О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Референдуму за Незалежність України - 30 років!

Сьогодні буду святкувати держпереворот: 30-ту річницю Референдуму на підтвердження Незалежності України 1 грудня 1991 року.





30 років тому. Референдум 1991 року про незалежність України і розпад СРСР (архівні фото)
3 години тому
1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України. Бюлетень референдуму містив текст Акта проголошення незалежності України, ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

Було запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» із двома варіантами відповіді: «Так, підтверджую» або «Ні, не підтверджую».

Український народ підтвердив прагнення жити в незалежній державі – 90,32% учасників референдуму відповіло: «Так, підтверджую». Загалом в голосуванні взяли участь 31 891 742 особи – 84,18% населення України.

Референдум відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній республіці Крим, Києві та Севастополі.

У Києві незалежність України підтримали 92,88 відсотка виборців, у Донецькій області – 83,9%, в Луганській – 83,86%. А в Автономній республіці Крим сказали «Так» незалежності Української держави 54,19% виборців, тоді як у Севастополі показник був вищим – 57,07%.

Тільки після 1 грудня 1991 року Україну почали визнавати інші країни світу:

2 грудня – Польща і Канада,
3 грудня – Угорщина,
4 грудня – Латвія і Литва,
5 грудня – Російська Федерація, Аргентина, Болгарія і так далі.

А 8 грудня 1991 року Біловезька угода констатувала припинення існування СРСР

Одночасно з референдумом 1 грудня відбулися перші в історії незалежної Української держави вибори президента України, на яких главою держави був обраний Леонід Кравчук (61,59 відсотка голосів). Другий результат на виборах президента здобув В’ячеслав Чорновіл (23,27%), а на третьому місці опинився Левко Лук’яненко (4,49%). Загалом балотувалися 6 кандидатів.

