О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

На відзначення 62-ї річниці загибелі Степана Бандери

На відзначення 62-ї річниці загибелі Степана Бандери 15 жовтня 1959 р. у Мюнхені від руки московського ката.


Посмертна маска з обличчя Степана Бандери

ГАЛИНА ГОРДАСЕВИЧ  "СТЕПАН БАНДЕРА: ЛЮДИНА І МІФ" глава з книги
ХОДІННЯ ПО ЛЕЗУ НОЖА

12 жовтня 1957р. у Мюнхені на сходах будинку № 8 на площі Карла було знайдено труп Лева Ребета. Медична експертиза не встановила будь-яких ознак насильницької смерті і поставила діагноз, що він помер від серцевої недостатності. Може, так би воно й залишилось в історії, якби не дві події, що сталися пізніше з відступом у два роки кожна. Але зараз ми повернемося в минуле і коротко нагадаємо деякі епізоди з життя все того ж Степана Бандери.
Отже, ми вже знаємо, що на процесі у Варшаві 13 січня 1936р. він був засуджений до смерті і уникнув петлі лише завдяки амністії.
Іван Білас у своєму двотомнику документів наводить такий:

№ 1970с 
5 декабря 1942 г.
Товарищу Сталину И.В.

По сообщению Сабурова, в лесах Полесья, в районах Пинск, Шумск, Мизочь имеются большие группы украинских националистов под руководством лица, законспирированного кличкой «Тарас Бульба». Мелкие группы партизан националистами разоружаются и избиваются.
Против немцев националисты устраивают отдельные засады.
В листовках националисты пишут: «Бий кацапа москаля, гони його видциля, вин тоби не потрибен».
Крупный националист Бендера немцами расстрелян.
П.Пономаренко

