На сайті така скукота, що з нудьги заглянула майже у всі замітки зі стрічки, і ніщо навіть бажання прокоментувати не з'явилось. А оце посиділа і весь час одна думка крутиться, слідами прочитаного. 

  Спирт має одну дивовижну властивість, відому далеко не всім - без різниці в якій тарі він зберігається, скло це, метал чи навіть термос, за рік кудись випаровується рівно сім відсотків об'єму спирту з тари. Так от - не хочу навіть рахувати, але думаю кожен сам може уявити, який відсоток спирту залишається при зберіганні горілки майже тридцять років.  І кілька разів чула "як м'яко п'ється, не той шмурдяк, що зараз роблять")))) 

  Тим, хто тут скаже, що бачив пляшку горілки тих часів і нічого там всередині не поменшало - про спирт мої слова це дійсно науковий факт, мені свого часу про це розповів один цікавий співробітник спиртзаводу, на моє здивування яка різниця коли вироблено горілку, бо що там може зіпсуватись)))) 

  Такі от думки на сон грядущий))) 

  В моєму дитинстві було кілька журналів, що любились і перечитувались від кірки до кірки. Обійду "Мурзилку" і "Вокруг света", і розповім про "Трамвай", який виходив десь в 90-х, і був взагалі епохальним, варто тільки дізнатися хто туди писав і хто ілюстрував, але мені тоді ці прізвища нічого не розповідали, а от зміст був чаруючим.. Та що казати, якщо й досі пам'ятаю ілюстрації і на пам' ять декламую віршики звідти і цитую тамтешні "розповіді".

  В студентські роки якось розговорились з одногрупницями на тему дитячих видань, і я з захватом згадувала саме про цей журнал, хоча він тоді вже давно не виходив. Ну і пару віршиків пригадала. А зі мною навчалась дівчина з Дніпра, Маринка, в якої було вроджене захворювання і вона щороку лікувалась в спеціалізованому санаторії в Саках. Санаторій цей був дуже популярним, до нього приїздили з Росії, Казахстану, Молдови... От восени зустрічаємо, і ділимось враженнями від літа, а Марина про санаторій згадала, засміялась і розповіла невелику історію. На цій "зміні" в їх групі оздоровлювалась дівчина-москвичка, і така гонорова й зверхня, хто що не скаже чи зробить, а вона щоразу так "фу, а вот у нас в Маасквєє...")). І все так, всі крім неї нічого не варті, тільки її московська думка і московські манери найкращі в світі і єдино вірні. Вже всім в печінках. І от сидять вони одного разу в їдальні, а столична штучка знову своє оте голосно "а вот у нас в Маасквєє... ", а Марині раптом згадався один з тих віршиків, що я розповідала, і вона голосно так, щоб почули всі, продекламувала

      В Москве на асфальте 

      Валялся кирпич 

      И думал что он - НАСТОЯЩИЙ МОСКВИЧ!

  Сміявся весь зал, а її попустило, і свою неймовірну столичну думку до кінця путівки вона з того часу тримала при собі. 

  До чого я все це.. Кирпичі всюди одинакові, в Києві, Москві чи Берліні