Галина Крук

поети не мають статі
лише недолугі випуклини слів на тілі,
як вторинні статеві ознаки
багаторічний заріст вражень,
яких ніяк не вдається виповісти
зголити його чи лишити для шарму?
бородатий Гемінгвей упольовує свою смерть —
ліниву левицю у заламаній траєкторії польоту
вона падає на нього стрімко і важко,
як тропічна злива після довгої посухи
скільки ж він мусив чекати її,
спраглий, зачаєний,
годуючи власною кров’ю москітів буденності?!
зрештою, хто кого мусить чекати
в цьому неписаному кодексі екзистенції,
хто кого упольовує?
поети не мають статі
гермафродити самотності
незрозуміло прагнучи щоразу іншого Іншого,
народжують в муках тільки самих себе,
вкотре повторених
повторення повторення
repeatе please
повторення повторення
як вирватися із цих хула-хупів тілесної визначеності?
погоджуючи в собі відмінності
згладжуючи геніталії
все буде гладко, Гемінгвею,
без жодної зачіпки
перейдено останні рубікони самоідентифікації
розрубано гордієві вузли взаємних зобов’язань
відпущено згори сізіфів камінь життя
геніальність не має статі
лише роз’ятрене від крику горло
поміж ногами

Солярис


 

Минулими вихідними я подивилась фільм А,Тарковського «Солярис». Чесно кажучи, вдруге в житті. (Таке теж буває у кінокритиків, вони надто рідко дивляться культові фільми, буває раз в 25 років).

Найбільше здивувало мене те, що я пам’ятала кожен кадр, майже кожну репліку героїв і послідовність дій. Цей факт наштовхнув мене на думку (хоча інтуїтивно я знала про це давно), що геніальні кінематографісти будують свої фільми як  систему яскравих образів, які впаюються в свідомість глядача і таким чином передають світу потік свідомості митця.

Станіслав Лем, побачивши фільм Тарковського, здивувався свого часу, що він не підозрював, що зміг написати такий глибокий твір.

Насправді, Тарковський взяв його роман лише за тим, щоб зробити кіно про свій світ, про свої відчуття, своє світобачення, свої філософські міркування і свій Солярис. Той незвіданий океан невідомого, і  такий бажаний і лячний контакт з невіданим і глибинним, підсвідомим.

Думаю, суть фільму криється у декількох репліках Снаута: що людині не потрібні чужі світи, людині потрібно лише розширити землю, людині потрібна людина, дзеркало………

 


Згодом А.Тарковський зніме фільм «Дзеркало», який  скине з пристойних рамок саму природу кіно, повернее його в русло снів і підсвідомості. Ця теза також не буде надто новою в історії кіно, проте вона буде коштувати режисерові батьківщини… І він поїде до Італії знімати «Ностальгію» і там залишиться, щоб зняти «Жертвопринесення».

Взагалі, у доробку А.Тарковського небагато фільмів – їх 8 з половиною, якщо враховувати дипломну роботу «Каток і скрипка» (3 частини), але Тарковський – геній!!! І це ніхто не заперечить…………

ЛЮДИ!!! Що скажете з цього приводу????

Увечері 8 лютого група із близько 50 осіб у чорних шапочках захопила столичний магазин «Сяйво». Працівників книгарні викинули на вулицю без верхнього одягу та речей.   

Як повідомив «Буквоїду» власник мережі «Книжковий супермаркет», до якої належить «Сяйво», Костянтин Клімашенко, зараз нападники забаракадувалися у магазині.

«Ми викликали міліцію, але поки що вона лише споглядає за книгарнею. Поки що не зрозуміло, хто саме увірвався до книгарні. Нападники закрили вікна плакатами», - розповів він.

Нагадаємо, що 9 листопада 2009 року директору книгарні Аллі Лазуткіній надійшов лист від заступника голови Шевченківської райради Олександра Федоренка. Він повідомив, що 16 вересня 2009 року відбувся аукціон з продажу приміщення на Червоноармійській 6, яке книгарня займає останні 48 років. Приміщення книгарні купило ТОВ «Абріль-студіо». Як свідчать дані київського управління статистики, надані адвокатам «Сяйва», фірма ця «молода» - на момент аукціону не було і двох.  

http://bookvoid.com.ua/events/bookmarket/2010/02/08/213259.html

Він з тої епохи, коли кіно було таємницею

Франсуа Трюффо – один із моїх улюблених кінорежисерів.

