Чи потрібно слухатися рекомендацій МВФ? Вислухати треба усіх, а слухатися треба здорового глузду. Наглядним прикладом є азійські країни: Південна Корея, Малайзія, Індонезія, Таїланд та інші. Ті країни, які були найбільш слухняні, наприклад Таїланд, потрапляли в найгіршу економічну ситуацію. Це навіть сам МВФ мусив визнати. А південна Корея робила по-своєму, і має відповідний результат.
Розгляну тут таку річ, як споживчі позики(кредити), і позики для виробництва(кредитування виробництва). Корейці давали позики для виробництва, а інші країн для споживання: спекуляції, купівля землі, нерухомість, і тому подібне. І так, споживчі позики(кредити). Вам потрібно щось купить, а грошей не вистачає, йдете в банк, берете гроші і купуєте. Все ніби добре, лише гроші потрібно вернуть, з відсотками. А ще, кажуть, коли ми купуємо, то цим стимулюємо виробництво. Отаке кажуть про споживчі позики(кредити). Але щось недоговорюють, бо в Україні криза за кризою.Тепер послухайте ще моє пояснення. І так, по-перше, а що ми купимо за позику? Хто мобілку, хто машину,
да будь що. Чи будуть серед цих товарів товари іноземні – імпортні? Будуть, причому дуже багато – припустимо половина. Тобто половина позичених грошей піде за кордон. Причому спочатку їх потрібно обміняти на іноземну валюту. Тобто росте попит на іноземну валюту. А росте попит, росте й ціна. Висновок: Споживчі кредити стимулюють виробництво за кордоном, і сприяють падінню курсу гривні(девальвації). Далі, друга частина кредитів, яка пішла яка пішла на закупівлю вітчизняної продукції, як нам розказують, повинна стимулювати наше виробництво. Ви думаєте повинна? А я думаю, що нічого вона нікому не винна. Припустимо, у вас на базарі купують поросята. Багато покупців – висока ціна, мало – низька. Покупці створюють попит. Так ось, позики(кредити) – це додаткові покупці, і вони створюють додатковий попит. А росте попит – росте й ціна, бо щоб виросла пропозиція потрібен час, у випадку з поросятами – пів року, з телятами – рік, і так далі. Те ж стосується і промислових товарів, і навіть послуг. А окрім часу потрібне ще й бажання, та можливості виробників. Тобто пропозиція може вирости, а може не вирости, а ціни ростуть уже. Напрошується ще один висновок - споживчі позики сприяють росту цін(інфляції). Далі. Враховуючи те, що частина грошей пішла за кордон, а позики треба віддавать тут, ті гроші потрібно вернуть, та ще й з відсотками. Є два шляхи: збільшити експорт та їхать на заробітки. Напрошується висновок, споживчі позики однією з причин, через яку українці змушені їхать за кордон на заробітки. Далі. Оскільки люди поїхали за кордон, то тут вони не працюють. Зрозуміло, що це ще одна з причин, чому падає внутрішнє виробництво. І так, підсумуємо: споживчі позики – це падіння курсу гривні(девальвація), ріст цін(інфляція), неможливість заробітку вдома(трудова еміграція), падіння внутрішнього виробництва, і так далі. І оця вся моя теорія підтверджується десятками років практики. А в чому відмінність позик для виробництва? Ніби теж позика, гроші так само потрібно вертать з відсотками. Та наслідки різні. Чому ж так?
Поясню на простих, приземлених прикладах. Хоче сіять чоловік зерно. Порахував, що посіє все поле, окрім одного гектара, бо не вистачає на нього грошей. Бере позику, припустимо 20 тисяч. За ці гроші купляє насіння, добрива, засоби захисту, солярку. Значить він дає заробить тим людям, у котрих купує насіння, добрива, засоби захисту, солярку – дає їм зарплату. Тобто, гроші в економіку вливаються так само як і при споживчій позиці. Збирає врожай, продає і отримує 40 тисяч. Віддає борг з відсотками, і отримує додатковий прибуток. Висновок: в державі з’явилася додаткова продукція(пропозиція). А коли росте пропозиція, ціни падають(дефляція – протилежно до інфляції). Якщо її, цієї продукції, забагато на внутрішньому ринку, вона йде на експорт, а в країну йде валюта. Тобто, курс гривні зростатиме(ревальвація). Як відомо, внутрішня стабільність грошей залежить від товарів які їх забезпечують. Чим більше товарів, тим стабільніші гроші. Зверніть увагу на людей, які отримали зарплату. При споживчій позиці люди отримують борг, а тут зарплату. Враховуючи те, що зростає експорт, імпортні товари можна купувати за експортні. Тобто не потрібно їхать кудись на заробітки. Враховуючи те, що люди працюють вдома, вони розвивають свою країну, а не чиюсь. Виникає питання: а яке має бути співвідношення між споживчими позиками та позиками для виробництва. Як на мене, потрібно з наявних коштів спочатку на 100% надати позики для виробництва, це за якісь час призведе до надвиробництва. А тоді, можливо, будуть доречними і позики споживання. Поясню на прикладі радянського та й на початку українського автопрому. У людей не було потреб брати позику на купівлю нового авто, гроші були, не було авто. Зараз навпаки, бо автомобілів на ринку надлишок. Тому те, що працює у США, де всього свого надлишок не працюватиме у нас, де своєї продукції все менше. Щоб різниця між позиками для виробництва та споживчими стала ще ясніша, розглянемо такий приклад: є роботодавець і працівник. Працівник отримує на зарплату десять тон зерна в рік, і ось якось просить роботодавця позичити йому ще тонну на рік, хоче собі посіять. Позичив, посіяв, зібрав. Припустимо 5 тон. Віддав позичене і відсотки. Та сама ситуація, тільки позика споживча. Хоче чоловік ту тонну проїсти, пропить, прогулять. А віддавать? Звісно ж з зарплати. Тобто на слідующий рік він отримає вже не 10 тон, а 9. Це якщо без відсотків. А з відсотками, припустимо, 8 з половиною. Той. в кого позичили - збагатиться, а хто позичив - збідніє. Висновок: після споживчої позики криза неминуча.
