24 березня невідомі напали на співзасновника інтернет-видання «Дорожній контоль», силоміць затягли до машини, вивезли за межі Києва та побили. Про це повідомляє відділ зв'язків з громадськістю ГУ МВС у місті Києві.

Керівника проекту "Дорожній контроль" Ростислава Шапошникова вивезли в ліс і побили. Як він сам заявив міліції, на нього напали двоє невідомих, заштовхали в джип «Гранд Черокі», де сиділи ще двоє їхніх спільників, і вивезли в ліс під Києвом. Там Шапошникова жорстоко побили. "Він не може встати з ліжка, у нього гематоми на голові, розсічена брова. Це не просто хуліганський напад. Йому одягали пакет на голову, душили. Судячи з усього, це пов'язано з нашою діяльністю", - розповів "Сегодня" керівник прес- служби "Дорожнього контролю" Єгор Воробйов.

"Дорожній контроль" проводить рейди, фіксуючи порушення в роботі даішників.

сайт:http://roadcontrol.org.ua/

посилання на сайт як допомогти: http://roadcontrol.org.ua/node/564

Сьогодні щось мене пробило поритись у "Фокусі" і виникла ідея провести мінісоцопитування... Для чистоти експерименту було б непогано залучити якнайбільше респондентів з різними політичними поглядами... Отже,: 

Яке почуття виникає у Вас при згадці про президента України Януковича В. Ф.:

Сьогодні День народження у Великої Поетеси – Ліни Костенко. На мою думку, саме такі люди об’єднують нашу країну, дають їй майбутнє... Запрошую всіх згадати, а хто не дуже знайомий, прочитати її вірші. Я наведу декілька... В мене на сайті небагато друзів, тому прошу скинути замітку далі своїм друзям...

У світі злому іхолодному,

де щастя зітканез прощань,

чи ми пробачим одне одному

цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?

Але за віщо, Боже мій!

За те, що серце калатати посміло в ніжності німій?!

За ті передані привіти?

За тихий погляд, що п'янить?

Нехай це сонечко посвітить.

Нехай ця туга продзвенить

***

Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було, як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав, довірливий Самсон.

 Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! - такі вже рідні і такі чужі.

 Ця казка днів - вона була недовгою.

Цей світлий сон - пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! - воно лишилось на усе життя.

 ***

Страшні слова, коли вони мовчать,  коли вони зненацька причаїлись,  коли не знаєш, з чого їх почать,  бо всі слова були уже чиїмись.

 Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 

із них почав і ними ж і завершив.  Людей мільярди і мільярди слів,  а ти їх маєш вимовити вперше!

 Все повторялось: і краса, й потворність. 

Усе було: асфальти й спориші.  Поезія - це завжди неповторність,  якийсь безсмертний дотик до душі.

 ***

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним.

Коли реєструвався на цьому сайті, думав обговорювати питання глобальні, філософські, але чомусь так виходить, що все більше влазить політики... Ну напишу ще це, а потім, може задамся чимось більш глобальним...

            Так ось, в Україні та за її межами  сприймається як аксіома, що в нашій країні є дві майже рівні частини, які розділені мовою, релігією, поглядами на історію, зовнішньополітичною орієнтацією і т. п. Я теж так думав, поки не наткнувся на статтю  «Україна між "там" і "тут": креольська альтернатива» (кого цікавить:  http://www.pravda.com.ua/articles/2011/01/12/5773660/ .  В ній було застосовано термін «креольство» Тут прийдеться цитувать: «йдеться і про нащадків вихідців із метрополії, і про "мішанку" з прийшлого та місцевого етнічного субстрату, але з культурною орієнтацією на метрополію.» . В нашому випадку метрополією виступає, звичайно, Росія.Так от, розмірковуючи над цією статею я прийшов висновку, що в Україні не ДВІ, а ТРИ майже рівні частини населення: совки, українці та креольці (зарані перепрошую, якщо комусь не сподобались терміни- це я для себе так називаю, та й суть не в термінах...). Я спробував класифікувати ці частини. Хочу попередити, по-перше, як кожна класифікація врна доволі умовна і межа між цими групами досbть умовна, по-друге, ніякі соціологічні дослідждення я не проводив і всі наведені цифри є приблизними та відображають мій особистий погляд на речі...

