«тисяча й одна ніч» серед «скарбів сходу»

Восток – понятие тонкое», – казав товаріщ Сухов у фільмі «Біле сонце пустелі», простуючи безмежними пісками та супроводжуючи звільнених червоноармійцями жінок цього самого «Востока»: дев’ятьох дружин бандита Абдулли. У кожного, хто бачив цей фільм, при словах про «Восток» виникає мимовільна посмішка, а думки чомусь майже завжди плинуть далі в лабіринти свідомості й майже завжди натикаються там на згадку про персонажів східного фольклору: жартівника Насреддіна, мандрівника Синдбада Мореплавця та мудру Шагразаду, що протягом тисячі й однієї ночі розповідала казки кровожерливому царю Шагріяру, тримаючи таким чином володаря у тенетах цікавості та рятуючи своє власне життя й життя інших дівчат, яких цар щораз наказував убивати після першої шлюбної ночі. За цей час у оповідниці народилося троє дітей чоловічої статі, а вона сама із чергової жертви царевих комплексів перетворилася на кохану дружину, без якої самовладець перестав мислити життя, страшенно жалкуючи про содіяні раніше злочини. Приблизно таким є сюжет «Тисячі й однієї ночі», що чудодійною віньєткою омережує збірку казок.

«Тисяча й одна ніч» – це зібрання казок із скарбниці східної народної мудрості, що волею долі прийшли зі Сходу до уважних читачів-слухачів усього світу і певною мірою стали взірцем самого Сходу у свідомості тих, хто хоч одного разу перегорнув цю книгу.

Європейському читачеві книгу явив француз Жан Антуан Галлан (1646–1715), котрий із 1670 року тривалий час був із дипломатичною місією у Стамбулі, виконуючи обов’язки бібліотекаря та особистого секретаря  посла Франції Шарля Ольє, маркіза де Нуантель при дворі Мехмета IV. Разом із послом перекладач мандрував східними країнами, зокрема Палестиною, Фракією, Сирією тощо. Частково завдяки природній допитливості, а частково через службові приписи вивчив турецьку, перську, арабську мови, збирав, каталогізував давні фоліанти та твори мистецтва, щоб продемонструвати їх європейським поціновувачам східних дивовиж. Як справжній дослідник традицій та звичаїв інших народів Жан Антуан Галлан вів щоденник, куди записував не тільки свої враження, а й фольклорні твори цих народів. Коли він повернувся із подорожей, а серед них були дуже важливі, наприклад, у 1679–1688 роках місія Ост-Індської компанії, Людовик ХV назначив його антикварієм. Тому що багатства, які Ж.А. Галлан доправив до французького двору, були настільки коштовними, що хоронителем цих скарбів король вирішив призначити саме його.

Після повернення в Париж Ж.А. Галлан активно займався розповсюдженням інтелектуальних знань Сходу на теренах Європи. Так, із 1697 року як учений він керував багатотомним словниково-енциклопедичним виданням Східної Бібліотеки, що свого часу була чи не єдиним джерелом знань про Схід для європейців. З 1709 року він викладав арабську мову в коледжі Royal.

Та попри все основною мрією Жана Антуана Галлана було донести до читача принадний та магічний чар арабського фольклору, зокрема збірки казок «Тисяча й одна ніч», за переклад якої він взявся 1701 року.

Як стверджує Х.Л. Борхес у творі «Перекладачі «Тисячі й одної ночі», що «Жан Антуан Галлан … привіз  із Стамбула скромну колекцію монет, монографію про приготування кави, арабський екземпляр «Ночей» і, на додачу – такого-собі мароніта, що відзначався пам’яттю не менш натхненною, ніж  Шагразада». Мало того, за словами Борхеса, цього оповідача і таємничого помічника Галлана звали Хана (?!!!) і саме йому (їй?) світ має завдячувати появі у збірнику «Тисяча й одна ніч» деяких важливих  казок, яких не було у першоджерелі. Це оповідання про Алладіна, сорок разбійників, принца Ахмада та джиннію Пери-Бану, Абул-Хасана, що спав  наяву, нічну пригоду Харуна ал-Рашида, двох заздрісних сестер та їхню молодшу сестру.

