1. Я не маю офісу, його функцію перебрала на себе машина. Знайомтесь, це Танечка, вона виконує роль весільної ляльки  (збирає негатив) у дорозі.

Кажуть, схожа на мене))

2. Моя робота проходить на чужих робочих місцях.

Оця кам'яна квітка є в кабінеті однієї чудової людини та розумної жіночки. Здається, зветься Троянда пустелі.

3. А ще моя робота - це присутність на масових заходах

4. Привітання партнерів на свята - важлива складова успіху))

5. В ті нечасті моменти, коли приїздить шеф, ми обідаємо разом)

6. Найчастіше обідню перерву намагаюся провести ось так

7. А ще маю відрядження, іноді з ночуванням десь у готелі (це теж вважаю частиною роботи)

А це вигляд з балкону на нічне Запоріжжя:

Люблю роботу)) 

ПиСи. До флешмобу спеціально не готувалася, всі представлені фото було зроблено протягом минулих 3 міс і просто знайдені в планшеті.

Навіщо задають несподівані і дурні на перший погляд питання
Правильних відповідей на ці дивні питання не існує. Навіщо їх тоді ставити? Щоб побачити хід думок здобувача, тільки для цього.
Здобувачі готуються до інтерв'ю і знають відповіді на найпоширеніші питання про досвід роботи, мотивації. А ось такі несподівані питання безпосередньо тестують характер здобувача в режимі реального часу: дратується він на це питання або сприймає його як виклик? За великим рахунком, такі питання можна прирівняти до техніки стресового інтерв'ю.

Як відповідати на несподіване запитання рекрутера
Бути готовим до таких питань і налаштованим відповідати на них розмірено, не поспішаючи, не впадаючи в істерику. Найпоширеніша тактика - посміхнутися, потягнути час для роздумів, якщо потрібно, пожартувати і задати зворотнє питання.

Будьте максимально розслаблені і природні на співбесіді. Пам'ятайте, що це всього лише співбесіда, а не суд або страта. І навіть невдалу співбесіду завжди є шанс виправити.

1. Збирачі ягід
Отже, найбільш поширеною є вакансія зі збору ягід та іншої городньої смакоти. Наприклад, в Польщі. На вибір пропонуються - високоросла чорниця, салат або збір полуниці. Причому умови роботи на таких позиціях - не з простих. Наприклад, якщо говорити про збір полуниці, то працювати доводиться під жарким сонцем, в середньому за день потрібно збирати 40 кошиків, графік роботи з 5.00-12.00. Харчування за свій рахунок, а житло дає роботодавець. За одну зміну в середньому можна заробити 450 грн.
Для тих, хто не звик до жаркого сонця, є альтернативний збір ягід і грибів у Швеції та Фінляндії. За один кілограм зібраних грибів або ягід платять від € 2 до € 12.

2. Різноробочий на фабрику морепродуктів в США
Ті, хто вважають за краще прохолоду і вологість, запах моря і морепродукти - це робота для вас. Що важливо - робота виключно для чоловіків 25-45 років з закінченою вищою освітою (підходять всі дипломи, крім медичної і педагогічної освіти). Або потенційному кандидату потрібно мати 12 років трудового стажу на робітничих спеціальностях. Також потрібно бути в хорошій фізичній формі, без шкідливих звичок. Знання англійської мови не вимагається, але буде перевагою.

3. Дитячий аніматор в Єгипет
Людям веселим і завзятим до душі доведеться робота дитячим аніматором в готелі Шарм-ель-Шейха. Обов'язки прості: проведення спортивно-розважальних заходів з дітьми у віці від 2-х до 14 років, організація дитячого дозвілля, участь в дитячих спектаклях і музичних виставах, навчання дітей малювання, ліплення і т.д. Потрібного кандидата зустрінуть в аеропорту, забезпечать безкоштовним проживанням в готелі, в номері з усіма зручностями, безкоштовним харчуванням у головному ресторані готелю. Зарплата - $ 350, плюс комісія від продажу діскотурів (до $ 200).

4. Офіціант в Туреччині
Ще один варіант поєднати влітку приємне з корисним - це попрацювати офіціантом влітку в Туреччині. Роботодавець пропонує 6-місячне стажування в 4-5 * готелях Середземного моря. Проживання, харчування безкоштовно, авіапереліт за рахунок готелю, також оформляється робоча віза.

5. Гід в Болгарію
Для людей активних, але організованих є робота супроводжуючим гідом в Болгарію. Якщо вам подобається бути авторитетом для туристів, вам буде цікаво супровідити туристів в автобусі на рейсі Київ-Болгарія-Київ. Головні обов'язки: рішення виникаючих питань з транспортними компаніями, туристами, контроль посадки / висадки туристів на рейсі по маршруту.
Потенційний кандидат повинен мати гарні комунікативні навички, вміння працювати на результат, бути старанним, виконавчим, пунктуальним, вміти працювати в команді, мати активну життєву позицію і т.д.

