицькою Церквою та її очільником архієпископом Святославом.
За тим Томосом для ПЦУ найбільше доклався і чимало що втратив і стратив 5-й Президент України Петро Порошенко, тому що це жодним чином не додало йому балів у наступних виборах, бо як не дивно, але підтримку найбільшу він мав у областях і регіонах, де домінувала УГКЦ, а в другому турі тільки й переміг у нашій Львівській. Отож.
Добре, що все добре, або як каже поет Жорж Дикий: -Гарно, що не марно! 
І я вітаю всіх нас зі Собором Православної Церкви України у стольному граді Києві в палатах Святої Софії. То саме то! 

Богдан Гордасевич
(Записи анархіста 21 ст. від 14.12.19 р.)

Був «порохоботом», а став ще й «єсоботом»

Був «порохоботом», а став ще й «єсоботом»

(Записи анархіста 21 ст. від 12.12.19 р.)

Так сподівався, що сьогодні 12.12.2019 р. я стану подією дня, а воно така фігня! Вбивць Шеремета призначили блазні Авакова, про що анонсував блазень Зеленський, як отой, що Президент України. Полковник-блазень якийсь зі Генштабу ЗСУ оповідає про цілковиту дружбу з «братами-чепігами-рефами» в окопах Донбасу з боку ОРДЛО. Так ще на Україні в Києві на Майдані відкрили своє інформагентство якесь кодло, що фінансоване Воєнкомом РФ, під яскравою назвою «3,14-зда», бо «Звезда» не може бути там, де повна Раша. І як після такого далі жити, скажіть, добрі люди?! А недобрі – помовчте!
Від березня 2014 року я добровільно влаштувався на посаду «я за підтримку Петра Порошенка», що в подальшому набрала цікаву загальну назву «порохобот». Мені то подобалося, бо я вважав і вважаю щиро, що нам в Україні феноменально повезло на той момент з таким лідером. Тільки завдяки йому, Петру Порошенку, та певній видатній частині українського народу вдалося зупинити ворога в межах сучасних і позбавитися того, що варто того: Криму і ОРДЛО. Я достатньо про то писав і може ще напишу, як і не раз казав просту річ: «Не потрібно мені доводити, який Порошенко поганий, а покажіть і доведіть хто кращий за нього» Все інше – так само. Я нікого ніколи не ідеалізував за винятком самого себе, бо ж мають бути винятки, щоб підтвердити правило. Жартую, хоча доля чогось в чомусь того…
Так, я написав заяву про вступ до партії «Європейська солідарність» на чолі з Петром Порошенком саме зараз, коли вона не є правлячою і все сміття з неї типу Гройсманів та Дубневичів пішло геть. Най до «СН» тепер лізуть – до правлячих «слуг рабів», а я хочу бути поряд з Парубієм, Геращенко, В'ятровичем, Забродським та іншими людьми, що є вже тут в «ЄС» не суто заради влади, а заради Правди. І щоб ця Правда постала у Владі. Того і я хочу.
Єдине, що прикро: роки вже не ті, щоб вразі чого вперед у бій, але і втікати не буду, бо тут моя земля і я буду з нею і в ній навіть як гній, тому що вона – моя! Це моя Україна! Пафосно? А нехай! Вона того вартує: наша Велична Україна! Будьмо! Гей! Слава Україні! Героям слава!


Богдан Гордасевич
Львів
Записи анархіста 21 ст. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні від 12 грудня 2019 р. (7527)

Від зека до блазня


Від зека до блазня

Рівно 6 років тому 11 грудня 2013 року вранці я приїхав зі Львова до Києва прямо на Хрещатик зі своїм червоно-чорним прапором УПА, що мав чітку символіку «Свобода або смерть»: червоне, як колір крові, отже і життя, та чорне, символ землі, де лежать мертві. З тим і таким я прибув на Євромайдан. 
Їхав приватним авто в дуже цікавій компанії, про що розповім згодом, а тут про інше. Досить часто доля Незалежної України вирішувалася в Парижі, зокрема якби не протидія керівництва Франції на «Парижській мирній конференції 1919-1920 рр.», через що на неї не були допущенні делегації від УНР та ЗУНР, не відбулося визнання України Незалежною Державою. А на повоєнній «Паризькій мирній конференції 1946 р.» була навіть як представниця незалежної держави делегація від тогочасної України – УРСР, що також була серед засновників ООН*, а РФ – не була. І ось так званий «Нормандський саміт» 9 грудня 2019 р. в Парижі підбив своєрідні підсумки подій 2013-2019 рр. від Революції Гідності та подальшої війни з РФ починаючи від анексії Криму до окупації частини Донбасу – так званої ОРДЛО, яке має місце і дотепер. Таким чином маємо певний підсумок подій в Україні від Януковича до Зеленського: від зека до блазня.
Я не збираюся робити критичного аналізу подій та людей, але хочу дещо спробувати осмислити в стилі відомої тези «А що то було?!»
Врешті, оте «Від зека до блазня» вже достатньо промовисте, однак я не бачу, наразі, значних перемін в житті України, хоча вже пройшло більше півроку перебування на посаді Президента України вельмишановного блазня Володимира Зеленського і минуло за 100 днів роботи ВРУ й Уряду України, під мудрим управлінням панства Дмитра Разумкова та Олексія Гончарука відповідно. Навмисно витримав паузу, щоб не починати наперед поливати їх всіх зеленкою і тим принижувати, але поговорити вже можна більш конструктивно, що і збираюсь робити в подальшому. Оскільки Інетернет привчив людей не читати великі занадто дописи, то я буду випускати невеличкі замітки, що мають наскрізною ідеєю просте «від зека до блазня». Поки що пропоную вчитуватись у зноску і пишатися «А було колись – а було!» То зараз Україна стала головною світовою «хохмою» з імпічментом Дональда Трампа, а що вже всі коміки США обговорюють пана Зеленського відповідно до того, що аж порівнюють з Монікою Левінськи. Прикро. Париж також додав огиди, що явно побільшає в майбутньому…
А поки що йде 11 грудня 2013 року і я перший день на Євромайдані в Києві стою перед трибуною, де виступають промовці та артисти, а кожної години всі присутні дружно співають славень України «Ще не вмерла». Я також голосно співаю і гордо високо тримаю червоно-чорний прапор УПА.
 
Богдан Гордасевич
11 грудня 2019 р.

*Днем заснування орг-ції, який щорічно відзначається у світі як День ООН, є 24 жовтня 1945. Відтоді набув чинності конституційний документ орг-ції – Статут ООН, підписаний 26 червня 1945 на Сан-Франциській конференції 1945. Країнами-засновниками ООН вважається 51 д-ва. Серед них – Україна, запрошення делегації якої на Сан-Франциську конференцію 1945 було результатом міжнар. визнання внеску укр. народу в перемогу в Другій світовій війні. Делегація УРСР однією з перших підписала Статут ООН, зробивши внесок у його розробку. Її керівник – нарком закордонних справ УРСР Д.Мануїльський – був головою першого к-ту конференції, в якому були ухвалені ключові преамбула та 1-ша глава щодо цілей і принципів орг-ції. Укр. делегація була співавтором положень, які стосуються заг. поваги і дотримання прав людини незалежно від расової належності, статі, релігії, а також сприяння міжнар. співробітництву в розв'язанні екон. і соціальних проблем.