Люблю його фільми за те, що вони повністю кінематографічні і щоразу, дивлячись їх, майже на дотик відчуваєш тканину кіно як таку, саме ту плазму кіно, з якої воно й  створено. А  ще люблю його за те,

що він з   епохи, коли кіно було таємницею.

 


Франсуа Трюффо

 

Першим повнометражним  фільмом Франсуа Трюффо, який одразу ж підкорив кінематографічний Олімп, діставши на Каннському фестивалі Золоту пальмову гілку, була картина «400 ударів».

Фільм майже автобіографічний. Розповідає про поневіряння підлітка Антуана Дуанеля. Там до речі, показано, як Антуан, улюблений герой Трюффо, прогулює шкільні уроки. З Антуаном дуже важко  знайти спільну мову дорослим. Думаю, Трюффо зобразив свої прогули уроків.

І от вчора, відвідавши школу, я чомусь подумала, а чи підозрювали вчителі Франсуа Трюффо, лаючи його за прогули, що він коли виросте - стане всесвітньо відомим режисером??????

 

 
Жан П’єр Лео у фільмі "400 ударів"

 

До того, як стати режисером, Трюффо разом із іншими неповнолітніми прихильниками кіно, серед яких були видатні в майбутньому кінематографісти, як-то, Жан Люк Годар, відвідував кінотеку Андре Базена. Де хлопці  й, можливо, дівчата наочно вивчали історію кіно, спілкувались на кінематографічні теми і дописували у базенівський журнал «Кайю дю сінема» («Cahiers du Cinema»).

Трюффо відзначався їдким стилем письма. Його так і прозвали – «сердитий критик Трюффо». Оскільки критик Трюффо полюбляв лаяти усіх і усе підряд, що виходило впродовж 50-х років минулого століття на французький екран, йому не раз закидали ображені кінематографісти таке, якщо вже він такий розумний, нехай візьме і  сам зніме кіно!!!

 

Трюффо взяв ... і зняв ...

 

Так вийшов фільм «400 ударів», що приніс йому славу...

 


Жан П’єр Лео у фільмі "400 ударів"

 

Потім Трюффо зняв ще багато хороших фільмів. З-поміж яких «Стріляйте в піаніста» з Шарлем Азнавуром, «Жюль і Джим»  із Жанною Морро, «Останнє метро» з Катрін Деньов і Жераром Депард’є, «Сусідка» з Фанні Ардан та багато інших.

 

 

Жанна Моро у фільмі "Жюль і Джимм"

 

У ряді  своїх фільмів режисер продовжив історію Антуана Дуанеля, знявши фільми «Антуан і Колетт», «Вкрадені поцілунки», «Сімейне вогнище», «Дві англійки та «Континент тощо.

 


Франсуа Трюффо на зйомках

 

Крім того, Трюффо ніколи не покидав критики, його перу належать творчі портрети багатьох кінематографістів, таких як - І.Бергман, А.Хічкок, С. Спілберг.

В арсеналі кінематографіста є акторські роботи. Наприклад, його постать можна побачити у фільмі «Близькі контакти третього ступеня» Клода Лакомба.

Арт-Вертеп представляє

Радимо відвідати:

18 грудня – 7 березня, м. Львів – Виставка ДІТВАК ІЗ СОНЦЕМ У КИШЕНІ до сторіччя Богдана-Ігоря Антонича
17 січня – 11 лютого, м. Дніпропетровськ –
Виставка китайського сучасного живопису «PLAY INK INK PLAY»
19 січня – 9 лютого, м. Київ –
Виставка малярства Івана Марчука «Витівки Творчого Духа»
20 січня – 15 лютого, м. Київ –
Виставка I don't like fish: Євген Равський.Володимир Костирко
30 січня – 7 лютого, Івано-Франківськ, Тернопіль, Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Вінниця, Львів -
Карпатсько-балканський фьюжн-тур українсько-польського гурту «CACI VORBA»
6 лютого, м. Одеса -
Гурт «Русичі» з сольним концертом і новою програмою в Одесі!
7 лютого, м. Донецьк –
«Собаки в космосі» в Донецьку
7 лютого, м. Харків –
P.S. Love Tour: гурт PanKe Shava в Харкові
9 лютого, м. Львів –
Благодійний концерт «Музика в теплих тонах»
10 лютого, м. Полтава –
P.S. Love Tour: гурт PanKe Shava в Полтаві
11-12 лютого, м. Київ –
14-й Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «Сліва-фест»
11-15 лютого, м. Дніпропетровськ -
Творчо-сімейний табір «Масляна» для батьків з дітьми від 1,5 років
11 лютого, м. Дніпропетровськ –
Концерт-презентація альбому гурту «Прощай, Декаданс!»
12 лютого, м. Донецьк –
Презентація нового альбому «Оркестру Че»
12 лютого, м. Хмельницький –
P.S. Love Tour: гурт PanKe Shava в Хмельницькому
12-14 лютого, м. Дніпропетровськ –
Виставка-ярмарок виробів ручної роботи «Творцы Прекрасного»
13 лютого, м. Львів –
P.S. Love Tour: гурт PanKe Shava у Львові
14 лютого, м. Дніпродзержинськ –
Фестиваль «Город Рок'н'Ролла IV»
14 лютого, м. Київ –
Творчий вечір Остапа Гавриша «Гуцульська Розколяда»
14 лютого, м. Дніпропетровськ –
Свято Масляної в Дніпропетровську
19 лютого, м. Дніпропетровськ –
Спільний концерт гуртів Lюk и Тайна Третьей Планеты
19 лютого, м. Вінниця –
Презентація нового альбому «Оркестру Че» у Вінниці
20 лютого – 2 березня, м. Київ –
«Українська фотографія: 1989-2009»
21 лютого, м. Івано-Франківськ –
Презентація нового альбому «Оркестру Че»

Інші події:

17 січня – 7 лютого, м. Львів – Виставка живопису Андрія Гуменюка «Біла шапочка»
1-25 лютого, м. Харків –
Виставка робіт Марії Козиренко «Льодяниковий період»

2-21 лютого, м. Львів – Виставка Євгенії Гапчинської

5 лютого – 15 березня – Виставка фоторобіт Іллі Кейтельгіссера «Ретро»

6 лютого, м. Одеса – Концерт Георгія Матвіїва

7 лютого, м. Дніпропетровськ – Вечірка-перфоманс «Ніч нашого міста»

12 лютого, м. Дніпропетровськ – ГАПОЧКА та КІМНАТА ГРЕТХЕН у Дніпропетровську

19 лютого, м. Одеса – Концерт «HOBO'T & Co»

Аватар

  • 03.02.10, 14:47

Дякую LeoLine за новий аватар!

 

http://photo.i.ua/user/280116/158864/4092608/

Ось воно - покликання мого життя


Взагалі-то – основна робота кінокритика - дивитися кіно!!! (це моє улюблене заняття)... І все те, що пов’язане з переглядом фільмів – це і є роботою кінознавця: систематизація, каталогізація, критичний розбір, популяризація кіно і т.д. Це включає в себе написання різних рецензій, оглядових, наукових статей, робіт тощо. Також до переліку кінознавчої майстерності входять: створення різних творчих портретів митців у галузі кінематографа: акторів, режисерів, операторів, художників кіно. Крім того, потрібно бути в курсі різних  публікацій і новин не тільки у сфері кіно, а й у культурному житті взагалі (це для того, щоб легко проводити паралелі, знаходити цитати, заглиблюватись в культурологічний аналіз і таке інше). Треба також бути обізнаним з історією світового кіно. Крім усяких власних публікацій, потрібно мати ще й підвішений язик, адже потрібно все це дуже гарно, яскраво, образно і без вагань розказати враженій публіці.

Салон-студія Ольги Гончарук

Майже кожен  мріє бути красивим, мудрим і здоровим.

 

Тому останнім часом люди почали все частіше задумуватись над власним самовдосконаленням.

 

Для цього в світі є багато методик, здатних перетворити наше життя на чудовий ланцюг позитивних подій.

 

Одна із таких методик – система Фен-шуй.

 

Ось на який цікавий сайт  я натрапила сьогодні в Інтернеті:

 

 

http://www.svitfengshui.com.ua/

Петер Зеленка. ”Карамазови”.


 
Буянням пристрастей і виверженням найпотаємніших підсвідомих  бажань, гострим сюжетом і вбивчою правдивістю образів притягує до себе читачів роман Ф.Достоєвського “Брати Карамазови”. Тому й не дивно, що кінематографісти звертаються до нього, аби ще раз продемонструвати світові свій особливий погляд на даний твір відомого митця. Не залишився осторонь цієї теми й сучасний чеський режисер Пьотр Зеленка, поставивши у 2008 році  за мотивами вказаного роману Достоєвського фільм “Карамазови”.