6. Продавець в парку розваг в Німеччині
Робота знайдеться і кандидатам, які шукають не тільки заробіток, але і адреналін. Наприклад, вакансія продавця в парку розваг на три місяці, по 35-40 годин на тиждень з оплатою € 8,5 за годину. Роботодавець надає співробітнику 2-місну кімнату на території робочої зони (€ 200-250 на місяць), безкоштовний обід в робочі дні і робочу форму.

7. Музикант в Делі
Завершуємо огляд творча  вакансія. Для роботи за контрактом в Індії терміново потрібні музиканти-дівчата (наприклад, саксофоністки, флейтистки). Кандидатів чекає один виступ в день тривалістю в 90-120 хвилин з перервами. Платять 28 000 долл, працювати потрібно майже кожен день (один вихідний на тиждень), термін контракту - 4-6 місяців. Роботодавець оплачує проїзд, візу, харчування і проживання.

Як програміст я починала свій шлях у відділі автоматизованого неруйнівного контролю в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона. Звучить непрезентабельно, але цією роботою я пишаюся донині. Ми там робили дуже класне і якісне обладнання, яке встановлено на світових заводах по виготовленню газопровідних труб і залізничних коліс. Софт, який ми писали, багато в чому перевершував свої аналоги. Це була захоплююча робота, з цікавими відрядженнями і першими успіхами як розробника.
Моєю першою IT-компанією був EPAM. Я закінчила факультет електроніки КПІ. У резюме у мене було написано про досвід роботи в ІЕЗ ім. Є.О. Патона і ще був один фріланс проект. Цим все сказано. Людей з держпідприємств не хочуть брати, так як, вважається, що вони не йдуть в ногу з технологіями, не знають процеси, не вміють спілкуватися з бізнесом і т.п. Але, незважаючи на це, мене взяли на позицію Middle .NET developer. З цього і почалася моя кар'єра в IT.
Мені здається, що упередженого ставлення до дівчат-програмістів немає. В IT дівчата в основному займають позиції QA (забезпечення якості - Авт.). Але попит на програмістів великий - якщо є бажання і амбіції, то можна отримати будь-яку позицію. Особисто для мене складність при пошуку роботи одна - невпевненість в собі і страх невдачі, але з роками це проходить.
Одного разу мій тім-лід мені сказав: «Я взагалі дівчат не беру», так що я стала винятком. Ще він говорив: «Дівчата не вміють зупинитися і просто відкласти завдання, якщо у них щось не виходить». І я з ним згодна, це наша проблема. З іншого боку, завзятість - хороша риса, якщо ви хочете досягти поставленої мети. Взагалі, розібратися дівчині в коді під силу, просто методи інші. Посидючість, уважність, скрупульозність. Дівчина просидить на годину довше, але розбереться.
На роботі у нас все більше і більше дівчат-програмістів. Хоча знаю компанії, де їх немає. Але я нікого спеціально не агітую поповнити ряди програмістів, просто розповідаю подругам не в IT, як це круто.
Мені подобається IT, тому що, перш за все, це цікаво. При цьому буде тобі цікаво, чи буде тебі «драйв», часто залежить від тебе, адже є можливість вибору. Зараз багато компаній і проектів, технології різні і завжди можна щось змінити. Люди навколо тебе з широким кругозором, багато бачили і знають. Також IT в Україні дозволяє чесно заробляти хороші гроші.
У класичному визначенні цього слова я не гик. Але я захоплююся гаджетами, фантастикою, наукою, обожнюю наукові музеї, де можна все чіпати.
Народження дитини вплинуло на мою роботу - стало набагато складніше. Але, на щастя, компанія дозволила мені працювати на півдня і віддалено. Часто їжджу у відрядження, беру маму і дитину з собою. Мама мені допомагає.
Мені хотілося б попрацювати з Себастьяном Трунов. Він заснував навчальний портал Udacity і працював над розробкою безпілотного автомобіля Google. Розумна людина, яка просто чудово пояснює свої думки. Я думаю, працювати з ним було б дуже цікаво і комфортно.
Крім роботи, захоплююся сноубордингом і кайтсерфінгом. З дитинства граю в настільний теніс.
Для тих, хто хоче стати програмістом, я запропонувала б такий план:

1. Пройти курси на Coursera : веб-дизайн, алгоритми, бази даних, розробка комп'ютерних ігор, машинне навчання.

2. Зрозуміти, що цікаво, і спробувати зробити маленький проект.

3. Багато читати по темі, або, ходити на конференції.

4. Ходити на співбесіди і не боятися, що відмовлять.

Можна ще пройти шлях від QA або QA-автоматизатора до програміста.
Я зрозуміла, що можу стати програмістом, коли розібралася з покажчиками на мові програмування С. А взагалі досить прослухати початковий курс з мови програмування і написати «хрестики-нулики».
До вершини кар'єри програміста є кілька шляхів. Перший шлях - ти робиш щось круте разом з такими ж крутими, як і ти. Наприклад, пишеш алгоритми в NASA для обробки даних з телескопа Hubble, або просто «опенсорс», і твої алгоритми використовують в NASA.
Другий - досвід роботи програмістом дозволив тобі втілити в життя свою бізнес-ідею. Якщо перші два варіанти не для тебе, то твоя вершина - хороший досвідчений розробник, архітектор, тім-лід.
Я поки в роздумах. Намагаюся більше спілкуватися з бізнесом, щоб не просто писати код, а розуміти, навіщо я це роблю. Можливо, в майбутньому це допоможе перейти до другого варіанту.