Слово на захист голови ОПУ Андрія Єрмака

Відкритий лист Президенту України Володимиру Зеленському
Слово на захист голови Офісу Президента України Андрія Єрмака
Шановний пане Президенте, я належу до ваших опонентів, але саме тому і виступаю на захист Андрія Єрмака у темі так званого «вагнергейту». Правдива опозиція, як відомо, критикує і навіть сварить діючу владу з метою покращання її діяльності, але коли починають підривати суто діючі інститути влади, то це зовсім не опозиція, а антидержавний заколот. Опозиція любить і покращує свою державу, а не руйнує її. Саме тому дякую за правильну ізоляцію ворога України Віктора Медведчука, закриття контрольованих ним засобів ЗМІ, а також за іншу роботу щодо припинення існування антидержавного угрупування в Україні під абревіатурою ОПЗЖ. На жаль, але останнього часу до цього антиукраїнського збіговиська почали долучатися інші антидержавні сили під прикриттям так званого «вагнергейту». Зокрема, вони висунули ультиматум негайного звільнення голови ОПУ Андрія Єрмака, або вони інакше почнуть робити, що їм захочеться. Сподіваюсь, що ви, як Президент України, відкинете цей ганебний ультиматум і будете продовжувати діяти єдиною командою, яку саме і хочуть вороги роз'єднати і по-частинах подолати.
Пан Андрій Єрмак молодчина, а його робота щодо відтермінування спецоперації захоплення бійців «Частной военной компании – ЧВК «Вагнер» є абсолютно правильною. Я не був присутнім особисто на обговоренні цього питання в ОПУ після того, як про то доповіли керівництво української розвідки та СБУ, але однозначно в перекладі на українську прозвучало найпершим саме від Андрія Єрмака: - А нахріна нам вся ця хрінь?! І пан Президент з цією думкою абсолютно слушно погодився, як типу недоречною і шкідливою.
Аналогічною була і моя думка, про що свідчать записи у блозі 2019 року: дякувати Богу, що то минулося і так без шкоди для нас. Далі я темою «вагнергейту» не переймався, як явною дурницею, але переглядав реакції та дії інших коментаторів, критиків влади й прапороносців вихваляння цієї операції в Україні, як і вичікував на розслідування незалежне Bellingcat, однак вже терпець мені урвався. Насправді для чого була операція захоплення бійців «ЧВК «Вагнер»? Хто вони є? Ніхто! Гарматне м'ясо! Найманці! Для чого таке лайно розвідці? Про себе вони усе цінне виклали ще в прайс-листах. Ах, хтось з них воював на Донбасі. І що з того? Є рішення суду по комусь з них в Україні? Немає. А тільки суд визнає людину злочинцем, а не СБУ чи ГУР. Єдина цінність цього контингенту була як обмінний фонд на наших моряків, незаконно захоплених ФСБ РФ під час спроби пропливти на катерах Керченською протокою. Для тогочасної влади в Україні, спілкування з якою Кремль заблокував, це було єдиним, можливо, дієвим варіантом, але чи мудрим?
Шанований пане Президенте, я розумію, що зараз серед нас найрозумніший є пан Арестович, але прошу на один день винайняти знаючого спеціаліста з міжнародного права в темі міждержавного авіасполучення, який би пояснив, що означає в правовому полі перехоплення іноземного літака та арешт іноземних громадян. Це є міжнародний злочин! Під час польоту літак має статус екстериторіальної недоторканості, тобто екіпаж як і всі його пасажири мають статус рівний дипломатичного змісту. Я спрощую, але суть одна. Так само попри всі виправдання у невинуватості, але літак MH-17 був збитий в українському повітряному просторі і впав на українській землі тому і тільки тому, що тодішня українська влада вчасно одразу після військового захоплення Слов'янську – не закрила весь повітряний простір над Лівобережною Україною. Розпитайте детально про то фахівця з права щодо міжнародних авіаперевезень. Тобто хочу вказати, що коли як нормальне лунає серед заходів спецоперації про перехоплення літака і арешт його пасажирів, не зважаючи, що то є відпочатку злочинно! Зауважте, що Лукашенко викрав громадянина Білорусії, тобто не було держави, яка б постала на його захист. Міжнародна спільнота постала на захист авіакомпанії! А фактичне незаконне викрадення громадян РФ, з якою в України йде неоголошена війна, стане виправдання для повномасштабної військової агресії куди більше, аніж захоплення Цхінвалі військами Грузії в серпні 2008 р., тобто на чию реально користь проводилась операція захоплення бійців «ЧВК «Вагнер»? Питання далеко не риторичне.
Далі: важливо і хто давав дозвіл на проведення такої злочинної операції, і хто відповість за величезні витрати з українського держбюджету не тільки на зарплати і технічне забезпечення задіяних працівників ГУР МОУ та СБУ, але було виплачено значні аванси кожному зі завербованих найманців. Як і чи всі гроші були витрачені за призначенням, чи їх чимало відмили і привласнили? Внутрішнє розслідування повинно дати відповіді на ці питання.
Нарешті заключне найголовніше: однозначно, що держава з агресивними намірами зацікавлена напасти тоді, коли об’єкт її уваги знаходиться у найслабшому стані, коли його внутрішня ситуація дестабілізована і влада паралізована, чому аналог є Білорусія, анексія якої державними інститутами РФ відбувається активно зараз без усіляких військових дій – ось де справді чудова спецоперація. Перепрошую, але подобається нам чи ні, проте маємо визнати, що силові структури РФ в усіх напрямках є дуже сильними. А їх розвідка і контррозвідка в Світі є в лідерах. Майже всі найманці «ЧВК «Вагнер» є вихідцями з отих силових спецпідрозділів, тому повірити у брехню пана Гордона, що специ контррозвідки РФ усе «проспали» просто смішно слухати. Оскільки пана Гордона наївним хлопчиком назвати важко, то ясно на кого він працює, не зрозуміло навіщо, бо: «Нелепо желать себе Алепо!» Однозначно в ГРУ РФ все знали про цю операцію з «вагнерівцями» і всіляко їй сприяли. Чому? Читайте уважно написане вище. Не спрацював план «А» - почав діяти план «Б» як «вагнергейт», а його медійне і персональне прикриття усе є перед вашими очима.
Виступ колишнього голови ГУР МОУ Василя Бурби на теле-шоу Шустера з натяками на «крота» в ОПУ чітко вказує, хто був і є справжнім «кротом», як і активним генератором цієї злочинної спецоперації. Всі реалії в тому хай виясняють фахівці, якщо у нас такі ще є після трагічної загибелі Максима Шаповала по наводці зі середини своєї розвідки. Вічная пам'ять герою.
У мене щодо генерала розвідки України пана Василя Бурби є тільки одна ремінісценція пов’язана з анекдотом про відомого всім штандартенфюрера СС Штірліца: шеф Гестапо Мюллер запитує у Штірліца: Як це можливо?! Ми стільки часу за вами слідкуємо, Штірліц, і так і не можемо вияснити, чим ще ви займаєтесь в Управлінні РСХА окрім шпигування на російську розвідку?
Перепрошую, що так завершую свого відкритого листа Президенту України пану Володимиру Зеленському щодо захисту голови ОПУ Андрія Єрмака, але серйозне завжди стає яснішим на фоні гумору.
З повагою, опозиціонер Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
23 листопада 2021 р.


