хочу сюда!
 

LINA

35 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 30-43 лет

Освіта світить та не гріє 2. Місія бути вчителем

Освіта світить та не гріє

2. Місія бути вчителем



Погодьтесь, що про багато яку роботу можна сказати, що то є – місія! Військові, медики, рятувальники і ще чимало хто підпадає під таку характеристику. Значення слова «місія» є як «видатне і особливе призначення», «надмірна відповідальність, вага та увага», «дуже важливий для всіх процес» і тому подібне у тонах перфектності. Стосовно вчителів їх робота стає місією просто автоматично за фактом їх об'єкта опрацювання – дітей. Просто більш святого у Світі не існує! Бог на Небі, а діти на Землі святая святих! Амінь.
Таким чином хочеш чи не хочеш, а якщо вчитель – це місія, що, і це найголовніше, має бути обов'язково виконуватись до свого завершення, тобто: випускного. «Перший дзвоник» має бути завершено «Останнім дзвоником» і не інакше! З цим все ясно: щодо проблем «місія неможлива до виконання» – то для кіно, а в реальному житті нашої школи «в одну трубу втікає, а з другої через 12 років усе витікає» і іншого не дано. Якщо хтось не помітив, то вказую на іронію в слові «втікає», бо то справді важлива річ, оскільки увага дітей втікає миттєво, а  вчителя все життя за нею ганяються. Тому що без уваги немає поваги! І навпаки: без поваги немає уваги! І це основа-основ для вчителя: мати повагу і увагу у своїх учнів, бо без того він нічого не навчить, просто не передасть їм знання. А ось теза, що вчитель обов'язково повинен любити дітей, як на мене, є дуже і дуже сумнівна. То є лукавство, оскільки у кожного вчителя є значна маса дітей, всі вони різні і багато з них доволі прикрі в поведінці, а ти тут маєш усіх любити і люляти. Не є так насправді і ніколи не буде! Моя думка, що вчитель має мати одну головну якість, на яку найбільше зважають всі діти-учні, про що піде мова в кінці цього допису. Можете, заради інтересу, самі визначити вже найголовнішу рису для вчителя і потім порівняти з моїм висновком.
Зараз про інше, що дуже гарно було подано в одній карикатурі на тему 1-го вересня: тато з мамою за обидві руки тягнуть до школи в перший клас дитину, а вона впирається, плаче і репетує: - Я ж нічого такого не зробив! За що 12 років?! Погодьтеся, що аж 12 років у одній школі – це занадто. Цілком розумно 4 роки в початковій школі, далі ще 4 роки у старшій школі, а тоді кожен ще на 4 роки десь в іншому місці шукає спеціалізації, тому що більшого школа дати не спроможна – тут потрібен інший рівень всього: викладачів, методики, знань тощо. Не даремно шкільна освіта офіційно дотепер називається «середня», а неофіційно – «посередня». Цілком вистачає на це посереднє і 8-ми років. Воно справді далеко не смішно, коли в одні двері школи заходить мале 6-річне дитя і 18-річний такий самий учень! То є серйозна проблема. Мені один директор школи пожалівся, кажучи, що ніхто навіть не розуміє, якою, умовно кажучи, бомбою є насправді школа, причому навіть гадки не маєш, коли вона вибухне. І це справді так є, бо в школі безліч різних тектонічних процесів від суто інфраструктури та її нормальної роботи, технічного персоналу і окремо надважливого – педагогічного, а щодо учнів та їх батьків взагалі суцільне «мінне поле», бо один учень сам біг, впав і щось ушкодив, а той іншого штовхнув і сталася біда, або ще і ще якась пригода неприємна вийшла... Тільки встигай залагоджувати проблеми і при тому винуватими завжди є адміністрація школи і вчителі – а хто ще може бути? У батьків одна пісня: ми вам своїх дітей довірили – ви і відповідайте. На то мало хто вважає, допоки все добре для них, а коли стається недобре – тоді все і вся йде в  хід. Саме через це школа є дуже консервативна у своїй діяльності, тому що коли за основу стоїть стабільність порядку – не до експериментів з невідомими наслідками. Наголошую на цьому: школа є консервативна за своїм устроєм і то нормально! Стабільність основа-основ суто буття школи, побуту і навчання в ній.
Тепер особистий спогад про навчання в школі, який можна і не читати, але який я маю додати як приклад важливий принципово. У 1971 р. ми з мамою переселились до тоді чарівного мікрорайону Заперевальна м. Донецька, де одразу виникла проблема школи, бо нові будинки заселили, а нову СШ №147 не добудували. І весь удар новоприбулих дітей узяла на себе старенька славна СШ №136, де навчання відбувалось у 4-ри зміни через надмір дітей: 7.30 – початкові, а далі не пригадую. Коли в наших шести 4-х класах кількість дітей сягнула до 36-38 було вирішено створити ще один 4-й «Ж» клас. Зрозуміло, що вчителі зі своїх класів віддавали не найкращих учнів, а навпаки, тому мій 4-й «Ж» мав особливу славу і для вчителів викладати там було дійсно малоприємний процес, що цілком співпадав зі загальновживаним поняттям з початковою на ж… Зрозуміло і те, що всі новоприбулі вчителя ставали нашими, бо де заслужені на то підуть. Власне тому наш клас знаходився десь окремо, в кімнаті бувшої «піонерської», а навпроти знаходилася «Учительська» і кабінет завуча, що часто заходила до нашого класу наводити порядки, особливо коли звучання з класу досягало в децибелах рівня реактивного двигуна. І ось відпочатку навчання в 4-му «Ж» стався конфлікт поміж мною і вчителькою російської мови та літератури, яка буквально мала щось на кшталт психічної алергії стосовно суто мене. Повторюсь, що наш клас був в більшій частині з малолітніх так званих «важких дітей», де я був далеко не посеред лідерів, але саме я став персона «non grata», що дивує і дотепер: чому саме я? Тут це не головне, а головне інше: коли в клас заходила ця вчителька на свій урок, то я без зайвих слів виходив у коридор і весь урок стояв за дверима, а коли хтось з вчителів заходив чи виходив з «Учительської», то майже автоматично запитував: - Гордасевич, а ти чого не на уроці? Я урочисто відповідав: -А в нас російська мова/література… Вчителя зрозуміло кивали головою і йшли по-справах.