Я трохи цікавилася програмуванням ще в школі, але не думала займатися цим серйозно. Більше цікавилася економікою. Але коли вступала до університету, про всяк випадок подала документи також на факультет інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ) в КПІ. А коли пройшла на обидва факультету, чомусь вибрала ФІОТ. Про це спонтанне рішення до цього часу не шкодую.
Коли була на першому курсі, друг порадив мені вчити системи управління базами даних і підказав місце, де він фрілансить. Я пройшла туди співбесіду і вже влітку після  початку сесії теж трохи фрілансила. Другу дуже вдячна: якщо до цього у мене була деяка невизначеність з приводу того, що я роблю на своєму факультеті і куди рухатися далі, то після цього з'явилися більш конкретні цілі.
Основна складність - бути програмістом, а не «дівчиною-програмістом». Упереджене ставлення до дівчат присутнє, але воно позитивне. Але тут, як і багато в чому іншому, все залежить від людини. Часто навіть, навпаки, команда рада взяти дівчину-програміста. І я вірю, що будь-яка розумна дівчина при бажанні зможе програмувати.
Іноді на початку знайомства моя професія виробляє «вау-ефект». Одного разу мене навіть запитали, чи не ставилися до мене з потураннями на колишній роботі.
Коли зустрічаються дівчата-програмісти, про що б вони не стали говорити на початку, закінчиться все розмовами про програмування. Особисто я не називаю себе гиком, хоча, можливо, в чомусь схожа на гику, тому що іноді складно повністю переключитися після роботи. Наприклад, у всьому, що стосується жіночої логіки - це звичайно не про мене, я досить логічна. Також в дні, коли програмуєш і / або читаєш щось з програмування більше 10 годин на добу, починаєш повсякденні ситуації обговорювати в термінах програмування.
Є стереотипи про неохайних і неспортивних програмістів-інтровертів. Згідно цього стереотипу, вони нічим, крім коду та коміксів «Зоряних воєн» або «Зоряного шляху» не цікавляться, а здатності до програмування або бажання цим займатися є тільки у таких людей. Напевно, дівчата просто бояться за це братися, бо вчитися необхідно багато і постійно. Але ситуація однозначно змінюється. Стає очевидним, що програмісти - це дуже різнобічні особистості з широким колом інтересів. А дівчата все частіше йдуть на технічні спеціальності. Напевно, матеріальна складова теж грає роль, і дівчата вирішуються вчити програмування хоча б заради хорошої роботи.
Мені в IT цікавить саме програмування. Це досить творчий процес, як складання конструктора, як рішення задачі, як пошук найкращого рішення. Хоча є і своя рутина, звичайно. І дуже подобаються люди, з якими працюю. У них завжди є чому навчитися, з ними цікаво спілкуватися і не тільки про роботу. На даний момент є мрія - дорости до архітектора. І приклади для наслідування - колеги по роботі. У нас дуже крута команда.
Я читаю, дивлюся фільми, ходжу на виставки, в театри, кіно, походи, спортзал, зустрічаюся з друзями. Найбільше люблю подорожі, але хто ж їх не любить.

 14 років мої батьки-програмісти показали мені основи програмування і мене захопило, скільки всього можна зробити. Я ходила і уявляла, як можна запрограмувати мікрохвильовку, пральну машину і навіть трохи кішку. Тому при виборі університету вже не бачила для себе інших варіантів: закінчила Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту за спеціальністю «Програмне забезпечення автоматизованих систем».
Першу роботу я отримала досить несподівано, через викладача англійської. На одному із занять вона сказала, що її друг шукає програміста. Я подзвонила і виявилося, що ця людина - викладач на курсах вSoftServe. Після них мене і взяли.
Багатьох співробітників забавляє сама ідея, що у них є дівчина-програміст. Було кілька випадків, коли співробітники ставилися спочатку з підозрою, але потім зараховували все-таки до категорії «людей», і далі все було добре.
Якщо у роботодавців були сумніви, то я про них не знаю. Але три з чотирьох співбесід для мене завершилися пропозицією роботи.
Був кумедний випадок, коли проводили співбесіду двох осіб на одну позицію - хлопця і мене. Сказали команді, що  все одно, кого з нас вибрати, тому що рівень приблизно однаковий, але команда закричала, що беремо дівчину. Мене і взяли.
Є враження, що ти будуєш свій маленький світ в коді, і там ти - бог. Мені подобається моя робота тому, що це просто цікаво. Крім того, навколо багато приємних людей, які думають так само, як і ти.
Не можу назвати себе гиком. Швидше, в побутовому відношенні я просто хочу, щоб все працювало.
Найбільше я б хотіла застосовувати свої знання в сфері, яка буде корисна в «реальному світі» і поліпшить звичайну рутину, з якою ми стикаємося щодня. Наприклад, оптимізувати чергу в лікарню, бюрократичні процедури, автоматику для автомобілів, яка відстежує стан дороги і дає якісь рекомендації по траєкторії і т.д.
Крім роботи, захоплююся всім потроху. Люблю їздити кудись, де можна багато фотографувати, кататися на лижах, захоплююся стрибками з парашутом.
Можна пробувати стати програмістом, якщо тобі цікаво шукати в речах якісь закономірності, проводити багато часу, розбираючись в чомусь, довго радіти, що після трьох днів безперервної роботи у тебе нарешті вийшло, вирішувати логічні і математичні завдання. І найголовніше - треба бути готовим до того, що те, що ти знаєш, постійно застаріває, і необхідно постійно вивчати щось нове.
Отримання вищої освіти з IТ-спеціальності для мене виявилося втраченим часом. Мені здається більш правильний шлях в IT - піти на якісь річні або дворічні курси, а «вільний» час використовувати для отримання досвіду.