З перших рядків статті хочу зазначити, що я інкриміную фільм П. Зеленки  “Карамазови” як кіно. І кіно не скільки про Карамазових, скільки про сучасне бачення світу і людських пристрастей, які відповідають накалу пристрастей у романі Достоєвського “Брати Карамазови”. Це такий собі винятковий парадоксальний погляд сучасника на події твору, в принципі, події вигадані, але цілком придатні до сучасних умов і поточного моменту.

Щоби стало ясніше, про що власне йдеться, зазначу, даний фільм П. Зеленки поставлено на основі вистави Едварда Шорма “Брати Карамазови”, яка впродовж декількох літ іде в Празькому Дейвіцькому театрі. У фільмі задіяні актори постановки. А фабулою для фільму взято історію про те, як трупа Дейвіцького театру приїздить на альтернативний театральний фестиваль, що демонструє серію драматичних постановок у реальному житті. Фестиваль цей відбувається у польському промисловому містечку Нова Гута на металургійному заводі. Достатньо ймовірна історія, що цілком могла би стати документальною. І от, в межах цієї історії та в кордонах простору фільму розігрується драма, сюжет якої запозичено з роману Достоєвського “Брати Карамазови”.


Фільм починається з того, що актори з Праги їдуть в автобусі на фестиваль у Нову Гуту. Знічев’я один одному розповідає історію певного  фільму, в якому розповідається про внука Достоєвського, котрий водив трамваї у Петербурзі, ніколи не читав творів свого знаменитого діда, німецькою знав лише слово Мерседес, який мріяв купити, і який врешті купив, відвідавши у Німеччині семінар по творчості Федора Михайловича. Отак під цю оповідку актори заїжджають у занедбаний заводський двір. Їх зустрічають організатори фестивалю й заводять у напівзруйнований цех, в якому вони починають репетицію своєї версії “Братів Карамазових”.

У фільмі актори грають себе в ролях Достоєвського і в реальності також грають себе, інколи ця межа стирається. Їхні міжособисті стосунки проектуються на виконання ролей у п’єсі. Свідома театралізація фільмового матеріалу навіть підсилюється таким театральним афоризмом: якщо у п’єсі є рушниця, то вона обов’язково вистрелить. Щоправда, замість рушниці тут виступають кулі  в столі робочого, котрий водночас є глядачем і котрий знаходиться на межі чуттів через смерть сина. Ці кулі в кінці фільму звичайно ж  вистрелять, з’явиться також револьвер, і екзистенціальний герой влупить собі кулю у висок. Цей епізод стане фіналом фільму, але аж ніяк не фіналом п’єси, яку грають актори в реальних декораціях.


У фіналі, знаходячись на сцені, Альоша Карамазов промовлятиме прощальне слово на похоронах Іллюшечки Снєгірьова, і це слово буде цілком придатне для прощального слова над трупом робочого, котрий щойно звів рахунки з життям. В реальному світі крізь вибиті шибки у стелі  заводського цеху піде дощ, він немов очистить поле людських пристрастей і сцену. І це прощальне слово Альоши зазвучить водночас, як катарсис із твору Достоєвського і катарсис у фільмі “Карамазови”. У цій сцені показано, що Достоєвський Зеленкою береться, як привид для того, щоб розказати сучасну історію екзальтації людських почуттів і пристрастей, які криються під оболонкою реальності (що також, до речі, знаходиться глибоко в суті літератури Федора Михайловича).


Фільм П.Зеленки “Карамазови” –  це такий собі Достоєвський на чеський  сучасний лад,  Достоєвський очима сучасного західного глядача, така собі квінтесенція Достоєвського у сучасному варіанті, такий собі погляд (фокус) спостерігача, що спостерігає за тим, хто спостерігає. Що, звичайно, не є надто новим для сучасного західного глядача, хоча як спроба інтерпретувати ідеї Достоєвського у сучасному контексті є досить вдалою спробою. Можливо, тому, що у фільмі П. Зеленка використовує цілком концептуальний підхід до подачі класичного твору Ф.Достоєвського. І концептуальність ця відображається у погляді сучасника на події “Братів Карамазових” та на життєспроможність ідей, проголошених Достоєвським, у контексті нинішнього дня, а також дієвість цих ідей сьогодні.

 

Повністю статтю читайте на хайвей:

 

http://h.ua/story/215547/

 

рос. варіант на ґлосс:

 

http://gloss.ua/story/28884