30 червня   Україна відзначає 70-десяту річницю  з дня, коли Українськими Національними Зборами  в окупованому Львові  було проголошено  Акт відновлення Української Держави. 100 представників зо всієї України  разом з представником УГКЦ Йосифом Сліпим дали зрозуміти  окупаційній владі  СРСР та  Німеччині, що    Україна – це незалежна та суверенна держава, що будь-яка окупаційна влада є ворогом для України. Звістка про відновлення української державності  пішла по всій території України, але лише через 50 років Україна  здобула незалежність і  стала суверенною країною. І хоча проголошений Акт на тлі масових  репресій українського населення, які прокотилися протягом останніх 10-ти років по всій території України , був лояльним для  Німеччини на той момент, відразу після його проголошення вже 5 липня 1941 року почалися розстріли  та арешти учасників зборів. Акт відновлення Української Держави   є для України віковічним документом, історичною квінтесенцією  української національної ідеї, -   відтворення вільної та незалежної України.   Українці навіть  в  тяжкі  часи подвійної окупації  не полишали думок  про  українську державність, а проголошений акт   дає розуміння  всіх історичних подій  доби окупації в Україні. Сьогодні  Україну не можна назвати до кінця незалежною та суверенною країною, враховуючи численні економічні, соціокультурні, геополітичні та зовнішні чинники.  Українець є наймитом в своїй державі, а Україна  поступово втрачає свою державність завдяки  своїм власним окупантам, а не московським і не гітлерівським.  Не тільки в цей день 30 червня, а і завжди ми повинні  здобувати  та плекати  державність України, перемагати свого внутрішнього раба, обставини і не забувати, що в Україні при владі перебуває  олігархічно-компрадорський режим, який   заслуговує тільки на шибеницю. Чи мають сьогодні українці  вільну, незалежну та суверенну українську державу?  Чи можемо ми пишатись своєю країною, так, як ми того хочемо? В 1941 році було зрозуміло, хто є ворогом, від кого потрібно боронити України.  В 2011 році  українці повинні боротись самі з собою,  бо  саме ми  дозволили занапастити свою державу, саме  наша байдужість  призвела до того, що нами кермують лихварі та заброди.  Український Віртуальний Опір закликає  відзначити цей день  30 червня народженням в собі справжнього українця вільного та небайдужого до своєї країни. Українцям  – славу і волю! Ворогам – знеславлення і вигнання! Слава Україні! Героям Слава!

Анкета опитування.

1. З якого часу ви перебуваєте в УВО ( вказати місяць та рік)?
2. Чи зареєстровані на основному форумі УВО (http://forum.uvo.cv.ua/index.php ) ?
3. Якщо ні, то по якій причині не зареєструвались?
4. Чи були зареєстровані на першому сайті УВО ?
5. З якою метою ви вступали в УВО?
6. Чи справдились ваші очікування?
7. Які недоліки має УВО на сьогодні?
8. Що потрібно зробити, щоб виправити ці недоліки?
9. Які недоліки мають ті групи УВО в яких ви перебуваєте, що вас не влаштовує в цих групах?
10. Які напрямки діяльності УВО ви б хотіли розширити та розвивати тощо?
11. Який фах ви маєте?
12. Яку допомогу, функцію в УВО ви можете виконувати?
13. Що б ви хотіли змінити в новому сайті УВО (http://www.uvo.cv.ua/ )?
14. Будь-які побажання, пропозиції, критика в цьому пункті.


Анкетування проводиться анонімно. Відповіді очікуються до 10 липня 2011 року на скриньку: [email protected] 
Проведене опитування допоможе нам активізувати роботу УВО, суттєво покращити нашу спільноту, а тому не будьте байдужими. Приділіть хвилин 10 свого часу. Ваша думка нам не байдужа. Опитування допоможе також координаційній раді УВО при прийнятті рішень.

Відповідальна особа від УВО за проведене опитування: Архип (http://forum.uvo.cv.ua/index.php?action=profile;u=32 )
Результати проведеного опитування будуть оприлюднені після 10 липня.

Друзі,
повідомляю вам, що з*явився форум Вікілікс (https://www.wikileaks-forum.com/index.php). І зараз на ньому визначають склад сторінок різними мовами, і можна додавати свою мову, якщо її там немає. Гадаю, нам усім бажано, щоб там була українська мова. Організатори обіцяють додати українську мову та інші (там багато просять), щоб ми зареєструвалися.