Ніколи не замислювалася про роботу розробника, так як вважала, що для цього потрібно як мінімум профільну освіту. Після витрачених 7 років на економічну освіту почуття відповідальності за витрачені сили і час ще кілька років мотивувало мене знайти себе як фахівця в цій сфері. Певні успіхи в роботі і просуванні вгору по кар'єрних сходах приносили тимчасове задоволення. Але думка про те, що такого роду діяльність може стати моїм способом життя назавжди, все більше навіювала тугу і почуття того, що я ніяк не можу реалізувати себе в житті.

Той самий вирішальний момент настав, коли я повністю втратила ентузіазм на черговому місці роботи. Від друзів і знайомих, які вже працювали в сфері IT на різних посадах, я дізналася про специфіку роботи і взагалі про можливості в цій сфері. Вирішила спробувати.

Абсолютно все вивчала сама. Почала з HTML, CSS і роботи c Photoshop. Чим далі вникала в тонкощі розробки, тим більше мені хотілося все глибше осягнути сам алгоритм роботи web-додатків, сайтів. І тоді прийшла думка спробувати вивчити ще й PHP. Я займалася вдома, поєднуючи все з роботою контент-менеджера.

Період мого самонавчання був досить довгим - більше року з перервами. Велику роль зіграла підтримка моєї коханої людини, рідних і близьких мені людей, друзів в сфері IT, які всіляко намагалися мені допомогти зрозуміти незнайомі технології і вселяли впевненість, коли опускалися руки після чергової спроби вирішити якусь складну для мене завдання.

Першу роботу отримала не «тому що», а «всупереч». Постійно відправляла резюме, намагалася виконувати тестові завдання, ходила по співбесідах. Всі вони закінчувалися провалом, але все більше допомагали мені зрозуміти, яких знань мені не вистачає. І, нарешті, в один прекрасний день мені відкрила двері одна невелика харківська web-студія, де були готові взяти початківця розробника і виростити його під свої вимоги. Мені пощастило потрапити в команду розумного і досвідченого технічного керівника, який повірив в мене і допомагав розвивати мої технічні навички.

У мене до дівчат з IT - тільки почуття поваги. Таку думку, що IT-сфера, а зокрема, розробка - світ чоловіків, де до дівчат складається упереджене ставлення, у мене було рівно до того моменту, поки я не потрапила в цю сферу. На своєму досвіді я переконалася, що до кандидата на посаду або співробітнику складається відношення в залежності від рівня його професіоналізму, рівня відповідальності та інших людських якостей. Сама я прагну до того, щоб мене завжди сприймали з професійної точки зору.

Серед моїх знайомих і в моїй компанії стає все більше дівчат: QA, FE-розробників, web-дизайнерів, менеджерів проектів. Я публічно не агітую йти в IT, але при можливості ділюся своїми позитивними враженнями про роботу і привожу в приклад цю сферу зайнятості як хороший варіант реалізації себе.

У мене була мрія - знайти себе в житті як фахівця, і я дуже щаслива, що вона збулася. А тепер у мене тільки цілі - щоразу нові, пов'язані з освоєнням нових технологій і вдосконаленням своїх навичок. Так, якщо говорити про web-розробці, то, вважаю, що вершиною кар'єри є наявність достатнього багажу знань і досвіду для управління командою розробників, технічного курирування і архітектурного проектування високонавантажених проектів.

Я захоплююсь спортом. Так як специфіка зайнятості має на увазі в основному сидячий спосіб життя - обов'язково потрібно хоча б кілька разів на тиждень виконувати фізичні вправи для зміцнення м'язів.

Якщо ви вирішите стати фахівцем в IT-сфері, мало буде просто закінчити будь-які курси або вивчити матеріал будинку. Потрібно спробувати створити щось своє, наприклад, написати хоча б блог. Нехай ваш код буде далекий від досконалості, але важливо довести роботу до кінця і відчути, чи отримуєте ви задоволення від того, чим займаєтеся, що ви відчуваєте, коли те, над чим ви працювали - починає працювати теж.

