Кому біда, кому велике свято – Кривавим блиском тішитись мечів, Коли нечистий схоче пирувати, То вишукає скрізь побігачів, Що чубляться мов дикі, до нестями, Ладнаючи міцний країні гріб, І так засіють все округ хрестами, Неначе то єдиний їхній хліб.[Приєднана картинка]

Літав би сніг – не до літання. Була б зима – зими нема. Кульбаби зірочка остання До неба погляд підніма. А небо… небо непрозоре, А сонця – наче й не було. Там тільки вітер хмари оре, І тане ворона крило.[Приєднана картинка]

Мовчала ніч. Ходили містом духи. Дерева ворушилися в імлі. А із небес спускались білі мухи, Які не долітали до землі. Холодних снів тремтіли тихо крила. Безсоння мляво вікнами цвіло. І некваплива осінь жовтеніла, Та клала руки на моє чоло.[Приєднана картинка]

А потім буде… Потім буде все, Чого хотілось Літом голосистим, Покриються туманами шосе, І стане світ Палаючо-барвистим. І те, що віком В прірву не змело, Покинути ніколи не посміє. І буде чай, І споминів тепло. І будеш ти. І затишок. І мрія. [Приєднана картинка]

Я не печалитимусь тим, що ти далеко, Не перейматимусь тривалістю розлуки; Не захлинатимусь плачем та від розпуки Не простягатиму в благанні ніжні руки Так, ніби крила розправля лелека. Мене не цілуватимеш щоранку, Твоє з Моїм не стануть Нашим спільним. Не називатимеш мене ані Коханка, Ані Дружина - бодай, подумки, невільно… Не заспіваю немовляті колисанку, Малеча не ходитиме до школи, Домівку сміх не звеселить дитячий; «Батьки ...

Читати далі...

Не засмучуйся, доволі Спліном тішить несвяте, Білий вітер в чорнім полі Осінь мітлами мете, І дощити вже не модно, Тихо рипнувши дверми Сходить сонце прохолодне Кучерявої зими.[Приєднана картинка]

Де в осінь проросла старенька груша, І зоряні виблискують світи, Я загубив навіки свою душу, І вже не сподіваюся знайти. Там тишина і небо первозданні, Там правди не приховують літа, І сонне поле ніжиться в тумані, Коли під ранок вітер приліта.[Приєднана картинка]

Де сива мати сіє мак, Де сонця золото черлене, На свіжій латці сірозему Шука поживи гордий грак. Десь ходять табором віки, Комашка кожна хоче жити, Сюди ж приходять тільки діти Хитати спогадом думки. Хай будуть тут хоча б отак, Хай знають радощі і міру, І буде мак дивитись щиро, І про своє мовчати грак.[Приєднана картинка]

На схилі зачарованого літа, Де синій день спускається з небес, Де межі між сезонами розмито І тіні хмар танцюють полонез, Де прожитих років не чути крику, За помилки немає каяття, Там залишитись хочеться довіку Й думок тягар покласти в забуття. [Приєднана картинка]

П’є з річки небо сивий кінь, Хапає ніздрями світанок, Повільно хвилі точать рінь І ліс ховається в серпанок. Тепла благає очерет, Нові розучує поклони, Яскравий сонячний берет Верба приміряла до крони. Десь у містах вирує люд, Збирає до скарбничок миті, Та поспіх не потрібний тут, Тут можна просто небо пити.[Приєднана картинка]