Тому для тих, хто вважає за корисне, щоб на форумі Вікілікс була присутня українська мова, прохання зареєструватися на форумі Вікілікс (перше посилання). Хто має акаунт в ФБ, прохання злайкати сторінку http://www.facebook.com/wikileaksforum та дописати в коментарях до відповідного допису "Українська" або Ukrainain.

Пане Президенте!

Процес закриття україномовних шкіл в Україні набув загрозливих розмахів. Жодна попередня влада, навіть, окупаційна, не знищувала українську дитячу освіту з таким розмахом. З кожним днем цей процес набуває більших розмахів і особливо там, де влада представлена Партією регіонів, яка підтримувала Вас на виборах Президента України.

Остання новина у Торезі Донецької області не може не шокувати порядних українців (http://news.dt.ua/articles/82217). Незважаючи на прокурорський протест і не чекаючи на закінчення навчального року, міська влада закриває загальноосвітню школу N 27 і вивозить із неї меблі та інвентар.

Багаторазові звернення до Міністра міністра освіти і науки, молоді та спорту України Дмитра Табачника не дають результатів. На наше тверде переконання політика цього Міністра не тільки працює на знищення української освіти, а й підриває авторитет усієї влади в Україні і Вашої, зокрема.

Тож, закликаємо Вас, Вікторе Федоровичу, особистим втручанням припинити процес закриття україномовних шкіл в Україні та відправити Д.Табачника у відставку! Сподіваємося на розуміння і позитивну реакцію на наше звернення.

5 червня 2011 р.

Збір підписів проходить тут.

Дорогі друзі! Наш відновлений ресурс днями почне працювати. Лишилось вирішити декілька організаційних питань. Перше- яким ми хочемо бачити наш спільний ресурс- закритим (як це було колись) чи відкритим для перегляду всіх бажаючих?

Фахівця з інформаційно-технічного забезпечення Полтавського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі Тараса Токаря звільнено з роботи. Підстава – скорочення посади з 23 травня.

Тарас Токар працював у фонді з дня його заснування, тобто з 1998 року. «Непотрібним» він став у розпал переслідування органами прокуратури його батька Віктора Токаря.

Як відомо, Т.Токар є активістом ВГО Альянс «Майдан», помічником-консультантом народного депутата України Олеся Донія (на громадських засадах), журналістом та активістом двох революцій в Україні.

Своє звільнення та переслідування батька Тарас Токар пов’язує виключно зі своєю громадянською позицією.

(Повідомлення сайту http://viktortokar.wordpress.com/)

На справжній суспільно-політичний подвиг спромігся канал «1+1», який показав історико-публіцистичний фільм «Радянська історія». Фільм, який гостро критикує та викриває радянський комуністичний тоталітаризм і показує його глибоку сутнісну спорідненість із нацизмом і фашизмом. Дивно, як тільки «група 233», що проголосувала у Верховній Раді за вивішування на адміністративних будівлях червоних більшовицьких прапорів і заперечень рішень Євросоюзу та ОБСЄ про тотожність фашизму і комунізму, злочинів нацизму і сталінізму, не заборонила цього показу. Коли в Україні владою насаджується сталінізм і совєтизм, такі фільми починаєш сприймати як ковток свіжого повітря, як промінь світла в мороку.

Автори фільму показали істотні збіги ідеології комунізму з ідеологією інших різновидів тоталітаризму, зокрема, процитували надзвичайно показові фрагменти статті Ф. Енгельса в «Новій рейнській газеті» в січні 1849 року, де йшлося про те, що цілим рядом етносів Європи є «расове сміття», наприклад: баски, серби, бретонці, шотландці та інші. На думку ще одного основоположника марксизму-ленінізму, ці народи відстали в своєму розвитку і не зможуть сприйняти ідеї комунізму, внаслідок чого вони повинні бути «принесені в жертву революції».

«Радянська історія» продемонструвала, що те, що в комуністів називалося «контрреволюційною нацією», то у нацистів проходило як «неповноцінна раса». Видне місце у фільмі займає трагічна доля України, про яку сказано: «Людство не знало ефективнішої системи знищення людей, аніж та, яку було реалізовано в Україні взимку 1933 року».