	Совки	Креольці	Українці
Мова спілкування	60% рос; 40% укр.	майже 100% рос	більше 90% укр.
Культура, на яку орієнтуються	радянська, частково російська	російська	українська
Ступінь толерантності	низький	вище середнього	середній
Історичні персонажі	ленін, сталін	Булгаков, Гоголь	Шевченко, Бандера
Місця, де переважно проживають	Донбас, Крим	Дніпропетровськ, Харків, Запоріжжя	Західна Україна
Зовнішньополітична орієнтація	Росія	60%Росія, 40%Захід	Переважно Захід
За яку держ. мову виступають	російська, українська	відношення до держ. мови дуже різниться	українська
Відношення до держави, як соціального інституту	держава має визначати життя індивідууму – матеріальне і духовне	держава повинна забезпечити умови для самозабезпечення і самореалізації, підтримуючи незахищених	відношення до держави неоднозначне частина близька до совкового, частина до креольців

 Саме до rреольців, як соціальної групи треба придивитись якнайуважніше. Владі дуже комфортно представляти Україну як дві соціальні групи – совків та українців, знаючи, що ці дві групи ніколи не зможуть дійти згоди – фундаменти різні. Але, якщо гянути на креольців, побачимо, що це своєрідний буфер між тими та іншими і саме креольці визначають вибір України. Саме частина їх привела януковича  до президенства, розчарувавшись в демагогії помаранчевих. І саме креольці, активно не сприймаючи Януковича, активно об’єднуються з українцями, і саме в цьому я вбачаю майбутнє України – як політичний союз креольців та українців. Правда, цьому буде активно противиться не тільки сьогоднішня українська влада, яка по суті є совковою, а й російська, бо союз українців й креольців має бути рівноправним європейським союзом, а російській владі дуже невигідний прецедент побудови росіянами чи російськомовними нормального демократичного суспільства...

В розпал виборчої кампанії, більше року назад в мене відбулась розмова з одним знайомим -  людиною практичною, не обтяжену високими матеріями. На моє зауваження, що, коли при владі буде янукович, в Україні зникне демократія, свобода слова і ще невідомо чи збережеться незалежність, у відповідь від нього почув: «то все фігня, прийде янукович, наведе порядок, наладить відносини з Росією – підніметься економіка, упадуть ціни на продукти, газ і бензин, зробляться дороги, а все інше мене не турбує...». Розмірковуючи над цієї розмовою, я проїжджав повз АЗС і подумав: ну добре, побачимо, що в них вийде хоч з цим... І для відліку успіхів команди «професіоналів» вирішив взяти вартість 95-го бензину. На той час він коштував 7,15 грн.

Мабуть, я б незгадав цю розмову, коли б не щоденні переможні звіти про «героїчні» усилляуряду зупинити вартість бензину на відмітці 9,50 грн, а пройшло трохи більше року...

От, я й вирішив поглянути на минулий рік очима отого практичного знайомого (який зараз шкодує за свій вибір), не обтяженого високими матеріями, адже таких «знайомих» в Україні більшість. Отриманий результат звів до таблиці, де відобразив, що за рік отримали Україна, її президент і її рядовий громадянин, себто я, взявши тільки соціально-економічні показники... От, що вийшло:

