Читачу тихо-буколічний,
наївний муже доброти,
облиш сей том орґіастичний,
мелянхолічний. Якщо ти
не перейняв у Сатани,
немудрого, реторик,
облиш! І спроби не чини:
назвеш авто`ра
навіженим. Якщо проте
в безоднях оком був пірнав,
люби, читай моє, святе,
довірся то`му, хто шукав
твого, читацького Едема,
крокуй за мной!... Невіркам- неміч!
переклад з французської Терджимана Киримли 
.
Хто манатки нагрібає,
хто худобу випасає,
хто думками приростає
чиї б хати зруйнувать.
.
Дехто себе тужно мучить,
люду каже про болюче,
а відтак один, розпучен,
здатен силу всіх приспать.
.
Хтось палаци покидає
щоб руїна стала в краї.
Жорно зерна затирає-
нічим буде засівать.
.
Дехто нехтує порадой,
клято бореться з громадой,
люд від грУнтів одриває,
виганяє старцювать.
.
Опоясаний мотузкой
вислючок гуляє труско,
хоч від жиру і не лусне-
здатен травки наскубать.
.
Десь невіста, говорили,
раз була недосолила-
зачорніла як могила
женихова благодать.
.
Небо з мене тягне мито,
глина цьомкає копита:
МахтумкУлі час старіти-
і колибом тихим стать.
.
І ніч мовчить, і ліс, і птиці
Згубили ноти золоті,
Мовчать тумани блідолиці
В пустопорожній темноті.
Навшпиньки вітер ходить лугом,
У травах сплять минулі дні,
І ти поспи. Немає туги,
Є тільки тиша в тишині.
На жовтім - небо голубе,
Краде серпанок яву,
Кричить малеча "цоб-цобе" -
Малечі все цікаво.
Ворожить пилом давня путь,
Поля - на латці латка,
Додому літечко несуть
Корови і телятка.
Несе і чорне, і рябе,
Рогате і безроге.
На жовтім - небо голубе,
А межи ними - спокій.
Предивне царство чорноти,
Самотньо і волого,
Сидять у темряві чорти
І дражняться із Бога.
Злітає сон тривожний з пліч
І силиться тікати,
А більш нічого - ніч та ніч,
І пустуни рогаті.
Ніч читає Псалтир,
Сяє місяць химерний,
На березі заснув
Зачарований крук,
І виходить на двір
Престарий Юленшерна,
Та ховає в тепло
Відпрацьованість рук.
Над горою вітри
Колихають заграву,
Там життя молоде,
Веселяться міста,
І в далекі краї
Неполохана слава
На корогвах несе
Золотого хреста.
І новим королям
Ще чомусь невідомо,
Що не зможе ніхто
Вікувать молодим.
Позіхає старий,
Топче сніг і солому,
І покручена тінь
Пританцьовує з ним.
Співали півні пісню величальну,
У очеретах хлюпала вода,
Повітрям п’яним віяло з гуральні,
Та йшла на пасовисько череда.
Іще теплу не вистачало духу,
У небі розплодились баранці,
І за телям, згубивши капелюха,
Біг пастушок, тримаючи штанці.