Як писав у такому випадку американський гуморист Марк Твен: «Чутки про мою смерть дещо перебільшені». Бандера і на цей раз залишився живим. Але ж він не міг знати замірів німецького керівництва, і кожен день перебування в Заксенгаузені міг для нього стати останнім.
Після закінчення війни, згідно з домовленостями Сталіна-Рузвельта-Черчілля на Ялтинській конференції, всі громадяни СРСР, які в ході війни опинилися в інших країнах, мали бути депортовані «на родіну» навіть у примусовому порядку. Підлягали депортації навіть ті, що емігрували після революції. Відомо, що донські козаки, яких разом з сім’ями вантажили на пароплави, в дорозі вчиняли масові самогубства. Був виданий навіть генерал Краснов, який ніяк не був радянським громадянином, і його повісили у 1947р. Не подивилися навіть на те, що йому вже було 78 років. Очевидно, Сталін ніяк не міг йому забути боїв під Царицином у 1918р., де, згідно з радянською історіографією, Червона Армія під мудрим керівництвом товариша Сталіна здобула блискучу перемогу над білою контрреволюцією.
6 лютого 1946р. на засіданні першої сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні представник делегації УРСР, – а ним був поет Микола Бажан, – виступив з вимогою видати українських політичних діячів, які перебували на Заході, і в першу чергу – Степана Бандеру «як злочинця проти людяності». На цей раз вимога не була задоволена, але є дані, що військова поліція в американській зоні окупації отримала наказ затримати Степана Бандеру. Сам він розповів про такий випадок. У 1947р. в Мюнхені поліція зупинила його автомашину і зажадала документів. Бандера вийняв посвідчення часопису «Українська Трибуна». Побачивши на червоній обкладинці білі літери «Ргеss», поліціянти махнули рукою, що він може їхати, і посміялися з того, що його стареньке авто ніяк не хотіло заводитися.
У радянських спецорганів були всі підстави люто ненавидіти Службу Безпеки ОУН, оскільки вона працювала на високому рівні і виявила цілий ряд агентів, засланих у повоєнні роки в Західну Німеччину.
У 1947р. з завданням убити Степана Бандеру до Мюнхена прибув агент Ярослав Мороз, але був викритий.
На початку 1948р. з Польщі прибув Володимир Стельмащук, якому вдалося встановити перебування Степана Бандери в лісовій хатині (саме про неї згадувала Наталя Бандера), але також був викритий і встиг утекти.
Восени 1952р. у Мюнхен прибули два агенти з Чехословаччини з документами на ім’я Лєгуди і Лємана. Проте західні розвідки, в свою чергу, мали агентів у радянських спецслужбах, отож Лєгуда і Лєман були арештовані і суджені за шпигунство, хоч основним їх завданням було вбивство Степана Бандери.
У 1953р. в Мюнхен прибув німець з Волині Степан Лібгольц (інше прізвище Ліппольц), який намагався видати себе за прихильника визвольних змагань і нав’язати контакти з колами, де б він міг зібрати дані про місцеперебування і спосіб життя Степана Бандери. Служба Безпеки з’ясувала його дійсну роль і вела за ним нагляд, аж він помітив, що перебуває «під ковпаком», і втік до Східної Німеччини.
У 1957р. стало відомо, що особою Степана Бандери і його сім’єю цікавиться Никифор Горбанюк, емігрант, який жив у Мюнхені ще з 1923р. Про Горбанюка було відомо, що він підтримував зв’язки зі спецслужбами повоєнної Чехословаччини. В жовтні 1958р. Горбанюк, вийшовши вранці зі своєї квартири, зник безслідно. На початку 1959р. у Мюнхені кілька разів з’являвся такий собі Вінцік, який начебто був працівником однієї чеської фірми і намагався дізнатися адресу школи, в якій вчився 13-річний син Бандери, Андрій. Зрештою, Вінцік був арештований німецькою кримінальною поліцією.
Тоді ж Проводу ЗЧ ОУН стало відомо, що Москва готує вбивство Степана Бандери таким же чином, як було вбито у 1926р. Симона Петлюру. Як відомо, Симона Петлюру на вулиці в Парижі застрелив єврей Шварцбард, який на суді заявив, начебто зробив це з помсти за єврейські погроми, що за наказом Петлюри вчинялися в Україні. Якщо польський суд у Львові в 1933р. за вбивство з подібних мотивів засудив Миколу Лемика на довічне ув’язнення, то французький суд у 1926р. виправдав Шварцбарда. Тепер Степана Бандеру мав убити поляк, родом з Волині, під приводом, ніби під час війни УПА замордувала його рідних. Але до здійснення цього плану не дійшло.
Був і такий випадок, про який розповідає Степан Мудрик-Мечник, який з 1951 року був начальником розвідки ЗЧ ОУН:
«Другого жовтня я мав зустрітися з чоловіком, що працював у КГБ. ...Ним займалося СБ і розконспірувало його. Потім ним довелося займатися мені. Ми не вірили йому, і він це знав. Ідучи на розмову з ним, я завжди мав надійну охорону...
Далі Зажицький повідомив, що КГБ в Москві з найвищої інстанції отримало доручення за всяку ціну фізично ліквідувати Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу треба затримати і живцем привезти до Східньої Німеччини. На Бандеру замах може відбутися кожного дня, все вже підготовлено. Вони хочуть з ним покінчити. Я запитав, які в нього докази, що все це правда. Він без надуми відповів, що увійшов у конфлікт зі своїм начальством і хоче залишитися на Заході. Має там жінку, котру любить. Має все приготоване, щоб її перевезти на Захід, але потрібні гроші. На запитання, скільки хоче, відповів, що кілька тисяч. Я йому відказав, що справ фінансових не рішаю, мушу про це говорити в Проводі. Тоді Зажицький сказав: «Пам’ятайте, що в рахунок входять такі технічні засоби, яких світ не знає.»
Повернувшись до Мюнхену, Мудрик-Мечник доповів у вузькому колі проводу про свою розмову з «Зажицьким». Прийшли до висновку, що Бандері необхідно бодай на якийсь час зникнути з Мюнхену. Спочатку він відмовився, аргументуючи тим, що всі вони наражені на смертельну небезпеку, але через кілька днів уліг наполяганням друзів і погодився виїхати. Мудрик-Мечник 15 жовтня 1959 року приїздить у Бонн і зустрічається з відомим німецьким політиком, до якого мав листа від Бендери (ім’я його Мудрик-Мечник не називає, але коли пригадати, як свого часу в радянській пресі доводили, що в смерті Степана Бандери був зацікавлений Оберлендер, можна припустити, що йдеться саме про нього). Цей політик потелефонував міністрові внутрішніх справ (бо йшлося про те, щоб Бандері і його сім’ї виробити документи, ясна річ, на якесь інше ім’я). Далі знову нехай розповідає сам Мудрик-Мечник:  
«З міністерства внутрішніх справ було прислано двох панів, які мене забрали зі собою. В кімнаті, куди мене припровадили, був пан, мабуть, років п’ятдесяти. Вони втрійку почали розмову зі мною. По їх обличчях я зрозумів, що вони ставляться з недовірою до того, що чують. Перед 13-ою годиною вони сказали, що до години 14-ої робимо перерву. Перше, що я хотів зробити, найти телефонну будку і потелефонувати до Мюнхену. Знайшовши телефон, я викликав Мюнхен, наше бюро, до телефону зголосився Ярослав Бенцаль, я просив, щоб він викликав Провідника. Він мені сказав, що, мабуть, хвилин десять тому Провідник поїхав додому на обід... Бенцалеві я сказав, що він має Провідникові від мене переказати. Бенцаль розповів, що у них на Цепелін була таємна німецька поліція, питали, де Мудрик, чи ми вислали його до Бонну... Було для нас зрозуміло, що німці до цієї справи ставляться дуже обережно. Після обіду мені німецькі урядники ставили низку запитань, наприклад, звідки ми те, що я їм оповідаю, знаємо. Чи маємо свою розвідку і контррозвідку? Відповідь моя була коротка, що я не уповноважений про ці справи говорити і сподіваюся, що вони мене зрозуміють і для Бандери і його родини дозволять зробити документи».
А що ж у цей час відбувалося в Мюнхені?
Зрештою, Степан Бандера весь час був насторожі. Не ходив без зброї (тут йому могло стати в пригоді, що він був, як уже згадувалося, лівшею). Його завжди супроводжували один-два охоронці. І все ж... Постійне усвідомлення небезпеки притупляє гостроту відчуття.
15 жовтня 1959р. Степан Бандера зібрався поїхати на обід додому. Охоронця десь не було, Бандера не став його чекати, але попросив секретарку поїхати з ним на ринок і допомогти зробити деякі покупки. З ринку Бандера вже сам поїхав додому за адресою: вул. Крайтмара будинок № 7. Завів машину в гараж, відкрив власним ключем двері в під’їзді будинку. Через кілька секунд почувся крик, який змусив сусідів виглянути з дверей. На сходах лежав чоловік, якого вони знали як мешканця цього будинку Степана Попеля. Поруч з ним лежала сумка з помідорами. Через два роки вбивця пам’ятатиме, що помідори були червоні. Дітям їх їсти не довелося.
Бандера був без свідомості, але ще живий. Помер по дорозі до лікарні. Перший діагноз був – пролом підстави черепа в результаті падіння. Але чого він упав? Може, так, як і у випадку з Ребетом, було б встановлено параліч серця (ми вже говорили про те, що в дитинстві Бандера хворів на ревматизм, отже, повинен був мати хворе серце). Лікарів зацікавило невелике поранення на верхній губі: звідки воно могло взятися? Зрештою, було проведено відповідні аналізи і виявлено в організмі синильну кислоту. Сумнівів не було – вбивство. Вбивство, організоване московськими спецслужбами.
Наступного дня Провід ЗЧ ОУН видає таке повідомлення:

«З великим смутком і глибоким болем повідомляємо членство ОУН і все українське громадянство, що 15 жовтня 1959р. о 1-й годині дня згинув з ворожої руки великий син українського народу і довголітній керівник революційної боротьби за державну незалежність, Голова Проводу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів сл. п. Степан Бандера, народжений 1 січня 1909р., Член Української Військової Організації з 1927р., Член Організації Українських Націоналістів з 1929р., член Крайової Екзекутиви ОУН з 1931р., а згодом до 1934р. її Провідник і одночасно Крайовий Командант УВО та з 1933р. член Проводу Організації Українських Націоналістів. Голова Проводу Українських Націоналістів з 1940р., Голова Бюра Проводу всієї ОУН з 1945р. Довголітній в’язень польських тюрем, засуджений на кару смерти, замінену на досмертну тюрму, та в’язень німецьких тюрем і концтаборів з 1941 по 1944рр.
Похорон у Мюнхені 20 жовтня 1959р. о 9 год. Заупокійна Служба Божа в церкві св.Івана Хрестителя при Кірхенштрассе. 15 год. панахида й похорон на Вальдфрдгоф.
Жалоба триватиме два місяці – від 15 жовтня до 15 грудня 1959р.
Вічна і Славна Йому Пам’ять!»

