Не говорите мне что надо,

Я не услышу те слова.

Ушла из жизни та отрада, 

Что мне опорою была.

Сквозь зиму так к весне стремилась

Ты летний ангел добрый мой, 

Но в зиму жизнь остановилась,

И цвет весны пришел грозой.

Послушай эти жизни звуки,

Вдохни пьянящий аромат,

Тебе во сне целую руки,

Да из снегов веду в наш сад.

т.е.с. 01.05.13.

Немы мои слова сегодня,

Хоть криком рвутся из груди, 

Весна ступает осторожно 

Рассветом вспыхнувшей зари.

Простор теплом и солнцем дышит,

Рвет струны сердца тишина,

Никто немой крик не услышит-

Лишь эхом в стенах пустота.

Немы слова, прозрачны слезы,

Лишь сердце болью теребит,

Весна ушедших не тревожит,

Лишь нам во снах грозой гремит.

т.е.с. 29.04.13

Кохання, доля - дивні речі...

Твій образ кожен день хвилює

мій розум. Знову заперечу,

та все одно весна малює

в яскравих фарбах дивним світлом -

мій лицар як завжди прекрасний.

Для інших щастя непомітно

проте для двох буває ясним.

Мої любі читачі! Я дуже скучила за вами. Якщо є помілки у цьому вірші щиро сподіваюсь, что ви допоможете їх знайти та виправити

Крокуси з-попід снігу –
Усміхами твоїми: часом – золоті, часом – фіолетові…
Розбіжності… Збіги…
Часом почуваєшся – Даною. Але частіше – Летою.

Ось неначе відлига –
Але замираєш, змерзла і скулена.
Крокуси з-попід снігу…
Часом побуваєш у завтра, але частіше – в минулому.

Знаю лише, що крига –
Як і сніги – не назавжди. Що далі – побачимо.
Крокуси з-попід снігу –
Таки проросли. Це – єдине, що має значення.

Cьогодні я прокинусь спозаранку

Вмиюсь дощовою водою

Босий вийду я до г`анку

Щоб пройтися вранішньой росою...

Встає зоря на небосхилі,

Дзюркоче річка в низині

Природа гарна ще донині

Не всю спаплюжили її...

Кружляють  пташки в  висоті,

Цього  замріяного літа

В садку гуляєш ти у самоті

Чекаючи – приїдуть скоро діти...

...Нам було гарно в холодку

Затишного такого саду

Де зустрічались залюбки

Й де ми давали собі раду...