О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Освіта світить та не гріє 2. Місія бути вчителем

Освіта світить та не гріє

2. Місія бути вчителем



Погодьтесь, що про багато яку роботу можна сказати, що то є – місія! Військові, медики, рятувальники і ще чимало хто підпадає під таку характеристику. Значення слова «місія» є як «видатне і особливе призначення», «надмірна відповідальність, вага та увага», «дуже важливий для всіх процес» і тому подібне у тонах перфектності. Стосовно вчителів їх робота стає місією просто автоматично за фактом їх об'єкта опрацювання – дітей. Просто більш святого у Світі не існує! Бог на Небі, а діти на Землі святая святих! Амінь.
Таким чином хочеш чи не хочеш, а якщо вчитель – це місія, що, і це найголовніше, має бути обов'язково виконуватись до свого завершення, тобто: випускного. «Перший дзвоник» має бути завершено «Останнім дзвоником» і не інакше! З цим все ясно: проблем «місія неможлива до виконання» – то для кіно, а в реальному житті нашої школи «в одну трубу втікає, а з другої через 12 років усе витікає» і іншого не дано. Якщо хтось не помітив, то вказую на іронію в слові «втікає», бо то справді важлива річ, оскільки увага дітей втікає миттєво, а  вчителя все життя за нею ганяються. Тому що без уваги немає поваги! І навпаки: без поваги немає уваги! І це основа-основ для вчителя: мати повагу і увагу у своїх учнів, бо без того він нічого не навчить, просто не передасть їм знання. А ось теза, що вчитель обов'язково повинен любити дітей, як на мене, є дуже і дуже сумнівна. То є лукавство, оскільки у кожного вчителя є значна маса дітей, всі вони різні і багато з них доволі прикрі в поведінці, а ти тут маєш усіх любити і люляти. Не є так насправді і ніколи не буде! Моя думка, що вчитель має мати одну головну якість, на яку найбільше зважають всі діти-учні, про що піде мова в кінці цього допису. Можете, заради інтересу, самі визначити вже найголовнішу рису для вчителя і потім порівняти з моїм висновком.
Зараз про інше, що дуже гарно було подано в одній карикатурі на тему 1-го вересня: тато з мамою за обидві руки тягнуть до школи в перший клас дитину, а вона впирається, плаче і репетує: - Я ж нічого такого не зробив! За що 12 років?! Погодьтеся, що аж 12 років у одній школі – це занадто. Цілком розумно 4 роки в початковій школі, далі ще 4 роки у старшій школі, а тоді кожен ще на 4 роки десь в іншому місці шукає спеціалізації, тому що більшого школа дати не спроможна – тут потрібен інший рівень всього: викладачів, методики, знань тощо. Не даремно шкільна освіта офіційно дотепер називається «середня», а неофіційно – «посередня». Цілком вистачає на це посереднє і 8-ми років. Воно справді далеко не смішно, коли в одні двері школи заходить мале 6-річне дитя і 18-річний такий самий учень! То є серйозна проблема. Мені один директор школи пожалівся, кажучи, що ніхто навіть не розуміє, якою, умовно кажучи, бомбою є насправді школа, причому навіть гадки не маєш, коли вона вибухне. І це справді так є, бо в школі безліч різних тектонічних процесів від суто інфраструктури та її нормальної роботи, технічного персоналу і окремо надважливого – педагогічного, а щодо учнів та їх батьків взагалі суцільне «мінне поле», бо один учень сам біг, впав і щось ушкодив, а той іншого штовхнув і сталася біда, або ще і ще якась пригода неприємна вийшла... Тільки встигай залагоджувати проблеми і при тому винуватими завжди є адміністрація школи і вчителі – а хто ще може бути? У батьків одна пісня: ми вам своїх дітей довірили – ви і відповідайте. На то мало хто вважає, допоки все добре для них, а коли стається недобре – тоді все і вся йде в  хід. Саме через це школа є дуже консервативна у своїй діяльності, тому що коли за основу стоїть стабільність порядку – не до експериментів з невідомими наслідками. Наголошую на цьому: школа є консервативна за своїм устроєм і то нормально! Стабільність основа-основ суто буття школи, побуту і навчання в ній.
Тепер особистий спогад про навчання в школі, який можна і не читати, але який я маю додати як приклад важливий принципово. У 1971 р. ми з мамою переселились до тоді чарівного мікрорайону Заперевальна м. Донецька, де одразу виникла проблема школи, бо нові будинки заселили, а нову СШ №147 не добудували. І весь удар новоприбулих дітей узяла на себе старенька славна СШ №136, де навчання відбувалось у 4-ри зміни через надмір дітей: 7.30 – початкові, а далі не пригадую. Коли в наших шести 4-х класах кількість дітей сягнула до 36-38 було вирішено створити ще один 4-й «Ж» клас. Зрозуміло, що вчителі зі своїх класів віддавали не найкращих учнів, а навпаки, тому мій 4-й «Ж» мав особливу славу і для вчителів викладати там було дійсно малоприємний процес, що цілком співпадав зі загальновживаним поняттям з початковою на ж… Зрозуміло і те, що всі новоприбулі вчителя ставали нашими, бо де заслужені на то підуть. Власне тому наш клас знаходився десь окремо, в кімнаті бувшої «піонерської», а навпроти знаходилася «Учительська» і кабінет завуча, що часто заходила до нашого класу наводити порядки, особливо коли звучання класу досягало в децебелах рівня реактивного двигуна. І ось відпочатку навчання в 4-му «Ж» стався конфлікт поміж мною і вчителькою російської мови та літератури, яка буквально мала щось на кшталт психічної алергії стосовно суто мене. Повторюсь, що наш клас був в більшій частині з малолітніх так званих «важких дітей», де я був далеко не посеред лідерів, але саме я став персона «non grata», що дивує і дотепер: чому саме я? Тут це не головне, а головне інше: коли в клас заходила ця вчителька на свій урок, то я без зайвих слів виходив у коридор і весь урок стояв за дверима, а коли хтось з вчителів заходив чи виходив з «Учительської», то майже автоматично запитував: - Гордасевич, а ти чого не на уроці? Я урочисто відповідав: -А в нас російська мова/література… Вчителя зрозуміло кивали головою і йшли по-справах.
