Сезон горошків


  Трава цього року lol

Монолог сына или детская воздухоплавательная


  Іноді якісь прості слова зачеплять щось таке всередині, забуте, і пригадаєш раптом, і стільки всього з*явиться перед закритими очима, спогади, слова, емоції, і посмішка сама розтягне губи вбоки і не сходитиме з обличчя подовгу щоразу, коли тільки очі прикриєш, і знову все тут, в пам*яті ...
  От в мене це раптом сталося після слів "дышать, кричать и безобразничать"  lol ,   якими Kettlebell нагадав мені неочікувано дитинство. І я хоч і в справах моталась містом весь час наспівувала подумки найулюбленішу пісню моїх дитячих років - "эх была не была, два бумажных крыла мы приделаем к телу..." і підсміювалась, через що всі сьогодні відмічали мій вогник в очах і гарний настрій lol

  



  І так, ми стрибали з зонтом з підвіконня, і навіть робили парашут з простині, на якому двоюрідний брат стрибав з дровника , зробленого зі списаного ПТС-са , спереду заплетеного лозою винограду (саме його запах квітів я згадую щовесни) так, що бабусі з вікна кухні не було видно задній торець, а причип ПТС зручний тим, що на ньому є драбинка на дах, на якому ми гралися, і з якого опробовували парашут lol , який прогнозовано на наше розчарування не розкрився unsmile lol зламати нічого нікому не вдалося якимось дивом, а от за два зіпсовані старі зонти бабця нас сварила , було smutili
  І додам ще й текст, я, читаючи його, на куплеті про лошадку аж сльози на очах протерла, так сміялась lol. Прочитайте окремо, не пожалуєте podmig

          Вадим Егоров

Монолог сына или детская воздухоплавательная

 Нам с сестренкой каюк:
 наша мама на юг улетела недавно.
 Это ж каждый поймет: 
жизнь без мамы - не мед, 
а с отцом - и подавно!
 В доме трам-тарарам,
 папа нас по утрам кормит жженою кашей.
 Он в делах, как в дыму,
 и ему потому не до шалостей наших. 

 А пошалить хочется очень,
 мы ведь не так много и хочем,- 
 каждый отец и даже отчим
 это поймет.

 Вот вчера, например,
 я такое имел!
 Полетать захотелось,
 и - была не была - 
 два бумажных крыла
 мы приделали к телу.
 И пошли на балкон -
 пусть на нас из окон 
 поглядят домочадцы,
 как с балкона мы - ах!-
 сиганем на крылах,
 чтоб по воздуху мчаться!

 Плыли б внизу реки, поля бы,
 у всех бы пап падали шляпы - 
 вот красота! Только бы папа
 не увидал.

 Я уже улетал,
 но отец увидал -
 представляете, жалость!
 Он расширил глаза и схватил меня за
 то, что ближе лежало.
 Папы страшен оскал,
 я от папы скакал, 
 как лошадка в галопе,
 и, как будто коня,
 папа шлепал меня по гарцующей попе.

 У всех отцов богатый опыт
 по мастерству шлепанья попы.
 Вот подрасту и буду шлепать
 папу я сам! 

 Мы отца не виним, 
 мы помиримся с ним 
 и забудем о ссорах.
 Есть такой порошок,
 с ним взлетать хорошо, 
 называется - порох.
 Мне б достать порошка,
 пол посыпать слегка,
 кинуть спичечку на пол... 
 Как взлететь я хотел! 
 Что ж, коль сам не взлетел... 
 так взлечу вместе с папой!

 Плыли б внизу реки, поля бы, 
 у всех бы пап падали шляпы -
 вот красота! Только бы папа 
 не увидал.

Гарних снів...



  Якось сьогодні день такий, грозовий, але й зі спокійним "грибним" дощиком, спокійний, зелено-мокрий, сирий і теплий..

 

Вечір...лягає туман, затихли пташки в лісі, час відпочити... а коні в "нічному", їсти і товстішати lol 

   

  Всім гарних снів, я сьогодні як ніколи останнім часом рано знакаю з мережі, і всім цього бажаю, відпочивайте!

