Авторські права - то така заковика, що ах!
Особливо, в сучасній комп’ютеризованій системі і всесвітній мережі Інтернет!
Ця проблема гостро постає перед митцями, адже дуже важко реєструвати в конторі з захисту авторських прав кожне проронене слово.
Та й контора все’дно не дасть повної гарантії, що права застережено.
Адже в літературі, та й взагалі в мистецтві існує така практика - що кожну ідею можна переробити, трансформувати до невпізнання.
Тому раджу  літераторам (надто початківцям) реєструватися на профільних сайтах (наприклад, Поетичні майстерні, Гоголівська академія тощо). Там автоматично кожному опублікованому творові надаються авторські права і копірайтер, на таких сайтах ви завжди зможете дістати професіональну консультацію і обговорити свій твір серед спільноти.

Поетичні майстерні самвидав

http://maysterni.com/

Гоголівська Академія
http://gak.com.ua/

Я знаю, що 8 березня - день народження Клари Цеткін, котра так дотепно зробила його Всесвітнім жіночим днем.

Та попри те, вітаю всіх вас, дівчата, з цим святом весни!

Зичу здоров’я, щастя, радості, багатства, ну, і таких любих і вкрай потрібних нам, дівчатам, марничок, як пахучих парфумів, різнокольорових помад та розмаїтих косметичних засобів...

ну, й всього іншого, що собі кожна з нас забажає!!!

В сучасному українському Інтернет-просторі посеред різних розважальних порталів є чимало ресурсів, призначених поширювати, підтримувати та розвивати українську культуру.
Крім того, в Україні є люди для яких популяризація української ідеї має піоритетне значення.
Один із таких людей полтавець Тарас Токар. Він з надзвичайною енергією використовує усі можливі Інтернет-портали і сайти, щоб поширити набутки української ментальності.



Можна сказати, що Тарас на сьогоднішній день створив Інтернет-імперію під назвою «Україна понад усе».
Хочу продемонструвати ряд його співтовариств, груп, форумів, де він разом із однодумцями (котрих заходить посеред користувачів) пропагує українську ідею.

Співтовариство «Ми любимо тебе , Україно!» на порталі i.ua

http://blog.i.ua/community/662/

Форум «Україна понад усе»

http://tarastokar.uaforums.net/index.php?sid=3e3122b82112109090d85cfe07209fb2 (...)


Група «Україна» на facebook


http://www.facebook.com/tatiana.rizhenko?ref=profile#/group.php?gid=181075473139 (...)

Сьогодні у Тараса Токара день народження

Я хочу привітати його із цим святом

Побажати йому усіляких гараздів і приємних речей, а також сказати, що я пишаюся тим, що я знайома з Тарасом!


Слава Україні!

Героям СЛАВА!!!

Пропоную Вашій увазі – інтернет-магазин, де Ви можете придбати ОРИГІНАЛЬНІ ПОДАРУНКИ, зроблені руками та серцем художниці.

Насамперед це - авторське скло,  у якому живе сонце.  

РЕЧІ, В ЯКИХ СЯЄ  ЛЮБОВ. Подарунки ханд-мейд – от що може допомогти Вам відтворити свої почуття

Авторське скло,

розписаний посуд, зроблений на Ваше замовлення, згідно Вашого задуму, з сюжетами, які Ви хочете бачити на подарованій речі, з приватними, особливими написами – от що таке ханд-мейд.

 Вітражні й розписані горнята, вази, пляшки і пляшечки, сулії та  тарілки – от що Ви знайдете у нашому інтернет-магазині.

http://vitrazhi.at.ua/

Направду, кіно померло. Те кіно, яке було. Адже сьогодні ніхто не відвідує кінотеатри.
А раніше - це був ритуал.
Сьогодні всі дивляться фільм задовго до виходу на екран, сидячи вдома. У нового покоління кіноглядачів є новий друг - Інтернет, з якого вони можуть викачати будь-що, будь-який фільм.
Думаю, що кіно має перейти у цифровий формат. Цифровий формат - це нове кіно!!1
А мої пошуки героя - це справді рефлексії . Героя має шукати новий глядач, представник нового покоління. Який не знає, що таке плівка, перфорація, склейка скотчем під пресом двох планів...
Моє покоління кіношників - це втрачене покоління. Вони прийшли в кіно і спромоглися тільки на зйомки сурогатних детективів та мелодрам, запопадливо орієнуючись на голівудські стрічки. Які, на їхню думку, мали б принести їм касовий прибуток і славу, але не спромоглись ні слави, ні грошей, бо конкурувати з Голівудом - то смішна забава. Екшн російського (мовчу про українське) виробництва - це жахлива пародія на найгірший американський фільм. Своє втратили без вороття, до чужого ніяк не пристали.

Маю надзвичайну пристрасть до ручок. Адже, погодьтесь, писати потрібно лише такою ручкою, що м’яко ковзає аркушем і виводить каліграфічно літери, щоб тобі подобалось писати…
Ручка має бути красивою, добре писати й мати гарний синій (фіолетовий) наповнювач, що викладає мереживом думки-контури на папір. І щоб ці контури читались.
Я люблю писати чорнильними ручками. Чорнильні ручки пов’язують мене з якимось дивним світом минулого. Завжди здається, що моє письмо схоже на письмо якихось давніх панночок, що займались епістолярним жанром, пишучи листи своїм подружкам та коханим.
Колись у мене був Паркер. Справжній чорнильний Паркер з відкритим золотим пером. Чорнило в нього потрібно було набирати, зануривши ручку в баночку. Це був справжній, класичний Паркер (не теперішній сурогатний з капсулами-наповнювачами). Цим Паркером було пречудово писати. Він ніколи не залишав плям від фіолетового чорнила. Букви, написані моїм справжнім Паркером, були дуже красиві і якісь надто барокально-привабливі.