Цей приклад наводжу, як показник, що всі в школі все знали і розуміли, тобто це не був якийсь маленький таємний «договорняк» - це було порушення головного принципу тогочасної школи, який діє і дотепер, а саме: навчання за класною системою. Зазначу, що цю систему придумав і детально опрацював відомий чеський педагог Ян Коменський (1592-1670) починаючи від одної спільної дати початку навчання для всіх учнів, поділом їх за віком на окремі групи-класи, уроки за предметами, поділ на чверті і все інше. За більше як 400 років в самій класній системі навчання змінилося небагато. Основне тут, що вчитель вчить не окремих учнів, а одночасно увесь клас, як один єдиний організм чи щось таке. Ще і ще наголошую, що за класною системою вчитель навчає увесь клас одночасно! Він зобов'язаний за конкретну кількість часу передати всьому класу обумовлену кількість знань, яку має засвоїти кожен з учнів класу. То є аксіома! Специфіка передачі знань у кожного вчителя може бути своя, але він не має права когось з учнів вчити, а когось  – не вчити, бо вони нездалі. Мусиш вчити всіх!
Безперечно, що вчителю потрібно мати підхід до учнів поокремо, особливо не дуже чемних та успішних, від чого страждають діти з доброю поведінкою та успішним навчанням, яким вчитель не надає належної уваги, бо ж її забирають різні лейби, а через то якщо погані учні стають дещо кращими, то кращі стають однозначно гіршими, бо обділені увагою вчителя. Це одна з найбільших вад класної системи навчання, яка розрахована на умовно порядного добросовісного учня. В школах цю проблему вирішували через добір більш розумних і вихованих учнів до класу «А», дещо гірших – до класу «Б» і так далі. Вчителів також більш досвідчених давали до класів «А» і «Б» , а інших – до інших. Не зовсім порядно, але що поробиш, як інакше всіх загробиш. Один якийсь Гордасевич залишить без знань усіх інших дітей класу – це хіба краще?
Признаюся чесно, що я жодної згадки не маю про саме ту вчительку, про що то був за конфлікт тощо, а запам'ятав просто епізод, що так було. І що то було не правильно з точки зору педагогіки, але правильно з точки зору логіки: один не має бути проблемою для багатьох. Що в наших школах по класах часто трапляється, коли один шибеник злісно «зриває» урок за уроком і на то важко дати раду вчителеві, бо все робиться підступно і складно довести провину когось конкретно. То окрема тема для багатотомного дослідження. Суть класної освіти зрозуміла і що вона домінує в українській школі дотепер – це визнаний факт. З того походить проста дефініція, що коли мене запитують про улюбленого шкільного вчителя, я відповідаю однозначно, що «мого улюбленого вчителя не було і не могло бути, тому що він був завжди наш! І ніколи – мій!» Тому і саме тому головним для кожного вчителя всі діти будь-якого класу вважали одну-єдину якість: справедливість. Якщо вчитель до всіх учнів (до всіх! – і хороших! і поганих!) ставився однаково справедливо, то його поважили і пам'ятали, оскільки не багато таких вчителів бувало в наших школах. Переважно в кожному класі у більшості учителів були свої «любимчики» і  навпаки були такі, що зараз обзивають терміном «булінг». Водночас я можу абсолютно чітко стверджувати, що поганих вчителів в школах не буває. Винятки дуже рідкісні! Це стосується і щодо хороших, і щодо поганих вчителів, а причина проста: сама система середньої освіти вилучає з свого середовища конфліктуючі з нею одиниці. Такий парадокс, що поганий вчитель стає безкінечним творцем конфліктів з учнями та їх батьками, отже і автоматично стає недоречним для адміністрації і педколективу школи. А занадто успішний хороший вчитель вадить іміджу та авторитету іншим не таким добрим вчителям і це також причина конфлікту в педколективі з відповідними наслідками.
На завершення хочу навести ще один приклад зі свого особистого життя: підходить до мене якось моя донька вже старшокласниця і запитує, чому вчителі в школі якісь не дуже, щоб ними можна було захоплюватися? Чому так? Я був дещо заскочений з того, але врешті знайшов достойну, як я вважаю, відповідь: - Дорога моя, розумієш, що в своєму житті ти мало зустрінеш людей, особливо серед начальства, якими можна буде захоплюватися. Скоріше, повір моєму досвіду, вони будуть навпаки прикрими для тебе, отож наша школа принаймні в цьому моменті вчить тебе до реалій нашого життя: вчителі привчають тебе до подібних ситуацій в подальшому житті, де так само ти будеш змушена знаходити порозуміння з не надто приємними для тебе людьми.
Вчителя є частиною суспільства і це потрібно визнати як даність, а не творити міфи про «вселюблячого і безмежно розумного вчителя», а тоді з подивом його такого шукати і не знаходити. Маємо своє!
Дякую за увагу і слава вчителям за їх місію!