Цей приклад наводжу, як показник, що всі в школі все знали і розуміли, тобто це не був якийсь маленький таємний «договорняк» - це було порушення головного принципу тогочасної школи, який діє і дотепер, а саме: навчання за класною системою. Зазначу, що цю систему придумав і детально опрацював відомий чеський педагог Ян Коменський (1592-1670) починаючи від одної спільної дати початку навчання для всіх учнів, поділом їх за віком на окремі групи-класи, уроки за предметами, поділ на чверті і все інше. За більше як 400 років в самій класній системі навчання змінилося небагато. Основне тут, що вчитель вчить не окремих учнів, а одночасно увесь клас, як один єдиний організм чи щось таке. Ще і ще наголошую, що за класною системою вчитель навчає увесь клас одночасно! Він зобов'язаний за конкретну кількість часу передати всьому класу обумовлену кількість знань, яку має засвоїти кожен з учнів класу. То є аксіома! Специфіка передачі знань у кожного вчителя може бути своя, але він не має права когось з учнів вчити, а когось  – не вчити, бо вони нездалі. Мусиш вчити всіх!
Безперечно, що вчителю потрібно мати підхід до учнів поокремо, особливо не дуже чемних та успішних, від чого страждають діти з доброю поведінкою та успішним навчанням, яким вчитель не надає належної уваги, бо ж її забирають різні лейби, а через то якщо погані учні стають дещо кращими, то кращі стають однозначно гіршими, бо обділені увагою вчителя. Це одна з найбільших вад класної системи навчання, яка розрахована на умовно порядного добросовісного учня. В школах цю проблему вирішували через добір більш розумних і вихованих учнів до класу «А», дещо гірших – до класу «Б» і так далі. Вчителів також більш досвідчених давали до класів «А» і «Б» , а інших – до інших. Не зовсім порядно, але що поробиш, як інакше всіх загробиш. Один якийсь Гордасевич залишить без знань усіх інших дітей класу – це хіба краще?
Признаюся чесно, що я жодної згадки не маю про саме ту вчительку, про що то був за конфлікт тощо, а запам'ятав просто епізод, що так було. І що то було не правильно з точки зору педагогіки, але правильно з точки зору логіки: один не має бути проблемою для багатьох. Що в наших школах по класах часто трапляється, коли один шибеник злісно «зриває» урок за уроком і на то важко дати раду вчителеві, бо все робиться підступно і складно довести провину когось конкретно. То окрема тема для багатотомного дослідження. Суть класної освіти зрозуміла і що вона домінує в українській школі дотепер – це визнаний факт. З того походить проста дефініція, що коли мене запитують про улюбленого шкільного вчителя, я відповідаю однозначно, що «мого улюбленого вчителя не було і не могло бути, тому що він був завжди наш! І ніколи – мій!» Тому і саме тому головним для кожного вчителя всі діти будь-якого класу вважали одну-єдину якість: справедливість. Якщо вчитель до всіх учнів (до всіх! – і хороших! і поганих!) ставився однаково справедливо, то його поважили і пам'ятали, оскільки не багато таких вчителів бувало в наших школах. Переважно в кожному класі у більшості учителів були свої «любимчики» і  навпаки були такі, що зараз обзивають терміном «булінг». Водночас я можу абсолютно чітко стверджувати, що поганих вчителів в школах не буває. Винятки дуже рідкісні! Це стосується і щодо хороших, і щодо поганих вчителів, а причина проста: сама система середньої освіти вилучає з свого середовища конфліктуючі з нею одиниці. Такий парадокс, що поганий вчитель стає безкінечним творцем конфліктів з учнями та їх батьками, отже і автоматично стає недоречним для адміністрації і педколективу школи. А занадто успішний хороший вчитель вадить іміджу та авторитету іншим не таким добрим вчителям і це також причина конфлікту в педколективі з відповідними наслідками.
На завершення хочу навести ще один приклад зі свого особистого життя: підходить до мене якось моя донька вже старшокласниця і запитує, чому вчителі в школі якісь не дуже, щоб ними можна було захоплюватися? Чому так? Я був дещо заскочений з того, але врешті знайшов достойну, як я вважаю, відповідь: - Дорога моя, розумієш, що в своєму житті ти мало зустрінеш людей, особливо серед начальства, якими можна буде захоплюватися. Скоріше, повір моєму досвіду, вони будуть навпаки прикрими для тебе, отож наша школа принаймні в цьому моменті вчить тебе до реалій нашого життя: вчителі привчають тебе до подібних ситуацій в подальшому житті, де так само ти будеш змушена знаходити порозуміння з не надто приємними для тебе людьми.
Вчителя є частиною суспільства і це потрібно визнати як даність, а не творити міфи про «вселюблячого і безмежно розумного вчителя», а тоді з подивом його такого шукати і не знаходити. Маємо своє!
Дякую за увагу і слава вчителям за їх місію!

