Популярні приколи

відео

хочу сюди!
 

Лана

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Освіта світить та на гріє ч.5 Твір на довільну тему «І що?»

Освіта світить та на гріє ч.5

Твір на довільну тему «І що?»

Запитання риторичне: -І що?- як і відповідь на нього: -Та нічого! Якось буде...
Справді: ще такого не було, щоби якось воно не було. Народна мудрість робить нас оптимістами, але не з тих, що на противагу песимістам, які стверджують: -Та гірше вже не буде!- радісно скандують: -Буде! Буде! Буде!
Будемо поміркованими оптимістами на кшталт героїв з твору Григорія Чернишевського «Що робити?», де головною ідеєю була теза «раціонального егоїзму», коли людина розуміє, що її особиста доля залежить від загального соціального добробуту. Чого вартує твій особистий достаток і благополуччя, якщо навколо тебе йде війна чи ще якась буча соціально-кримінальна? Скількох українських скоробагатьків-нуворишів завчасно прийняла до себе українська земля? Та не злічити як багато тих знавіснілих егоїстів убито! І що? Та нічого: вже нажерлися, сподіваємось...
Все пригадую, як свого часу тодішній Президент України Леонід Кучма сказав: -Жити буде важко, але не довго... А воно довго вийшло, Льоня, ой довго! Це як у Жванецького: «Світло в кінці тунелю бачимо, але тунель, падлюка, ніяк не закінчується!» А зараз взагалі не зрозуміло стає у який бік тунелю ми йдемо? Бо таке враження, що скоро оте світло в кінці тунелю загасне зовсім.
Вступ вийшов дещо занадто лірично-романтичний, але яка дійсність – така і освіта. Не навпаки! Головна помилка багатьох реформаторів соціального устрою полягала в тому, що вони вважали за головне – Просвітництво! Освіта понад усе! Вивчимо і виховаємо молоде нове покоління належним чином – і життя саме докорінно зміниться! Та не так сталося, як гадалося. Мені все пригадується документальний фільм про так званих «неформалів» з молодіжних угрупувань у 80-ті 20 ст. в СРСР і там молода дівчина щиро каже: -Мене школа виховала, що життя гарне і справедливе, а потім я вияснила, що навколо одна брехня, підлість, ницість, обман, злодійство – як серед того всього далі жити мені – як?!- і то чиста правда, в чому і я свідок. Саме тому всі шкільні хулігани, яких називали в школі «важкими підлітками», ставали значно успішніші в житті за шкільних відмінників, бо зрозуміли справжнє життя набагато швидше. Ці хулігани-антагоністи ставали індивідуально сильнішими в протистоянні з освітньою тиранією, що потім надавало їм переваги у соціалізації в реальному житті. І на мою думку, саме звідси походить ота зневага вищого державного керівництва до освіти в цілому і до шкільного педагогічного простору, зокрема. Ще б було інакше, якщо для учнів в школі хулігани були в героях, а вчителі – у зневазі. Звідси йде ота загальна фальшива повага і тотальна реальна неповага до вчителів у суспільстві! Зверніть увагу на тональність всіх промов можновладців на тему школи і відчуєте чітке ставлення, як до чогось немічного і обтяжливого, якому все щось треба і все те є як дурне витрачання грошей. З того і політичний піар роблять: дивіться, який я добрий, школі даю, марнотрацтвом займаюся, милостиню злиденним роздаю... 
І це нормально? Для української дійсності – так!
Що з тим робити? Думайте! Можливо, що і нічого не треба робити, а лишити так, як воно є, бо «скажи дурню Богу кланятись – він об землю й лоба  розіб'є», чому українська медицина за приклад. Героїчна Уляна Супрун, звичайно, молодчина, але ж і пані Ольга Богомолець не пальцем зроблена! От і маємо для української медицини замість реформи в стилі всеочищаючого катарсису таку собі звичайну клізму. Зовсім не те, чого хотілося, але хоч якесь полегшення... Перепрошую, що знову зачепив тему медицини, але то два інклюзива-близнюка маємо і за обох переживаємо. Он і медик Марина Порошенко в освіту перейшла і школами заопікувалась, щоб один інклюзив з іншим інклюзивом поєднати. «Ой, дай то боже нашому теляткові вовка з'їсти!» То жодним чином не стосується нашого божественного Володимира Зеленського у його змаганнях з бувшим  вінценосцем Петром Порошенком, а просто приказка тому і поширена, що на різні випадки життя годиться.
Але повернемося до нашої інклюзії – до освіти. До ще одної соціальної аномалії, яка в ній домінує, а саме: виховання тотального інфантилізму. Так! Рахуйте: до 6 років дитина на утриманні батьків, в школі з 6 до 18 років так само, далі йде у вуз на 4-5 років і це відбувається для 90% випускників школи і також виключно коштами батьків, а на виході ми маємо особистість у віці 23-25 років, що, як то кажуть, «у житті і за холодну воду не бралась», тобто ніде ніколи не працювала на реальний свій заробіток. Перед нами людина абсолютно інфантильна і навіть асоціальна, тому що реальна її соціалізація у суспільство тільки розпочинається! До цього додайте, що будучі утриманцем, ця людина, як особистість, реально нічого не вирішувала у своєму житті, бо не мала для того можливості без дозволу батьків. Яким чином ця людина відтепер може робити усвідомлений вибір? Це як плавати в порожньому басейні, бо воду запустять, як вже буде вміти «плавати»...  І ми після того дивуємось популярності якогось Шарія чи ще схожого ідіота серед молоді, як їх обранця від баранця...
