“І повіє огонь новий З Холодного Яру”

http://sna.in.ua/?p=2425 Місце, де сконцентровано унікальний ландшафт, флора та фауна. Місце, де представлені всі епохи існування людства. Місце, яке просякнуте нескоримим українським духом і розумінням нашої сакральної історії…

Холодний Яр – це Святе місце для кожного Українця. Він зберігає в собі загадки багатьох історичних подій рідної Батьківщини: Коліївщини, Визвольних змагань Козацького спротиву та Повстанського Руху. Наразі 18 квітня, в с. Мельники Чигиринського району Черкаської області відбулося вшанування Отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака та його козацтва. Було запрошено всіх бажаючих приєднатися до цього свята, чим і скористався Харківський осередок Організації.

Наш шлях пролягав на Черкащину через Кам’янку – Грушківку, по місцях, де кожен клаптик землі є свідком героїчної минувшини нашого народу з прадавніх часів. Ми рушили в славний козацький край – легендарний Холодний Яр, де розгорілося полум’я Гайдамаччини, хутір та гетьманську столицю Богдана Хмельницького Суботів.

Щойно ми потрапили до Чигирину – перед нами постали мальовничі краєвиди, вражаючі й одночасно захоплюючі місця, які оживають в уяві героїв роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Під час поїздки до Мельників місцевий таксист розповідав нам, як комуністична влада послідовно нищіла все, що пов’язано з історичною пам’яттю нашого народу, просто фізично зрівнював з землею цілі хутори, затоплюючи навіть цвинтарі… Так були поховані під Кременчуцьким водосховищем і плавні поблизу Холодного Яру, і Великі Луки – місця панування нескоримого українського духу, чину Спротиву.

Урочистості почалися 17 квітня на околиці села Розумівка, що в Олександрівському районі Кіровоградської області. Тут, в урочищі Чорний Ворон, представники Історичного клубу “Холодний Яр”, Історичного товариства “Чорні запорожці”, Козацько-стрілецького братства з Луцька, партії “Батьківщина”, Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, ОУН, “Щирого братства” та інших козацьких формувань вшанували світлої пам’яті отамана Чорного Ворона (Миколу Скляра) і триста його козаків, які полягли в бою з будьонівцями 1920 року. Урочистості відкрив кобзар Василь Литвин піснею “Ой умер козак”.

Також були проведені вшанування у Соснівці, Цвітній та Цибулевому, де на полі під Соснівкою у вересні 1920 р. червоний ескадрон курсантів Єлисаведградської кавалерійської школи порубав близько 70 хліборобів Соснівки, Девятки, Скаржинки і Тирнавки, які виступили із протестом проти свавілля червоних продзагонів. “У людей були порубані обличчя, шиї, руки, плечі, спини, – розповідав свідок тих жахливих подій. – Люди кричали від болю, засохлі рани розривались, кровоточили. Рядна – хоч викручуй від крові… Очі відкриті, в них застиг жах… Голови покладені на праве плече, на одній шкурочці держаться…” Червоні довгий час не давали поховати цих людей, обстрілюючи похоронну процесію з гармат, а тоді, “щоб покарати Соснівку, червоний бронепоїзд із гармат, прямою наводкою, розстрілював селянські хати, – розповідала Марія Кирилівна Павловська, 1913 р. нар., із с. Соснівки. – А двох наших сільських хлопців укинули в топку паровоза…” До майже розораного кургану, де колись збиралися на нараду люди, які виступили проти диктатури чужинців, було покладено квіти, запалали свічки. Молодь, взявшись за руки, слухала кобзаря Тараса Силенка, що заспівав полеглим старовинну пісню, яку, напевно, і вони колись співали… У неділю 18 квітня від самого ранку скликав козацтво до Мельників, столиці Холодноярської республіки, величезний тулумбас. До Мельників приїхали козаки і козачки також з Києва і Київщини, Галичини й Волині, Харкова і Херсона, Одеси і Житомира, Кіровограда і Кіровоградщини, Черкас і Черкащини, Закарпаття, Запоріжжя, Рівного, Нікополя, Перемишля та багатьох інших міст та сіл. “Окупанти століттями нищили українську провідну верству, – продовжував Роман Коваль, – мужів довір’я, отаманів, українську шляхту – нашу аристократію. Окупанти розуміли, що військо без отамана – зграя, що народ, позбавлений еліти, – отара. Саме тут, у Холодному Яру, і в минулих століттях, і тепер панує національний дух, до могил наших збираються українці, які мають національну честь і готові у боротьбі відстояти її”. Промовляли на меморіальному мітингу Левко Лук’яненко, Василь Литвин, Олександр Стець, письменники Володимир Яворівський, Іван Драч та Василь Шкляр. У вшануваннях взяли участь нащадки повстанських родів, зокрема Василя Чучупака, Олександра Кваші, гайдамацького ватажка ХХ ст., Семена Неживого та козака Армії УНР Олексія Здоровецького. За півгодини на мельничанському цвинтарі на могилах Василя Чучупака та братській могилі холодноярців відбулися панахиди, але завершальним акордом вшанувань стало освячення зброї на берегах Гайдамацького ставу. Також 18 квітня силами Українського козацтва в Чигирині було поставлено меморіальну дошку наказному отаманові Вільного козацтва Іванові Полтавцю-Остряниці.

Бачили б ви, як горіли очі людей, коли вони від’їжджали у рідні місця, які просвітлені у них були обличчя, яке бажання працювати, яка впевненість, що ми таки виборемо національну свободу на рідній, та поки не своїй землі.

Це був перший виїзд невеличкої групи Харківського осередку, але в наступному році ми обов’язково зберемо когорту Патріотів зі всієї України – щоб глибокими та безмежними Холодними Ярами прокотилося гучне «Одна – Раса, Одна – Nація, Одна – Батьківщина, це – Україна!!!»