Ты на других совсем был не похожий,
Словами меткими сражая наповал.
Напоминая мне то день пригожий,
То замерший вулкан, а то девятый вал.
Ты называл меня"мадам", "моя мадам",
Серьезную при этом скорчив мину.
В любви сметая все, как ураган,
Не научившись жить наполовину.
Разбросаны судьбой по разным городам.
В субботу сплю, и вдруг у изголовья
Твой голос с хрипотцой летит по проводам:
"Мадам, как Ваше драгоценное здоровье?"
А я просила, щоб пустив у осінь,
Де мову про спочинок клен повів.
Там на горбочку мовчазний колодязь
Від літечка вже не знайде ключів..
А я просила, щоб пустив у осінь,
Де коники принишкли у стерні,
А неба чистого звабливу просинь
На крила в вирій захопили журавлі.
А я просила, щоб пустив у осінь,
Там павучок мереживо плете.
Біленька церква у холодних росах
На сито сіє сонце золоте.
А я просила, щоб пустив у осінь,
Де ніжиться баштан, теплом зігрітий.
Моє погладив золоте волосся,
Прошепотів: "Зостанься ще у літі..."
Тебе не бачу - не горю в огні,
Коли зустріну - очі не ховаю.
Чи я кохаю? Вже, напевно, ні,
Перегоріло...Перетліло... Забуваю...
Лиш хочу знати, що на світі
Десь поруч ти. І не важливо, з ким...
І хочеться когось вже полюбити,
Так не дає від попелища дим...
Сквозь дым костра...
Минають дні, так близько осінь.
І прохолода дмухає в лице землі.
Я ж бачу очі, удивляючись у просинь,
Вони так часто снилися мені...
Але на людях їх завжди відводиш...
Чи вдавана байдужість , а чи ні?
Коли вночі до мене ти приходиш,
Хлюпоче щастя в місячній пітьмі.
Слова любові пристрасно шепочеш,
Я розправляю крила - і у вись!
Все буде так, як ти захочеш,
Лише до мене серцем прихились!
Ще не вичахла збуджена нічка,
Ще тепло твоїх уст берегла,
А вже щастя відсунула свічку
І пройшла до господи біда.
Тужно квилило щастя уголос -
Реготала біда, мов сама не своя.
Відтепер слово "ми" розкололось
На два слова чужих: "ти" і "я"..
Час мине - скоро ранок настане,
Блідим воском чуття догорить.
Й те саднити тоді перестане,
Що всередині плаче й болить...
Сизиф
Наркоманам, которые решили завязать
(под впечатлением http://blog.i.ua/user/4882784/)
Не расслабляйся, друг любимый,
Попустишь удила - узрят!
Ты как минер на поле минном:
Шаг в сторону - пропал солдат...
Держись зубами за надежду,
Влача свой камень по прямой.
Уже не жить тебе, как прежде,
Уже не сможешь быть слугой.
Вперед иди к вершинам счастья,
Где Солнце, Вера и Любовь царят.
Достоин, друг, ты лучшего участья,
Во тьму дороги нет тебе назад!
Ведь сила духа в твоем теле
Дурман от плоти победит навек!
Ты обязательно дойдешь до цели,
Бог тебя Любит, слышишь,Человек?!
Не усе на світі можна купити,
Бо не все продається за гроші.
Спробуй, коханий мій, оцінити
Мамині очі ласкаві, хороші!
Ти скажи, скільки коштують зорі,
Що упали в ранкові покоси?Солов'їні пісні і поля неозорі,
І малого онука ніженьки босі?
Скільки коштує кущ калини,
Що колись посадив твій тато?
І чи цінний старенький знімок,
Де дідусь залишився солдатом?
Хіба можна в небесному раю
Бронювати квитки у ложі?
В літній вечір моє "кохаю"
Ти ніколи не купиш за гроші!
Минув серпневий диво-карнавал,
Як Чацький, повертаюся із корабля на бал.
Із каравели білої до цирку чи вертепу,
Де на людей уже розставлені тенета.
[ Читати далі ]
Зайшли з донькою до комфортного автобусу "Феодосія - Сімферополь". Сіли на зручні місця попереду. Часу до відправлення вистачає, тому спостерігаємо.
До салону, мов розлючена фурія, влітає жінка й голосно кричить до когось надворі:
- Фу, какой сортир! Опять места в ж*пе! (позаду - прим.).
Вибігла.
Через хвилину заходить ще одна. Обертаючись до свого співрозмовника, каже:
- Класс! Задние места! Можно и поспать!
Смішно. Мимоволі пригадали анекдот про хлопчика-псиміста й хлопчика оптиміста.
Хлопчикові-песимісту подарували на день народження дерев'яного коника. А хлопчикові-оптимісту - какашки живого коня.
Вранці просинається перший хлопчик і починає ревіти:
- Ну, вот! Не могли настоящего коня подарить!
А другий малий, побачивши какашки, засміявся і заплескав у долоні:
- Ура! Здесь живая лошадка пробежала!
Море - это поэзия!Над жемчужно-розовым морем
Белые чайки свободно парят.
Нежные, белые, легкие волны
О вечной любви до утра говорят.
Белые лошади в небе тоскуют,
В дали их манит парусник белый.
Пеною белой свой стих нарисую
На мокром песке одинокого берега.
