хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «вірші»

Небо мжичкою…

 

 

Засіває дрібно мжичкою 

Небо землю. Ген, за річкою – 

Лаврська сонячна дзвіниця

 Свята жде. Страсна седмиця…

 

  09.04.2012

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика религиозная

Свидетельство о публикации № 10526

 

Ладо

Твоя влада, Ладо! Згуба 

 

З губ… Голубе мій!.. Глибоко 

 

Голубиться, губиться… Пригублю… 

 

Любитиму… Благоговітиму… 

 

06.04.2012

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика любовная

Свидетельство о публикации № 10428

Лада

 

 

О, Ладо! На губахзгуба!..

Пригублю глибоко… любо!

Загублюся, заголублю

ЛюбитимуБлагоговітиму

 

 

06.04.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика любовная

Свидетельство о публикации № 10421

 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11204063378

Зимові тюльпани

Мороз. На снігу 

Жовті тюльпани-панни 

Мерзнуть, тендітні. 

Пломінь в пелюстках згаса. 

Заметіль їх колише... 

 

 

31.03.2012 

Свидетельство о публикации № 10262

Заримуймо нас в поему…

Заримуймо нас обох в поему! 

Твій гобой, моя віолончель 

Віршуватимуть Кохання - у рондель. 

Виринає спогад – хто і де ми… 

 

 

Певно, перші мешканці Едему 

Так дуетом грали - на дуель! 

Заримуймо нас обох в поему - 

Твій гобой, моя віолончель 

 

 

Гратимуть Кохання вічну тему 

У рондель, сонет чи ритурнель. 

А митець - Верховний Менестрель 

В партитуру впише всі лексеми. 

Заримуймо нас обох в поему!.. 

 

 

30.03.2012 

 

Свидетельство о публикации № 10247

Мар’яна САВКА. ТРИПТИХ II

1. Боронися від того, хто щойно тобою був І водив тебе в сад, де високі замшілі трави. Бережися того, хто тебе у тобі почув І чомусь нагадав, що і небо твоє імлаве.

Де ж ті схованки снів, де загати хмільні дощу? Заростають стежки кропивами якогось дива. Ну а той, у саду, то був просто старий віщун. То був просто дивак, що його називали Дивом.

2. Монастирська стіна постаріла. Сиві сходини моху – як брови ченця. Тихо падали яблук достиглі серця, Відкриваючи стигми старечого тіла.

Сад молився у сутінках синіх, Не зігнувши своїх ревматичних колін. Під стіною стояв, може, Дух, може, Син, Поправляючи німб в золотім павутинні.

3. Нема кінця. Цей сад не має меж. Старі дерева. Трави-сухостої. Стоїш із кухлем глиняним і п’єш Питво позачасовості густої.

Так мало сонця. Небо, як слюда, Мутне і жовте. Хтось тебе лишає. І чути шурхіт: то його хода Крізь зарості сухого молочаю.

Нехай. У монастирському саду Солодка тризна. Яблука доспілі. І, затопивши пальці у меду,

Чекаємо на ніч, як на орду. І молимось. І чуємо ходу Крізь молочаю зарості замшілі.

Мар’яна САВКА. ТРИПТИХ I

1.

Поза тим, що його не зумієш назвати, Вміють трави рости по коліна, по серце. На листках перезрілої сивої м’яти – Вечорового коника скерцо.

Заплітаєш себе в прохолодні косиці, Де стебло до стебла – як душа за душею. І встають дві зорі – дві сестри – дві черниці Понад вежею. Понад твоєю межею.

2. Ця вежа має літ зо триста Під сяйвом білого світила – Все, що лишилося від міста, В якому б я не заблудила,

Не загубила того дому І стін просторої каплиці. Там дві сестри. І дві зірниці. Черниці. Три століття тому.

3. Люба сестро, стільки живеш, А чи бачила ти, чи знала Ту найвищу з-посеред веж, У яку ти себе сховала?

І не має вона ні стін, Ні межі у лункім безмежжі. Лиш трава росте до колін. І до серця твоєї вежі.

Філосовська жуйка.

 

Скажи - чому

Продовжив   існування

коли  вже  стимулів  катма?

 

заради  чого

тут  твоя  Душа?

 

Іллюзії  набили

синяками  мозок

Втомився   йти

ти  по  Шляху -

Спочинь.

 

 

Коли  Душа

втомилася  від смутку

Коли  Роботи

вже  нема...

 

 

 

 

 

 


50%, 1 голос

50%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Весна

 

Галасує вороння… В калюжу

Скиба неба, впавши, розляглась.

Лютий-місяць раптом занедужав,

Річка враз сміливо роздяглась -

 

Шубу знявши з берегів, водою

Голо блиска в дірки крижані.

Йде Весна нестримною ходою.

Зиму й не шукай – на чужині…

 

В первісній красі, нага й цнотлива,

Ніжиться земля… Передчуття –

Стане породіллям… Ой, вродлива! -

Мати, що несе в собі життя!..

 

 

13-14.03.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 9749

Весна

 

Галасує вороння… В калюжу

Скиба неба, впавши, розляглась.

Лютий-місяць раптом занедужав,

Річка враз сміливо роздяглась -

 

Шубу знявши з берегів, водою

Голо блиска в дірки крижані.

Йде Весна нестримною ходою.

Зиму й не шукай – на чужині…

 

В первісній красі, нага й цнотлива,

Ніжиться земля… Передчуття –

Стане породіллям… Ой, вродлива! -

Мати, що несе в собі життя!..

 

 

13-14.03.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 9749