Доведеться відкласти в сторону звичні справи, менше проводити часу з друзями, особливо спочатку, і як би це не звучало - скоротити, розподілити домашні обов'язки. Будьте готові, що не всі друзі і близькі люди розділять і зрозуміють ваше прагнення. Тому що тепер буде корисніше не пекти пиріжки, а читати технічну документацію :).

П'ять досить звичайних прикладів, щодо  варіантів непорозуміння, які трапляються на співбесідах.

Варіант 1: «Розкажіть про себе»
Що відбувається зазвичай після того, як ейчар задає це питання: ви захоплено починаєте переказувати резюме, іноді довго і плутаючись в деталях, перериваючи себе і повертаючись до випадків, які, як вам здається, будуть цікаві менеджеру з персоналу.
З боку ейчара - як тільки він чує «озвучку» резюме, найчастіше з активного слухання він вимикається. Тобто сидить, киває, підтакує, ситуацію контролює - але не більше того, і є велика ймовірність того, що частина чудових фактів, які ви розповідаєте про себе, буде ейчаром просто упущена.
Що робити: заздалегідь підготуйте самопрезентацію - невелику усну розповідь про себе, що спирається на ваше резюме, але не повторює його. Розкажіть те, що виділить вас із загальної маси кандидатів. Чітко і конкретно перерахуйте ваші переваги - на цій посаді і в цій компанії. Слідкуйте за реакцією рекрутера - якщо він відверто нудьгує, переходьте до наступного пункту або уточніть, чи вашому співрозмовнику зрозуміло.

Варіант 2: «Чому ви вибрали нашу компанію?»
Що відбувається зазвичай - велика частина претендентів на роботу приходить гроші заробляти. Це зрозуміло і очевидно. Але не варто це демонструвати роботодавцеві - повним незнанням не те що структури портфеля бізнесів компанії, а й елементарним перебріхувань її назви.
Хоч би якою була компанія, серед всієї маси кандидатів є та маленька частина, якій дійсно цікаво те, чим вона займається і важливо місце роботи, де вони будуть свої навички застосовувати. Такі люди більш лояльні до компанії, їх можна мотивувати на роботу на тривалий термін не тільки грошима (в середовищі роботодавців є стійка думка, що гроші - найкоротший і невдячний мотиватор) - і саме їх шукають рекрутери.
Тому якщо навіть за вами два тижні «ганявся» ейчар і наполегливо просив прийти на інтерв'ю, знизувати плечима у відповідь на це питання, щонайменше, некоректно. Раз вже ви виділили час на інтерв'ю, не витрачайте його даремно.
Що робити: якщо ви готові витратити пару годин на інтерв'ю, можна додати ще півгодини на пошук інформації про компанію. Навіть якщо назва вашого потенційного роботодавця перегукується з дюжиною схожих, і ви вибрали не того - це не страшно, хоч і забавно. У будь-якому випадку менеджеру з підбору стане зрозуміло, що ви хоч якось готувалися до зустрічі, крім сорочки, піджака і роздрукованого резюме.

Варіант 3: «Чому ми повинні взяти саме вас?»
Що відбувається зазвичай: є дві крайності, що однаково ведуть вас від заповітної посади. Перша - «партизанське» мовчання. Якщо таке мовчання програмісту або аналітику, наприклад, ще можна пробачити, то для рекламіста або менеджера з продажу - просто провал. Зате їм властива друга крайність - говорити про це без зупинки, так щоб це виглядало неприродно.
Якщо вам випадає можливість задати  питання, і ви використовуєте її, щоб ще більше поговорити про себе - подумайте, чи не переборщили ви. Як і з самовпевненим твердженням, що ви - найкращий кандидат на цю позицію. Як правило, таке безапеляційне мовлення дратує. Тому, якщо хочете довести і показати, що ви ідеально підходите для цієї посади - не перестарайтеся.
Що робити: краще розповісти, чому вам цікава саме ця робота, які якості та навички дозволять вам її виконувати - наведіть приклади, як ви справлялися зі схожими обов'язками, покажіть свою зацікавленість. Іноді готовність до навчання, ентузіазм і базові навички значать для роботодавця більше, ніж багаторічний досвід - деякі роботодавці вважають, що переучувати довше і дорожче, ніж вчити з «чистого аркуша».

Варіант 4: «У вас є якісь питання?»
Що відбувається зазвичай: перша крайність - здобувачі бояться уточнити щось крім заробітної плати. Хоча, наприклад, в деяких компаніях соціальний пакет є непоганим «доважком» або є, наприклад, можливість навчатися за рахунок компанії, проходити стажування в зарубіжних філіях компанії або їздити на конференції за кордон. А друга крайність - кандидати обговорюють пропозицію, яка їх повністю влаштовує, намагаючись ще «віджати» трошки, навіть якщо для них це не критично.
Що робити: якщо говорити про першу крайність, то, звичайно, не потрібно соромитися - краще перед інтерв'ю написати список питань, які ви хочете для себе прояснити, і користуватися цією шпаргалкою, щоб нічого не забути. Що стосується другої крайності - не треба домовлятися ще про тиждень додаткової відпустки на рік, про вищу зарплату, хоча вона вас і так влаштовує і про інші приємності, якщо вони, загалом, не дуже для вас важливі. Обговорювати можна все, але не до нескінченності - тому встановіть для себе кордони і дотримуйтеся їх.