Уявляєте, уся література до ХІХ часу включно була написана гусячими перами. І Гоголь писав гусячим пером, і Шевченко, і Марко Вовчок. Це вже згодом прийшли в красне письменство залізні пера. Їх із собою приніс технічний прогрес. А на зміну залізним перам й чорнильницям-невиливайкам, у свою чергу, прийшли ручки-самописки. (Початок ХХ сторіччя ознаменовано цими вишуканими предметами.)
Сьогодні ж можна знайти достатньо різноманітних ручок: від звичайних шарикових до усяких-таких гелевих, капілярних, масляних і інших екстремальних предметів новітнього  письмового начиння.
Та, скажіть мені на милість, хто ж з сучасних письменників користується сьогодні ручками?
Всі вони давно перейшли на комп’ютери і пишуть свої безсмертні твори, вистукуючи пальцями, мов піаністи, на цьому агрегаті. Комп’ютер – дуже вигідна річ, скажу я вам. Адже коли пишеш будь-що на комп’ютері, відразу ж відпадає марудна робота переписувати виправлені роботи. Виправляєш одразу по живому тексту. Тому готовий твір немає жодних помарок, виправлень, плям і такого іншого. І ніякого рукопису не існує. З принтера виходить чистовий варіант.
Для майбутніх біографів не буде жодних шансів дошукатись якихось нових істин, читаючи закреслені рукописні аркуші, начерки чи портрети на полях. Вони робитимуть висновки про працю письменника з чистового варіанту.
Проте мимохідь задумуєшся - куди діваються виправлені рядки? Чи читає їх хтось, а може,  вони падають у Лету, так ніколи й не читані ніким?
Можливо, їх читають ангели.

Хочу провести  невелике опитування!

Люди!!!

Скажіть:

Які фільми  ви хотіли б бачити сьогодні?

Які ідеї має нести нинішнє кіно?

Яким, на Вашу думку, має бути екранний герой сьогодення?


Що ви думаєте про нього?
 
Назвіть його прикмети, охарактеризуйте...."

  Пізно ввечері у неділю  в одній із московських лікарень на 83-му році життя помер відомий кінорежисер Володимир Мотиль

Народний артист СРСР Володимир Якович Мотиль народився 26 червня 1927 року. Перший свій фільм - "Діти Паміру" - Мотиль зняв у 1963 році. Серед найбіль"ш відомих робіт Мотиля - військова комедія "Женя, Женечка и Катюша (1967 рік) і "Зірка привабливого щастя" (1975 рік). Всенародну популярність режисеру принесла картина "Біле сонце пустелі" (1969 рік).  У жовтні 2009 року Володимир Мотиль завершив роботу над картиною Багряний колір снігопаду, що стала його останнім фільмом.

Одна моя подруга завжди тримає руку на пульсі в царині літературних процесів і різноманітних книжкових новинок. Кілька років тому вона принесла мені книжку Оксани Робски «Casual» і сказала: «Нічого особливого, але потрібно знати, що таке рубльвський стиль».
Оскільки вже шість років я не читаю книжок безплатно (ну, хіба щось  особливе, варте уваги!!!), то я  поставила прозу Робски у книжкову шафу до слушного часу.
І от, мабуть, вчора саме настав час для мого знайомства з рубльовським стилем у російській сучасній літературі. Бо я весь день провалялась на канапі, спостигаючи таємниці твору Робски.
Справді, нічого особливого.
Єдине, що цікавого я винесла з читання, – це те, що багаті так само запекло ненавидять бідних, як бідні ненавидять багатих. А надто багаті, що недавно стали багатими і вийшли з верстви цих самих бідних («Из грязи, да в князи», - так би  мовити).
Та між тим, Casial написано жваво, іронічно, гарною літературною мовою. Щоправда, написане одразу ж забувається, ще під час читання книги. І навіть, здавалось би, деякі глибокодумні фрази, які ти знаходиш по ходу в тексті, одразу ж звітрюються з твоєї голови, тільки-но ти перегортаєш сторінку. Проза Робски – це таке собі легке чтиво, яке сміливо можна взяти з собою в трансатлантичний переліт чи в потяг дальнього прямування. Бо написане все-таки захоплює і відвертає увагу від нудного часупроводження, за його читанням час злітає непомітно.
На задньому боці обкладинки книжки босоніж зображено привабливу (навіть красиву) дівчину, і написано, що саме вона і є ОксанаРобски – екс-власниця агенції жінок-охоронців, журналістка і сценаристка. Особа незалежна, мудра і неординарна. Крім того, зазначено, що Casial її перший роман, і це екстремальний коктейль із витонченої жіночої іронії і скромної привабливості російської буржуазії.

Але повірте, нічого особливого у даному творі Оксани Робски немає, я
читала…