Нашої заслуги в тім не бачу,
Нашої не знаю в тім вини,
Що козацьку бунтівливу вдачу
Нам лишили предки з давнини.

Нам і те не добавляє слави,
Що вони од чужоземних сил
Заступили землю кучеряву
Горами високими могил.

Бо коли, закохані в минуле,
Прокуняєм свій великий час,
Наша лінь нікого не розчулить,
Слава ж та відмовиться від нас.

Спогади докучливі, як нежить,
Що тій славі принесуть нове?
Тільки тим історія належить,
Хто сьогодні бореться й живе.  


Василь Симоненко, 1963

Останнім часом українські новини пертворилися на справднє реаліті-шоу з елементами справжнього бойовика. При цьому при в шквалі новин часу на їх осмислення просто елементарно не вистачає, та і одна новина "краща" іншої. На тлі боїв у парламенті, яєць і парасольок, протестів під тим, що мало би бути парламентом України, якось непомічено пройшов виступ "президента" у ПАРЄ. а між тим сказано багато і про Шухевича з Бандерою, і про Голодомор. Давно не відчувала такого приниження. Коли ж нам справді увірветься терпець? Чи ми дійсно, за класифікацією Д.Донцова, таки Санчо Панци?

Члени української делегації у ПАРЄ пояснили, чому залишили зал під час виступу Януковича Члени української делегації від опозиції на чолі з бютівцем Сергієм Соболевим пояснили причини, які змусили їх залишити зал засідань під час виступу Президента Віктора Януковича. Як заявив у Страсбурзі прем’єр-міністр опозиційного уряду, член постійної делегації від України у ПАРЄ Сергій Соболєв, сьогоднішня заява Президента, а саме відмова від визнання Годомору геноцидом українського народу - "це подальша здача інтересів України на догоду так званому дешевому російському газу, а реально - це зрада мільйонів наших співгромадян, які при комуністичному режимі були знищені такими ж диктаторами, як Янукович". "Коли у Раді Європи, яка завжди була оплотом демократії, зустрічають диктатора, який давав команди знищувати український парламент і розганяти за допомогою міліції мирні демонстрації, я думаю, що це ознака того, що фактично Янукович повністю перейшов межу, за якою починається терор і диктатура", - цитує Соболєва прес-служба опозиційного уряду.  Саме через це, за його словами, українська делегація у ПАРЄ, представлена депутатами від БЮТ і НУ-НС, демонстративно залишила засідання Ради Європи. Соболєв уточнив, що це було зроблено в той момент, коли Янукович виголошував свою промову, "заявляючи, з одного боку, про принципи демократії, а з іншої - натискаючи на кнопки, які знищують українську державу". Соболєв вважає, що сьогоднішній виступ Януковича в Раді Європи яскраво продемонстрував "моральне обличчя цієї людини, яка ради дешевого газу готова не лише продавати Україну і її територіальну цілісність, але і те святе, що ще залишилося у нас - це пам’ять про мільйони безневинно загиблих українців під час Голодомору".  Як повідомлялося, 27 квітня, Віктор Янукович під час виступу на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи у Страсбурзі заявив, що визнати Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу "буде неправильно". Члени делегації України у Парламентській Асамблеї Ради Європи від опозиції під час виступу Януковича вийшли з сесійної зали на знак протесту. http://ua.korrespondent.net/ukraine/1071404

Під час виступу Януковича в ПАРЄ члени делегації України демонстративно вийшли з зали   Члени делегації України у Парламентській Асамблеї Ради Європи від опозиції під час промови Президента України Віктора Януковича вийшли із сесійної зали на знак протесту. Про це кореспонденту УНІАН повідомила народний депутат Ольга Герасим'юк. “Після того, що відбулося сьогодні в українському парламенті, ми не могли не вийти із зали, коли Президент України почав свою промову”, - сказала вона. Депутат зазначила, що представники української опозиції протестували, зокрема, проти здачі українських інтересів. “Тому що це виступав не Президент України, а губернатор української області Російської імперії”, - сказала О. Герасим'юк. Вона також зазначила, що демарш українських депутатів було помічено колегами з інших країн. Крім того, депутат не виключила, що звертатиметься по допомогу до групи Народних партій у ПАРЄ, до якої, зокрема, входять українські депутати від НУ-НС і БЮТ, у тому числі стосовно можливості провести на наступній сесії ПАРЄ у червні термінові дебати щодо стану демократії в Україні. http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-60897-Pid-chas-vystupu-Yanukovycha-v-PARYe-chleny-delegaciyi-Ukrayiny-demonstratyvno-vyjshly-z-zaly 

