Чого я так прагну ?! чого я бажаю?!…
На світі живу я, тай гадки не маю… Чому світить сонце?! чому в тебе очі Як море прозорі, тай сяють неначе Як промені зірки?! Чому твоя посмішка лине до мене… І серце стискається, наче від болю?!… А потім несеться кудись, мов скажене?!… І що буде Завтра?! А що було Вчора давно ми забули… Лиш Попіл вчорашнього б’ється нам в груди… О Люди!Ми є. Ми є на цій землі.
Мов ті дерева. Мов травинки.
Мов золотисті береги,
В яких ріка несе піщинки
життів людських у небуття:
Лиш спомин тихий – та й по всьому,
І знову плин, і забуття.
Чи був, чи ні. Чи прав, чи схибив...
Мине у всіх земне життя,
Та в Небесах у нас є крила,
І книга записів Буття
Іще ніколи не горіла.
Там кожне ім’я – то рядок,
Що про життя чиєсь розкаже.
Там знає всяк, хто – він, хто – Бог,
І кожна думка вічність важить.
Там все записано. То – карб,
Що пише долі всі поволі:
Хто – цар, хто – злодій, а хто – раб,
Хто годен волі, хто – неволі.
Ми є. І в кожному із нас
Є й Світло, і Любов, і Бог.
І як терпіти вже несила,
Твори життя – одне за двох.
Не час іще ламати спис -
Він ще згодиться, Воїн Волі,
Чи бій той скоро?..
Вгору й вниз
Гойдаємось на хвилях Долі…
Не думай ні про що лихе,
Знайди в душі любов і спокій –
І сумнів скоро промине,
Бо в світі ми не одинокі.
Ми є. І будемо повік.
Своєю вірою багаті,
Ми зустрічаєм новий вік
У своїй рідній білій хаті.
Вся Україна – мов хатина.
Як ти господар – в хаті рай.
Коли ж холоп у ріднім домі,
Тоді й з палацу хоч тікай.
Ми є. Розправимо ж всі плечі,
З’єднаєм силу наших рук,
Щоб люди всі на цій планеті
Пізнали український дух –
Дзвінкий, мов пісня, і міцний, мов криця,
М’який, мов мамине тепло.
І скиглити нам, браття, не годиться,
Бо наше серце – ожило…
Ще залишки рабів сидять у нас, немов у мушлі,
Та світло Боже омиває нам серця.
Ненависть хай покине наші душі.
І хай Любов нам зцілює життя.
Серпень-жовтень 2005 р.Чиїх батьків чиї ми діти?
Чи для нас сонце інше світить?
Забули все, чому навчали,
Й до чого вперто прямували.
Чи ж пам'ять нашу відібрали?
Ні, ми самі ж її продали.
За безцінь, за брехню, за зраду,
І за отруту замість шоколаду.
Нам для розваги зав’язали очі,
І повели кудись у морок ночі.
Лиш ангели у небі плачуть слізно,
Прозріють очі, але буде пізно.
За що ж, скажіть, життя віддали
Ті, хто століттями нам волю здобували?
І берегли життя святу основу –
Наймелодійнішу у світі нашу мову.
Для того, щоб умить все зруйнувати?
Й безправною колонією стати?
Ламати легше, аніж будувати…
Тут розуму великого не треба мати.
І що ж такий господар може дати?
Що звик лиш в стайні бидлом керувати?
І жити по понятіям когось навчати,
І чужі землі нагло красти й роздавати?
Не спи ж, прокинься, мій народе!
Живий в тобі ще дух свободи.
Нехай завжди звучить під небом синім
Це світле гасло “СЛАВА УКРАЇНІ!”
А він не згадав, коли руки тримав Твої, біля самого серця. А він вже забув, кого він кохав, Та дивиться в очі й відверто сміється. Пройшли вже роки, та спогади ті В душі ніби чисті озерця. Якщо б він тебе так щиро любив Не викинув просто із серця. Та ти не сумуй, чарівна душа, У спогади ті не вертайся, Знай є у житті Любов – почуття, Всім серцем йому відкривайся!
