Близькосхідне сонце мліло, Спраглу землю зігріва, Плакав Син в кутку за діло – В вихідний творив дива. А ті ж нерви не залізні, Бо роботи – цілий віз, Ще не випрана білизна, І доїти треба кіз. От послав Господь дитину, Не привчиш до хатніх справ, Хліб створив би, чи рибину, Ні, малечу розважав. Ілюстрація - картина Макса Ернста "Діва карає Ісуса в присутності А.Б., П.Е. та художника" (1926 р)[Приєднана картинка]

Торкається осінь воріт, Не хоче, красива, розлуки, І вечір приходить мов кіт Та проситься мило на руки. Тече із думок потічок, Слабенький, та вистачить нині, Я душу закрив на гачок, Нехай хоч тепер відпочине.[Приєднана картинка]

Я вчора полював на сон І бачив те, чого немає: У хмарнім морі плив Ясон, Що й дотепер руно шукає. Прокльони сіялися вслід – Кричала місячна Медея, Небес вугільний моноліт Нові народжував ідеї. Сідали зорі на балкон, Яскраві, жваві, молодії, А на дворі дрімав дракон І сторожив мої надії.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] Ветрено...... воздух и душу рвет полночь на части,Где-то целуешь чужие запястья,Я принимаю, им хочется счастья,Нить поцелуев... браслетов... напрасно... &nbsp...

Читати далі...

Я тішивсь днем, Живим і модним, Ламав мовчання Рубежі, Та за законом Бутербродним Навколо були всі Чужі. Кудись летіли Дикі, в милі, Несли тривожність На плечах, І слів моїх Не розуміли, І клопіт бовванівВ очах.[Приєднана картинка]

Я давно не читаю віршів - Трохи болісно, трохи нудно.Кожне слово мені гірчить,На душі стає трохи паскудно.Певно десь у комірках душіНазбирала я в кутиках болю - І не викинуть, не пригріть,Не пустить зі сльозами на волю.Він там бродить по-трохи, гниє,Я комірок щосил уникаю - Не читаю зовсім віршів,Та й своїх давно не складаю. 15.09.2016 К. Кусок

Біль до болю складемо рівними кубами, Гниль до гною, щоб не валявся поміж нами. Сум до суму, печаль множачи удвоє, Сміх до сміху, щоб усмішки літали роєм. Красу до краси, щоб множилось прекрасне І мить до миті, щоб жили і любили вчасно. ...

Читати далі...

Шершаві, спраглі, дикі - Вуста - немовби скрики. Вуста, мов сум, завмерли, Вуста - мов біль - пошерхли... Шепочуть злу молитву... І прагнуть попалити І м'якість, і відвертіть... Ідуть у наступ вперто! Торують шлях розлуки, Вливають трунок муки, Зшивають слово болем, Ведуть у сон з собою... У сон - німе чекання. У сон - дзвінке прощання, у дивний сон печалі, Вуста - сухі коралі...

Вродливиця, красива аж до сказу, Погибелі реальності та снів, З таких писать ікони богомазам Господь Неудержимий повелів. Така виймає з серця порожнечу Та поселяє в ньому потайне, Така осяє найтемніший вечір, І навіть ніч навіки прожене.фото з мережі[Приєднана картинка]

За вечором пряним, де сонце і мед, Де птаха щебече про щось щебетлива, Де небо ховає в кишеню секрет Про зорі прозорі, про хмари і зливи, Де спомином дивним мене обпекло, Де думать про смертне відверто зарано, Я думав про Вас, і прозоро було, І сонячно так, і медово, і пряно.[Приєднана картинка]