Свобода є, а що то дає?

Свобода є, а що то дає?
До Свята День Гідності і Свободи 
21 листопада 2021 р.

Так: свобода в нас є, а що то дає? Однозначно, що учасники обох Революцій Помаранчевої та Гідності були переконані у значному покращенні нашого життя в Україні після таких потужних звершень і перемог, але «маємо те, що маємо! (Іван Багряний, ремікс – Леонід Кравчук). Чому так є? Відповідь проста: а тому що. Чи могло бути інакше? Звичайно, що могло, але сталося, як є й іншого вже не буде. Тому особливо обговорювати нічого. Ну смішно аналізувати та оповідати процес, коли «Юліна тисяча» перейшла до «Вітіної тисячі» і ось перевтілилось у «Вовину тисячу», бо я фактично все сказав у одній фразі. Покращення відбулося і то її рівень.
Я не належу до скептиків, як і до оптимістів, що вірять: – Хто каже, що гірше вже не може бути?! Може! Ще як може! – І це чиста правда. Коли ниють, як нам зараз зле, то я заспокоюю отаких саме тим: ця біда ще не біда, бо як прийде справжня біда – ото вже буде біда. Подивіться на Сирію і тіштесь, що москалі не зробили те саме з України. Я тільки починаю переживати, як би наша люба українська влада не зробила те саме замість москалів. Переживаю суто за 27%, бо оті 73%  – мені не шкода зовсім: маєте заслужену ваучерну «Вовину тисячу» і вистачає з вас.
Чи можливе «покращення вже сьогодні» в Україні? Не бачу звідки візьметься подібна радість. Не з Ростова однозначно. Водночас намагаюся знайти якісь позитивні рухи і порухи щодо того у нас в Україні. Не дуже виходить, але куди маю поспішати? Часу вистачає до наступних виборів чергового блазня і його ко. Коли електорат на бздури рад, то це не лікується швидко. Отой «пост-совковий синдром» потребує тривалої реабілітації країни України. Я сподівався, що то буде швидше, але 73%  – довели протилежне. Нічого. Почекаємо. Можливо, що надцять Майданів ще проведемо. Такі ми вже є приколісти. Зрозуміло, що вітаю усіх зі святом – Днем Гідності і Свободи.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
21 листопада 2021 р. (7529)


Напередодні. Альтернативний погляд на Дпугу світову війну

Швець В. Т.  

 Кожна велика війна починається за десятки років до першого пострілу.

 

            «Ми склали документ, що гарантує початок війни через 20 років. … Коли висуваєш умови, які народ (Німеччини) не здатен виконати, то примушуєш протилежну сторону або порушити домовленість, або почати війну». Цей прогноз надалі здійснився з точністю до одного року, але локомотивом нової Великої війни стала не Німеччина.

            Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів, - це прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконання, але не він грав першу скрипку серед тих, хто вирішували долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні чисто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканою свою імперію, але суттєво виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені штати. Вони теж формальноніби нічого не виграли, але вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і ніби провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.

            Сполучені штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Жодним чином вони не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у Сполучених штатах для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів країни був створений центральний банк – Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних країн світу була у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу – Ротшильди (нині цей контрольний пакет належитьРокфеллерам).

            Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи – найбільше у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії в значній мірі завдячувалось саме Ротшильдам. На початку двадцятого сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який сенс Ротшильдам був ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії і обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.

            Фактично із створенням на території Сполучених штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожній Сполученим штатам, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей  країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.

            Наскільки це вигідно? Припустимо ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країнсвіту зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму, або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість – на реальні ресурси.

            Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд ніби вигідно, але вивозячи за межі держави гроші ви завозите у державу товари на цю ж суму. Тим самим ви знищуєте власну промисловість. Звідси спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між всіма силами, задіяними в економіці країни. Коли гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхінтереси.

            Також до вершин світової влади прагнула Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності: культура, наука, технології робили її лідером у всіх цих царинах. Проте вона пізно консолідувалась в окрему державу, коли весь світ вже був поділений між старшими за віком державами.

            Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий у всьому світ, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали і багато інших народів включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської абоМосковської імперій.

            Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери Шифи тощо. Найдивовижнішою особою цього довгого списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965 р.) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їх багатство створювалось багатьма поколіннями і належало декільком гілкам їх великої родини. Так само багатшими були і Рокфеллери – німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених штатах.  У подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промисловоко комітету, через який йшло фінансування військових витрат країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів – Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена. 

            Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратись, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

            Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової або культурної потуги,рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи з свого статусу улусу Золотої орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингізхана, далі спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку двадцятого сторіччя черга дійшла до спадку Візантійської імперії – проливів Босфору і Дарданеллів разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди починала загарбницьку війну при першій-ліпшій нагоді і такою залишається і дотепер. Зазвичай такою нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

            Об’єктивні передумови для Великої війни склались на початку двадцятого сторіччя і війна почалась. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії був не більше, ніж привід. Якби не ця подія, то була б якась інша.

            Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 млн життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через військову поразку від німецької армії,  прискорену революцією в Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилась поразкою Німеччини – поразкою, яка не була результатом військової поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином вся відповідальність за цю війну була покладена на Німеччину. Умови мирного договору були несумісні з можливістю навіть біологічногоіснування німецького народу. Післявоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріх Марії Ремарка.

            Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були і позитивні. Незалежність отримали цілий ряд країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

            Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової війни. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталась до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна – Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій війні. До 1920 року освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитись, але не припинилась. Гасло «Даєш світову революцію», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілось, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, але перш за все, потрібні були заводи для її виготовлення – заводи, яких імперія не мала.Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тон) добувалось у Баку.

            Московія на певний час відклала війну і почала індустріалізацію. Рокфеллери – головні гравці на світовому нафтовому ринкустали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їх інтерес полягав у Бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав – відкривались і освоювались все нові і нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн. тон зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тон зерна, а цей мільйон тон вивезлиспеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У голодомора в Україні і Казахстані було інше, позаекономічне призначення.

            Не обійшлось тут і без Федеральної резервної системи. Від початку двадцятих років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса в країни різко зменшилась через стрімке подорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання? Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частка купувалась у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії.Але перед цим у часи дешевих кредитів компанія у кредит закупила обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий вже дорогий кредит. Так запускається механізм банкрутства. І лавина банкрутств розпочалась. 28 жовтня 1929 на другому році першої п’ятирічки у Радянському союзі стався крах головної біржі Сполучених штатів на Волл-стріт. Куди ділись гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського союзу тих років ще і досі засекречений, смію припустити, що саме у кінці двадцятих років були надані колосальні кредити Радянському союзу. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілого ряду промислових підприємств внаслідок економічної кризи у Сполучених штатах дозволило за безцінь скуповувати це обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американськихінженерів для проектування і будівництва більше як 9 тисяч середніх і великих підприємств на території Радянського союзу. Вважаю, що Велика депресія у Сполучених штатах і індустріалізація Радянського союзу тісно пов’язані між собою. Про те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи свідчить і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії  Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.

            На мою думку, Велика депресія у Сполучених штатах була революцією групи банкірів, з метою захоплення влади у Сполучених штатах. Велика депресія дозволила досягти наступні цілі:

            1.Банкрутство більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів.

            2.Витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що дев`ятнадцяте сторіччя у Сполучених штатах булосторіччям промисловців.

            3.На фоні економічної і політичної нестабільності в країні привести до влади "свого" президента. Ним став Франклін Рузвельт. Його фізична слабкість – паралізовані ноги лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому всупереч американській конституції займати посаду президента чотири рази підряд.

            4.Нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевою пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому плані.

            5.У найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав Радянський союз, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації країни, а також інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів.

            6.Провідні банки країни отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів Радянському союзу.

            Стрімке наростання військового потенціалу на фоні агресивної зовнішньої і антилюдської внутрішньої політики Радянського союзу створювало реальну небезпеку існуванню всіх без виключення європейських держав. Попри своє небажання, вона мали також розпочати реалізацію програми озброєння. Але цього було замало.

            Радянський союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою організації було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювались серед черні європейських країн. На відміну від Радянського союзу, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної владив країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і було лише питанням часу.

            Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму у тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі, цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах: Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччини  тощо пожвавились націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи і світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери  завжди пам`ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню економіки Німеччини.

            Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія і Німеччина.У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського союзу, потужним чинником її зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського союзу наростала. І почалось військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка обзроєнь – це найчастіше предтеча війни. Війна звичайно починається тоді, коли найбільш агресивний учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг Радянський союз, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жодний постріл, але вся країна прийшла у рух. З усіх куточків Радянського союзу у бік західного кордону потягнулись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись. Ще не пролунав жодний постріл, а нова Велика війна фактично почалась. Чий буде цей перший постріл не мало вже жодного значення. І ми повертаємось до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягування у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.

Дубровский: Правительство похоронило идею вакцинопрофилактики

Известный украинский врач-инфекционист Евгений Дубровский в прямом эфире рассказал об ужасающих преступлениях Минздрава при проведении вакцинации.

"Сама по себе идея вакцинопрофилактики - это гениальное изобретений человечества, которое за эти считанные месяцы нашему правительству удалось своей агрессией, глупостью, страхом похоронить эту идею вакцинопрофилактики на долгие годы. Те люди, которые стоят в очереди и прививаются ради проезда в транспорте - они проклинают правительство, которое страхом заставило их вакцинироваться. Никакого отношения к медицине это не имеет" - заявил Евгений Дубровский.

"Почему основная масса тех кто сейчас лечит ковид - это гинекологи, травматологи, хирурги?" - задал вопрос врач.

Чому я став антивакцинатором



Чому я став антивакцинатором
Давайте говорити відверто: якщо б я сказав, що потрібно вводити соціальне обстеження людей на розумову достатність (рівень Айкю, IQ — intelligence quotien) і знищувати усіх низще визначеного рівня, то мене б однозначно обізвали злочинцем, нацистом і ще бог зна яким поганим. Але варто мені сказати, що я є проти вакцинації людей стосовно сучасної пошесті - ковіда (SARS-CoV-2, 2019-nCoV), то це визнають тільки як нормальне проявлення свободи слова і особистої позиції. Перепрошую, а в чому суттєва різниця? Я не бачу жодної, але перше є однозначно поганим, а бути ідейним антивакцинатором - цілком нормально.
Сам я провакцинувався двічі, чому свідченням є довідка. І водночас я пропагую антивакцинаторські погляди, тому що самі подумайте (ай-кю діє?): тільки дурні можуть зневажати потребу вакцинації, то чи варто цими ідіотами перейматися?
Причому якщо одні люди в шоці від тої ситуації з буквально кошмарним бардаком в країні щодо запобігання та лікування ковіда в Україні, що і не дивно, коли зібрані значні кошти з ковідного фонду в буквальному розумінні фрази "закатали в асфальт", а тому багато хто зрозуміли помилку обрання до влади людей з інтелектом (перепрошую) рівня Тищенка Миколи і його духовного брата - Ківи і тому подібних типу Третякової. А ось інші навпаки громогласно протестують проти вимог вакцинації та всіх заходів карантинного типу й обмежень в соціальних процесах нашого співжиття.
Якось цікаво, що багато з тих, кого я знаю як активних агітаторів зе-влади, зараз бачу серед антивакцинаторів, що мене доволі тішить і ясно чому (див. вище) Молодці! Дійте так і далі, допоки всі не самоліквідуєтесь, а вже тоді є надія на більшу розумову активність тих, хто залишиться на пост-ковідний етап соціуму і нових виборів нової влади. А якщо на другий термін пройде те саме, то і з ковідом чи без ми безкінечно невиліковні.
Богдан Гордасевич
05.11.2021 р.
м. Львів-Рясне

Мій звіт про вшанування 103-ї річниці ЗУНР


Мій звіт про вшанування 
103-ї річниці ЗУНР 





МОЗ має автоматично видавати сертифікат перехворілого


Якщо МОЗ автоматично встановлює число «одужавших», воно має так само автоматично видавати  «Сертифікат перехворілого» на підставі даних реєстру

Міністерство охорони здоров’я України щодня в складі своєї куцої статистики що не не стикується, подає на своєму сайті показник «одужало» (осіб). Так за добу 30 жовтня 2021 року в Україні  «одужало» 5 269 осіб.