Верховна Рада ратифікувала угоду про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму ще на 25 років.

За 236 голосів.

"Рішення ухвалено", - заявив Литвин.

Половина депутатів-регіоналів не були в цей час на місці голосування. Вони блокували трибуну.

Видавництво «Навчальна книга – Богдан» братиме участь у Всеукраїнському книжковому ярмарку «Форум видавців – дітям», який триватиме з 29 квітня по 1 травня у м. Львові.

Програма презентацій нашого видавництва:

29 квітня
13.00 –Презентація серії дитячих книг «Пригоди Петсона та Фіндуса» («Петсон, Фіндус і переполох на городі», «Як Фіндус загубився», «Петсон, Фіндус і торт на іменини», «Полювання на лиса», «Петсон, Фіндус і намет»).
14.00 - Презентація книг М. Чумарної:
- дитячих видань «Так чи не так», «Кумедна читанка. Від А до Я», «Буквар»
- серії книг «Золоте руно»: «Золотий Дунай» (символіка української пісні), «Тридев’яте царство» (символіка народної казки), «Тройдерево» (антологія української обрядовості та звичаєвості)
15.00 - Презентація видань, присвячених Великому Кобзареві: «Кобзар», «Кобзарик», «Тарасове перо»
16.00 – Презентація серії книг «Скарби Сходу»: «Анекдоти про Муллу Насреддіна» та «Антологія перського гумору» у пер. Р. Гамади, «Книга папуги» у пер. Я. Полотнюка
17.00 – Презентація книг «Голубині пастелі» Є. Концевича, «Пригоди сновиди» В. Васильчука, «Стрибаюче місто» та «Одинадцять казок про дванадцять місяців» С. Прудник, «Мовна лікарня. Пригоди Лєрки Севрючки» Л. Мовчун, «Першокласні історії» Н. Воскресенської, «Осіння ластівка» В. Корнієнка, «Сто потайних дверей, або Пригоди джури Михайлика» О. Германа

30 квітня
12.00 – Презентація художньо-пізнавальних видань Є. Білоусова «Степан Руданський – поет, перекладач, лікар», «Лесина пісня», «Тарасове перо»
13. 00 – Презентація видань В. Паронової: «Заповіді блаженств», «Іспит милосердя»
14.00 - Презентація дитячих видань А. Куркова «Казка про пилососика Гошу», «Школа котоповітроплавання», «Велика повітроплавна подорож»
15. 00 – Презентація дитячого видання Р. Кіплінга «Такі собі казки» з ілюстраціями автора та поетичної збірки білінгви Р. Кіплінга «Межичасся»
16.00 - Презентація серії поетичних антологій «Дивоовид» в упорядкуванні І. Лучука: «Дивоовид», «Літургія кохання», «Свого не цурайтесь», «Вертоград», «Зелене Око»
17.00 - Презентація першої україномовної інтерпретації серії книг «Лихо та й годі»: «Поганий початок», «Зміїна зала», «Величезне вікно», «Злощасний тартак»