Наголошую, що я маю на увазі правдивий досвід у молоді заробітку на власне утримання-самозабезпечення, а не різні епізодичні підзаробітки на якусь примху особисту. Повноцінне розуміння життя і розуміння відповідального вибору, як і пряму залежність від свого рішення, – це у значної більшості нашої молоді відсутнє абсолютно! Вони є інфантильні споживачі і хохмачі – все! Соціальна адаптація у віці за 20 років є аномальною! Але так є! І довго ще буде! Он на початку грудня депутати ВРУ успішно провалили «Закон про покращення якості підручників», де передбачалось надання права контролю учням і їх батькам. Не потрібно нічого такого, коли є для того «великомудрі»  народні депутати – це вони все і вся контролюють, а люди – бидло, їм то навіщо! Діти, то взагалі ніц не варте…
Досить «плачів Ярославни» – час висновків і конструктивних пропозицій, але все одно першим завжди стояло і буде стояти залежність освіти від запитів суспільства, бо ось виходить розумна і високоосвічена людина у світ, а вона там така нікому не потрібна. Нікому абсолютно не потрібна! Я зустрів одного свого знайомого по вузу в супермаркеті побутової техніки, де він працював вантажником і здивувався, що не працює за фахом,  а він відповів щиро: -Та у нас тут всі вантажники з вищою освітою і більше половини – з педагогічною, бо маємо за тиждень тут більше, аніж мені обіцяли в школі за місяць «у найліпшому випадку». Власне, і сам з таких, а скількох людей знав буквально геніїв, але вони деградували в ніщо, тому що були непотрібні зовсім цьому суспільству. І що найгірше – вони також не були навчені вмінню пристосовуватися до реалій життя і стати затребуваними. Ось де головна теза всього освітнього процесу: не просто знати, але і вміти застосовувати свої знання в житті! А для цього потрібно вміти думати! Але для України це занадто проблемна річ, що довели 73%, як найкраще соціологічне дослідження. Як і народні депутати всіх скликань і сесій не надто в тому «продвинуті», бо інакше ми б не опинилися у такому лайні з коміком на чолі. Висновок зрозумілий: ми вже в же! Що далі – ось де загадка і таємниця. Хоча дехто певен, що підсумок навпаки визначено, а питання в часі, бо чим він довший – тим «трясця» буде більшим. Головне, щоб всім нам «гаплик» не настав.
Таким чином головним завданням всього комплексу освіти в Україні має постати пряма соціалізація особи змалечку до життєвих потреб своєї країни і всього Світу загалом, а не стилі педагогічних напрямків, не об’єми знання чи навіть вміння думання. Простіше кажучи: потрібно виховувати таких людей, хто буде потрібний Життю, бо тоді і тільки тоді їм самим стане потрібне життя! Сучасна освіта в Україні від цього далека дуже і дуже! Простий приклад того, як має бути, але не є: хто першим повинен зустрічати першокласника і його батьків у школі? Хто?! Психолог! Фахівець, який має провести тести і разом з батьками обговорити знання, навички і здібності дитини, отже і що буде найкращим для неї у навчанні тощо. І так постійно! На протязі всього освітнього процесу для учня має діяти такий засіб психоадаптації у навчанні, аби воно було позитивним як за змістом - так і емоційно. Але! Наголошую! Вирішувати все мають виключно батьки! Не адміністрація чи будь-які фахівці, а саме – батьки! Коли це можливо? Тільки у одному випадку: коли за їх рішенням прийдуть чи не прийдуть ресурси (гроші) – все! Іншого не дано! Звичайно, що батьки можуть помилятися, але вони і оплачують свою помилку, а не суспільство, тобто ми з вами, як платники податків для найбезглуздішої «безкоштовної освіти». Дурно, що задурно! Причому для всіх! Чув від одного директора великої школи бідкання: «Ех, якби мені давали з РайВНО всі гроші, які виділено державою на кожного учня – у мене була б надсучасна за обладнанням школа, але все відбирають на школи з малою кількістю учнів, бо вони не виживуть інакше…» Це неправильно! Не справедливо! То тривала розмова, тому обмежимось визначенням: «де учень – там і його гроші», а вже звідки вони – окреме питання. Існує багато різних схем в хорошому розумінні цього поняття.
Прекрасний український педагог любомудр-філософ Григорій Сковорода дуже влучно визначив принцип освіти, яким він сам користувався: «Пізнай самого себе» Головне для людини зрозуміти саму себе! Хто ти і що ти в цьому Світі? А з того знання можна і треба вибудовувати свою долю. Не тикатися, як сліпе щеня, шукаючи поживної «цицьки» аби вижити, а йти по життю свідомо і твердо. Як правдивий Homo sapiens! Але – де то правда?..
І що? Та нічого  якось буде!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
18:08 10.12.2020

2

Коментарі

113.12.20, 14:27

http://blog.i.ua/community/6113/2348702/
http://blog.i.ua/community/6113/2348704/
https://www.youtube.com/watch?v=oj9VqXtg1cg&feature=emb_logo

    25.01.21, 15:35

    Масочку на мордочку і мовчечки пішли на дистанційку.