Як МОЗ обчислює показник «одужало» і що означають показники «захворілі» та «наразі хворіє»?

Для початку потрібно пояснити, що МОЗ вважає «захворілими» всіх тих, хто отримав позитивний результат тесту на ковід. Залежно від контексту їх також називають «інфіковані» або «носії коронавірусу».

МОЗ вважає «захворілими» тих,
хто отримав позитивний тест на ковід

Кількість тих хто «наразі хворіє» МОЗ обчислює віднімаючи від загальної за 1,5 роки кількості позитивних тестів число всіх летальних випадків та число тих хто «одужав».

Звідки беруть число тих хто «одужав» від позитивних тестів? 

Саме про це йдеться в статті “Світові сенсації, дива та недолугості «ковідної» статистики від МОЗ“. Згідно з нормативними документами МОЗ, щоб вважати людину такою, що після позитивного тесту «одужала від коронавірусу», не потрібно робити повторний тест. Людину з позитивним тестом автоматично вважають «одужавшою», якщо пройшло 14 днів (час самоізоляції) від отримання позитивного результату тесту плюс 3 дні якщо не має ознак захворювання.

Якщо МОЗ автоматично
отримує число «одужавших»,

він має автоматично видавати
«Сертифікат перехворілого»

Таким чином постає логічний висновок: якщо МОЗ автоматично встановлює число «одужавших», він так само автоматично має видавати цим людям «Сертифікат перехворілого». Зробити це простіше простого, адже всі хто отримав позитивний тесту занесені в реєстр, і через 14+3 дні реєстр має автоматично згенерувати «Сертифікат перехворілого» (поміняти назву РЕЗУЛЬТАТ АНАЛІЗУ на СЕРТИФІКАТ ПЕРЕХВОРІЛОГО та зсунути дату на 14+3 днів – що тут складного?).

Чи ми не в цифровій країні живемо?

В цій статті ми навмисно не торкалися терміну дії «Сертифікату перехворілого». Проте існує безліч посилань на дослідження авторитетних українських та закордонних вчених, які доводять, що у перехворілих на ковід імунітет набагато більш ефективний, стійкий і триваліший ніж  “вакцинний” і може захистити від повторного захворювання впродовж кількох десятиліть. Так само потрібно враховувати, що вакцина проти уханьського штаму постійно втрачає свою ефективність, наприклад відповідно до серпневих досліджень, повний курс вакцини Pfizer став лише на 39% ефективний у запобіганні зараженню та на 41% ефективний у запобіганні симптомам, що виявляються при «дельта»-версії вірусу.

1 листопада 1944 року у Львові помер Андрей Шептицький

1 листопада 1944 року у Львові у віці 79 років помер багаторічний предстоятель Української греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький. Продовжувачем його справи як очільника УГКЦ став Йосиф Сліпий.

17 грудня 1900 року 35-річний доктор теології і доктор філософії Андрей Шептицький був номінований Папою Левом XIII митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським і єпископом Кам'янець-Подільським. Окрім духовного служіння, посада вимагала активної громадської діяльності: він був депутатом галицького крайового сейму та австрійського сенату, у 1905 році його зусиллями і коштом запрацював Львівський церковний музей, згодом перетворений на національний, 22 січня 1906 року він очолив делегацію до Франца-Йосифа І, яка вимагала рівних прав для українців Галичини, реформував богословську освіту, підтримував українські приватні школи та культурно-просвітницькі товариства, мистецтво, а 1914 року за ініціативи Шептицького у Львові був створений український університет.

Відомий своїми екуменічними ідеями, Андрей Шептицький прагнув створення єдиної української церкви під егідою Риму, що була б юридично і організаційно самостійною. Як митрополит він двічі відвідував Російську імперію, у березні 1912 року у Києві відслуживши українською в пам'ять Тараса Шевченка панахиду.