Варіант 5: «На яку зарплату ви розраховуєте?»
Що відбувається зазвичай: зазвичай ми  вивалюємо роботодавцю свою версію або очікування по зарплаті, або сімейному бюджету. Тобто ми більше оцінюємо власні фінансові потреби, ніж свою цінність як працівника - власне, те, що від нас чекає роботодавець. І часто виходить, що собі на життя ми хочемо в кілька разів більше, ніж можемо заробити з нинішнім рівнем навичок.
Що робити: не треба розповідати роботодавцю про суму оренди квартири і інші витрати. Набагато раціональніше промоніторити - скільки фахівці вашого рівня отримують в середньому по ринку і що серед ваших навичок можна продати роботодавцю півгодини. І тоді озвучувати роботодавцю цілком обґрунтовану суму вашої ринкової вартості як професіонала.

Як врятувати співбесіду, якщо все вказує на провал
1. Ви не все розповіли про себе
Або не розповіли щось важливе, що може наблизити вас до отримання вакансії, виділити із загального натовпу кандидатів, підкреслити вашу індивідуальність або професіоналізм. Неважливо, чому це сталося - не вистачило часу, не знайшовся привід або ви просто посоромилися хвалитися або хвалити себе. У наявності факт - ваше мовчання може вам дорого обійтися.
Спосіб вирішення: напишіть одразу після співбесіди рекрутеру листа. По-перше, подякуйте йому за приділений час і спілкування. І, по-друге, напишіть, що не встигли / не згадали важливий, на вашу думку, факт або кейс.
При цьому пам'ятайте: письмове підтвердження вашої компетенції виглядає більш вагомо, проте не потрібно цим зловживати і копіювати, наприклад, в лист ту частину посадової інструкції, яку ви не встигли згадати, великий текст з презентації проекту, в якому ви брали участь або інші громіздкі канцеляризми .
Плюсом «в скарбничку» буде короткий яскравий лист із зазначенням тих фактів або кейсів, які підвищать ваші шанси на успіх. І терпіння, звичайно.

2. Ви не пройшли технічний тест
Прикро, звичайно, не впоратися з технічним або просто тестовим завданням, але в той же час пізнавально. Важливо, щоб з цієї невдачі ви винесли урок, а не почуття гіркої образи на роботодавця.
Спосіб вирішення: постарайтеся отримати розширений коментар роботодавця - чого саме в ваших знаннях йому не вистачило. Наприклад, багато IТ-компаній охоче розповідають кандидатам про їх недоліки та навіть дають поради - які книжки почитати або курси пройти, щоб підвищити свої шанси в наступний раз. До речі, деякі з них через якийсь час (іноді навіть на прохання самого кандидата) дають повторний шанс. І якщо ви все зробили правильно - можете зайняти бажану посаду. Або підвищити свої шанси на успіх при здобутті аналогічної посади в іншого роботодавця.

3. На інтерв'ю ви відчуваєте / розумієте, що все йде не так
На перший погляд, все йде нормально - і ви говорите по темі, і вас не перебивають. Але рекрутер не виглядає зацікавленим або задає питання, які до теми вашого оповідання відносяться дуже опосередковано. Або, наприклад, перебиває вас на самому, як вам здається, цікавому місці. А якщо інтерв'юерів двоє, вони можуть захоплено напівголосно спілкуватися, поки ви говорите про своє, актуальне.
Спосіб вирішення: по-перше, така поведінка може бути слабкою імітацією стрес-інтерв'ю - роботодавець хоче подивитися, як ви поводитеся в дискомфортній для вас обстановці або, можливо, ваша майбутня робота передбачає саме таку робочу атмосферу. По-друге, це може бути банальною неввічливість інтерв'юера - і, якщо це вас зачіпає, запитайте себе - чи дійсно ви хочете працювати в компанії з такими колегами?
Якщо ж ви все-таки хочете працювати в компанії, то найбільш оптимальним вирішенням ситуації буде досить коректний запит на зворотний зв'язок. У перекладі на людську мову це означає - ви робите паузу, чекаєте, поки співрозмовник (або співрозмовники) замовкнуть або звернуть на вас увагу. А потім дуже м'яко, ввічливо і коректно питаєте: «Я бачу, що моя розповідь не викликає вашого інтересу. Можливо, мені потрібно розповісти щось інше або ви хочете запитати мене про щось інше? Як нам налагодити комунікацію? »
Якщо роботодавець адекватний, у співбесіди ще є шанс «повернутися на рейки». Якщо вам попалися невігласи- вони скажуть, що все в порядку, і вам доведеться продовжувати в тому ж дусі або згорнути спілкування і прощатися.