Богдан Гордасевич
20.10. 2020 р.
Львів-Рясне
4

Комментарии

120.10.20, 16:34

"Якби ми вчились так, як треба..."

    220.10.20, 19:50

      321.10.20, 01:37

      Було у мене кілька яскравих вчителів, серед них вчитель малювання-креслення. Він починав пояснення з першої секунди, за 10 хв. малюнок чи ескіз був на дошці, старанні щось "малякали" дурні - дуріли, метиковані закінчували швиденько і починали приєднуватись до "дуркуючих". І тут починалось саме цікаве
      - Я бачу що хтось вже впорався, тоді намалюйте ВСІ геометричні тіла, які на двох проекціях виглядають як квадрат.
      І тут починалося тихе (теж немаловажно) змагання середь десятка митикованих. Не пам'ятаю щоб за це він ставив оцінки, Максимум, це додавав рисочку на ескізі і казав:
      - А тепер?
      Перед дзвінком він креслив ще одну головоломку або ускладнював попередній ескіз:
      - А над цим ви подумаєте дома.

      Геній !!!

        421.10.20, 15:54

        Так — виховували колективізм.

          523.10.20, 14:56Ответ на 1 от GalinaKiev

          "Якби ми вчились так, як треба..."
          А вчилися всі ми, як не треба!

            623.10.20, 15:01Ответ на 4 от Nech sa paci

            Так — виховували колективізм.
            Перепрошую, але класній системі понад 400 років - до чому тут колективізм, коли це просто функціонально! Колективізм полягав у всезагальному совковому детермінізмі через патологічну надмірність знань, про що піде далі розмова.

              723.10.20, 15:02Ответ на 2 от ТНЕ*

              Якось турбує "добре є!", за "як недобре є".

                823.10.20, 15:04Ответ на 3 от Леонід

                І як то позначалося на його зарплаті? Ніяк. Отож і воно.

                  924.10.20, 01:08Ответ на 6 от Богдан Бо

                  Так — виховували колективізм.Перепрошую, але класній системі понад 400 років - до чому тут колективізм, коли це просто функціонально! Колективізм полягав у всезагальному совковому детермінізмі через патологічну надмірність знань, про що піде далі розмова.
                  Мені ліньки сперечатися. Сьогодні маю поганий настрій.