хочу сюди!
 

Киев

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-53 років

Замітки з міткою «любовна лірика»

***

... А знаєш, що тобі сказати мушу,
Мізки від чого висохли від дум:
Бодай хоч раз ти зазирнула в душу?
Хоча б колись пройняв незнаний струм

Від дотику легенького рукою,
Поширився від маківки до п'ят,
Ввірвався в серце кулею сліпою
І млосним зойком вискочив назад?

Чи можеш ти забути про буденне
І відлетіти в рай солодких снів?
Чи мусиш повертатися щоденно
До сірості таких подібних днів?

Злети, бодай хоч раз, над метушнею,
Душі відкриту книгу прочитай,
Де ти була й залишишся моєю,
Де ще живе такий примарний рай...
Автор Олександр Бригас

Невчасно…

Невчасно…

Край села на околиці свище розхристаний вітер -
Він колючі сніжинки за комір кида подорожнім,
Нахиляє додолу старезного явора віти
І ламає нещадно колосся, від літа порожнє.

Лиш поскрипує явір – він досить пожив у цім вирі,
Під розлогою кроною бачив добро й лихоліття.
Сотню раз понад ним журавлі пролітали у вирій
І не менше – скидав він пожовклі на землю суцвіття.

…А цієї весни розцвіла білим цвітом черешня.
Він побачив її ген за хатою в чистім пориві
І забулось минуле – він вірити став у прийдешнє,
І в порепанім серці забилися соки грайливі.

А тендітна черешня йому посилала вітання,
Переймалася тим, що не може прилинути птахом.
Молодій, їй хотілося шалу палкого кохання,
Його мудрість пізнати під спільно збудованим дахом.

Він би радий до неї! Та, як? Вже прижився на місці,
Вже несила йому щось міняти в житті кардинально.
Хоч би що він робив – обпадає непрохано листя.
…І її пелюстки вкриють землю сльозами печально.

Не судилось. Зима їхнє щастя коротке поглине.
Кожен далі живе… Тільки доля у кожного різна.
Їм весна не зарадить. І в тому ніхто з них не винен –
Просто хтось народився заскоро… А, може, запізно…

Автор Олександр Бригас

Желание

Звездочка с неба упала
Прямо на мою ладонь.
И я желание загадала,
Чтобы мне приснился ОН...

Чтоб встретились случайно,
Но никто не помешал,
И поцеловались тайно,
Нежно он меня обнял.

Ветер нас пускай увидит...
И на ушко ласки шепчет..
И никто пусть не обидит,
Чтоб не напугал нас вечер!..

Ты, когда со мною рядом,-
Лучик солнца в душу светит.
Я смотрю влюбленным взглядом
Быть хочу  твоей лишь на свете!


heartheartheartheartheartheartheartheartheartheartheartheart

Когда исчезнут все чувства,
Когда будет вокруг пустота - 
На сердце станет тяжело и грустно
И мне будет плохо без тебя!




А вы верите в то, что желания сбываются?

57%, 4 голоси

29%, 2 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

14%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ладо

Твоя влада, Ладо! Згуба 

 

З губ… Голубе мій!.. Глибоко 

 

Голубиться, губиться… Пригублю… 

 

Любитиму… Благоговітиму… 

 

06.04.2012

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика любовная

Свидетельство о публикации № 10428

Лада

 

 

О, Ладо! На губахзгуба!..

Пригублю глибоко… любо!

Загублюся, заголублю

ЛюбитимуБлагоговітиму

 

 

06.04.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика любовная

Свидетельство о публикации № 10421

 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11204063378

Заримуймо нас в поему…

Заримуймо нас обох в поему! 

Твій гобой, моя віолончель 

Віршуватимуть Кохання - у рондель. 

Виринає спогад – хто і де ми… 

 

 

Певно, перші мешканці Едему 

Так дуетом грали - на дуель! 

Заримуймо нас обох в поему - 

Твій гобой, моя віолончель 

 

 

Гратимуть Кохання вічну тему 

У рондель, сонет чи ритурнель. 

А митець - Верховний Менестрель 

В партитуру впише всі лексеми. 

Заримуймо нас обох в поему!.. 

 

 

30.03.2012 

 

Свидетельство о публикации № 10247

сумна реалія

Весна  вже

нібито настала

і  роквіта  життя

то мало так...

 

Радіти  самоті?

коли серця  палають

своє

як  кремяне-

у  камінь

і  відвернутися

 

 

 

 

 

І ніби сон як сон

І ніби сон як сон – не раз ти снив любов’ю,
не раз горіла ніч від пристрасті й тремтінь,
та тільки так як я, ніхто іще з тобою
наївно не блукав у нетрях сновидінь.

Не бійся, простягни мені на зустріч руку,
з тобою так давно ми снили в унісон…
Ти обніми мене й сердець незвичним стуком
розбудимо весну квітчасту за вікном.

Не раз тебе крізь сон п’янили аромати,
не раз тобі у снах здійсняла мрії ніч,
та лиш ніхто тебе не смів так цілувати,
як я слізьми роси, торкнувшись твоїх пліч.

Та тільки так як я ніхто не смів дивитись

твоїх очей і мрій у небо голубе.
Не зможе від тепер тобі ніхто так снитись,
не зможе більш ніхто любити так тебе…

Я тебе люблю (пісня)



Без тебе я наче у комі…

Дихати як? Протяги в домі,
Ранена ніч на прірву схожа
Віриш чи ні, я так не можу!
В світлі казок жити без тебе –
Від цих думок вибухне небо,
Від безнадій сонце зірветься…
Віриш чи ні – ти моє серце!

     Заради любові скоряють планети
                                   і цілують сни,

     Заради любові малюють портрети
                                   подихом весни,

     Заради любові
                          з бажаннями в змові
                                   мріями стають,
     А я тебе люблЮ…


Знову ночей схиляться тіні.

Дотик очей, і рук сплетіння,
Жадібність уст, крики бажання,
І наших душ вічне єднання…
Я розіллю всі океани,
Сонцем спалю прикрі тумани,
Із темноти врятую зорі
Тільки лиш ти завжди будь поряд!

Не залишай

Не залишай мене як гаснуть зорі
в мереживі, що сутінки снують.
Оті зірки в моєму небі-морі,
без тебе сірим попелом стають.

Не залишай мене як вітер в шибку
мете сніги, а разом з вітром тим
душа ридає, мов самотня скрипка,
думки німіють від холодних зим.

Не залишай мене як сніжний ранок
уста-крижини тулить до грудей.
Я так зігріти хочу той світанок,
та леденію без твоїх очей.

Не залишай мене як по краплині
доплаче воском втомлена свіча,
бо так важливо саме в ці хвилини
схилитись до коханого плеча…