Профіль

aendek

aendek

Україна, Алчевськ

Рейтинг в розділі:

віршування в окупації

42. inter alia in alius inter.

у відповідь на кинуту між іншим
фразу товариша щодо мого
песимістичного настрою...

одного разу ти мені сказав,
що я у темряві блукаю... -
о, так!

тут кожен день наближення кінця...
на цій землі,
на клаптику оцьому - дурисвіти і вбивці.
юрма захисниками їх сприймає,
шарахається злякано від волі,
утративши давно здоровий глузд
(питання на засипку: взагалі,
чи був він там присутній?..).

тут молодь,
в розумі ще зовсім немовля,
всміхається на фотки задля згадки з бандюками
й з засланцями від путінської зграї,
яка сидить в кремлі і марить
переділом країн і поділом народів,
неофашизм оголосила православний
і брудом поливає білий світ.
...і біль в душі моїй в цій темряві зростає...

тут нелюди винищують людей
і люди нелюда вбивають -
і там, і там убиті й стогін
ранених...
у погляді мерців увічнилось питання -
навіщо? хто? за що?..
і бігає юрба -
все страхопуди і квачі! -
в істериці зненависно волає
і лається,
не кається,
горлає
- нам не потрібен тут ніхто!
нам дайте мир і спокій! -
ховаючись під ковдрою брехні,
юрба огидна і ганебна...

в усьому цьому,
вірно ти підмітив,
варитись мушу
і тому
понурений у темряві духовній я блукаю.

...в диму,
у попелу і пилу від стін осель,
що валяться розстріляні з гармат,
між тіл, що розшматовані війною,
блукаю зморений,
вдивляюся у обрій -
там сонце краплями густими
червоно-темне падає туди...


____
inter alia in alius inter - між інше на між інше

віршування в окупації

41. у крихкості ночі (читаючи Рільке).

де зорі згублені в небі
і хмари тінями чорні
торкають у томності крони,
які у чеканні сонця
хитають, росхитують темінь
і холод вповзає в оселю,
оманно де жевріє світло
з підсвічника біля
глибокого крісла м"якого,
в якому
читаю Рільке
я,
гортаючись в пледі,
зіщулений мерзло
в стінах
 самотності сірої долі,
у котру занурене місто
злиденне й вороже до світу...

аби врятувати душу
читаю лірику -
ліри
велично лунають струнні
мелодії у передзвонах,
хвилюють чуття і роздУми
у вишуканості слова.
о, ночі осінньої крихкість!
непевне де все,
умовність
і не стійке,
і згубне,
розстріляне
і жорстокість
у місиво місить
кров"ю
политую землю, з якої
дерева ростуть
і квіти,
і трави хлібні,
і постає жертовність
багаторядно хрестами.
з землі стражденної також
хворобно щкіриться місто -
немов гнилими зубами
будівлями в темне небо,
в яких де-не-де випадкове
виблискує світло у вікнах -
ті зуби (криві, росхитані)
стирчать у погризаний обрій...
це хворе, довбане місто,
в якому я скніти мушу,
ковтнуло моє майбутнє,
у посміху так і завмерло.
втискаюся глибше в крісло
наляканий тим, що все це
завалиться, згине,
манаттям
придушить мене в цих стінах
зі спогадами у тінях
(які не згадаю ніяк
і ніколи!),
загорнутого у саван,
у лахи самотності рвані...

вчепився у томик Рільке,
в останній зв"язок зі світом...
і визирнув раптом місяць,
бліда між хмарами кома,
і крапками світлими зорі
мені замигтіли спасінням.

о! ночі осінньої крихтість...

віршування в окупації

40. у сутінь осінню...

...і вже не чекаю нічого... - нічого
осіньої днини
у часі буття
ні доброго слова
ні погляду злого
ні правди
ні кривди
ані забуття
хіба що торкнеться
в трагічній цій тиші
подих до спогадів
аж до душі
легким вітерцем
який віти колише
в опалому листі
зітханням стишив...
чужий в сьогоденні
старий і спокійний
у сутінь осінню
дивлюся у степ
повз мене минають криваві події
та з ока сльозою печаль не спаде...

тепло осені..

...тепло осені таке лагідне
сині-просині далі ладними

трави хиляться в обрій мандрами
степом мріями безтуманними

гай із вІтрами у осяянні
в злоті вітами спів оманою

тихим сполохом річка звивиста
сумом-спомином в серці зливою

води холодом дзвінко лунами
наче сходами до минулого

сходом-заходом день у осені
мрія лагідна в сині-просині...

такі яскраві дні...

такі яскраві дні.
але й сумні в одночас.
прозорі та ясні
розлуки час пророчать.
а зронені слова
луною впали в осінь,
у схилені гріва,
в жорсткі пожовклі коси.
і вітер уві сні
зітхає мов поночі
в такі яскраві дні,
але й сумні в одночас.
у сонячную рань
гаї скидають листя,
птахи крізь біль прощань
до вирію знялися.
за ними неба синь
накрили сірі тучи -
погоди не проси
у сірості гнетючий.
ідуть дощі рясні
немов сльоза на очі...
осінні мерзлі дні
й печальнії в одночас.



