Серце стиснула щемна осіння картина:
Білих лебедів хмар на небесному зводі
Споглядають хати крізь червоні жоржини.
Із біленьких церков чутно мідь передзвонів.
На деревах палає-горить жовте листя,
Проводжає на південь сумних журавлів.
Чепурненька калина в разочках намиста
Молитовну осанну складає землі.
І така благодать розлилася повсюди -
Від краси умліває щаслива земля.
Україно моя, переповнює радістю груди:
Я безмірно щаслива, що доня твоя!
Клеплють тишу задумливі ранки,
У далеке минуле думками лечу.
Я прокинусь колись на світанку,
Босі ноги в росу умочу
Й побреду, де в травиці зеленій
Всусебіч розлітаються сни.
Де хмарки у сповитках черлених
Заколисують в тиші громи.
Під старезним розлогим кленом
Б'ється серце бентежно і лунко.
Юний хлопчик чекає на мене...
Перші доторки... Перші цілунки...
Я повітря вдихну повні груди,
В полинів набираючись сили.
Запал юності м'ята остудить,
Нагадає, що в зрілість вступила...
Рання осінь зігріла мій дім теплотою,
Золотів виноград у дворі біля тину.
Не такою, як всі, називав, не такою...
Сонце в стиглім вині вигравало бурштином.
Два наповнені келихи для супокою
На плетЕнім столі сиротливо зостались...
Наша осінь була так відверто п'янкою.
Боже мій, як натхненно з тобою кохались!
Простите, милые мои друзья,
Что не люблю словес и воркованья.
Не все надежды оправдала я,
Хоть не уместны оправданья.
Что человек совсем обычный,
Как все: люблю и ненавижу,
Что нарушаю сплин привычный
И камень за душой врага я вижу.
Что говорю в глаза, коль надо,
Притом не то, чего все ждут.
Что различаю форм браваду
И слова соль, и мысли суть.
За то что кредо "мы в ответе.."
Я ставлю выше отношений.
Во тьме я не нуждаюсь в свете,
И с тьмой не жажду примирений.
За веру в Бога, дух свободный,
И за наивный в жизни альтруизм.
За теплый взгляд, за ум холодный,
И за весьма горячий пацифизм.
Простите за пылающие щеки,
За дым души в отсутствие огня.
За частые лирические строки...
Простите .. за любовь меня!
КАКОФОНИЯ, какофонии, жен. (греч. kakos - дурной и - звучу) (книжн.).
Негармоническое, режущее слух сочетание звуков, неблагозвучие
(в музыке, в стихах). Словарь Ушакова
http://blog.i.ua/community/53/1067902О бедный KENT , несчастный KENT ,
В библиотеку ты возьми абонемент!
Пытаешься гармонию в стихах создать,
Но какАфония выходит, ........ (извини, Травинушка)
[ Читати далі ]
П.
Не пропонуй мені свою любов
Гуляти не зови в гаї зелені..
Не так пульсує в скронях кров,
Не ваблять пристрасті шалені.
І не приходь до мене в сни:
Жури в них більше, ніж любові.
Не доторкнутися струни
Душі, завмерлої від болю...
Проникливо на мене не дивись
І не шукай земного супокою...
Як і колись, все тягне мене в вись...
Напевно, народилась не такою...
Осінній день, осінній дощ, осінній сум
Розсипався дрібненькою квасолькою.
І раптом голос серед павутинок-дум:
- Ви не хотіли б скористатись парасолькою?
Я думала, як гарно вдвох із Вами йти,
Плести якісь дурниці, сміючись на розі.
На мить повірити, що різних два світи
Зустрітись можуть на одній дорозі...
Та дощ скінчився так, як і почавсь:
Ген за кафе простукали дзвінкі підківки...
А я очима проводжала журно Вас...
Тепло від ніг ще зберегла бруківка...
Район знаходився у епіцентрі драми:
Всі слухали котячий славний хор.
А декілька самців горлянку драли -
Співали, як годиться, про любов!
Під ліхтарями так тягли, що листя
Останнє із дерев навіки облетіло.
В єдиному пориві співаки злилися,
Несамовито, мов бики в ярмі, ревіли.
Та на пустий балкон кицюня не з'явилась:
Заслабла,бідна. а чи, може, не схотіла...
І потягли хвости захриплі кавалери.
Гойдались ліхтарі в пітьмі осиротіло...
Стривожена ніч - норовлива лошиця -
Не креше, як в серпні, копитом зірки...
Стожари спочити уклавши в копицях,
Покірно латає небесні дірки.
А небо розверзлось. З відчАєм відкрило
Печалі і сум, що снують між людьми.
І хлипає вітер, гуде безнадія,
І вересень плаче рудими слізьми...
Так просто: ти пішов - не повернувся,
Лиш присмак полину лишився на губах...
Щемливий зойк в повітрі розчахнувся.
І вже не знаю, у яких шукать краях.
І вже не розумію, як роки без тебе
Я буду жити й до сих пір жила...
Це ж все одно, що сонцю буть без неба,
Це ж все одно, що пташці без крила...