Нинішня влада доводить, що жодного голодного геноциду не було. Однак уже давно обнародувані повідомлення, які в 1930-х роках консул Італії в Харкові передавав до свого МЗС: «За тиждень було створено службу з відлову кинутих дітей... Опівночі їх відвезли вантажівками до товарного вокзалу... тут перебував медичний персонал, який проводив сортування. Тих, хто ще не опух із голоду і міг вижити, відправляли в бараки на Голодній Горі або в комори, де на соломі помирали ще 8000 душ, здебільшого діти. Слабких відправляли в товарних поїздах за місто і залишали вмирати далеко від людей. Після прибуття вагонів усіх небіжчиків вивантажували в заздалегідь викопані великі рови. Щоночі в Харкові збирають по 250 трупів, померлих з голоду або від тифу. Помічено, що більшість із них не мають печінки, з якої готують пиріжки і торгують ними на базарі» (Чорна книга комунізму. — М., 2001).

Як пише російський історик Марк Солонін: «Товариш Сталін вивіз на експорт із голодуючої країни 17,3 млн. центнерів зерна 1932-го і 16,8 млн. центнерів зерна 1933 року.

Того ж року, коли в Харкові пекли пиріжки з людською плоттю, із СРСР на експорт було відправлено 47 тис. тонн м’ясо-молочних продуктів, 54 тис. тонн риби; країна людоїдів експортувала борошно, цукор, ковбаси, соняшник...»

Але мають рацію товариші комуністи, не все так погано було під прапором Леніна — Сталіна. У декого залишилися й цілком приємні спогади про ту епоху. Ось, наприклад, враження дружини сина на той час уже опального колишнього члена Політбюро товариша Каменєва: «Вийшла я заміж у червні 1929 року. Казкове життя, казкова...квартира на Манежній площі, напроти Кремля. Шість кімнат... Я їздила по обіди. Везли в термосах — не вистигало, це ж близько від Кремля, а машині нашій — скрізь зелене світло. Обіди були смачні, кухарі чудові, дев’ятеро людей були ситі цими обідами на двох. До обідів завжди подавалося півкіло масла й півкіло чорної ікри... Разом з обідом можна було взяти гастрономію, солодощі, спиртне... Горілка червона, жовта, біла. У карафках... Чудові відбивні». У фільмі «Радянська історія» розповідалося, як уже після «великої перемоги» в таборах ГУЛАГу над в’язнями проводилися жахливі медичні експерименти в дусі нацистського нелюда з Освенціма доктора Менгеле... І ось тепер прапори цієї держави, цього режиму, прапори Голодомору і ГУЛАГу зобов’язали нас вивішувати ті 233 суб’єкти, що натискували на кнопки у Верховній Раді.

Вже майже два роки голова Полтавського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі Віктор Токар переслідується органами прокуратури. Віктор Токар є батьком українського патріота, громадського активіста, блогера і журналіста Тараса Токаря. Також Тарас Токар є помічником-консультантом народного депутата України Олеся Донія (фракція “Наша Україна – Народна самооборона”).

Адмінгрупою інтернет-спільноти «Україна – Ukraine» створено сайт «Припиніть репресії проти Віктора Токаря!». З публікацій, які будуть друкуватися на цьому сайті ви зрозумієте, що жодного криміналу Віктор Токар не робив. Все дуже просто – влада хоче будь-яким чином впливати на його сина Тараса Токаря, активність і патріотичність якого вже понад двадцять років не є зручною для влади.

Сайт створений задля інформування громадян про боротьбу голови Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі Віктора Токаря з «беспрєдєлом» окремих чиновників органів прокуратури та контрольно-ревізійної служби.

Метою створення цього сайту є: координація дій по захисту Віктора Токаря; складання хронології подій по переслідуванню Віктора Токаря; концентрація основних публікацій різних ЗМІ на одному сайті по переслідуванню.

Адреса сайту: http://viktortokar.wordpress.com/

Про це свідчать результати опитування, проведеного з 1 по 9 травня Всеукраїнською соціологічною службою в ході загальнонаціонального опитування за замовленням Української академії політичних наук.

Згідно з опитуванням, якби вибори у Верховну Раду України відбулися сьогодні за "Батьківщину" проголосували б 15,4% виборців, тоді як за Партію регіонів - 15%.

Про це повідомляє УНІАН.

Як констатують експерти, уперше за останні роки в парламентському рейтингу "Батьківщина" випередила Партію регіонів.