Богдан Гордасевич
20.10. 2020 р.
Львів-Рясне

Вдало співпало відзначити 61-у загибель Бандери земельним указом

Четвер, 15 жовтня 2020, 13:17 • Дар'я Панченко • 174045
“Історичний день”: Зеленський підписав указ про передачу сільськогосподарських земель громадам
“Історичний день”: Зеленський підписав указ про передачу сільськогосподарських земель громадам

КИЇВ. 15 жовтня. УНН. Президент України Володимир Зеленський підписав указ про передачу сільськогосподарських земель у комунальну власність громад. Про це він сказав сьогодні, 15 жовтня, під час брифінгу у Чернігові, передає кореспондент УНН.

“Є ключовий момент, без якого децентралізація не може бути в Україні завершена. Це передача земель безпосередньо громадам. Сьогодні цей важливий крок буде зроблено. Сьогодні я підписую указ про заходи щодо передачі земель сільськогосподарського призначення з державної до комунальної власності. І якщо ви не проти, я зараз підпишу цей указ... Я всіх вітаю, 26 жовтня 2020 року усі новостворені громади мають отримати землі в комунальну власність та зможуть використовувати кошти від землекористування для розвитку і для добробуту своїх громад. Ми повертаємо землі людям. З центру на місця”, — зазначив Володимир Зеленський, підписавши указ.

За його словами, законодавство забороняє продаж земель комунальної власності, а це значить, що наступні покоління українців залишатимуться господарями своєї землі.

“Загалом місцеве самоврядування отримає у власність понад 2 млн га землі. Це дійсно історичний день”, — додав Президент.

Він також зауважив, що його команда обіцяла дати українцям реальне право власності на свою землю, "і ми це зробили".