Над могилою Степана Бандери, окрім його побратимів, виступили грузинський князь Нікашідзе, болгарин Вальчев, туркестанець Велі Каюм-Хан, словак Покорни, румун Еміл’ян, хорват Біліч, англійка Віра Річ.
На другий день усі західнонімецькі газети подали докладний звіт про похорон, підкреслюючи, що в ньому взяли участь представники всіх політичних груп. В одній із газет було написано: «Виглядало, немов би між українцями на еміграції зовсім не існувало сварки». Найменше про цю подію знали на батьківщині Степана Бандери: адже радянські газети про це не повідомляли, закордонні газети передплачувати в ті часи не можна було, закордонні радіопередачі старанно глушилися та й слухання їх вважалося злочином, за який можна було отримати тюремний строк.
Дещо в іншій ситуації були українці, які, щоправда, були виселені зі своїх рідних земель (лиховісна операція «Вісла»), але відправлені не в Радянський Союз, а на так звані «зємє одзискане», тобто на побережжя Одри, звідки, в свою чергу, були виселені німці.
Ось що з цього приводу розповідав польський журналіст Олександр Омілянович. Коли після смерті Бандери він опублікував ряд статей у «Газеті Білостоцькій», в редакції з’явилася делегація з українського села біля м.Баня Мазурска з вимогою, щоб автор обов’язково приїхав до них на зустріч з селянами. Зустріч почалася хвилиною мовчання в пам’ять Степана Бандери, а потім пролунали палкі виступи на захист його доброго імені. Пам’ятаймо: це було в 1959р. у вже (чи ще?) «нашій» Польщі.


Соросівська сатаністка Третьякова - це не людина

Соросівська сатаністка Третьякова зі "слуг народу" про смерть народного депутата Антона Полякова написала що це добре, "мінус один ворог"

До обрання народним депутатом від партії «Слуга народу» Галина Третьякова очолювала фінансований Соросом «Інститут громадянських свобод» (Civil liberties).



Соросьонок Третьякова пропонує в Україні стерілізувати безробітних, людей без вищої освіти і тих хто хоче отримувати соціальну допомогу - щоб вони не народжували "дітей низької якості".

Вона керується фашистськими настановами Сороса, який прагне ввести гомодиктатуру щоб зруйнувати інститут сім'ї і обмежити чисельність населення у світі.

Ніхто не хоче захищати українців і реагувати на злочин Арахамії

Дивно що жодна політична сила не відреагувала на українофобію Арахамії - адже це не просто прояв українофобії, це розпалювання міжнаціональної ворожнечі - стереотипне приписуванні цілому народові окремих, негативних рис.

В нормальній країні його би не тільки з депутатів погнали, а ще й порушили би кримінальну справу.



Будь хто може образити українців, проте ніхто не хоче їх захищати.

От якби хтось про євреїв сказав що корупція у них в ДНК, я уявляю що би тут почалося...

Знак небезпеки “Обережно! Українофобія"

Прямокутний попереджувальний знак небезпеки з написом “Обережно! Українофобія", що попереджає про небезпеку, пов'язану з проявами українофобії в соцмережах. Може застосовуватися для маркування текстових та зображувальніх матеріалів, які містять прояви українофобії.
Постер оформлений в стилі традиційних знаків небезпеки, що застерегає про існуючу небезпеку. Виконаний в чорно-жовтій кольоровій гамі.


Символом українофобії є козел (цап).

В Україні неможливий авторитарний режим

Українське громадянське суспільство настільки сильне, вільне й демократичне, що поява «дракона» в Україні неможлива – Президент

3 вересня 2021 року - 09:03

Українське громадянське суспільство настільки сильне, вільне й демократичне, що поява «дракона» в Україні неможлива – Президент

В Україні неможливий авторитарний режим, адже існує сильне громадянське суспільство, яке цього не допустить, заявив Президент Володимир Зеленський під час спілкування з викладачами та експертним середовищем Стенфордського університету в межах візиту до США.

Відповідаючи на запитання, чи не боїться він, убивши «дракона», стати «драконом», Глава держави сказав: «Щодо «вбити дракона», то я Президент України два роки. У ваших знайомих (у Росії. – Ред.) ситуація складніша, але це – внутрішній вибір вашої країни. А українське громадянське суспільство настільки сильне, вільне й демократичне, що хто б що не хотів, хто б собі що не придумав, «дракону» з'явитися в Україні неможливо. Крила підріжуть».

Володимир Зеленський відзначив фільм «Убити дракона» режисера Марка Захарова. Він наголосив, що українці та росіяни мають спільні періоди історії та перемоги, водночас державна політика Російської Федерації відрізняється від української державної політики й спрямована на те, щоб щось забрати, а не дати.

«Ми читали сигнали Російської Федерації – нібито Україна не хоче закінчити війну. Дивно. Війну не ми почали. Ми то із задоволенням хочемо закінчити. Але ми її не починали», – наголосив Президент.


