Ти сказала колись: не люблю я уживані речі,
В них назавжди лишається частка чиєїсь душі.
І от саме в ту мить, коли спогади ляжуть на плечі,
Люди часто жалкують про те, що ці речі чужі.

І я, раптом, подумав: а що ж нам робити з серцями?
Бо серця пам‘ятають усіх, хто заходив до них.
Хтось грязюки наніс, мов на килим брудними ногами.
Ну а хтось з теплотою в тім серці навічно застиг.

Ми пускаємо в серце людей, почуття і тривоги.
Відчиняємо двері усім, хто постукав хоч раз.
Вперто ”юзаєм” наші серця, як комп‘ютерні ”проги”,
Сподіваючись кожного разу на ще один шанс.

Так влаштований світ, що ”новеньких” сердець не буває,
І гарантій на серце ніколи ніхто не дає.
Бо серця - то не речі, вони без любові вмирають.
Ми так прагнемо серед всіх інших впізнати своє.

Звуть тебе - Петро, Павло? 

Ти його дитина? 

А можливо його жінка, 

Друга половина? 

Чи відношення до нього 

По іншому маєш? 

Тож вітання у цей день 

Ти також примаєш. 

Я не зміг сьогодні, друзі, 

Бачте промовчати, 

Щоб із Святом цим чудовим 

Вас не привітати. 

І сказати в побажанні 

Словечка прості: 

Хай завжди нас бережуть 

Мудрі ці Святі!!! 

У цю червневу літню днину 

Людей, хто вибрав медицину 

Зі святом щиро я вітаю, 

Наснаги, витримки бажаю, 

Адже життєва їх дорога, 

Це ніби в Ангелів від Бога: 

На час ніколи не зважати, 

На допомогу поспішати. 

Коли їх посмішка сіяє, 

Усіх людей вона зціляє. 

У поліклініках, в палатах 

Завжди стоять вони на чатах. 

Тож Матір Божа хай щоднини 

Оберігає їх родини. 

Одній з таких красунь, якій сьогодні трішки за…,

і від якої я в захоплені незважаючи на…

присвячується!

Будь щаслива дівчинко! Будь ЩАСЛИВА!!!

Парк Франка. Ранній ранок. Бреду до центру… Хочу кави… 

Мене обганяє дівчинка. Милуюся її круглою дупцею, думаю: «треба б і на все решту глянути, хто така!». Наче почула, розвернулась, біжить назустріч. Глянув. Дівчинці дааалеко за 40. А виглядає, а ставить ніжки – як спритна кізонька. Аж кави перехотілось!

Ресторан. Вечір. Сиджу, читаю меню. Раптом в «кадр» потрапляють жіночі ноги: облягаючі джинси, класні туфельки... Що за модна красуня? Піднімаю очі. Красуні років за 40 ....

Їм за сорок! Вони спортивні, веселі, чумні. Їх юність припала на 1990-ті, тоді вони вдихнули звеселяючого газу свободи і ще досі веселяться, літають і пустують. «Пили всю ніч, гуляли всю ніч аж до ранку», якось так тоді співав В.Цой.

Манікюр та педикюр – обов'язково. Косметолога і перукаря не пропустити ні за що. Ті, кому за 40, то феномен нашого часу. Я від таких жінок балдію.
У таких красунь візуально зооовсім немає проблем. Вони собою задоволені. А якщо і незадоволені, підморгують собі в дзеркало і – шмиг за двері. Вперед, в театр, на тусовку, в фітнес-зал. Вони класно виглядають, їм прикольно жити. Вони водять до залів своїх дочок-підлітків. І дочки цілком можуть привести таку маму в свою компанію, а та відчубучить так, що замучена молодь впаде.

На модних виставках суцільно – вони, за 40. 

Молодих мало, молоді дивляться серіали. Круті ж тітки всюди встигають. У них рівне дихання, гаряче серце, глузливий погляд.

У них за плечима – трагедії, втрати, нещастя. Зради чоловіка, скандали з дітьми, перші зморшки. «О, Боже, немає!» Але ж на нині вже все відболіло, діти уже дорослі, зморшки? Ну не сходити ж з розуму через якісь там зморшки. Вони не роблять пластичні операції, вони не божевільні. Хоча кремчики і натирачки вранці і на ніч – святе. І волосся підфарбувати – може, нарудо, а чи й під "блонду" – щоб сивина не дуже випирала!

Вони круто одягаються. І не виглядають безглуздо. Безглуздо можна виглядати в молодості: безглузда сумка, дешеве плаття, немодні джинси. В молодості ця нісенітниця важлива. У тебе «контракт» з суспільством, ти повинна вписуватися в канони, регламент, протокол. Ти – «соціальний планктон».

Коли тобі за сорок – контракт розривається. Як сказала мудра Ізабелла Росселліні, «вік – це свобода». Ти вже нікому нічого не повинна, ти живеш, як тобі хочеться, ти – вільна. Тобі плювати, чи будуть мужики витріщатися на твою дупу, тобі начхати, що скажуть занудні подруги. Руді кучері, квітчаста сукня, кеди. «О, моя маленька бейба!», – співав Гарік Сукачов. 

І, чорт візьми, в цій свободі, в цьому сміху, в цій розхитаній ході сексуальності більше, ніж он у тієї юної повногрудої ціпоньки, яка сидить в куточку і поглядає щохвилини в смартфон: як помада, як чолочка лежить, як очка підведені? Ціпонька головою поворухнути боїться, ціпонька вся на нервах, ціпонька себе продає. Вона на «контракті».

А поруч сидять три круті жіночки, яким за 40, п'ють вино і регочуть. У них попереду веселий вечір. У них попереду ще дооовге й цікаве життя. 

То ж хіба вони «жіночки»? 

Дівчатка! Нехай і зі зморшками.

Дівчата, можна я до вас підсяду, га? Хочеться з вами… Хочеться вас…

Хочеться трішки вчадіти, а з юними нудно…

Осінь входить в життя ніжно, мов закохана пані...

Без істерик погоди й скандалів бездонних калюж.