1 травня
12.00 – Презентація україномовного видання Л. Керрола «Пригоди Аліси в Дивокраї, що їх автор переповів для малят», всесвітньо відомих видань «Пригоди Аліси у Дивокраї», «Аліса в Задзеркаллі»
13. 00 – Презентація видань для найменших читачиків: «Вереснята» С. Бондаренка, «Сумна історія» Г. Фальковича, «В Поторочі чорні очі» А. Григорука, «Перша книга дошколярика. Абетка» Т. Будної,
14.00 – Презентація перекладних україномовних дитячих видань «Томасіна» П. Ґелліко, «Зникла картина» К. Каспаравічюса, «У страху великі очі» Ганни та Клауса Гаґеруп, «Ян, що не знав страху» Б. Антоняк, «Старша сестра, чужий брат» П. Маара, «Вітер у вербах» К. Грема, «Життя та пригоди Санта Клауса» Л. Баума, «Їжачок в тумані» С. Козлова, «Пітер Пен» Дж. Мак-Коркран
15. 00 - Презентація нового видання серії дитячих книг «Світовид» «Казки для дітей та родини» братів Грімм
16.0 0 – Презентація видання У. Ле Ґуїн «Чарівник Земномор’я»
 

Ось який запис зроблено у моєму щоденнику 20.04 1986 року:

«Зараз роздасться грім!
І весь світ заллється сльозами!
Він очиститься від пороху,
і знову народиться у чистоті новий світанок».

Не знаю, що саме спричинило цей запис: певні атмосферні умови, тодішній стан душі чи завдання написати сценарний етюд (саме тоді я навчалась у інституті), але побачивши нещодавно цей запис, я трохи збентежилась. Бо 26.04.1986 року світ таки залився сльозами від вибуху Чорнобильської атомної електростанції, а от чи очистився від пороху, не відомо.

Після закінчення інституту, у 1989 році, я влаштувалась працювати на Українську Знак пошани студію хронікально-документальних фільмів. Саме ту кіностудію, творчий коллектив якої першим відгукнувся на події в Чорнобилі. Адже одразу після вибуху в Зону терміново вирушила знімальна группа на чолі з режиссером Володимиром Шевченком, щоб навіки документально закарбувати кадри жахливої трагедії. Було відзнято безліч унікальних метрів плівки. І на світ з’явився фільм «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів».

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%E2%80%94_%D0%A5%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%82%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B2

Цей фільм згодом (1988 року) було відзначено Державною премією СРСР. Але Володимир Микитович Шевченко не дожив до того дня, коли йому присуджували звання Лаурета, він помер від лейкемії. Так само, як згодом один за одним йшли у другий вимір інші учасники зйомок: освітлювачі, механіки, звукооператори, адміністратори… Пам’ятаю, як кожного дня, піднімаючись угору по вулиці Щорса на кіностудію, закрадалась підступна думка: невже і сьогодні висітиме некролог… Кожен із тих людей, хто помер від «чорнобильської хвороби», міг відмовитись від зйомок, він міг сказати, я надто ціную власне життя, щоб марнувати його, слухаючи, «як звучить радіація» ( у фільмі є епізод, в якому записано звук радіактивного випромінювання над реактором)… Але ніхто з тих, хто пішов із життя через ті зйомки, не відмовився від поїздки у Зону.



Сьогодні в Інтернеті поширена інформація, що власником фільму "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" є кінокомпанія Україна.
Неправда, фільм знятий на Київській студії хронікально-документальних фільмів. У мене записано інтерв’ю з одним із операторів фільму Віктором Кріпченком. І він мені відповів на запитання:

- Чому Ви там сиділи в реакторі по дві години?
- А що було робити? Треба було зняти кіно.