ч.1 http://blog.i.ua/community/662/2334486/

ч.2 http://blog.i.ua/community/662/2335051/

ч.3 http://blog.i.ua/community/662/2338392/


Книга-мартиролог «Нескорена Берегиня»


Дмитро Донцов і Олена Теліга

Книга-мартиролог «Нескорена Берегиня»
Приватно оповім про окремі невідомі деталі у виданні Мартиролога "Нескорена Берегиня": насправді реальною ініціаторкою цього видання була виключно пані Марія Негрич, яка суто особисто вирішила профінансувати підготовчу роботу і видання книги про жінок-героїнь України, що загинули від радянської комуністично-тоталітарної влади. Вона звернулася зі своєю пропозицією до пані Володимири Лучків, що була на той час секретарем Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), але сам проект йшов цілком самостійно і то я особисто наполіг для більшого пієтету видання зазначити в якості авторитету загальний патронат СФУЖО і, як виявилося, дуже помилився, оскільки через окремі процеси оплати весь тираж забрало до себе правління СФУЖО в діаспору, де і продало цю книгу, яку ми видавали для передачі у всі обласні та вузівські бібліотеки України повністю безкоштовно. З того всього для України залишився невеличкий авторський тираж у 30 примірників Мартиролога "Нескорена Берегиня", що розійшовся суто по Львівщини. Мої сподівання на швидке перевидання Мартиролога «Нескорена Берегиня» не знайшли підтримки ні у видавців, ні у спонсорів як в Україні, так і в діаспорі, тому ось мушу поширювати через Інтернет частинками і прошу робити свої примірники книги за бажанням через принтери або електронним архівом.
Всі опубліковані тут матеріали належать до вільного поширення і використування, а хто спроможний сам зробити перевидання - надам усі матеріали. Братися самому до перевидання я не дуже хочу, але якщо буде хтось як пані Негрич - постараюся поновити працю, яка забрала велику частину життя моєї мами. Коли Галина Гордасевич працювала над відновленням пам’яті про жінок-посестер з політичних репресованих, то почувалася дуже значимою з того і навіть можна сказати, що щасливою. Як і я дуже тішуся, що довів її працю до логічного завершення у вигляді друкованого видання. Шкодую, що до бібліотек України то не дійшло, отже і до маси українського загалу, але на все свій час і потреба. Також шкодую, що залишилося ще чимало напрацювань, які не увійшли до цього видання, бо сподівалися на продовження. І продовжуємо сподіватися.
Богдан Гордасевич
19:23 13.08.2021

ПЕРЕДНЄ  СЛОВО  ВІД  УПОРЯДНИКА
Книга-мартиролог «Нескорена Берегиня» трагічна як за своїм змістом, так і за долею її творення. Дві видатні жінки пішли з життя під час роботи над нею: Ніна Строката-Караванська та Галина Гордасевич. Вічна їм пам’ять і честь.
За своїм змістом книга «Нескорена Берегиня» являє собою такий величезний згусток болю та емоційної напруги, що варто зробити застереження від можливих нервових стресів під час її читання. Трагічні долі 115 жінок-героїнь, які стали жертвами репресивної системи, породженої комуністичною владою під час її панування в Україні, – не можуть не схвилювати кожного, хто має душу і чуття. Але про все це потрібно знати, щоб таке більше ніколи не повторилось.
Всю повну історію створення і процесу роботи над книгою-мартирологом «Нескорена Берегиня» мала написати Галина Гордасевич у своєму вступному слові та, на превеликий жаль, вона не встигла цього зробити. І в даному випадку їй заміни нема. Тому берусь зробити щодо книги всього кілька пояснень виключно технологічного характеру.
Структурно книга поділена на три частини.
Вступну, до якої увійшли передмови та Мартиролог «Нескорена Берегиня». Слово «мартиролог» вжито в його первинному значенні як «перелік мучеників». Світлини в його оформленні без підписів, тому що вони використані в біографічних довідках.
Основна частина «Найкращий цвіт розп’ятого народу» укладена в хронологічному порядку згідно з датою першого арешту кожної з жертв репресій, окрім декількох винятків, які спричинені змістом текстів. Цей підхід «на момент арешту» стосується також прізвищ: дівоче або по чоловікові, якщо після одруження його змінювали. В окремих випадках подано обидва прізвища через дефіс.
Кожен розділ книги починається біографічною довідкою, укладеною згідно з  розробленою Галиною Гордасевич анкетою: 1. Ім’я та прізвище; 2. Дата та місце народження; 3. Імена батьків; 4. Освіта, де навчалась; 5. Заняття до арешту; 
6. Дата і місце арешту; 7. Дата і місце суду; 8. Вирок: стаття, строк; 9. Де відбувала покарання; 10. Час звільнення; 11. Одруження: дата і з ким; 12. Діти: імена і рік народження; 13. Дата смерті і місце; 14. Інші дані: нагороди, підпільні і літературні псевдоніми, репресії проти членів сім’ї тощо.
Особливу увагу приділялось переліку літературних джерел, тому що більшість матеріалів подано в скороченому варіанті або у вигляді уривка з твору.
За своїми літературно-художніми якостями та жанрами всі матеріали дуже й дуже різнопланові і різноманітні, що зумовлено самим завданням книги: відобразити тогочасну епоху. Концепція творення книги полягала в максимальному збереженні авторського варіанту в стилістиці і навіть орфографії.
Значне місце приділено творчому доробку героїнь книги, що значно поглибило її естетичну якість у загальному масиві документально спрощених спогадів та дописів. Також доволі обмеженим був вибір ілюстративного матеріалу, тому деякі світлини використано двічі. Цифрами в тексті позначено місця, до яких є коментарі та доповнення. В кінці основної частини подано словник скорочень.
До третьої частини книги «Нескорена Берегиня» увійшли коментарі та доповнення до основної частини і додаткові матеріали, які за своїм обсягом не могли бути включені в основний текст, але без яких книга не мала б повної ваги свого значення, як книги-свідка, книги-звинувачення тоталітарного московсько-комуністичного режиму. І, без сумніву, як величної Книги-Пам’ятника всім відомим і невідомим героїчним жінкам-політв’язням України. Нехай славляться їхні імена нині, повсякчас і во віки віків. Молімось до Господа, щоб він зглянувся на муки всіх цих жінок, на минулі страждання українського народу і благословив Українську Державу і нас, в ній живущих, на щасливе погідне майбуття. 
Богдан Гордасевич
МАРТИРОЛОГ  «НЕСКОРЕНА  БЕРЕГИНЯ»

