Де ви, печеніги та кумани?
У які помандрували сни?
Чом тепер тиняються тумани
Там, де випасались табуни?
Хто в річки дивитиметься сині?
Хто звеличить сонце золоте?
Хто свободи пісню в небо кине
Й на аркані здобич приведе?
Хто вас з цих країв нещадно витер?
Не мовчіть, мов брили крижані!..
Та у полі тільки виє вітер,
І стовбичать баби кам’яні.
* кумани - візантійська назва половців
Все, що буде, уже колись збулося:
Кохання, розпач, пустка та думки,
І стрічки райдуг небу у волосся,
І по землі розсипані роки.
І гомін вулиць у буденних датах,
І феєрверки у святкових днях,
І пошуки в своїх координатах,
І втрати у реаліях та снах.
Розбурхані й приборкані стихії,
І, в першу чергу, у самих собі,
Овації й каміння у подіях,
Що у великій селяться юрбі.
Морозні ночі, сонце у колоссях,
Безглузді вчинки, читана мораль –
Все, що буде, уже колись збулося,
А нам – долати заново спіраль.
20.06.2016
Пішов невдаха день зі сцени,
Небесний світить пантеон,
Я дивлюсь в ніч, вона – у мене,
І щось шукаємо разом.
Під голубими ліхтарями,
Ламаючи кайдани брам,
Шукаєм довго, та що саме?
Не знаю відповіді сам.
21.03.2016
Наворожила осінь зиму
З чужих, нерадісних країв,
І ось вона, вже без упину,
Стискає час коротких днів.
І щось в мішку принесла біле,
Можливо, ніжний пух гагар,
Та той мішок був геть зітлілий
І падав пух з кудрявих хмар.
09.01.2016
Спинився день.
Задумався.
Про що?
Що стурбувало?
Прагне що уваги?
Мабуть, судьба,
Що тягне у ніщо,
І тяга та
Життя міцніше
Спраги.
Міцніш настільки,
Що душа моя
В судомах, понівечена
Конає,
Тому з тим днем
Спинився разом я,
І йти куди? Навіщо?
Я не знаю.
10.11.2015
Cьогодні я прокинусь спозаранку
Вмиюсь дощовою водою
Босий вийду я до г`анку
Щоб пройтися вранішньой росою...
Встає зоря на небосхилі,
Дзюркоче річка в низині
Природа гарна ще донині
Не всю спаплюжили її...
Кружляють пташки в висоті,
Цього замріяного літа
В садку гуляєш ти у самоті
Чекаючи – приїдуть скоро діти...
...Нам було гарно в холодку
Затишного такого саду
Де зустрічались залюбки
Й де ми давали собі раду...
Не уходи, побудь со мною,
Давай мы вместе погрустим,
Смотри – луна над головою –
Незрячий, хладный побратим.
Не уходи, душа с тобою
Минуты счастья обретет,
Пусть поразит наш мир грозою –
Мгновений тех не отберет.
Пока мы дышим – будем живы,
Пока мы помним и храним
Минуты, где душой грустили,
И пел, мерцая, побратим.
т.е.с.13,06,10
Виявляється, що за допомогою цифр
можна створити поетичну річ,
але для цього треба декламувати вголос:
Луни ходять городами,
жовтим світиться пруг.
Чуєш, пахне пригодами,
мій малесенький друг?
Небо схоже на згарище,
тож рушаймо до зір!
Миша й кіт – не товариші?
Ти базікам не вір.