Після російської окупації в ході Першої світової війни Галичини за прихильність до Габсбурзької монархії Шептицький 19 вересня 1914 року був заарештований, перебував на засланні у Новгороді, Курську, Суздалі та Ярославлі, де попри все продовжив свою екуменічну діяльність. Звільнений невдовзі після Лютневої революції, він 29-31 травня 1917 року зібрав у Петрограді собор Російської греко-католицької церкви, екзархом якої призначив ієромонаха Леоніда Федорова.

Зустріч Андрея Шептицького на вокзалі Львова після повернення з Росії, вересень 1917 року © «Збруч»

У вересні 1917 року Андрей Шептицький повернувся до Львова, де активно включився в політичне життя, став членом Української Національної Ради, разом з єпископатом підтримавши проголошення Західно-Української Народної Республіки. У вересні 1923 року після повернення з апостольського візиту до країн Північної і Південної Америки та Європи був взятий під арешт польською владою, звільнитись з якого вдалось в січні 1924 року лише завдяки особистому втручанню папи Пія ХІ.

У 1925 році Андрей Шептицький був обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, у 1928-у за його ініціативою у Львові було засновано Львівську греко-католицьку богословську академію.

У 1930 році Шептицький категорично засудив польську політику з «пацифікації» українців Галичини, у 1933-у — Голодомор в Україні, організувавши збір харчів для голодуючих селян, які не були пропущені через кордон через протидію радянської влади.

Шептицький був послідовним державником, але виступав проти терористичної діяльності ОУН1932 році він написав «Слово до української молоді», а у 1934 році — послання «З нагоди вбивства блаженної пам'яті директора І. Бабія», засудивши політичний терор у всіх його проявах. У 1936 році він виступив з посланням «Пересторога перед небезпекою комунізму», в якому засудив дії радянської влади в Україні, у 1938 році митрополит Андрей вітав створення Карпатської України.

Приєднання західно-українських земель до СРСР обернулось тотальним нищенням української церкви. За цих умов, Шептицький з благословення папи Пія ХІІ 22 грудня 1939 року висвятив архієпископа Йосифа Сліпого на коад'ютора з правом наслідування, підготувавши таким чином собі заміну на випадок арешту чи смерті.

Андрей Шептицький (в центрі) поруч зі своїм молодшим братом Казимиром (1869-1951), у минулому — успішним адвокатом, послом до Галицького сейму та Віденського парламенту, який у 42 роки став католицьким ченцем, через рік — греко-католицьким ченцем-студитом у Боснії, де прийняв ім'я Климентій. У 1947 році архімандрит Климентій був заарештований радянським МДБ, засуджений у Києві до 8 років виправно-трудових таборів і помер у в'язниці російського міста Владимир. У 1996 році отець Климентій Шептицький отримав звання "Праведник народів світу" за порятунок євреїв у період Голокосту, у 2001-у був беатифікований у Львові папою Іваном Павлом II

Німецько-радянська війна 1941-1945 року відкрила нову, останню, сторінку в біографії митрополита. Він радо вітав Акт відновлення української державності 30 червня 1941 року, очолив відновлену УНРаду, покладаючи сподівання на німців, і навіть написав вітального листа Гітлеру. Але дуже скоро, побачивши справжню суть нацистської політики, Шептицький активно виступив проти терору німецької окупаційної влади, у грудні 1941 та лютому 1942 року написа листи до райсхфюрера СС Генріха Гімлера, в яких висловив протест проти знищення євреїв, а в серпні 1942 року лист із засудженням німецької політики «остаточного вирішення» єврейського питання він написав до Пія ХІІ.

У 1981 році за клопотанням Давида Кахане в Ізраїлі розглядалось питання про присвоєння Андрею Шептицькому звання «Праведник світу», яке було відхилене (сам Кахане під час голосування утримався) меморіалом Яд Вашем. Востаннє така спроба, і також невдала, була здійснена у 2007 році

У листопаді 1942 року у «Львівських архієпархіальних відомостях» вийшло знамените послання Шептицького «Не убий», в якому він розповідає про гріховність народу, що звикає до вбивства і закликає до духовної роботи та каяття. Слова митрополита не розходилися з ділом і він сам врятував понад 150 євреїв, серед яких був і рабин Львова Давид Кахане з дружиною і дочкою.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року у віці 79 років у зайнятому Червоною Армією Львові і був похований у крипті собору Святого Юра.