"Ми зробили реформу саме для українців, саме для наших людей, знаючи, чого вони хочуть, чого бояться та які рішення пропонують. На основі цього 31 березня було ухвалено Закон "Про обіг сільськогосподарських земель“. Право купівлі отримують лише українці, є обмеження максимальної площі у власності однієї особи та пільгові умови українським фермерам. 6 травня я підписав Закон "Про Національну інфраструктуру геопросторових даних“, що наведе лад в усіх реєстрах природних ресурсів України”, — сказав Президент.

Він додав, що 22 липня було підписано закон щодо просторового планування громад, що важливо для децентралізації.

Нагадаємо, Зеленський прибув з робочою поїздкою на Чернігівщину.

Також нагадаємо, що 31 березня на позачерговому засіданні ВР було ухвалено Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” - про ринок землі. 28 квітня Президент України підписав документ

День захисника України у Києві відзначили маршем

Ветерани АТО, УПА і волонтери: багатотисячна колона пройшлась Києвом маршем на шану захисникам України
Марш пройшов під гаслом "Україна - понад усе!".

День захисника України у Києві відзначили маршем

Під пильним оком Кобзаря захисники збиратись почали ще за години до початку самого маршу.  "Свято, яке об'єднує всіх нас. Від козацтва, до воїнів УПА і до наших захисників держави сьогодні. Захисник - це в серці", - каже військовий капелан Володимир Червонніков.

Федір Дячун чи не єдиний із УПА. Ще підлітком пройшов повстанський вишкіл, і бої. Вже має 95 років та каже йтиме із колоною увесь маршрут. "Коли доля кидає, тоді я йду. Для мене - то святий день. І взагалі святий для українського народу. Козакам Покрова була заступницею. УПА була заступницею, і для всього народу була засупницею", - каже ветеран.

Сотні, чи й тисячі: військові, волонтери, націоналісти і пересічні громадяни - колона впевнено крокувала столицею під гаслами "Україна - понад усе!".

ВІДЕО У Києві до Дня захисника України пройшов святковий марш

Сьогодні відзначаємо День захисника України. Знакове і ледь не сакральне свято. Адже вшановуємо захисників та захисниць, святкуємо День козацтва, День заснування Української повстанської армії та одне з найбільших церковних свят - День Покрови Пресвятої Богородиці. У багатьох містах пройшли святкові заходи та численні марші. Як один із таких пройшов у столиці – у сюжеті.

Обабіч вулиці безліч людей, які прийшли підтримати захисників і захисниць." Сьогодні ми ідемо маршем, щоб показати, що український дух він сильний. Як і 5, і 6 років тому, адже війна продовжується", - каже ветеран АТО Лисенко Ярослав.

Через Хрещатик на Майдан, а звідти вгору, на алеєю Небесної Сотні, віддати шану й цим борцям.

Фінал для дійства - Банкова. Під Офіс президента колона входить з фаєрами та перфоменсом з дверима, на які клеїть свої вимоги до президента. А саме - 

Захист від колаборантів та звільнення Венедіктової: учасники Маршу слави УПА передали вимоги Зеленському
сприяти в прийнятті закону проти колабораціоністів, боротися з прихильниками Кремля та не вести переговорів з терористами на Донбасі.

Кореспондент Сергій Моргун. Більше читайте тут: https://tsn.ua/kyiv/veterani-ato-upa-i-volonteri-bagatotisyachna-kolona-proyshlas-kiyevom-marshem-na-shanu-zahisnikam-ukrayini-1645666.html

Заповіді для українських дітей



Заповіді українських дітей 1930-х років, Галичина.
То треба у програмі дошкільного і початкового навчання закласти на обов'язковій основі!
Хто ти, хлопчику маленький?
— Українець молоденький.
Хто ти, дівчинко маленька?
— Українка молоденька.
У якій живеш країні?
— В незалежній Україні.
Який герб в твоїй державі?
— Тризуб золотий у славі.
Що для тебе Україна?
— Моя рідна Батьківщина.
Як здобута її воля?
— В боях лютих серед поля.
Хто боровся за Вкраїну?
— Весь народ в важку годину.
Чи ти любиш Україну?
— Люблю її до загину.
У що віриш, дитя миле?
— В Бога й велич України.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці



Покрова Пресвятої Богородиці

Історія вшанування свята




Покровська церква в селі Сутківці
В Україні найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця.

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття, вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.

У жовтні 2014 року Володимир В'ятрович, директор Українського інституту національної пам'яті, запропонував, замість Дня захисника Вітчизни, відзначати День захисника України саме на Свято Покрови, мотивуючи це історичною традицією вшанування українського війська у цей день[5][6].