Прізвище та ім’я місце арешту рік вирок            

1. Антонів Олена Львів 1986 Загинула трагічно
2. Арабська Оксана Львів 1949 10 років
3. Бабенко Віра Дніпро 1921 Розстріл
4. Бандера-Давидюк Володимира Борислав 1946 10 років
5. Бандера Оксана Тростянець 1941 Пожит. спец.посел.
6. Бандера Марта Тростянець 1941 Пожит. спец.посел.
7. Барвінська Наталя Львів 1948 10 років
8. Бардин Ганна Львів 1945 Спец псих.лікарня
9. Беноні Павліна с. Капустинці 1946 10 років
10. Біднова Любов Дніпро 1929 3 роки умовно
11. Блавацька Олександра Львів 1945 10 років
12. Бондар Євдокія с. Вереміївка 1932 5 років
13. Борисова-Косач Ізідора Київ 1937 8 років 
14. Будник Євдокія Почаїв 1945 10 років
15. Венгрин Марія  с. Бунів 1950 10 років 
16. Вірченко Ніна Київ 1948 10 років
17. Войцехович Омеляна Дрогобич 1949 25 років
18. Воронович Ірина Полтава 1943 10 років 
19. Вульчин Марія с. Бокачеве 1949 10 років
20. Галан-Геник Ганна Харків 1937 розстріл
21. Годяк Ольга Дрогобич 1945 15 років
22. Голояд Галина Львів 1950 25 років
23. Гордасевич Галина Костопіль 1952 10 років
24. Горська Алла Васильків 1970 Загинула трагічно
25. Гошко-Кіт Ганна Івано-Франківськ 1951 25 років
26. Грабець Галина Коломия 1947 25 років
27. Гребенюк Мирослава Львів 1948 25 років
28. Грицина Ірина Львів 1947 25 років 
29. Грушевська Катерина Київ 1938 8 років
30. Гусяк Дарія Львів 1950 25 років
31. Дейнега Тетяна с. Забороль 1949 25 років
32. Дидик Галина Білогорща 1950 25 років
33. Дучимінська Ольга Львів 1949 25 років 
34. Жешко Ганна Харків 1937 8 років
35. Заглада Неоніла Київ 1938 розстріл
36. Зарицька Катерина Ходорів 1948 25 років 
37. Зваричевська Мирослава Львів 1965 8 місяців
38. Ільків Ольга Львів 1950 25 років
39. Кавун-Цимбалюк Марія Крем’янець 1939 8 років
40. Калинець Ірина Львів 1972 6 років
41. Камінська Оксана с. Острів 1945 15 років 
42. Капніс Марія Батумі 1941 10 років
43. Кобрин Володимира Перемишляни 1947 10 років
44. Комар Ліда Львів 1940 5 років
45. Комар Люба Львів 1940 розстріл (не викон.)
46. Корпан Віра с. Бишки 1945 7 років 
47. Костищів Жанет Львів 1950 10 років
48. Котова-Журлива Олена Москва 1939 3 роки
49. Коць Лідія Львів 1950 10 років 
50. Крижанівська Ярослава Львів 1948 25 років
51. Крушельницька Володимира Харків 1935 розстріл
52. Кузнєцова Євгенія Київ 1965 4 роки
53. Кузьменко-Махно Агафія Берлін 1946 8 років
54. Кульженко Поліна Київ 1946 10 років
55. Кушпета Марія с. Засади 1949 25 років 
56. Левчанівська Олена Гродно 1939 пропала безвісті
57. Лемеха Віра Львів 1948 розстріл (замін.25 р.)
58. Лук’яненко Зінаїда Вільнюс 1945 20 років
59. Лядська Ольга Краснодон 1943 15 років
60. Мажак Стефанія с. Кавчий Кут 1950 10 років 
61. Макогон-Дужа Марія Львів 1948 10 років
62. Малільо Софія Львів 1948 10 років 
63. Мартинюк Ганна Варшава 1951 10 років
64. Марунчак Ганна Станіслав 1946 10 років
65. Матусевич Ольга Київ 1980 3 роки
66. Мацелюх Ольга Львів 1952 25 років
67. Менкув Ярослава Львів 1965 25 років
68. Мешко Оксана Київ 1980 5 років
69. Михайленко Ганна Одеса 1980 спец.психлікарня 
70. Міхненко-Махно Олена Берлін 1946 5 років засл.
71. Могилянська Лідія Київ 1937 розстріл
72. Мороз Ольга Пташин 1948 25 років
73. Мошковська Вікторія Умань 1937 розстріл
74. Мудра Надія Львів 1947 10 років
75. Музика Ярослава Львів 1949 25 років
76. Налепинська-Бойчук Софія Київ 1937 розстріл
77. Павловська Марія Львів 1945 10 років 
78. Пальчак Марія Тернопіль 1960 15 років 
79. Петлюра Марина Полтава 1937 розстріл
80. Петлюра Феодосія Полтава 1937 розстріл
81. Петраш Стефанія Івано-Франківськ 1947 10 років
82. Попович Наталія Львів 1949 10 років
83. Попович Оксана Івано-Франківськ 1974 8 років (відб. 10 р.)
84. Потикевич Марія Рівне 1946 10 років
85. Руденко Раїса Київ 1981 5 років
86. Свєнціцька Віра Львів 1948 25 років
87. Світлична Надія Київ 1972 4 роки
88. Северин Олена Івано-Франківськ 1947 25 років
89. Сеник Ірина Львів 1945 10 років
90. Скрентович Марія с. Саджава 1945 15 років
91. Сосюра Марія Київ 1948 10 років
92. Старік Валентина Київ 1946 10 років
93. Степанів Олена Львів 1949 10 років
94. Стец Ольга с. Верба 1944 25 років
95. Стожук Катерина Рівно 1952 25 років
96. Строката Ніна Нальчик 1971 4 роки
97. Суровцева Надія Харків 1927 5 років
98. Тарасенко Марія Київ 1922 розстріл
99. Терещенко Софія Київ 1929 4 роки і дов.заслан.
100. Тулуб Зінаїда Київ 1937 10 років
101. Хоткевич Платоніда Прага 1946 10 років
102. Ченцова Валентина Чернігів 1944 10 років
103. Черняхівська Вероніка Київ 1937 розстріл
104. Черняхівська Людмила Київ 1929 5 років
105. Чорна Валентина Дніпро 1945 10 років
106. Шабатура Стефанія Львів 1972 5 років 
107. Шарандак Галина Одеса 1946 10 років
108. Шишкова Тамара Київ 1945 6 років
109. Шпота Олена Дніпро 1938 1 рік
110. Шульгіна Лідія Київ 1938 розстріл
111. Шухевич Наталія (сестра) Львів 1940 10 років
112. Шухевич Наталія (жінка)   с. Біличі 1945 10 років
113. Ясень Лідія с. Дермань 1944 15 років