До речі, ні інші перекладачі «Тисячі й однієї ночі», ні самі арабські читачі ніколи не мали претензій до Галлана через те, що він увів до перекладеного збірника нові казки, настільки природно вони вписалися в канву первинного тексту. Крім того, як свідчать подальші переклади «Тисячі й однієї ночі», переклад Галлана найвіддаленіше нагадує арабський оригінал. Але парадоксальним є те, що саме він – найпопулярніший серед читачів і переніс, можливо, навіть більше ніж 1000 і 1 видання від початку першої публікації у 1704 році. 

Безумовно, Антуан Галлан зміг привнести у свій переклад і своє бачення арабського фольклору, наповнивши неперебутні першоджерельні тексти власним письменницьким натхненням та адаптувавши їх до сприйняття своїх соплемінців. Не треба також забувати, що перекладач орієнтувався на двір Людовіка ХІV, короля Сонця, царювання котрого зазначене в історії великим розквітом мистецтва і розмаїтих видів творчості.

Треба сказати, що серед орієнталістів до сьогодні точаться суперечки відповідно того, як з’явився на Сході збірник «Тисячі й однієї ночі». Проте казки перекладені чи не всіма мовами світу і користуються читацьким інтересом серед дорослих і малих. 

Погляд українського читача до чарівливості «Тисячі й однієї ночі» звернув наприкінці ХІХ століття один із найвидатніших сходознавців світу Агатангел Юхимович Кримський (1871–1942). Адже він не тільки на глибокому науковому рівні займався арабістикою і неодноразово бував на Сході, а й популяризував набутки арабського фольклору на теренах нашої батьківщини. Так, 1891 року чернівецька газета «Буковина» опубліковала його переклад пісеньки з «Першої ночі». Також у львівському журналі для дітей «Дзвінок» 1891–1892 рр. побачили світ деякі казки, перероблені Кримським. Крім того, 1896 року він написав загальний літературно-історичний нарис «Тисяча й одна ніч».

Вперше ж українською мовою  книга «Тисяча й одну ніч» вийшла у Лейпцигу 1895–1900 рр. Переклали цей видрук М. Лозинський і С. Дольницький за німецьким текстом М. Генінга. Переспів був достатньо адаптованим відповідно смаків тогочасної читацької аудиторії, спрощеним та мав усі вади німецького перекладу. Крім того, у книзі було перекладено лише події 200 ночей і не було пісень, якими наповнене першоджерело.

У самій Україні «Тисяча й одна ніч» побачила світ 1905 року в Львові. Друге видання цієї книги вийшло 1912–1913 рр. У другому виданні, до речі, 195 поезій переклав Іван Франко, щоправда, це був переспів із німецької.

Впродовж часу окремі казки з оригіналу перекладали Агантел Кримський, Ярема Полотнюк, Валерій Рибалкін, Тимур Литовченко. У 1984 році видавництво «Веселка» опублікувало збірку деяких казок «Тисячі й однієї ночі» у перекладі з арабської Євгена Микитенка.

У 1991 році видавництво «Дніпро» випустило у світ «Тисячу і одну ніч», перекладену та упорядкувану відомомим українським арабістом Валерієм Рибалкіним. Ця книга мала достатню цікавість серед читачів, тому 2011 року Валерій Рибалкін уточнив та доповнив свою роботу і оприлюднив вибрані оповіданння і казки «Тисячі й однієї ночі» у Тернопільському видавництві «Богдан». Прикметним є те, що це автентичний переклад із арабських оригінальних текстів, не має купюр та різного роду переспівів.

Варто зауважити, що тернопільське видання «Тисячі й однієї ночі» належить до Серії «Скарби Сходу», яка виходить у видавництві «Богдан» із 2008 року і налічує уже понад десятка видань. Серед них «Анекдоти про Муллу Насреддіна» (про книгу я якось писала https://h.ua/story/186120/), «Іранські народні казки», «Антологія перського гумору», «Захоплюючі розповіді», «Бахтіяр-наме», «Книга папуги», «Весела книга», «Весняний сад», «Витончені жарти» тощо.

Книги Серії «Скарби Сходу» – це багатолітня копітка робота українських сходознавців Львівського Національного університету ім. Івана Франка та Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України. Зокрема, Романа Гамади, Яреми Полотнюка, Валерія Рибалкіна та інших. Відповідає за упорядкування цієї унікальної Серії Роман Гамада.

Зовнішнім виглядом книги Серії «Скарби Сходу» нагадують давні арабські фоліанти. Дизайнер видань Ростислав Крамар.