хочу сюди!
 

СУПЕР-жінка

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «романс»

I Міжнародний конкурс українського романсу

I Міжнародний конкурс українського романсу імені Квітки Цісик у Львові

       У перші квітневі дні у Львівській національній філармонії відбулася непересічна мистецька подія – відкриття I Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик. У переповненій залі філармонії з 2 по 3 квітня лунав спів самої Квітки Цісик і її улюблених пісень та романсів у виконанні молодих конкурсантів із восьми країн світу: Естонії, Латвії, Польщі, Молдови, Румунії, Росії, США, Угорщини та України. Оцінювало мистецьку майстерність вокалістів компетентне журі у складі: Ніни Матвієнко (голова журі), Алекса Гутмахера, Олександра Горностая, Кирила Стеценка, Любові Зубко, Василя Лазаровича. Із заявлених 30 учасників журі до участі в конкурсі відібрало 14 виконавців: Олесю Літневські (Естонія), Василя Коломановського (Латвія), Світлану Сасу (Молдова), Михайла Зраду (Польща), Едуарда Наточев (Росія), Михайла Колотило (Румунія), Світлану Махно (США), Романа Меденці (Угорщина), а також учасників з України: Ольгу Акулову (Донецьк), Тетяну Лаврів (Івано-Франківськ), Оксану Муху (Львів), Люцину Хворост (Харків), Віталія Соболева (Чернівці).

[ Читати далі ]

Не проснусь... Романс.

Музыка и исполнение Ирины Мринской

Боюсь, что завтра не проснусь,

Ночь не закончится…

Меня сильней обнимет грусть,

Прощай, бессонница! 

 Слезой прозрачной капнет дождь –  
Друг одиночества, 
И я в твою поверю ложь, 
Словно в пророчество…  

Блеснет звезда чужих миров, 
Поманит тайною… 
Я растворюсь в нирване снов 
Счастливой самою. 

 У отражения зеркал 
Займу изящности… 
Тот, кто любил, меня не знал – 
 Судьбы превратности. 

Я утону в разливе чувств 
Над звездным маревом, 
Усну и… больше не проснусь… 
Начну все заново…

Очи серые...

 Но-чку це -лую...                          с ми-лой ... не-жною.... Прогуля-ем мы...                          до утра. Губы а-лые...                          очи се-рые... Ах, свели вы меня...                           да ...с ума. Твою талию                           обнимаю...я... И целуемся ...                           горячо. Ночка тё-мная....                           чуть тума-нная. Рука не-жная...                           и плечо. А в очах горят                           звёзды дальние... Отражается                           дивный свет... Будь весёлою...                           не печальною... Но приблизился,                           жаль рассвет. Завтра ве-чером                           сно-ва встре-тимся... Дорогая мне ...                           обе-щай. Земля вертится...                           вьюга бесится.... Накати-лась вдруг...                            да слеза. Моя ми-лая,                     нена-глядная.. Ты пожа-луйста...                        горевать не смей. Ведь уви-димся...                    поце-луемся... Замета-ет снег...                        твой... же-ланный след.

                     

Как будто розы опадают И умирают соловьи...

******************** Из переписка Анны Ахматовой и Николая Гумилёва в годы Первой мировой войны (1914-1916 г.) Н.Г. "Милая Аничка, война мне очень напоминает мои абиссинские путешествия. Недостаток экзотичности покрывается более сильными ощущениями. В общем, я могу сказать, что это лучшее время моей жизни. Почти каждый день быть под выстрелами, слышать визг шрапнели, щелканье винтовок, направленных на тебя, - я думаю, такое наслажденье испытывает закоренелый пьяница перед бутылкой очень старого, крепкого коньяка. Только на охоте за леопардами и буйволами я испытал то же чувство, что и в бою: когда тревога за себя вдруг сменяется боязнью упустить великолепную добычу. Я начинаю чувствовать, что я подходящий муж для женщины, которая "собирала французские пули, как мы собирали грибы и чернику". Эта цитата заставляет меня напомнить о твоём обещании быстро дописать твою поэму93 и посвятить её мне. Право, я по ней скучаю. Я написал стишок, посылаю его тебе. Я здесь утерял критические способности и не знаю, хорош он или плох. Однообразные мелькают Всё с той же болью дни мои, Как будто розы опадают И умирают соловьи. Но и она печальна тоже, Мне приказавшая любовь, И под её атласной кожей Бежит отравленная кровь. И если я живу на свете, То лишь из-за одной мечты: Мы оба, как слепые дети, Пойдём на горные хребты, Туда, где бродят только козы, В мир самых белых облаков, Искать увянувшие розы И слушать мёртвых соловьёв.". (С)

без слов....

так мне захотелось... даже если ролик выставляли тысячу раз

NID

NID

Счастливая судьба


 Она жила в трёх веках, родившись в 1899-м и умерев в 2000-м, 20 января. За семь лет до смерти пережила свой второй звёздный час- новые поклонники, интервью, концерты, на которых пела без фонограммы, звание Народной артистки России, премия "Овация". [ Читать дальше ]
        Замечательный романс в чудном исполнении Изабеллы Даниловны в 98-летнем возрасте http://blog.i.ua/community/2701/499211/

романс «Сміються й плачуть солов’ї"

Чари ночі (три голоси)(Сміються, плачуть солов'ї)
Романс

Слова: Олександр ОлесьМузика: В. Безкоровайний
Обробка слів, переклад:Обробка мелодії: Василь Триліс
Виконують:
Рідна пісня
Дмитро Гнатюк
Андрій Селезньов  (альбом "Повертайся до коріння")
Ніна Матвієнко  (альбом "Найкраще")


Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там —
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся,
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! - життя єдина мить,
Для смерті ж - вічність ціла.

Чого ж стоїш без руху ти,
Коли весь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..."

...........................

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде."