Одна моя подруга завжди тримає руку на пульсі в царині літературних процесів і різноманітних книжкових новинок. Кілька років тому вона принесла мені книжку Оксани Робски «Casual» і сказала: «Нічого особливого, але потрібно знати, що таке рубльвський стиль».
Оскільки вже шість років я не читаю книжок безплатно (ну, хіба щось  особливе, варте уваги!!!), то я  поставила прозу Робски у книжкову шафу до слушного часу.
І от, мабуть, вчора саме настав час для мого знайомства з рубльовським стилем у російській сучасній літературі. Бо я весь день провалялась на канапі, спостигаючи таємниці твору Робски.
Справді, нічого особливого.
Єдине, що цікавого я винесла з читання, – це те, що багаті так само запекло ненавидять бідних, як бідні ненавидять багатих. А надто багаті, що недавно стали багатими і вийшли з верстви цих самих бідних («Из грязи, да в князи», - так би  мовити).
Та між тим, Casial написано жваво, іронічно, гарною літературною мовою. Щоправда, написане одразу ж забувається, ще під час читання книги. І навіть, здавалось би, деякі глибокодумні фрази, які ти знаходиш по ходу в тексті, одразу ж звітрюються з твоєї голови, тільки-но ти перегортаєш сторінку. Проза Робски – це таке собі легке чтиво, яке сміливо можна взяти з собою в трансатлантичний переліт чи в потяг дальнього прямування. Бо написане все-таки захоплює і відвертає увагу від нудного часупроводження, за його читанням час злітає непомітно.
На задньому боці обкладинки книжки босоніж зображено привабливу (навіть красиву) дівчину, і написано, що саме вона і є ОксанаРобски – екс-власниця агенції жінок-охоронців, журналістка і сценаристка. Особа незалежна, мудра і неординарна. Крім того, зазначено, що Casial її перший роман, і це екстремальний коктейль із витонченої жіночої іронії і скромної привабливості російської буржуазії.

Але повірте, нічого особливого у даному творі Оксани Робски немає, я
читала…

Оксана Робски.
Эти три книги попались мне на глаза на полке моей соседки. Все что у меня было, я уже перечитал, жена прочно заняла компьютер за игрой в Бешеную Корову. Выбор был очевиден.

Первой жертвой стала "Про любOFF/ON"
Начало интересное - женский взгляд на жизнь, на знакомство с новым человеком, на влюбленность и чувства. Речь шла от имени девушки.
После второй половины хотелось блевать. Настолько ненавидяще по отношению к мужской психологии автор описала мысли мужчины, с которой эта девушка вот познакомилась.

"День счастья. Завтра" - это что то похожее на Донцову. Слабая претензия на детектив с намеком на мелодраму. Наркоманка разваливает свою семью и потом в итоге лучших традиций американских хэппи эндов возвращает все на круги своя. По пути расследуя криминальную историю.

"Cassual" - вообще что то непонятное. История становления на ноги женщины у которой убили мужа. Густо смазанная подробностями шопинга и засидками в ресторанах.

И еще. Я не понимаю автора в своей дотошности в названиях и торговых марках.
Какое мне дело до того в каких джинсах и за скока баксов главная героиня едет в мне пофиг какой ресторан и жрет мне пофиг шо за пофигскоко уев и запивает вином пофигкакого года за пофигкакую цену?
И так на каждой странице.
Поневоле начинаешь диалоги читать внимательнее чем описания.
Может, она пишет про жен олигархов специально для жен олигархов?
Чтобы те знали что одевать и что и где жрать и пить?

Может другое мнение у кого есть?