4. Ви не сподобалися ейчару / лінійному керівнику
Буває й таке. Причому іноді буквально на рівному місці. Наприклад, рекрутер має власного кандидата на ту вакансію, на яку претендуєте ви. І оскільки ви можете скласти конкуренцію «його» кандидату, то до вас заздалегідь ставляться упереджено. Або, наприклад, ви старший і досвідченіший рекрутера і дали йому це зрозуміти (або він / вона самі так вирішили). Ще один варіант - лінійний керівник побачив в вас собі конкурента і не хоче зайвих проблем. Всі ці варіанти цілком можливі, але, на жаль, не всі можна вирішити.
Спосіб вирішення: якщо у рекрутера є свій кандидат, і він сам (без інших експертів) проводить інтерв'ю, ваші шанси пройти далі дуже малі - тільки якщо його кандидат буде безповоротно забракований, а ви будете кращим з решти. Практично те ж саме і з керівником, якщо ви йому не дуже сподобалися. Тільки якщо у ейчара буде незаперечний авторитет, і він зможе довести керівнику, що не так все страшно - у вас є надія.
У разі, якщо рекрутер відчув на початку інтерв'ю вашу перевагу, у вас ще ціла година співбесіди, щоб чемно і коректно довести не тільки свою профпридатність, а й його неправоту - переконати і показати, що ви не хочете доводити свою перевагу .

5. Вам попало «питання з подвійним дном»
Питання здалося вам легким і очевидним, але в кінці зустрічі, коли рекрутер підводив підсумок, ви зрозуміли, що відповіли неправильно, або не так, як очікував ейчар. Наприклад, продавця запитують, чи хороший він як фахівець-одинак або працює в команді. І фахівець, який прийшов з компанії, де була переважно індивідуальна мотивація, розповідає, що він регулярно виконує індивідуальні плани, незважаючи на складності, і навіть замінює керівника. Так він хоче довести свою профпридатність і успішність як продавець. А рекрутеру важливо знати, командний гравець кандидат.
Спосіб вирішення: коли рекрутер запитає вас про питання, ви можете сказати, що питань немає, але є уточнення. І сказати, про питання, яке ви неправильно зрозуміли, і відповісти на нього правильно.
Отже, в будь-якому інтерв'ю, навіть якщо воно здається остаточно і безповоротно проваленим, є шанс на успіх і тоді, навіть якщо вам трохи не вистачило професіоналізму, ваш ентузіазм і «палаючі очі» можуть переважити терези на вашу користь.

Анна Ясько,
менеджер з розвитку кредитування
роздрібного бізнесу в банку

Хобі: дизайн і візуалізація інтер'єрів (поступово стає другою професією), альпінізм, гірський туризм, велоподорожі

Чим дорослішою людина стає, тим більше розуміє, що робота, крім грошей, повинна приносити задоволення. Я закінчила художню школу, хотіла колись вступити в архітектурний, але склалося так, що вступилав торгово-економічний університет. Після випуску пішла працювати в банк: тоді це була дуже престижна і високооплачувана робота. Зараз я розумію, що тоді послухала не серце, а здоровий глузд.

15-річний досвід роботи в банку дуже багато мені дав, але відсутність творчості гнітило. Тому я вирішила повернутися до свого першоджерела - творчості і спробувала себе в дизайні інтер'єрів. Тепер розвиваюся в цьому напрямку.

На все пішло близько двох років. Я вивчила ази на курсах дизайну, зробила перший дипломний проект, потім були курси ArchiCAD для створення проектів та необхідних креслень для будівельників. Також пройшла курси та індивідуальні заняття з 3d max і Vray, навчившись візуалізувати інтер'єри. Паралельно у мене з'являлися перші замовники - друзі і друзі друзів, колеги по роботі в банку. Так відточувалася моє майстерність і формувалося портфоліо.

Андрій Сидоренко,
консультант з репутаційного менеджменту

Хобі: яхтинг

Мої хобі часто стають роботою, а якась із робіт залишається зі мною, але вже в якості хобі. Наприклад, захоплення автоспортом колись привело мене в журналістику. І треба ж такому статися, що автомобільний журнал «Сигнал» якраз шукав тест-пілота. У редакції журналу я і познайомився з людиною, яка привела мене до нинішнього хобі. Він ледь не насильно вивіз мене в яхт-клуб. Ми вийшли на фарватер, а він сказав: «Досить тобі вже гуму палити! Спробуй, що таке справжня свобода! ». З цими словами він передав мені румпель і пішов в каюту готувати обід.

Кілька хвилин я дуже боявся - я ж погано плаваю. Потім мене охопив неймовірний захват. І ось уже 12 років я захоплююся вітрильним спортом. Сьогодні я - дипломований яхтовий стерновий. Обожнюю ходити під вітрилами. В основному - в басейні Дніпра. На яхті «Оскар» з командою взяли третє місце на Кубку Стугни (щорічна літня регата - Авт.), Також я брав участь ще в десятку регат.

