Омелян працює міністром вже два роки, і позитивні зміни за цей строк люди могли би помітити. Проте окрім гучних заяв і грандіозних планів нічого поки не зроблено
Рівень довіри до владних структур у нашій країні й без того є вкрай низьким, але особи, що керують державою, примудряються робити кроки, які ще більше дискредитують владу. Наприклад, 30 травня Кабінет міністрів схвалив національну транспортну стратегію до 2030 року. Вирішено, що за 12 років Україна перетвориться на передову державу за комплексом транспортних технологій, але зовсім незрозуміло, за допомогою яких засобів ми досягнемо такого прогресу, звідки візьмуться гроші і хто буде виконувати намічене.
«Документ є досить модерним і спрямований не тільки на вирішення проблем сучасності, а й на створення нової інфраструктурної реальності. Ми можемо нескінченно латати дороги або модернізувати вагони, яким по 40 і більше років. Але тільки амбітні плани і велика інфраструктурна революція можуть дати Україні нову якість. Побудова сучасної держави потребує сучасного підходу», — заявив амбітний революціонер і за сумісництвом міністр інфраструктури України Володимир Омелян. Міністром він працює вже два роки, і позитивні зміни за цей строк люди могли би помітити, проте окрім гучних заяв і грандіозних планів нічого поки не зроблено.
Для оцінок завжди справедливішим є погляд з боку. Нещодавно Всесвітній економічний форум представив індекс глобальної конкурентоспроможності Global Competitiveness Index 20172018, що характеризує якість доріг у всьому світі. Україна за цим показником посіла 130-е місце зі 137 учасників. Нас обійшли всі країни, а гірші дороги лише в таких екзотичних державах, як Парагвай, Гвінея і Гаїті. Омеляну забракло двох років роботи, щоби зробити дороги якіснішими, ніж у Мозамбіку, Киргизстані й Лесото, натомість вистачило нахабства представити урядові на затвердження документ, згідно з яким за дюжину років в Україні буде 50 аеропортів — по два на кожний обласний центр, вся держава буде пронизана автобанами й українці зможуть подорожувати за допомогою гіперпетлі (Hyperloop) Ілона Маска.
«Стратегія 2030 — це не про транспорт. Стратегія 2030 — про модернову Україну, про розвинену сильну державу, про людей, для яких ми створили найкраще. Тому що це наш обов'язок. І наша робота», — пишуть автори документа. А ще у Стратегії йдеться, зокрема:
— про будівництво 10 автобанів, в тому числі з Донецька і Луганська в бік ЄС (спорудження жодного з них ще не розпочато, будівництво першого намічено на 2019 рік, і зветься він Біла Церква — Київ. Це локальний, а ніяк не загальнодержавний проект);
— про зменшення травматизму на дорогах на 90% і про нульову дитячу смертність (говорити про досягнення абсолютних цифр можуть тільки абсолютні профани);
— про зменшення кількості автомобілів на дорогах на 22% (а ось це вже було років з 20 тому і схоже на заклик у минуле).
Планують також рух у 350 напрямках по всьому світу з 50 українських аеропортів, причому половину рейсів мають обслуговувати лоукости. Звідкись узято цифру в 36 млн пасажирів для Борисполя і 3,5 млн для Львова.
«Укрзалізниця», як очікується, увійде до топ-5 залізниць світу за фінансовими показниками, причому увійде із середньою швидкістю пересування країною у 150 км/год і зі 100-відсотковою заміною локомотивного і вагонного парку. Про абсолютні цифри ми вже казали.
У той час як український Кабмін схвалює фільчини грамоти, підготовлені одним із міністрів, президент сусідньої Польщі теж підписав документ, що стосується інфраструктури, — спецзакон, ухвалений наприкінці квітня польським урядом. Згідно з ним до 2027 року між Лодзем і Варшавою буде побудовано один з найбільших аеропортів у Європі, який обслуговуватиме 100 млн пасажирів на рік. Нагадаємо, що найбільший вітчизняний аеропорт «Бориспіль» минулого року обслужив трохи більш як 10 млн пасажирів. Чомусь у польський проект віриш одразу, а в чергові казки Омеляна не віриться зовсім.
Довіра до влади є особливо важливою в передвиборні часи. Наприкінці березня 2019 року в нас заплановані президентські вибори, а на жовтень — вибори до Верховної Ради. Суспільство оцінює дії керівництва за реальними справами, а працездатність влади можна оцінити за її поглядами на майбутнє. Яскраві, але сюрреалістичні плани не можуть свідчити про її адекватність.
Читайте також: Міністр Омелян: мистецтво звинувачувати інших