«Треба знімати кіно» – ось дeвіз кінодокументалістів, і вони йшли і знімали безцінні кадри, які сьогодні запопадливі люди розтиражували і підраховують прибутки з їхнього такого неприбуткового ентузіазму...
Але чомусь ті, хто хоч раз потрапляв у Чорнобильську Зону, вже не могли забути побаченого.
У 1993 році я працювала асистентом режиссера у фільмi «Межа» Ролана Сергієнка. Фільм був присвячений творчості Миколи Бажана, і тому майже приклеєним у стрічці виглядає кінцевий епізод, у якому режиссер розповідає про хворобу дівчинки з Чорнобильської зони. Проте цей епізод звучить у картині, як Реквієм «епосі щасливого соціалізму», яку штучно створювали для жителів соціалістичного простору її керманичі, долучаючи до цього і митців, письменник Бажан серед яких. Поява цього епізоду у фільмі звичайно спричинена роботою Ролана Сергієнка над фільмами «Дзвін Чорнобиля» (1986—1989, 3 с), «Поріг» (1988), «Наближення до Апокаліпсису: Чорнобиль поряд» (1990) про Чорнобильську катастрофу, які створив Майстер до фільму «Межа». Взагалі, зйомки документальних фільмів про аварію на ЧАЕС стали майже авторським кредо Р. Сергієнка. Крім зазначених, він сфільмував такі картини, як «Чорнобиль. Тризна» (1994), «Сповідь перед учителем» (1995), «Чорнобиль. Післямова» (1996, авт. сц.). Ці фільми також про Чорнобильське лихо.
Колись мені хотілось написати дисертацію на тему: "Сталкерство українських документалістів у Чорнобильській зоні». Адже, погодьтесь, це стійка аналогія зі сталкерством. Тому що той, хто потрапляв у Чорнобиkьську зону на зйомки перший раз, вже не виходив звідти... У тих людей це вже було, як маніакальний синдром: піти у Зону і зняти побачене. Вони помирали один за одним, але йшли і знімали.
Наприклад, Віктор Кріпченко і Володимир Таранченко - оператори "Хроніки важких тижнів» - вони знімали фільм за фільмом, вони не полишали цього об’єкта, поки могли... Режисер Володимир Шевченко помер майже відразу після зйомок, а оператори об’єднались і робили фільми. У їхньому доробку такі фільми, як «Невиданий альбом» (1991), «Оглянься з осені» (1992), «До отчого порогу» (1997) присвячені Чорнобильській зоні і наслідкам катастрофи.
Так само режисер Георгій Шкляревський зняв ряд фільмів про Чорнобильську зону: "Мітинг", "Тінь саркофага" • «Таємничий діагноз» (1990), «Зона тривоги нашої», «Чорнобиль — роки і долі» (1996, авт. сцен.), «Зона — десять років відчуження» (1996), й інші. Значну частину з них він знімав із оператором Ніною Степаненко.
Майже кожен із кінематографістів студії "Укркінохроніка" долучився до зйомок фільмів про Чорнобильську катастрофу. Це і І.Гольдштейн, і А.Сирих, і Ю. Терещенко, і С.Буковський, і Л.Воронянська, і В.Піка, і В.Шувалов і багато інших [майже кожен (!)].
Кінематографістів у Зону тягнуло побачене: зруйнований реактор, обвуглений ліс навкруг реактора, писклявий пронизливий звук високого радіоактивного фону…
Але не тільки кінематографісти не виходили із Зони, раз потрапивши туди, а й журналісти, фотографи. У В. Кріпченка й В. Таранченка є такий фільм "Невиданий альбом" про фотографа, що майже жив у зоні і знімав безцінні кадри.
Взагалі, Чорнобиль вабив творців зображальних мистецтв із самого початку - від першого, закладеного каменю. Наприклад, в Архіві кінофотофоно документів є кадри кінолітопису, в яких зафіксовано риття котловану, закладення фундаменту, радісні обличчя будівників станції, урочисте відкриття ЧАЕС тощо. Архівні кіноматеріали налічують різнопланові сюжети у кіножурналах, розмаїті фільми, від науково-популярних і документальних до навчпьних.
Той самий В. Кріпченко знімав відкриття ЧАЕС і розрушений реактор після вибуху. Хтось, може, скаже: Парадокс!, інший – Збіг!..