Сьогдні Успіння Богородиці



mytropolyt_epifaniy Приснодіва стала Матір’ю Господа, Який вказав нам праведний шлях і Який помер на хресті за наші гріхи, перемігши смерть, аби ми змогли знайти в Бозі своє Спасіння. І Вона ж, прийнята на небесах Своїм Сином та поставлена вище ангелів і архангелів, стала нашою милосердною Заступницею, що молить за нас Господа, звертає увагу на нужденних та посилає їм Свою допомогу.

Тому день, коли Діва Марія завершила Свій земний шлях, день Її Успіння ми зустрічаємо не з сумом та болем, але зі світлою радістю. Адже Богородиця не зазнала смертних мук, а перейшла до вічного життя на небесах, де продовжує молити Господа за нас, невтомно опікується нами й оберігає. Звертаймо до Неї свої молитви, і нехай Її смиренне й святе життя надихає кожного йти праведною стежкою, аби пізнати блаженне життя у вічності.

Вони привітали Україну з 30-річчям Незалежності

Лідери США, Німеччини, Великої Британії, Швеції, Нідерландів та інших країн привітали Україну з 30-річчям незалежності

24 серпня 2021 року - 16:15

Президент Володимир Зеленський отримав вітання від лідерів Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Великої Британії, Швеції, Нідерландів, Єгипту, Саудівської Аравії та інших країн з нагоди 30-річчя незалежності України.

Зокрема, Президент США Джозеф Байден у своєму листі на адресу Глави Української держави відзначив, що українська історія сповнена прагнення до незалежності, починаючи з часів Володимира Великого й донині.

«Сьогодні ми бачимо нове покоління українців, які роблять усе можливе, щоб захистити свободу: від рішучих воїнів, які боронять країну проти російської агресії на сході, до реформаторів у владі та громадянському суспільстві, які борються з корупційними мережами, що тривалий час роз'їдали Україну зсередини», – написав Джозеф Байден.

Він зауважив, що американці й українці поділяють прагнення до щасливого та квітучого майбутнього, миру й необмежених можливостей для всіх, та запевнив у непохитній підтримці з боку Сполучених Штатів Америки суверенітету й територіальної цілісності України.

«Ми продовжуватимемо допомагати й підтримувати Україну в її зусиллях щодо євроатлантичних прагнень. Ми стоятимемо поруч з Україною, коли вона втілюватиме реформи, які сприятимуть викорененню корупції, зміцненню верховенства права, економічному зростанню, і будемо працювати разом, щоб захищати права людини та демократію в усьому регіоні», – наголосив Президент США.

Він запевнив, що сьогодні зв'язки між двома країнами міцні як ніколи, і нагадав, що з радістю вітатиме Президента Володимира Зеленського у Вашингтоні наприкінці серпня, щоб «продовжити розбудовувати партнерство між нашими країнами та збільшувати прогрес, якого досягли разом».

«Я бажаю вам і народу України радісного святкування української незалежності», – зазначив Джозеф Байден.

Президент Федеративної Республіка Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр від імені німецького народу привітав Президента та всіх громадян України з нагоди 30-ї річниці незалежності.

«Німеччина солідарно допомагає Україні у збереженні незалежності, суверенітету й територіальної цілісності та на багатьох рівнях виступає за те, щоб покласти край стражданням українців, які проживають на сході», – йдеться в листі Президента Німеччини, адресованому Володимиру Зеленському.

Він додав, що Україна й надалі може розраховувати на підтримку ФРН у подоланні надзвичайно великих викликів, з якими стикається.

«Бажаю вам і вашим співвітчизникам багато сил, наполегливості у сміливому проведенні необхідних і частково розпочатих реформ у державі, економіці та суспільстві та, за необхідності, у послідовному втіленні їх у життя всупереч постійному опору. Я був радий нашій зустрічі в Берліні в липні і сподіваюся, що ми зможемо продовжити нашу розмову найближчим часом», – написав Франк-Вальтер Штайнмаєр.

З нагоди 30-річчя української незалежності Президент Німеччини побажав здоров'я Володимиру Зеленському та його родині, а також миру, свободи й достатку Україні.

Найкращі побажання особистого добробуту Главі держави та щасливого й мирного майбутнього Україні переказав Федеральний президент Республіки Австрія Александр Ван дер Беллен.

«Австрія була однією з перших держав, яка визнала незалежність України. Ми сподіваємося також на позитивний і динамічний розвиток уже наявних відмінних двосторонніх стосунків та продовження регулярної взаємодії й надалі. У зв'язку з цим я хотів би ще раз подякувати вам за хороші переговори під час вашого візиту до Відня у вересні минулого року», – зазначив Александр Ван дер Беллен у своєму вітальному листі.

Прем’єр-міністр Держави Ізраїль Нафталі Беннет у телефонній розмові з Президентом Володимиром Зеленським, яка відбулася 24 серпня, привітав Україну з визначним ювілеєм.

Також привітала Главу держави з Днем Незалежності України Королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

«Я сподіваюся, що після складного року ми зможемо подолати глобальні виклики у сфері охорони здоров’я та прямувати до кращого майбутнього», – йдеться у вітанні Її Величності.

Король Швеції Карл XVI Густав з нагоди Дня Незалежності України переказав щирі вітання та найкращі побажання щастя й процвітання народові України.

