МОЖНА

Можна вірить другові чи милій, Марить наяву чи уві сні, Білизну червневих ніжних лілій Заплітать букетами в пісні.

Можна жить, а можна існувати, Можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті що не палають, не горять!

Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна, А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого "не можна".

Я тобі галантно не вклонюся, Комплімента зроду не зліплю, Тільки в очі ніжні задивлюся, В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою Спеленає землю довга ніч, Довго серце тужить за тобою, Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила Обвивають маревом видінь, І стоїш ти крихітна, і мила, І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стиглі вишні, Владно підкоряючи собі, Губи неціловані і грішні, Очі божевільно голубі.

Світ який — мереживо казкове!.. Світ який — ні краю ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханого лиця.

Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрасний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, Сонцем душу жадібну налий!

Дай мені у думку динаміту, Дай мені любові, дай добра, Гуркочи у долю мою, світе, Хвилями прадавнього Дніпра.

Не шкодуй добра мені, людині, Щастя не жалій моїм літам — Все одно ті скабри по краплині Я тобі закохано віддам.