Коротко про мій день

 
  Весь день стараєшся-стараєшся, а результат

  

  В кінці так і хочеться дописати "отак він і помер" lol

Телепорт



  Час від часу нічого так не хочеться, як телепорт. Ілон Маск, задумайся про нього prey

  

Про літо


  

  Щось мені підказує, що це якраз про цьогорічне літо

На злобу дня

  • 30.05.21, 20:51
  • ой

  З цим коронавірусом настільки звикла вже до маски, бо коли їжджу в справах навіть не знімаю її, просто стягую , бо весь час то маршрутка, то в приміщеннях.. Сьогодні ж резинки надавили вуха і я таки поки йшла через два парки її зняла, і тут вийшла на людне перехрестя біля центрального ринку і раптом відчула давно забуте відчуття наче я не зовсім одягнута випадково вийшла з дому smutili lol
  Що характерно коли в маркеті знімаючи сумочку зачепилась за блузку і легким непомітним мені рухом розстібнула чотири верхні гудзики так, що опустивши очі гарно роздивилась яка в мене модель бра, а не просто якого кольору білизна - цього відчуття не було... 

 Ну і картинка трохи не в тему, але...

  

Мій компроміс

 Іноді в житті бувають моменти, коли в тебе з кимось не сходяться думки з якогось питання, і це якось треба врегулювати. Всі чомусь радять компроміс. 
  Компроміс?
  Ось так він в мене виглядає найчастіше

  

  Бо взагалі то я надаю перевагу консенсусу....

Самотність? Свобода! ( думки, навіяні однією заміткою)


  Провела вихідні з подругою, багато ходили, дивилися різні цікавинки, а коли в мене, дитини рівнин, незвичної до київської реальності "міста на семи пагорбах" ( а враження, що семи сотнях)) вкінець відмовляли ноги, то ми відволікались від красот архітектури, до якої в мене слабкість)) , і просто  по- дівчачому тринділи за чашкою чаю і чимось смачненьким . Ну і звичайно ж - розмовляли за життя, тобто і про чоловіків)) це корисно, іноді в таких розмовах раптом багато що зрозумієш сам для себе.
  Саме тому замітку "Одиночество" я побачила тільки ось, прочитала, і задумалась, бо дещо в ній і навколо перегукувалось з тим, що було в наших розмовах.
  Я колись кохала, по-справжньому, неочікувано для себе, одного одесита ))) , а він мене не настільки, щоб не бачити інших.... Тоді було дуже боляче. Довго, кілька років не могла про нього згадувати без цього відчуття. І йому то всерівно, а мені боляче, це так тисне в грудях...що я шукала всілякі поради - як забути? І знайшла дивне мені - жінка може пробачити, але забути ніколи. Коли мені боліло, я думала, що навпаки, зможу забути, не згадувати, але пробачити - ніколи. 
  А кілька років тому раптом зрозуміла, що якраз да, забути не зможу , але я дійсно пробачила, більше того - вдячна йому. За те, що його зрада не дала нам зробити помилку і довести наші стосунки до чогось більшого, сім'ї наприклад, витрачених нервів, років , проведених не з тим, з ким справді тобі добре. Більше того, його поведінка дала мені отой поріг в нових стосунках, через який не міг перебратися жоден , хто через мій досвід той викликав хоч якісь підсвідомі підозри.
  Бо як легко вийти заміж, за ніби то хорошу партію, достойного чоловіка, з яким нібито все у вас гарно, а через десять-двадцять років раптом зрозуміти, що то не твоя половинка, бо стосунків як таких і не було, раз чоловік зраджує, а тебе це не задуматись змушує, а подати на розлучення.. І я могла б так, ось що страшно.
  Я не просто пробачила, я вдячна йому. Ми й досі іноді листуємося, вже більше десяти років, і я зі здивуванням відчула цю вдячність, коли зрозуміла, що хочу йому теж якось віддячити, зробити щось хороше, справжнє...
  Бо саме завдяки йому я зустріла того, хто дійсно моя людина. Кому віриш не словам, і навіть не діям,  а просто віриш, підсвідомо. Хто не помітив навіть отого "порогу", бо то не про нього. З ким добре поряд завжди, а не коли все чудово. З ким розумієш зміст смішних слів що "вбити іноді хочеться, але розлучитися-ніколи" 
  Я вдячна за ту зраду. 


  А щодо "самотність" чи  "свобода" ... В мене не буває самотності навіть коли я одна, і в мене свобода навіть тоді, коли не одна. Це все в голові. Любіть себе, хоча б в цьому

Кобелина пора


  Не знаю чого всі так кажуть, що весна це час романтичних панночок і самотніх жіночок, що мріють про велике кохання. На мою думку все трохи інакше, варто тільки поговорити з рівною кількістю чоловіків і жінок.
 Жінки всі як одна мені останні три дні про розсаду і підгортання картоплі, роботу, і якісь проблеми, а от чоловіки всі як один - тільки про дівчат і секс.

 Картинка, правда, не в тему, але...

  
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
22
предыдущая
следующая