і пил здійняв на дорозі вітер...

...і пил здійняв на дорозі вітер,
обпале листя летить услід,
у смутку в стЕпу схилились квіти,
в полинних хвилях останній цвіт.

з вербою річка веде розмови,
у волі в небі ширяє птах.
а темні хмари в таємній змові
імжу сплітають у небесах.

ту сіть роскинуть в осінню днину
на степ, на місто, на весь окіл -
дощевий шурхіт печаллю злине,
спаде на серце щемливий біль.

по тій дорозі підеш до хати,
відчиниш двері, розпалиш піч
і кинеш погляд в віконні грати -
там степ, тополя і скоро ніч,

на всохлій гілці самотний ворон -
мов згубний жереб о цій порі -
за обрій цілить ворожим зором,
де зорі в схові ще до зорі;

і дощ зсковзає по шклу струмкАми,
і край дороги темніє крак...
п"єш філижанку міцної кави,
в задумі стане вмить тоскно так...


_____
крак - кущ

осіннє...

...мелодія пісні в неспокої вітру -
симфонія мови осіннього листя,
танок що танцюють у спогади літа,
кружляють у злеті висОко і швидко,
лягають у зморі на землю у сні...

віддалено літо в минуле імлисте -
у казку, над обрій, в імжу, за тумани,
симфонія мови осіннього листя
виспівує пісню в холодне світання,
фортецями хмари пливуть в вишині...

хитаються сумно до осені віти,
кричить у відлунні невидимий крук,
журливою пісня в неспокої вітру
і золотом листя спадає в зорю...

віршування в окупації

39. дощик від ельфів.

йшла воля степом вистрибцем,
сачком ловила хмарки -
сміялись з неї весело
всі ельфи у квітках.
хохотуни аж покотом
каталися на спинках
і по дитячі смішно так
чаклунно-чарівні
від сміху неутримного
здригалися хиталися
і крильцями і ніжками
потішні пустуни.
а потім бешкетуючи,
ці сміхуни - над волею
водили хмарки лЕгкії
у синіх небесах.
від обрію до обрію
у просторі безмежності
гуртом водили бавились,
футболили хмаркИ -
дзвонили милозвучно їх
дзвіночки-балабончики
на кистях рук і пасиках,
у стрічках і бантах... -
і припустився сонячний
стрімкий жаданий бажаний
у спеку прохолодний
такий чудовий дощ!
відкинула сачок свій
у степу воля радісна,
сховалася під вЕрбою,
замріялась собі -
і шелест крапель в листі
здавався їй як піснею
і дзвониками ельфів
у травах і квітках...
...отак мені надумалась,
у дощ в степу придумалась
щаслива безтурботна
під небом воля ця...

в кав"ярні...

в кав"ярні
загублений містом
в самотності я і осінь...
спливає захмарена днина
у сутінках мжею у млості.

і пісня бурхливого вітру
у кроні старого клена
як сповідь безмежна в зажурі
відлуннями в сьогоденні -

в якому мелодія тиха
всміхається вітам крони
задумливим сумом
наче
хтось грає на саксафоні.

і зустрічі тут як прощання,
і многоголосий гомін,
і за філижанкою кави
раптовий
і щемний спомин.

автА у дощу відзеркальні
в калюжах
й вітринах мокрих.
на хідниках малолюдних
обпалого листя охра -

вони на асфальті
наче
у часі
минулого дивні миті
веселого теплого літа
і ніжного в квітах вітру.

виходжу з кав"ярні у вечір,
в холодне
забуте місто,
в обійми похмурих вулиць,
під дощик
що шепіт пісні.

ховаюся під парасолю -
цілує обличчя осінь,
байдужа
немов самотність,
у волі що змерзла зовсім...


віршування в окупації

38. акорд у розсвіт.

по клавішам пальці в задумі у грі
шукають веселих мелодій зорі,
яка розливалась багряно.

хитаються образи у туманІ,
хибкі, виплетались плетінням міцні
у сталки із райдуг нарядно -

барвисті яскраві у злеті вони
втрапляють під розстріл гарматний війни
і б"ються немов порцеляна.

в пожежі розтрощений обрій горів -
то сходило сонце десь там на горі
в кривавих прожилках рум"яно.

зсковзають льодово краплини роси... -
то небом спадають людські голоси
не співом на землю у болю.

по вбитому полю в безвихідь сплетінь
огорнутий вітер у сутінь і тінь
міражний кружляв видноколом -

зі свистом і криком лунав його сміх
і раптом, одразу, миттєво притих
у схові спокОю природи....

угрузли у клавішах пальці бліді
в зовсІм невеселі акордовості,
у озов багряних мелодій......