Якщо ти вийшов вже на сцену,

То грай як бог, забудь про штампи,

Примірюй славу навіжену,

Гарячим вмийся світлом рампи.

І у житті так само – з блиском,

Палай, твори у кожній миті,

Люби відверто і без зиску,

Інакше нащо було жити?

30.11.2015

А вже весна! В барвінковій хустині,
В лляній сорочці, вишитій хрестом.
Хрести… і схлипи журавлині –
Небесна сотня лине… за Христом,

Супроти Зла поставши й беззаконня,
Життя поклавши й душі за братів
І за Вкраїну… Квіти на осонні –
На вшанування страчених життів -

На шинах розквітають, на бруківці,
В серцях, на вишитій хрестом
Сорочці… Линуть весноспівці
В тремке підхмар'я чисте за Христом…

Вітрець гойда скривавлену пір'їну,
Що човником пливе з височини…
Весну в стражденну, змучену Вкраїну
Прикликали її загиблі дочки та сини...

Березень-17 квітня 2014

© Copyright: Марина Степанська

Фантомний
біль душі
якої  вже
 нема.

А тіло
плаче
за  життям

Чудові, різно-зелено-кольорові мхи,
Квадратних сантиметрів лісу королі – гриби,
А аромати наче неземні! Та, все ж, земні…
То аромати прохолодної землі,
Ідеш, та наче тонеш, ногами грузнеш у мохи..
А як красиво там сидять гриби!
Вони як ми, усі в своїй красі,
Як їм щастить – навколо мхи,
Зелені й малоговіркі,
Та, все ж, красиві і рясні.
Люблю я мхи, вони такі…
М’які коври, коробочки на них рясні,
Роса на них подобається так мені…
Ану згадайте, як дивилися на них,
Чарівна м’якість їхня зачарує всіх!
Ів Джовані

















Не любиш мхи - не коментуй!

Дзюрчить струмок. Там де блакить
застигли хмари, білі, ніжні.
Людва замислена спішить
як звечоріє, по стежині.

Старезний мармур посірів,
пташиний клин поринув в далі.
Померлим зором задивив
нічні макабри певний фавен.

Руда листва з дерев старезний валить,
хрести`ть отвір розверстого вікна,
холодним вогнем простір викресає,
малює страхолюдський привід.

Чужинець білий ся верта додому,
за ним собака в хату забігає.
Служниця лямпи задуває пломінь.
Нічна соната здалека лунає.

переклад з німецької Терджимана Киримли

Тихий и хмурый денек непогожий,

Бесстрастные лица случайных прохожих,

Легкость в походке моей по дороге – 

Cгасли зарей суета и тревоги.

Дождь проливной с буйным ветром сыграли,

Солнце сокрыли и смыли печали,

Пусть не восторгом наполнены чувства – 

Просто спокойно на сердце, не грустно.

Пусть не мечта это – та оживленней,

Ярче, сложнее и многосторонняя,

Только кто знает к чему мы стремимся :

Вспыхнуть звездой иль в тиши растворится?  

20,06,09 т.е.с.

.

Мова справжнього румуна

потребує гідних слів.

Хай невіглас суржикує-

мову кривдити не смій.

Привітаю чемно того,

я, румунський селянин-

хам згадає нашу мову:

вигне мат у сім колін.

.

Навкіл любоньки кружляє,

каже солодко у лад-

дурню лайку пробачаю

за десяток серенад.

НЕма в світі іншой мови

до твоїх, румунскьких, вуст.

Не вагайся, не сторонься

слова- це ж бо твОя суть.

.

І натхнення , і кохання,

спів, і шепіт, і вірші:

пан пасує до каптана-

говір нам по мірці шит.

Пал, кохання в надія,

миті блиск і часу плин,

плід і корінь- РумунІя,

мед румунський ,і полин.

.

Мову крутячи румунську,

чистий прадідів говІр

чи по моді-то французьській,

чи ж на лАтинський манір,

пан, зап"явши розум фраком,

сміє грамоти повчать-

в тому одязі чортяка

най годує собачат!

.

Родоводу щоб не збутись,

мови рідной ся тримай.

Говорімо по-румунськи:

кожен нАрід, мову знай!

За брудною шибкою сонце сходило,
На жито столочене жаревом лило.
Відбилося маревом в брудних калюжах
І лагідно гладило прив'ялі ружі.

Ледь мружаться очі від того видива,
І бачиться вже їм картина правдива;
Десь там вдалині - міражі й віртуальність,
А ближче тут - будні і сіра реальність.

Десь там вдалині - те, що хочеш, шукаєш,
А ближче, - то те, з чим живеш і що маєш,
Десь там за окраєм, - чого прагнеш щомиті,
А тут - з чим прийдеться миритися-жити.

Що ніч є, то глибше

Ти лізеш в болото.

Тут ніц не поробиш,

То   Твоя   робота.

 

Скоріше кінчив би,

Єдина турбота.

Спрацьовуєш губи,

То Твоя робота.

 

Твоє “керівництво”

Жадібна мерзота,

Копійками платить,

Зате    є    робота.

 

Буває    до   горла

Підходить блювота,

Та мусиш терпіти –

Така     то     робота.

 

Під ранок додому.

Ще завтра субота.

Затискуєш    зуби,

То   Твоя   робота.

 

Ось,   поки   Ти  мала,

Мій   пеніс  у  роті.

Цей вірш присвятив я

Твоїй, блін, роботі!

---

...вірш із збірки "Пошло, про любов"