Це сьогодні, коли Українське документальне кіно майже вмерло, той, хто сидів у зручних кабінетах і зміг використати вдало ситуацію, сколотивши собі такий-сякий капітал, може закинути нашим кінодокументалістам: Чому ви не торгувалися, коли усі хапали все, що криво лежить, треба було виторгувати долю для свого кіно.
Та, мабуть, не могли документалісти торгуватись у той час, коли кожен запопадливець хапав все, що криво лежить, бо треба «було знімати кіно»…

© Риженко Тетяна,2010

Сьогодні 24-та річниця Чорнобильської трагедії - найбільної техногенної катастрофи за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 тис. чоловік було евакуйовано із зон забруднення. А за цими невмолимими цифрами людські життя, здоровя, страждання. 

Хотіла вранці порахувати, скільки років минуло від того дня, а тоді згадала, що я її ровесниця. Дивно...

http://sna.in.ua/?p=2454#more-2454 В Україні достатньо перспективних газоносних площ, щоби повністю забезпечити себе власним газом, заявив генеральний директор гірської компанії “Укргеопроект” Віктор Металіді. “Значна кількість покладів може бути зосереджена у шельфі біля острова Зміїний. Окрім того, ще не оцінювалися ресурси газогідрату і вугільного газу метану”, – сказав експерт. –

Щоби забезпечити себе газом, державі слід вкласти у розвідку покладів близько 200 мільйонів доларів. Газ лежить на глибині 5-6 кілометрів, одна свердловина обходиться у 5-6 мільйонів доларів. Але ж ми відкриваємо ресурс, який коштує 3-5 мільярди”.

Чи буде сучасний уряд вкладати у це кошти чи їм простіше продовжувати розкрадати кошти із кредитів та перегоном газу чужого?

У зв'язку з підписанням раптових та таємних угод у Харкові.

Сказати януковичам та табачникам, що Україна ліквідовуватися не планує, активні люди є, і торгувати Україною - зась!

Подія відбулася. Читайте АКТУАЛЬНЕ ОНОВЛЕННЯ

http://sna.in.ua/?p=2425 Місце, де сконцентровано унікальний ландшафт, флора та фауна. Місце, де представлені всі епохи існування людства. Місце, яке просякнуте нескоримим українським духом і розумінням нашої сакральної історії…

Холодний Яр – це Святе місце для кожного Українця. Він зберігає в собі загадки багатьох історичних подій рідної Батьківщини: Коліївщини, Визвольних змагань Козацького спротиву та Повстанського Руху. Наразі 18 квітня, в с. Мельники Чигиринського району Черкаської області відбулося вшанування Отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака та його козацтва. Було запрошено всіх бажаючих приєднатися до цього свята, чим і скористався Харківський осередок Організації.

Наш шлях пролягав на Черкащину через Кам’янку – Грушківку, по місцях, де кожен клаптик землі є свідком героїчної минувшини нашого народу з прадавніх часів. Ми рушили в славний козацький край – легендарний Холодний Яр, де розгорілося полум’я Гайдамаччини, хутір та гетьманську столицю Богдана Хмельницького Суботів.

Щойно ми потрапили до Чигирину – перед нами постали мальовничі краєвиди, вражаючі й одночасно захоплюючі місця, які оживають в уяві героїв роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Під час поїздки до Мельників місцевий таксист розповідав нам, як комуністична влада послідовно нищіла все, що пов’язано з історичною пам’яттю нашого народу, просто фізично зрівнював з землею цілі хутори, затоплюючи навіть цвинтарі… Так були поховані під Кременчуцьким водосховищем і плавні поблизу Холодного Яру, і Великі Луки – місця панування нескоримого українського духу, чину Спротиву.

Урочистості почалися 17 квітня на околиці села Розумівка, що в Олександрівському районі Кіровоградської області. Тут, в урочищі Чорний Ворон, представники Історичного клубу “Холодний Яр”, Історичного товариства “Чорні запорожці”, Козацько-стрілецького братства з Луцька, партії “Батьківщина”, Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, ОУН, “Щирого братства” та інших козацьких формувань вшанували світлої пам’яті отамана Чорного Ворона (Миколу Скляра) і триста його козаків, які полягли в бою з будьонівцями 1920 року. Урочистості відкрив кобзар Василь Литвин піснею “Ой умер козак”.