За словами генерального директора Всеукраїнської соціологічної служби Миколи Михальченко, проведене опитування "дійсно продемонструвало серйозні зміни в політичних настроях людей рівні довіри до політиків і готовності голосувати за ті або інші політичні сили".

Він також відмітив, що найближчим часом Всеукраїнська соціологічна служба оприлюднить розгорнутий аналітичний звіт за результатами вказаного соціологічного опитування.

Всеукраїнська соціологічна служба провела загальнонаціональне опитування з 1 по 9 травня за замовленням Української академії політичних наук.Всього в ході вибірки було опитано 2500 респондентів в усіх регіонах України.

 Дорогі брати і сестри!  Сьогодні, коли Україна  буде святкувати двадцятий рік незалежності України, а з часу завершення   другої світової війни пройшло майже  66 років,  в нашій державі панує розбрат і ворожнеча,  страх і зневіра.
    Наша українська бидлоеліта розтягуючи кожний день нашу країну, набиваючи свої кишені,  їздить по Куршавелям та  дивує цілий світ  своїми статками та показною ганебною розкішшю в той час, коли  половина українського народу знаходиться за межею бідності та ледь животіє.   Нова більшість у Верховній раді України  фактично є  матеріалізацією  та основою  нової української дійсності, де немає місця Закону,  нормам моралі,  честі і гідності,  опікуванню національними інтересами, а панує   грабіжницька  ідеологія, що  продукує тотальну корупцію  в усіх гілках влади, зневагу  до простого люду, нищення духовності та  української культури, історичної пам’яті та національної ідеї.
    Обрання Президентом України Віктора Януковича тільки прискорило процес  перетворення українського суспільства      на кланово-олігархічне, де народу відведено місце     укріпаченого злидарювання.  Прикриваючись   гарними гаслами  сьогодні провладна система,  маніпулючи національною свідомістю,   продукує масовий психоз,  розкручує вкрай розкольницькі для суспільства теми, щоб на тлі загальноукраїнського громадянського протистояння  спокійно дерибанити бюджетну систему  України та  розтягувати національні багатства. 
     Десятки років, коли   Україна перебувала в радянській окупації,  призвели до неоднозначного сприйняття  минулого та  історичних подій, внаслідок чого  суспільство роз’єднане, а примирення так і не відбулось. Сьогодні, як ніколи, всім нам потрібен цивілізований діалог, який дозволить знайти одне правильне рішення та  всім разом почати розбудовувати країну.  Але на жаль,   нашими долями кермує 260 народних  манкуртів, які не врахувавши складності сьогоднішньої ситуації  примусили всю Україну  стати на коліна,  зобов’язавши  всіх вішати червоні прапори.  
    Проживши 20 років в незалежній Україні, втративши десятки мільйонів наших братів та сестер під час   радянської окупації, ми так і не змогли засудити злочини  радянської влади та комуністичної партії, а тому  радянська символіка до цього часу не заборонена в Україні, тому  вирішення таких питань, як вивішування червоних прапорів, перебуває в  компетенції тільки територіальних громад, але ж ніяк не кількох десятків людей.    Спроба провладної більшості примусово нав’язати  свою волю всій Україні та відновити  хоча б частково легітимність радянських символів на кшталт червоного прапору  є ознакою  зародження культу  в Україні та  скочення  в диктатуру.
     Український віртуальний опір за сьогоднішнього  громадського протистояння, коли  день Перемоги  занапастила і спаплюжила  провладна більшість, а святкування перетворюється на  відпрацювання   нових технологій маніпулювання свідомістю,  закликає  до однозначного засудження  рішення Верховної ради України  щодо  узаконення червоного прапору.   Дійте за власними переконаннями і  примусьте владу поважати вас, адже реалізація  прийнятого рішення залежить від влади на місцях.
   Разом з тим, ми схиляємось у доземному поклоні перед нині живими ветеранами, як Червоної Армії, так і Української повстанської армії, які  через любов до своєї  Батьківщини, до своєї рідної землі  не шкодували життя. Сьогодні  одні ветерани отримують копійки та  намагаються відновити свої права в судах всіх рівнів, а інші взагалі не визнані своєю державою.  Вічна вам Слава! Ганьба   цій владі!  Слава Україні! Слава перемозі! 
   
Є прохання розповсюдити текст звернення.