14 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко з метою вшанування традицій та на підтримку ініціативи громадськості скасував відзначення Дня захисника Вітчизни і встановив свято День захисника України, яке відзначатиметься щорічно 14 жовтня[4].

Вшанування ікони Богородиці - покровительки українського війська

Богородиця — покровителька українських воїнів освячена Митрополитом Епіфанієм у 2017 році. На іконі зображені українські воїни різних епох, зокрема Святий Рівноапостольний Князь Володимир Великий, руський воїн, Гетьман України Іван Мазепа в похідних військових латах, січові козаки, старшини Армії УНР в одностроях Третьої «Залізної» дивізії, козак Полку Чорних запорожців, воїни Української Галицької Армії, Української Повстанської Армії, боєць «Самооборони Майдану», вояки добровольчих батальйонів, сучасні українські воїни АТО, які зібралися навколо постаті небесного покровителя українського воїнства Архистратига Божого Михаїла. Копії ікони знаходяться у Церкві святого Миколая «Пам'яті жертв Чорнобиля».
26 липня 2017 року в Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві Митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній та Голова Синодального управління військового духовенства митрополит Іоан (Яременко) освятили ікону Пресвятої Богородиці – покровительки українських воїнів[7]. На іконі зображення Божої Матері, яка тримає в руках омофор і ним покриває українських воїнів. Ідея створення такої ікони виникла ще в 2014 році. Її автор художник-іконописець Юрій Нікітін мав на меті створити сучасний символ захисту для кожного військового, хто зараз воює із загарбником.[8]

У Хресній ході 28 липня 2017 в День Хрещення Руси-України ікона покрови зайняла одне із головних місць, як головна українська православна військова святиня. Пізніше ця ікона була доправлена військовими священиками у зону АТО, для духвоних потреб військовослужбовців.[9]

Синодальне управління військового духовенства у грудні 2019 року разом із БФ "Корона князів Острозьких" започаткувало всеукраїнську акцію: "Воїни під покровом Богородиці”[10]. В рамках цієї акції 8 грудня поблизу передових позицій 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців голова СУВД митрополит Іоан (Яременко) разом з Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом та головою Благодійного фонду «Корона князів Острозьких» Робертасом Габуласом передали в дар командиру 72 омбр ікону Пресвятої Богородиці - Покровительки українських воїнів. На церемонії передачі ікони був присутній перший заступник голови СУВД протоієрей Тарас Мельник, капелан бригади Микола Новацький, протоієрей Андрій Шпунт та автор ікони Покрови художник-іконописець Юрій Нікітін. 27 грудня митрополит Іоан (Яременко) подарував 14 ОМБр ікону Богородиці Покрова Воїнська.[11] 21 лютого митрополит Іоан відвідав Кам’янець-Подільський військовий гарнізон де разом із митрополитом Антонієм (Махотою) та капеланами звершив молитву за військо українське та вручив ікону Покрови Воїнської.[12].



11 січня 2020 року Блаженнійший Митрополит Епіфаній разом з капеланами освятив ікони «Покрови воїнської» для військовослужбовців. Тоді ікони покрови отримали полковник Дмитро Братішко, а також Командир 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького полковник Іван Гараз.[13][14]

У липні 2020 року ПЦУ передала у головний штаб ООС ікону Покрови "воїнської".[15]

Оно освіту обняло

Хочемо боротися за освіту – Президент під час зустрічі з педагогами

3 жовтня 2020 року - 19:15

Хочемо боротися за освіту – Президент під час зустрічі з педагогами

З нагоди Дня працівників освіти Президент Володимир Зеленський провів зустріч з учителями та директорами шкіл у Національному комплексі «Експоцентр України» в Києві.

«Тут зібрані і вчителі, і керівники тих закладів, які лідирують з року в рік і є найкращими за результатами ЗНО», – зазначив заступник керівника Офісу Президента Юрій Костюк, який відповідає за гуманітарний напрямок.

Глава держави наголосив, що педагоги – це майбутнє наших дітей, а тому – і майбутнє України.

«Ми точно будемо максимально покращувати умови, в яких працюють наші освітяни, такі завдання ми ставимо уряду», – заявив Володимир Зеленський.

