Передрук з газети "Телеграф" мовою оригіналу 

  З дитинства люблю коней, це або є, або нема, як і багато інших уподобань, які справжні і на все життя. От в мене це коні. Вони мені снились навіть. А коли одного разу ми грались у подружки-сусідки, яка жила над дорогою, і тут цигани на возах їхали, як зараз ця картинка перед очима стоїть - ми ховаємось за квітуючим бузком, а за кілька метрів на дерев'яних нефарбованих возах, запряжених ще не вилинялими бурими невеликими кіньми, їдуть сім' ї, чумазі і дуже бідно вдягнуті, так ми ото хоч і боялись "що нас цигани заберуть", як лякала бабуся, але ж коні!!

  А коли їздили до діда з бабою по батькові, то десь за метрів 300-400 від будинку, через невелике поле, на пагорбі була ферма, і просто з двору було видно загорожу біля першого корпусу, де іноді стояли коні. І тоді ми впрошували батька, і він водив нас на ферму, до коней. Коні там були неймовірні, з тих пір в наших краях я таких розкішних коней ніколи не бачила... Це було п'ятеро білосніжних, великих і крутобоких, таких мускулистих, як ото в американських фільмах про Дикий Захід. Мені так пам' ятаються їхні чорні розумні очі на породистих мордах, і особливо носики.. На яких крізь білосніжну шерсть було видно шкіру, не рожеву, а блискучо-чорну, а в декого ніс був плямистий, рожевий з чорними розводами. Їх можна було погладити саме по оцих оксамитових носах. 

  Три кобили, і два жеребці, а іноді весною в загоні бігало ще двійко білих маленьких лошат, ще з гривами-щітками і короткими хвостиками. Я все життя згадую про них і думаю - куди вони тоді зникли?  Батько тоді сказав, що їх просто цього року перегнали на іншу ферму, а замість них були інші.

  Взагалі я цю замітку пишу чому - бо пригадалось дещо, пов'язане з цими кіньми і фермою.

  Якось, коли йшли до коней, батько зупинився біля силосних ям, і сказав - "а я пам' ятаю, як дядько Микола отаку яму сам копав за чотири дні. Кепка - шестиклинка, полотняні штани, без сорочки, загорілий до чорного, з двома відрами і лопатою, вона в нього спеціальна була, невелика з укороченою ручкою, скільки він нею землі перекидав! " Не скажу точно розміри, але яма ця була десь 25на8на2, і навіть зараз мені це величезний обсяг важкої роботи, а тоді я так здивувалась, що оце можна зробити за чотири дні. На що батько відповів -" ну так досвід, він Біломор-канал копав"

  

  Погода настільки чудова, що навіть коні відпочивають вдень 

  Чого всі переживають за вагу і набрані на карантині кіло?

  Так, сучасна індустрія моди і всюдисущі фото вимагають бути худою, бажано щоб під 180 зріст і XS розмір, але ж то все краса суспільна, напоказ. Тут нещодавно у Змієлова була замітка про зйомки кліпу для "Квін", де брали участь близько 60-ти дівчат, всі як одна - стрункі й модельні. Але особисто я відразу виділила в натовпі одну - неймовірно сексі, не оті напівдохлі кістки як інші, а таку округлу всюди і явно трішечки повнішу за інших. І вона була така приваблива  А на закінчення відео показали обгортку альбому - і виявилось, що саме ця дівчина його й прикрашає. Я так розумію, що обирав чоловік))

  І пригадалось, як в далекому зараз 2002 році нині покійна батькова хрещена, якій було під 80-т тоді, розповідала про одну жіночку, дружину чоловіка, що приходив допомагати їй по господарству. Звучало це так : "вона як заміж вийшла, так погарнішала! Поправилась, покругліла, така гарна стала, а була ж як лоша, одні ноги довгі й кістки" 

  Все красиве товстеньке - і діти, і собаки, і котики.. Одні жінки на суспільну думку мають бути худі. 

Скільки насправді людині треба для спокійного щастя? Насправді трохи більше, але навіть цього достатньо для спокою. 

  А купуйте Чізай, рожеве напівсолодке вино з винограду сорту Піно Нуар, Розе з грейпрутом. Воно вразило навіть мене, абсолютно байдужу до алкоголю взагалі і вина окремо, особу. В цій серії, яку вони виробляють для ринку США, є ще біле напівсолодке з лаймом і м'ятою, цього не пробувала, але вражена рожевим думаю, що й воно має бути цікавим.

  Передісторією мала бути довга розповідь, але... Вдруге годину писати щоб залишилось одне слово - я не хочу. Може коментарі будуть цікаві, тоді щось напишу 

  З гумором і повсякденним реалізмом про сумне. 

  Колись, в далекі студентські роки в нас в групі була страшне цікава й весела дівчина Марина, яку всі звали "Марфа", чому розповідати довго, але було за що)).

  Жила вона далеко в районі, і з подругами добиралась після вихідних на навчання чим вийде, в ідеалі попутками, бо тоді гроші на білет автобусом залишались в гаманці, а для студента любі гроші - сума велика.

  Так от сидимо в понеділок на виробничому навчанні, вишиваємо, і слухаємо Марфу. Зазвичай розмовляти не можна, бо це страшне відволікає. Але саме тому й розмовляємо, поки майстрів немає. 

  Розповідати вона вміє, доповнюючи історію мімікою і жестикуляцією, і непередаваною власною манерою. Спробую тут від її особи хоча б приблизно:

 - Сіли в ту машину, Светка спереду, а ми з Анькою на заднє. Їдемо, розмовляємо, дядько такий, молодий, теревенимо з ним, сміємось. А Анька дістала сємочки і давай гризти, а куди лушпайки? Так вона їх під ноги. Шофер побачив і каже нам - ну ви, дівчата, й село неасфальтоване!

  Тут вона замовкла, трохи задумалась, і серйозно так додала :

  - А я йому чуть не сказала - чого це, у нас вулиця- з асфальтом!! 

  Сміялись ми тоді страшенно   Це вже двадцять років пройшло, а я не просто забути не можу, а часто навіть слухаючи когось (чи читаючи тут в блогах) так в думках і хочу з іронією сказати - да, вулиця у вас точно асфальтована! 

  Щороку роблю "весняне фото", в кульбабках. Зазвичай це газон десь в парку, щоб трава гарна і головне - кульбабки густі і яскраві, але так як зараз сиджу вдома, то в цьому році з газоном не склалося, все суто природнє.

  Вчора вивівши коней на пасовище якраз угледіла самотню галявинку кульбаб. Дощів немає, і все зелене ще поки мале й слабе, а тут і листя густе, і квіти ковром, одним словом я відразу згадала про фото. І тут же згадала, що в сестри так і не забрала свою пару носків з арт-колекції "мистецтво" від Dodo socks. І от все - хочу фото саме в них і не інакше! Подзвонила сестрі, хай принесе. Поки доставка носків добралась до мене стало дуже жарко, в нас було за 20-ть градусів, і квіти закрились (( Я аж прямо засмутилась, але мене заспокоїли традиційним "завтра зранку вони знову будуть"))

  Ось, сьогоднішній ранок, омріяне фото 

 

  Якщо придивитися, то можна навіть виокремити листячко, а ота самотня кульбабка - все, що залишила мені моя кобила. Причому трава навколо майже нетронута, кульбаби смачніші  Хтось з моїх домашніх зробив добре діло і відвів домашню улюбленицю ще вчора "на кращу траву".

  Ну що ж, поставилась до цього з гумором, таке життя