5 грудня 1958 року папа Іоанн ХХІІІ розпочав процес беатифікації Андрея Шептицького.

Листопадовий Чин - передумови, перебіг і наслідки

Рішенням імператорів Німеччини і Австро-Угорщини 5 листопада 1916 року в межах колишньої російської території Царства Польського було створено маріонеткову державу Регентське Королівство Польща, яке за рік сформувало власні державні інституції, включаючи парламент, місцеві органи влади і армію, і 7 жовтня 1918 року, коли капітуляція Австро-Угорщини і Німеччини у Першій Світовій війні стала справою часу, проголосило незалежність.

16 жовтня 1918 року, цісар Карл І в надії зберегти державність оприлюднив маніфест, згідно з яким Австрія проголошувалася федеративною державою, а її народи отримували право на державність. Для формування власних органів влади 18 жовтня у Львові відбулось зібрання за участю послів австрійського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів, єпископату, представників політичних партій, організацій і товариств з етнічних українських земель, що входили до Австро-Угорщини, яке сформувало Українську Національну Раду (УНРаду).

19 жовтня УНРада проголосила створення Української держави на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття на чолі з депутатом австрійського парламенту Євгеном Петрушевичем і намір перебрати на себе органи влади. Проте наступного дня намісник Королівства Галичини та Володимирії генерал Карл Георг фон Гуйн відповів відмовою, яку 23 жовтня Євгену Петрушевичу підтвердив прем'єр-міністр Австро-Угорщини, повідомиши про плани передати Галичину Польському королівству, для чого 28 жовтня у Кракові була сформована відповідна комісія.
Дмитро Вітовський, 1916 рікДмитро Вітовський, 1916 рік
Щоб запобігти переходу під владу Польщі, у ніч на 1 листопада 1918 року за ініціативою члена УНРади Костянтина Левицького та сотника Дмитра Вітовського 15-ий тернопільський, 19-ий львівський, 41-ий чернівецький полки, 30-ий, 50-ий та 90-ий курені Українських січових стрільців загальною чисельністю 2400 осіб зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові, Станіславі, Тарнополі, Золочеві, Сокалі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині і Бориславі.
Григорій Коссак, 1924 рікГригорій Коссак, 1924 рік

Надвечір 1 листопада у Львові почались вуличні бої, спочатку спонтанні між українськими і польськими активістами, а згодом й між військовими — близько 1200 українцям протистояло біля 700 поляків з числа колишніх солдатів австро-угорської армії. Запеклі бої почались 3 листопада, коли у Львів прибуло кілька сотень січових стрільців із Золочева і Рави-Руської. Незважаючи на це, українцям не вдалось досягти значимих успіхів і керівництво військовго повстання перейшло до полковника Григорія Коссака, завдяки чому до 10 листопада січові стрільці взяли під контроль дві третини міста.

13 листопада 1918 року, у день зречення престолу цісаря Карла І, УНРада проголосила створення на території Галичини, Буковини і Закарпаття нової держави — Західно-Української Народної Республіки, що привело до активізації боїв, які вдалось зупинити 16 листопада, коли до ворогуючих сторін зі спільним закликом до примирення й взаємних поступок звернулись католицький і греко-католицький архієпіскопи Львова Юзеф Більчевський і Андрей Шептицький.

Тимчасовим перемир'ям скористалась армія Польського королівства — розбивши 10 листопада під Перемишлем українські війська, дві польські дивізії 20 листопада взяли Львів в облогу і в ніч на 22 листопада 1918 року після чотирьохгодинного бою зайняли його. Рештки українських підрозділів були змушені залишити місто і розміститись на його підступах зі сходу. Захопивши Львів польські війська і парамілітарні угрупування вчинили погром — підозрюючи, що єврейська міліція допомагала українцям, за три дні в єврейських кварталах було близько 150 чоловік вбито і 600 поранено, спалено більше 150 будинків і три синагоги.

Загальна чисельність загиблих під час Листопадового повстання, яка стала початком Польсько-української війни, невідома — з польського боку вбитими або померлими від ран вважається 439 солдат, 21 офіцер, а також 196 студентів училищ і університету (відомих як "львівські орлята"), що брали участь в ополченні; мирних жителів Львова (крім тих, що постраждали під час погрому) загалом загинуло 478 осіб

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
1337
предыдущая
следующая