Давно намагавсянаписати про це, проте все ніяк руки не доходили – то справи, то банальна лінь.Але все ж написав.
Так ось, шановні моїдрузі, та ті хто такими себе вважає (чи взагалі не вважає). Звертаюся до вас івашого розуму. Давайте будемо поважати один до одного. Звичайно, що дехтоставиться до блогу та блогерства поверхнево, хтось навпаки серйозно. По-перше,це не соцмережа, думаю ви з цим погодитесь. Тому не кожний з нас виступає тутпід справжніми іменами, а має ніки. Це нормально. Дехто і в соцмережах маєнікі, до чого, особисто я ставлюся негативно. Але не про це мова.
Мова про таке явище, як пересилання одинодному посилань. Але спочатку про тих, хто є моїми віртуальними друзями.
Річ в тому, що певний відсоток віртуальнихдрузів є також і другом реальним: якого я бачив, з яким спілкувався. З такими ясистематично списуюсь та розмовляю телефоном.
Є певний відсоток віртуальних друзів які єпотенційними друзями реалу. Справа за малим – зустрітися та познайомитисьближче. З такими людьми ми багато спілкуємось і маємо щось взаємне, дружне. Євідсоток людей, які кинули заявки до друзів і мовчать, начебто так і треба. Незнаю у чому сенс такої «дружби» і можливо прийде час, коли прийдеться з такимимовчунами або все ж подружитися або розстатися. Хоча я не проти читачів. Некожний хоче розписуватись у коментарях і має на це право. Проте, я не бачу з їхбоку жодного прояву активності. Якщо вони щось і читають, то ніколи не плюсують,і я не маю тут на увазі власні публікації. Взагалі. Он-лайн вони є, алеактивності жодної.
В соцмережах, наприклад, це може інормально, а тут мені чогось не зрозуміло. Якщо сенс в набиранні собі друзівдля кількості, то я таким не займаюся. Думаю, можна знайти час, щоб хоч раз напівроку, якось проявити свою активність тим чи іншим образом. Писати когось насилу я не закликаю, можна і просто читати.
Для тих, хто вважає себе просунутим блогеромі радіє кількості своїх читачів відповім – мені головне не кількість, а якість.Нащо мені 50 читачів, з яких лише 20 поводиться як жива людина, а не якийсьбот? Я не претендую на звання «тисячника». Мені головне стосунки з людьми, живеспілкування.
А тепер, власне, про тих друзів, активністьяких мене бентежить. Цих віртуальних друзів я називаю поштарями і зараз пояснючому.
Кожний з нас використовує власну поштовускриньку не лише як приймач повідомлень від інших користувачів цього ресурсу, азначно ширше. Думаю тут зі мною погодяться.
Наприклад я маю підписки з різнихінтернет-видань, отримую корисну інфу з деяких груп поза цим порталом. Плюспідписки на групи цього порталу та пошта від друзів ай-юєй. В день виходитьчимала кількість, але мене це влаштовує. Не влаштовує мене інше – коли певнікористувачі починають закидати тебе поштою, начебто щось десь горить чи вонидорвалися до інфи і палають всією нею поділитися зі мною.
Друзі! Не треба!!! Я тут майже щодня. Ячитаю досить багато, а не не хочу – не читаю. Я віддаю пріоритет матеріаламавторським, незалежно від того копіпаст це чи дійсно своє.
Про копіпаст я вже писав: http://blog.i.ua/user/2741333/806611/
Тому не треба мені кидати по 20 посилань зараз, я не залізний читати кожного дня по 30-40 листів потрібних, та ще 50 відвас. А спілкування? Скільки часу бере? Мало того, що ви одне й те саме менітричі пересилаєте, так ще і немов би договорюючись робите це разом.
Посилайте своє – завжди радий. Посилаєтечуже, не кидайте посилань більше 5-7, максимум 10 на день. Я буду простовидаляти. Задовбало.
Якщо вас тут тиждень не було, це не означає,що і мене не було. Був, читав. Дякую. Не треба мені ще раз це посилати.
Не назву тут жодного ніку і більше про цеписати не буду. Вже з деким про це говорив, взивав до розуму. Хто не розуміє,що ж, буде кидати в порожнечу свої посилання.
Тому як деякі поштарі, тільки тим ізаймаються, що з’являються раз на тиждень і закидають мене купою пошти. Краще бщось самі скопипастили. 
Без образ шановні друзі. Дякую за увагу.