Король Нідерландів Віллем-Олександр у своєму вітальному листі Президентові України зазначив: «Мені дуже приємно привітати вас з Днем Незалежності вашої країни, яка цього року відзначає 30-ту річницю своєї незалежності. Прийміть, будь ласка, найкращі побажання добробуту народу України».

Його Величність також побажав українському уряду й народу сил, мужності та здоров'я у подоланні безпрецедентних викликів, які несе пандемія COVID-19 для всього світу.

Привітали Україну з ювілеєм також Король Королівства Саудівська Аравія Салман бін Абдулазіз Аль Сауд та Спадкоємний принц, віце-прем'єр-міністр, міністр оборони Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман бін Абдулазіз Аль Сауд.

«З нагоди святкування річниці незалежності вашої держави раді направити вам, Ваша Високоповажносте, наші найщиріші вітання та найкращі побажання міцного здоров'я та щастя, а уряду та народу дружньої України – сталого прогресу та процвітання», – йдеться у листі Короля Саудівської Аравії.

Президент Арабської Республіки Єгипет Абдель Фаттах Ас-Сісі у своєму привітанні на адресу Володимира Зеленського переказав «доброзичливому народу» України найтепліші вітання та найкращі побажання з нагоди річниці незалежності.

«Підтверджуючи свою вдячність за давні дружні зв'язки, що поєднують наші дві дружні країни, я хотів би висловити щиру зацікавленість у спільній роботі над відкриттям нових горизонтів спільної співпраці у всіх секторах для майбутнього розвитку та прогресу наших двох дружніх народів», – написав Абдель Фаттах Ас-Сісі.

Найтепліші вітання з нагоди Дня Незалежності та побажання дружньому українському народу подальшого прогресу й процвітання адресував Володимиру Зеленському Король Марокко Мохаммед VI.

«Я ціную особливі стосунки, що базуються на тісній дружбі та взаємній повазі наших країн. Ми в Королівстві Марокко сподіваємося на зміцнення цих зв’язків та виведення нашого співробітництва на новий рівень, що відповідає прагненням наших народів», – сказано в листі Його Величності.

Президент Республіки Кенія Ухуру Кеніятта від імені кенійського народу висловив Президенту, уряду й народу України привітання та найтепліші побажання з нагоди Дня Незалежності.

«Користуючись нагодою, хочу подякувати уряду України за організацію 17 квітня 2021 року першого чартерного рейсу з України за маршрутом Київ – Момбаса. Це є свідченням гарних відносин між Україною та Кенією в умовах, коли ми шукаємо шляхи активізації торговельної та туристичної співпраці», – зауважив Ухуру Кеніятта у своєму вітальному листі.

Він запевнив у своїй налаштованості продовжувати зміцнювати спільними зусиллями відносини між Україною та Кенією, що примножить здобутки від плідного співробітництва двох держав, а також виведе його на вищий рівень.

Також свої вітання з 30-річчям незалежності України надіслали Президент Ліванської Республіки генерал Мішель Аун, Президент Республіки Бенін Патріс Талон, капітани-регенти Республіки Сан-Марино Джанкарло Вентуріні та Марко Ніколіні, а також лідери інших країн.

Промова Президента Володимира Зеленського

Промова Президента Володимира Зеленського з нагоди 30-ї річниці незалежності України

24 серпня 2021 року - 11:46

Промова Президента Володимира Зеленського з нагоди 30-ї річниці незалежності України

Шановні пані та панове!
Високоповажні гості України!
Наші брати, наші партнери, наші друзі!
Шановні громадяни України!
Дорогий український народе!

Я вітаю всіх нас із цим великим і важливим днем! Сьогодні ми відзначаємо 30-ту річницю проголошення незалежності України!
30-ту річницю її здобуття! А справедливіше, на мій погляд, сказати: 30-ту річницю відновлення незалежності України! Бо 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державність. А 24 серпня 2021 року Україна нарешті усвідомлює це, говорить про це, пишається цим.


Адже наша історія й наша держава – унікальні.
Нашій Конституції – 25 років. Але нашій Конституції – 311 років. Написана Пилипом Орликом, вона нарешті вдома, і кожен може побачити її у Софійському соборі, збудованому понад тисячу років тому.
Нашій гривні – чверть століття, на ній зображений, зокрема, князь Володимир. Але нашій гривні – більше тисячоліття, вона існувала за князя Володимира. Наш тризуб був затверджений у Конституції України 25 років тому. І наш тризуб був витиснутий на цеглинах Десятинної церкви 1025 років тому.
Цьогоріч Збройні Сили України відзначили 30-ту річницю свого створення.
А в 1616 році збройні сили України відзначали взяття фортеці Кафи.

Все це свідчить про одне: ми – молода країна з тисячолітньою історією.
Ми будуємо свій дім на землі, де жили й будували наші предки.
Ми не в гостях і не в приймах.
Ми – молода родина зі славетної династії Київської Русі – України.
З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди.
Ми – нащадки могутньої країни, яка була центром Європи.

Але ми маємо не тільки почуватися відповідно.
Ми маємо поводитися відповідно.
Ми – спадкоємці державності, яка існувала понад тисячу років тому.

І ми починаємо відзначати День Української Державності.
Її точкою відліку ми вважаємо рік заснування Києва. Столиці Київської Русі – України, яку недаремно називають містом, де все починається.
Тут починалося православ’я, тут взяла початок старослов’янська мова, правонаступницею якої є сучасна українська мова.
Тут почалась і наша державність. Зародження нашої державності ми будемо відзначати в день розквіту нашої державності – у день Хрещення Київської Русі – України.
І про все це я підписую сьогодні відповідний указ.

Ми також починаємо процес повернення на рідну землю видатних українців. Які жили для України. Боролися за Україну. Поховані не в Україні. Це гетьмани Запорозької Січі, діячі часів УНР, учасники визвольних змагань, діячі культури та науки й багато інших.
Ми будемо повертати не тільки своїх. Ми будемо повертати своє.
Це історичні й культурні цінності України, що перебувають за кордоном.
Ми більше ніколи й нікому не подаруємо жодного камінчика нашої історії, не дамо «окуповувати» жодну сторінку нашої історії, «анексувати» наших письменників, наших науковців, наших спортсменів, наших героїв, які перемагали нацизм.

