Мені ти снилася вночі.
Манають дні, але і досі
Те, що між нами не збулося,
Отак крізь час мені гірчить.

Та й сон – фантастика якась,
Але приємний, що лукавить:
В нім ми кохаємось намзаєм,
Чого не сталося якраз.

Та що не трапиться вві сні!
Сон не з’являється нізвідки:
Із головою видає він,
Чого б хотілося мені.

Й тоді – в примарні ті часи…
Та, що лукавити, – і досі!
Тому й болить, що не збулося.
Тому й смутні мої думки.

Крім них, не втішитись нічим.
Спить світ. Вдивляюсь в темінь ночі
Й пишу про тебе. І дуже хочу,
Щоб ти приснилися вночі.

Колись боявсь з тобою снів.
З тих пір безсоння – часта гостя.
І прикро те, що не збулося,
Прошу наснитися мені.

Немає жодної з причин
Боятись: сон же це, їй-право,
Що хочу я тебе так само.
І тільки в ньому й не болить.

Хоча б в один твій сон мені:
Оце фантастика вже дійсно.
Та я й без нього знаю: пізно…
І все ж чекаю увісні.

І долі дякую сповна 
За те, що разом, хоч у снах тих.
В житті не склалося покохатись,
Не розминімось хоч у снах.

І ще важливо – пам’ятай!

Його шукаєш — я не він.

На зустріч зроблю милю кроків,