За його словами, йдеться не лише про фінансове забезпечення, а й про повагу, умови роботи.

«Вчитель – складна й важлива професія, він чи вона не може зважати на те, що відбувається поза школою, в особистому житті. Він має бути завжди зібраним і завжди на сторожі безпеки та розвитку дітей. Ми хочемо боротися за освіту, хочемо допомагати», – наголосив Президент.

Т. в. о. міністра освіти і науки Сергій Шкарлет висловив переконання, що освітяни помітять найбільший за останні вісім років бюджет галузі на 2021 рік, який планується затвердити. Це – плюс 34 млрд грн.

«Ті речі, які відбуваються надалі, – це «Велике будівництво» не тільки доріг, а ще й значної кількості освітніх об’єктів. Сьогодні Президент доручив створити частину переднаукової інфраструктури. Тобто музеї та взагалі залучення дітей до наукового пошуку», – зазначив Сергій Шкарлет.

Під час розмови з Главою держави директор школи № 5 Печерського району міста Києва Світлана Олексюк зауважила: що більше зробимо для вчителя, то щасливішим і успішнішим буде кожен учень. Для цього, зокрема, необхідні визнання у суспільстві праці педагогів та повна реалізація закону про освіту.

«Нам потрібно діяти на підтримку вчителя. Нам потрібно діяти так, щоб кожна родина відчувала перспективу саме в освіті. І це означає, що для держави освіта має бути проголошена цінністю. А ті люди, які представляють освіту, мають бути елітою нації», – наголосила вона.

Зі свого боку директор Перегінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1, що в Рожнятівському районі на Івано-Франківщині, Іван Депутович попросив Президента звернути увагу на проблему зі страхуванням освітян у час пандемії.

Володимир Зеленський зауважив, що питання страхування освітян і учнів стало особливо актуальним з початком навчального процесу. Наразі потрібно зрозуміти можливості, вартість і терміни, в які це можна зробити.

«Питання, яке піднімається, – це застрахувати всіх. Ми ж бачимо статистику й бачимо, що вчителі – в групі ризику. Треба подумати над страхуванням для них, щоб вони розуміли, що ми турбуємося про них, почувалися в безпеці», – наголосив Глава держави.

Крім того, порушувалися питання підготовки нових педагогів, а також збереження сільських шкіл під час децентралізації. Президент України розуміє, що школи – основа села, а тому їх необхідно зберігати та розвивати.