Я приділяю чимало часу славетному минулому для того, щоб всі ми нарешті повірили в себе у майбутньому. І разом будували сильну державу. Що таке сильна країна?
Країна, яка амбітно мріє та рішуче діє.
Країна, яка не боїться слова «вперше».
А тому вперше за 30 років «Антонов» будує для держави три літаки, для армії будують гвинтокрили на українських лопатях і цьогоріч будуються нові танки.

Сильна країна відроджує військово-морський флот, військово-морські бази та будує корвети.

Сильна країна – це країна, яка приймає ракетну програму на 10 років.
Яка будує тисячі кілометрів доріг. Сотні шкіл, садочків, лікарень.
Яка першою у світі має цифровий паспорт.
Яка виконує свої обіцянки та знімає недоторканність з депутатів.
Яка вперше дає людям реальне право власності на землю.
І вперше запускає народовладдя.

Така країна стає партнером НАТО з розширеними можливостями.
Таку країну офіційно підтримають інші, коли вона подаватиме заявку на вступ до ЄС. Але якщо вона буде такою країною – їй не треба просити запрошення, проситимуть її.

Ми робимо багато речей вперше, щоб час, коли Україна була великою країною, був не востаннє.
І щоб часи, коли Крим і Донбас не були окуповані, також не були останніми.
І сильна країна не чекає, що хтось вирішить її проблеми.
Проводить Кримську платформу, де збирає 46 іноземних держав.
Ми боремося за своїх людей там. Бо можна тимчасово окупувати території, але неможливо окупувати любов людей до України.
Можна створити безвихідь і змусити отримувати паспорти, але не можна паспортизувати українські серця.
Те, що люди на Донбасі й у Криму бояться про це сказати, не значить, що вони бояться про це думати.
І вони повернуться. Бо ми – родина. І єдине, що може нас розділяти, – це щедро накритий стіл. Де ми разом обов'язково піднімемо тост за те, що ми стали сильною країною.
Але не менш важливо всім нам зрозуміти, як нею залишитись.
Ми так багато сперечаємося про минуле, а це означає, що ми не робимо висновків з власної великої історії. Бо жоден ворог не завдав нам більшого удару, ніж наші власні чвари.
У чому сила українського народу? В українському народові.
Це громадяни України всіх національностей.


Сьогодні вперше в історії хочу назвати тих, хто живе в Україні, щоб ми нарешті зрозуміли, що український народ – це українці, кримські татари, караїми, кримчаки, росіяни, білоруси, молдавани, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, роми, грузини, гагаузи, азербайджанці, узбеки, казахи, киргизи, туркмени й таджики, литовці, естонці й латиші, турки, корейці, башкири, лезгини, аварці, марійці, німці, словаки, чехи й фіни, комі, албанці, карели, чеченці, осетини, абхази, кабардинці, табасарани, даргинці, араби, лакці. А всі ми – громадяни України.
Збірна України. Одна команда.
Сильна, бо в ній 25 регіонів – 25 незамінних гравців. І непереможна, коли усвідомлює, що ми непереможні, що кожен потрібен.
Без гелікоптерів Запоріжжя та літаків «Антонова» Україна не підкорила б небо. Без кораблів Миколаєва Україна не підкорила б море.
Без дніпровського «Південмашу», житомирянина Корольова та буковинця Каденюка Україна не підкорила б ніколи космос.
А без Харківського Т-34 не перемогла б на полях Другої світової війни.

Без Олешківських пісків на Херсонщині, Буцького каньйону на Черкащині, базальтових стовпів Рівненщини, без Карпатських гір і териконів, Дніпра, Десни й Південного Бугу Україна не така чарівна. 

Без чашечки львівської кави ранок не такий бадьорий.
Без келиха одеського вина вечір не такий приємний.
А без чарочки домашньої наливки з будь-якого куточка України День Незалежності не такий святковий.

Рівненщина подарувала нам першого Президента України. Чернігівщина – другого. Сумщина – третього.
Донеччина подарувала нам Леоніда Бикова та Сергія Бубку.
Луганщина – Володимира Даля.
Кіровоградщина подарувала Карпенка-Карого й Кропивницького, а з ними – театр. Житомирщина – Лесю Українку та поезію.
Полтавщина – Миколу Лисенка та оперу. Тернопільщина – Соломію Крушельницьку і божественний голос. Вінниччина – Василя Стуса й незламність духу. Без Кам’янець-Подільської фортеці, волинського Замку Любарта та Аккермана на Одещині Україна не така міцна. Без лаври та Софії, костелу Святого Миколая й собору Святого Юра, ханської мечеті в Бахчисараї та синагоги у Дніпрі Україна не така багатогранна.



Дорогі, рідні українці, дорогі громадяни нашої держави!
Подивіться або уявіть зараз наш прапор.
Уявіть, що в ньому немає жовтого кольору.
А тепер уявіть, що в ньому немає синього.
Погодьтеся, поодинці – це просто кольори. Не такі яскраві. Не такі цікаві.
А разом – для нас це найкраще й найсильніше поєднання.
Ось це відповідь, чому ми сильні разом.
Чому такі різні, зі сходу й заходу, україномовні та русскоговорящие, маємо бути однією родиною.
Бо об'єднує нас Україна. Бо всі ми кажемо їй: «Ти у мене єдина!»
Бо всі ми її захищаємо.
Різні. Рівні. Рідні!
Сильні! Вільні! Незалежні!
Слава Україні!

Дорогі громадяни!

У цей святковий день ми маємо пам’ятати, завдяки кому можемо бути тут. Це наші захисники України. Нашої незалежності. Герої, які віддали за неї своє життя!
Вшануємо їхню світлу пам'ять хвилиною мовчання!

(Хвилина мовчання)

Вони загинули заради майбутнього наших дітей, онуків.

Ми впевнені, що вони точно відзначать тут 130-ту річницю незалежності України і тисячу років незалежності нашої держави.

Для цього – пам'ятаємо про минуле, діємо сьогодні, думаємо про майбутнє!

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
1335
предыдущая
следующая