Україна в міжнародних рейтингах	Україна в зміні цін			Президент України та його сім’я	Я, як громадянин, України
1	2			3	4
1.Конкурентноспроможність Рейтинг  укладає Світовий Економічний форум. Україна в ньому впевнено прямує донизу. У 2010 році вона займала 89 місце, а ще торік була 82. Випереджають її в рейтингу Аргентина і Албанія, наступні за Україною Гамбія і Гондурас. У групі "Інститути" наша країна втратила 14 позицій, спустившись до 134 місця. За показником  "незалежність судової влади", Україна на 134-му місці За "марнотратством державних коштів" - на 131-му, "Хабарництво" - на 127-му, "Довірою до правоохоронних органів і політиків" - на 122-му,  "Організована злочинність" - на 116-му.  «Кількістю процедур для відкриття бізнесу» Україна на 99 місці, разом з Ботсваною, Кот-д’Івуаром, Малаві, Мозамбіком... 2) рейтинг якості життя Щорічно складає ірландський журнал International Living. Україна опустилася з 68 на 73-е місце, поряд з такими державами, як Марокко (71), Намібія (72), Ботсвана (74), Тринідад і Тобаго (75) і революційний Туніс (77). 3)Рейтинг економічної свободи  За рейтингом економічної свободи Україна посіла останнє місце із 43 країн Європи. ї економічну систему фахівці Heritage Foundation та газети Wall Street Journal оцінили як репресивну. Україна цього року посідає 164-те місце зі 179 країн світу, погіршуючи свої показники кілька років поспіль. 4) Показники інфляції в СНД Україна посіла перше місце серед країн СНД за показниками інфляції.	Назва продукту	Ціна на кінець 2009	Ціна на кінець2010	1)Журнал "Корреспондент" оцінив вартість активів Президента Віктора Януковича і його сім'ї в 100 млн доларів, поставивши його на 64-е місце в списку 100 найбагатших українців. 2) Офіційно за даними Держмит служби, протягом 2010 р до межигірської хатинки Януковича завезли матеріалів на суму 152 672 399, 14 гривень, тобто понад 19 мільйонів доларів. Лише дерев'яних дверей Гаранту закупили 11 штук на суму 1 397 млн. гривень - по 16 тисяч доларів за одні дверцята (не знаю чи ввійшла люстра за 50 тис. дол.). 3) На святкування дня народження гонорари артистам обійшлися в суму близько 1 млн євро, президент з'являвся на публіці в туфлях зі страусової шкіри, вартість яких складає мінімум 1,5 тисяч доларів. Журналісти також виявили у глави держави дорогий годинник: IWC вартістю близько 20 тисяч доларів і Zenith з білого золота ціною 10 тисяч доларів 4) На банківських рахунках у Януковича - 1080 тисяч гривень. 5) Вертоліт Януковича – втричі дорожче, чем вертольоти Путіна і Обами, за приблизними оцінками його вартість складає 17 млн. доларів без оздоби салона 5) В автопарку Януковича додалось 3 авто за 4,2 млн 6) Олександр Янукович через підконтрольне йому ТОВ «Донснабтара» скупив 100% акцій «Всеукраїнського банку розвитку» . Вартість цього поглинання, за офіційними даними, становила 110 млн грн.	Зарплата за рік НЕ ЗМІНИЛАСЬ – все інше див.колону 2.
	Бензин 95 Газ для нас. Гречка Олія Картопля Овочі Цукор Вода (П’ятихатки)	7,15 73,2 5,12 9,26 3,24 7,65 7,38 4,0	9,50 109,8 13,21 12,10 5,24 9,75 8,89 8,5

Задача.

Маємо здорового чоловіка середнього віку, який себе вважає недурним, достойним називатись homo sapiens («людина розумна»!, себто здатна контролювати розумом свої інстинкти), який у весняну пору року їде за кермом свого авто. Замість того, щоб уважно дивитись на дорогу, з метою оминути всі ями, неполадані при демагогах і ще більш роздовбані при «професіоналах», він починає витріщатись на стройненьку фігуру особи жіночої статі в коротенькій спідничці, яка йде неподалік. При чому, необхідно врахувати, що дія відбувається в невеличкому провінційному містечку, де майже всі один одного знають, і про особу в спідничці відомо, що сірої речовини в її миленькій голівці з акуратною зачіскою вистачає якраз на те, щоб запам’ятати до сьогоднішнього вечора чим закінчилось вчорашнє теле-шоу і підібрати кофточку, яка пасує до її спіднички. Так, от ця вершина земної еволюції, яка переміщується, керуючи складним механічним пристроєм, завдяки іншому складному механічному пристрою насолоджується чудовою музикою, при цьому встигаючи завдяки третьому пристрою давати цінні поради за сотні кілометрів; як останній гамадрил витріщається на особу протилежної статі.

Тепер, якщо врахувати, що даний чоловік знає, що десятки тисяч років еволюції і тисячі життів його предків було покладено для духовного розвитку і приборкання тваринних інстинктів, завдяки чому він на драбині еволюції стоїть вище самця орангутанга та різних інших кенгуру, в задачі питається: 1.ЯКОГО ХРІНА ТАРАЩИТИСЬ НА ТУПУ ДІВУЛЮ, РИЗИКУЮЧИ СТВОРИТИ ДТП, навіть якщо в неї стройна фігурка і міні-спідничка???