Освіта світить та не гріє 1. Дорого, бо задурно



Освіта світить та не гріє
1. Дорого, бо задурно

Минулої неділі відзначався День вчителя, а ще наш пан президент додав своїм указом на цей день відзначення Територіальної оборони в Україні — цікаве поєднання, що не кажіть. 
Зрозуміло, що йшлося про відзначення окремих видатних вчителів, зокрема, якогось шкільного вчителя історії було визнано як “вчителя року 2020”. Мене особливо в тому відзначенні веселило і раніше, і цього разу, що враховано багато різних критеріїв для визнання першості щодо інших вчителів, але посеред всіх них немає того головного — успіхів учнів цього конкретного вчителя. І йдеться навіть не конкурси чи якісь олімпіади, а саме про подальше приватне життя людини. Скільки з учнів стало фаховими дослідниками історії або дотичних до того професій, що досягли значних успіхів. У спортивних тренерів з тим чітко: скільки виховав майстрів та рекордсменів, скільки одержали перемог в змаганнях і все інше реальне і матеріальне. А вчителі в школі жодним чином не мають так би мовити “довічного зчеплення” зі своїми учнями, а вчив, чогось навчив і прощавай назавжди. Так само і у вузах! Спілкування тривале вчителів і учнів після завершення навчання — це дуже рідкісні, навіть унікальні випадки, а не системний характер, на чому я і наголошую: то є винятки і то суто особистого плану. Чому так? Бо так! Самі задумайтесь! З ким з вчителів чи викладачів ви підтримуєте стосунки впродовж життя? Отож і воно... А чому? Тому що звичайному шкільному вчителю і навіть викладачу у вузі відпочатку байдуже, яким буде ваше життя в подальшому і чи стануть в ньому в пригоді ті знання, яких він намагається вас навчити — байдуже!
Щоб мене краще зрозуміли, то порівняйте з тим самим вчителем, але вже в ролі репетитора: зовсім інша парадигма! Навчання за гроші хороші чітко зобов'язує вчителя переживати за результат, бо в разі негативного — вертай все назад, як і реноме оформиться “гад”. Нічого подібного не загрожує простому вчителю чи викладачу. Я зумисно об'єдную школу і вузи, бо різниці поміж ними як такої немає: за надані знання відповідальність відсутня повністю! Не вірите — перевірте. Не збираюся доводити то детально, бо навіщо. Мені не доводилося чути про покарання освітнього державного закладу за неякісно надану освіту своїм учням. Ні за часи СРСР, ні за сучасної України, яка майже повністю зберегла радянський устрій освіти, де винятки типу ЗНО тільки підтверджують правило. А що це за правило? А це ота “безкоштовна освіта”, що як і “безкоштовна медицина” насправді коштує над дорого, а якість їх —  нікчемна!
Мене раніше дико шокувало, коли начебто серйозні дяді і тьоті з піною в роті кричали про прекрасне радянське минуле, де освіта і медицина були безкоштовні. Так в нашій сучасній Україні ми від стану Совка далеко не зайшли: освіта і медицина за Конституцією так само безкоштовні. Але ще  Михайло Жванецький гарно обіграв цю дармову медицину в СРСР: ви можете і не платити зовсім в лікарні, якщо вас не цікавить результат. Аналогічно і зараз є. І як це не дивно, але усіх такий убогий стан освіти і медицина влаштовує, бо значних протестів щодо подвійного-потрійного оподаткування за то в Україні не спостерігається.
Мені чимало раз доводилося сперечатися стосовно тем безкоштовності освіти і медицини в СРСР чи тепер: перепрошую, але ж не марсіани дають гроші на утримання лікарень і медиків, чи шкіл, вузів та вчителів? Ах, то все оплачується з держбюджету! Так значить марсіани до держбюджету гроші дають? Ні, то з громадян збирають податки і формують держбюджет, а вже з нього оплачують освіту та медицину. То значить вона не безплатна зовсім, якщо з нас постійно збирають на то гроші! На протязі всього часу працездатності у 25-35 років ми оплачуємо те, чим за часту і не користаємося. Чому так? А щоб існував міф “задурно”. При тому, що всі свідомі одного головного: доброго задурно не буває! Далі йде теза: хто платить гроші — той замовляє музику. Вчителю чи медику гроші платить держава у вигляді адміністрації окремого закладу — перед нею вони і витанцьовують, але аж ніяк не перед учнями чи хворими. Тоді і починають виникати процеси з шелесту грошових купюр, які привертають увагу і повагу до безпосередніх користувачів послугами освіти і медицини, але ж то двічі-тричі сплачувати за одне. Чи це нормально? Ні. Виходить-бо, що замість “безоплатна” освіта і медицина у нас є наддорога і часто-густо просто недоступна. А причини цього є суто в системі “найкращої радянської освіті”, клініка якої непідвладна і найсучаснішій медицині, про яку більше і не згадуємо. Зупинимось на тому, що визнаємо сучасну освіту в Україні повним дублікатом колишньої системи освіти в СРСР і що на то нема ради.
На завершення роздумів вкажу на одну важливу різницю: СРСР була закритою спільнотою і тому надання безоплатної освіти державою компенсувалося подальшою роботою цієї людини в державному секторі економіки, де більш освічені давали більший прибуток на виробництві чи деінде. Варто нагадати, що коли зі СРСР у 70-ті було дозволено виїхати євреям, то їх перед тим змушували заплатити до держбюджету по кілька тисяч рублів за освіту в залежності від фаху, що було значною сумою, бо на той час в СРСР за офіційним курсом 1 долар США дорівнював 0,73 руб. А тепер щодо нас: сучасна Україна є відкритою країною, тобто держава за наші з вами гроші дає середню і вищу освіту людям, які потім спокійно їдуть працювати за кордон і жодних прибутків до держбюджету України не надають. Ось тут якраз і є освіта задурно без жодної подальшої компенсації державі! Вам не здається, що то є межа безглуздості? Судячи з усього — не здається. Все добре і всіх все влаштовує, тому ми і бідні, бо дурні, а винувата в тому наша  найдешева в світі освіта.

Богдан Гордасевич
5 жовтня 2020 р.
Львів-Рясне

Кого цікавить статистика: населення України на 1959 рік

Кого цікавить статистика: населення України на 1959 рік




Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
1423
предыдущая
следующая