Це як наркотик, тільки корисно. Парус - це неймовірне відчуття свободи, легкості і щирості. Тут не потрібно масок, не потрібно облуди. Будь-яка фальш - як на долоні, і за неї обов'язково соромно. Спостерігаючи, як ти ходиш під вітрилом, будь-який яхтсмен з високою часткою ймовірності буде знати, що ти за людина. Якщо вітрило полощеться і плескає на вітрі - ти просто «чайник». Якщо кранці не прибрав з борта на ходу - нечупара і нехлюй. Якщо перетягнув вітрила і втратив хід - значить, власне «я» важливіший за результат команди.

Гарний фахівець не може жити без хобі. У будь-якій роботі бувають моменти, коли ти впираєшся в стіну. І тільки хобі дає можливість переключитися і забути про проблеми. Найчастіше саме в такі моменти приходять в голову рішення нерозв'язних протягом тривалого часу питань. Схеми вирішення безлічі завдань мені прийшли саме на воді. Так, поставити Національний рекорд відносної паливної економічності мені прийшло в голову на борту яхти «Курс».

Організм сам мені підказує, коли пора походити під вітрилом. Коли я відчуваю зниження ефективності моєї роботи, то їду в клуб, ночую на яхті, рибалю з борта, варю уху, спілкуюся з друзями. До речі, Дмитро Іванович Менделєєв робив валізи. І це позитивно позначилося на періодичній системі елементів!

Ще мені в житті приносить задоволення рішення нерозв'язних завдань, спроби малювати, ремонт автомобілів, а також приготування смачного шашлику, яким захоплюються друзі, і ранкової кави для коханої.

Євгенія Гребенюк,
копірайтер департаменту промо та дизайну телеканалу

Хобі: cтворення копій домашніх ікон у народному стилі на склі та дереві

Моє хобі для мене - це насолода, спосіб створювати прекрасне на своєму рівні і ділитися цим з людьми. Більшість своїх робіт з найкращими побажаннями я дарую рідним, друзям і знайомим. Але головне - це можливість доторкнутися до сакральних традицій, відчути зв'язок з історичним корінням з глибини століть, а також заглянути вглиб себе, відчути свої духовні потреби, проаналізувати, що відбувається в душі.
Почалося все зі знайомства з професійної художницею. Вона живе в Луцьку, працює в стилі фолк-модерн. Одного разу Тетяна запропонувала мені спробувати створити копію ікони. Раніше я ніколи не захоплювалася образотворчим мистецтвом. Ще на шкільних уроках малювання я зробила висновок, що малювати не вмію. Так що я була абсолютно впевнена, що це буде одноразовий майстер-клас. Але, закінчивши першу роботу, я тут же приступила до другої, раптом усвідомивши, що ось це воно і є - моє улюблене заняття.
Для мене, що не вміла намалювати навіть примітивний дитячий будиночок, взятися за копію сакральної ікони було чимось нереальним. Як це? Я - ікону? Але я спробувала і у мене вийшло! За підтримки Майстра, яка вселила мені віру в те, що я можу це зробити. Тетяна багато розповідала про історію створення домашніх ікон. Замовляти ікони у майстрів завжди вважалося розкішшю. У ХІХ ст. в Україні почали з'являтися народні умільці, котрі творили доступні за ціною ікони. Вони писали на шматках дерева або скла, лінії були простими, особи Святих - усміхнені, кольори - базові. Образи примітивно копіювалися з ікон професійних іконописців або переносилися на дошку за допомогою трафарету. Іноді авторами були і самі селяни, які не могли заплатити навіть за копію.

Процес створення копії ікони виявився не дуже важким. Найскладніше - це перенести контур. Він повинен вийти чіткий і рівний. А далі - тільки акуратність заповнення кольором і терпіння.

Світлана Євсюкова,
журналіст глянцевого журналу

Хобі: соціальні танці, які поступово переростають у другу професію

Я займаюся танцями - історичними XIX століття. Танцюю в Студії старовинного танцю La Rverie, а також танцюю свінг і блюз в Kiev Swing Dance Club. Історичні в останні пару років ще і викладаю.

Це задоволення, якого не можна досягти без праці. Адже танці - такий рідкісний вид занять, який має на увазі роботу над собою - своїм тілом, своїми фізичними здібностями, та й соціальними навичками теж. Танці, якими я займаюся, не випадково називають соціальними - це частина спілкування в певному співтоваристві, з однодумцями, які тебе розуміють.

Шість років тому я зустріла молодого чоловіка, який займався історичними танцями. І треба ж було такому статися, що саме в цей період в студії не вистачало дам, хоча зазвичай танцювальні школи скаржаться на нестачу кавалерів. Я вирішила скористатися можливістю і познайомитися ближче з заняттям коханого чоловіка, а потім втягнулася.

Історичні танці - це ціла культура. Це інтерес до епохи, вивчення історії, шиття костюмів і вміння в них рухатися (так, добре пошите історичне плаття з нижньою білизною повністю змінює пластику), етикет і т.д. Пізніше саме це привернуло мене в свінг - ми разом з бойфрендом пішли на лінді-хоп, потім і на блюз. Джазова танцювальна культура - це теж окремий світ. А коли мені захотілося дізнатися, що було в історії між цими «світами», я захопилася танцями ери регтайму і зараз теж їх викладаю

7381АК