Також були проведені вшанування у Соснівці, Цвітній та Цибулевому, де на полі під Соснівкою у вересні 1920 р. червоний ескадрон курсантів Єлисаведградської кавалерійської школи порубав близько 70 хліборобів Соснівки, Девятки, Скаржинки і Тирнавки, які виступили із протестом проти свавілля червоних продзагонів. “У людей були порубані обличчя, шиї, руки, плечі, спини, – розповідав свідок тих жахливих подій. – Люди кричали від болю, засохлі рани розривались, кровоточили. Рядна – хоч викручуй від крові… Очі відкриті, в них застиг жах… Голови покладені на праве плече, на одній шкурочці держаться…” Червоні довгий час не давали поховати цих людей, обстрілюючи похоронну процесію з гармат, а тоді, “щоб покарати Соснівку, червоний бронепоїзд із гармат, прямою наводкою, розстрілював селянські хати, – розповідала Марія Кирилівна Павловська, 1913 р. нар., із с. Соснівки. – А двох наших сільських хлопців укинули в топку паровоза…” До майже розораного кургану, де колись збиралися на нараду люди, які виступили проти диктатури чужинців, було покладено квіти, запалали свічки. Молодь, взявшись за руки, слухала кобзаря Тараса Силенка, що заспівав полеглим старовинну пісню, яку, напевно, і вони колись співали… У неділю 18 квітня від самого ранку скликав козацтво до Мельників, столиці Холодноярської республіки, величезний тулумбас. До Мельників приїхали козаки і козачки також з Києва і Київщини, Галичини й Волині, Харкова і Херсона, Одеси і Житомира, Кіровограда і Кіровоградщини, Черкас і Черкащини, Закарпаття, Запоріжжя, Рівного, Нікополя, Перемишля та багатьох інших міст та сіл. “Окупанти століттями нищили українську провідну верству, – продовжував Роман Коваль, – мужів довір’я, отаманів, українську шляхту – нашу аристократію. Окупанти розуміли, що військо без отамана – зграя, що народ, позбавлений еліти, – отара. Саме тут, у Холодному Яру, і в минулих століттях, і тепер панує національний дух, до могил наших збираються українці, які мають національну честь і готові у боротьбі відстояти її”. Промовляли на меморіальному мітингу Левко Лук’яненко, Василь Литвин, Олександр Стець, письменники Володимир Яворівський, Іван Драч та Василь Шкляр. У вшануваннях взяли участь нащадки повстанських родів, зокрема Василя Чучупака, Олександра Кваші, гайдамацького ватажка ХХ ст., Семена Неживого та козака Армії УНР Олексія Здоровецького. За півгодини на мельничанському цвинтарі на могилах Василя Чучупака та братській могилі холодноярців відбулися панахиди, але завершальним акордом вшанувань стало освячення зброї на берегах Гайдамацького ставу. Також 18 квітня силами Українського козацтва в Чигирині було поставлено меморіальну дошку наказному отаманові Вільного козацтва Іванові Полтавцю-Остряниці.

Бачили б ви, як горіли очі людей, коли вони від’їжджали у рідні місця, які просвітлені у них були обличчя, яке бажання працювати, яка впевненість, що ми таки виборемо національну свободу на рідній, та поки не своїй землі.

Це був перший виїзд невеличкої групи Харківського осередку, але в наступному році ми обов’язково зберемо когорту Патріотів зі всієї України – щоб глибокими та безмежними Холодними Ярами прокотилося гучне «Одна – Раса, Одна – Nація, Одна – Батьківщина, це – Україна!!!»

Нажаль, мало хто знає наскільки багато українців зараз проживає у РФ.
Пропонуємо вашій увазі відео одного із російських телеканалів про
українців Сибіру. Звісно, “демократичні змі РФ” і тут захотіли провести
меншовартісні асоціації по відношенню до українців, але всерівно відео
вартує перегляду.  - http://sna.in.ua/?p=2423