2.ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ, ЩОБ НЕ ТАРАЩИТИСЬ? (опитування)

Найкращим відпочинком для мене є подорожі Україною на автомобілі і, років за 15 таких подорожей, стосовно багатьох місць і міст нашої країни в мене склалось певні враження, частиною яких й захотілось поділитись. Зазначу відразу, що це мої особисті СУБ’ЄКТИВНІ враження, тому попрошу на них не ображатись і активно не мінусувати і не закльовувати в коментах. Отже, враження від деяких міст України.

Львів. Це місто для мене особливе. Місто – чудової архітектури, особливої оригінальної філософії; місто, де український дух є невід’ємною частиною європейського... Прогулявшись вулицями цього міста, відразу хочеш намалювати картину, написати музику чи вірші...Ні, звичайно, наш, далеко не найкращий час, відклав на Львові свій відбиток, символом якого для мене є скляна потвора Укрсоцбанку павпроти пам’ятника Міцкевичу, що нагадує синець під оком статного інтелігентного університетського професора...

Київ. В певному сенсі це рідне для мене місто, адже тут пройшли студентські роки, залишились друзі і спогади молодості. Це місто, яке свого часу, мабуть, ні в чому не поступалось Львову за інтелігентністю і європейськістю. Зараз – це випещений та самовдоволений  бізнесмен на БМВ останньої моделі в дорогому костюмі і в годиннику від «бріоні». І, коли ти починаєш бормотати йому щось про студентські роки і спогади молодості, він поблажливо і неуважно слухає, думаючи в цей час про свої бізнесові справи і час від часу відповідаючи по своєму «верту». Він не такий пихатий як москвичі і завжди відповідає на дзвінки родичів з провінції, питає про їх справи і здоров’я,  але жодною копійкою їм не допоможе, бо родичі родичами, а бізнес бінесом... 

Дніпропетровськ. – франт, який в молодості пішов працювати на завод, але тільки заради того, щоб просунутись по номенклатурній драбині. В смутні часи він, «правильно» зорієнтувавшись, «нарубав бабла», сів у «лексус», купив круту квартиру, та в погоні за грошима вчасно так і не зміг зупинитись і весь час він десь поспішає, заробляючи гроші. Але в ресторані цей респектабельний громадянини запросто може посадити пляму на брюки від дорого костюма і, не звертаючи на це жодної уваги, запросити даму на танець. Цьому франту, звичайно, далеченько до крутого київського бізнесмена, але при нагоді він завжди покаже, що теж не ликом шитий, хоча останнім часом він зазнає болючих ударів від необтяжених моральними законами вихідців шахтарського краю і йому приходиься терпіти, зціпивши зуби, чекаючи свого часу...

Кривий Ріг. Ну, звичайно, в першу чергу – це найдовше місто і ГОКи з «Криворіжсталлю» («Арселорміттал»), які зробили це місто найбільш забрудненим містом України 2010 року. Якщо не зважати на інтриги навколо гігантів індустрії, місто живе нехитрим життям пролетарія.  На відміну від дніпропетровського франта, цьому парню повезло менше... Він, також, пішов працювати на завод, але став тільки кваліфікованим робітником, який живе на свої 4-5 тис. на місяць і цілком задоволений життям. Ні, час від часу він бормоче щось на адресу більш удачливого Дніпропетровська, але це несерйозно. Якщо ж ви почнете з ним розмову про політику чи мисецтва, то почуєте відповідь накшталт: «Ми в університетах не обучались» або «Начальству видніше».

Запоріжжя.  На перший погляд це копія бізнесмена-Дніпропетровська, тільки менш удачлива – та ж показна розкіш, той же поспіх в погоні за грошима, правда, в дещо менших масштабах. Але є два моменти, які суттєво різнять це місто.

Перший момент – це ДніпроГЕС – велична споруда, яку неможливо не помітити, будучи в Запоріжжі, і яка викликає  захват своєю величчю і повагу до міста, в якому розташована. Саме ДніпроГЕС дозволяє Запоріжжю на рівних розмовляти з більш удачливими бізнесменами – Одесою, Дніпропетровськом, Харковом, бо він (ДніпроГЕС) є «екслюзивною» річчю, що в цих кругах дуже ціниться.

Іншим, більш значущим моментом є, звичайно, Хортиця, що робить це місто взагалі особливим містом України. Проблема лише в тому, що процес замовчування Хортиці протягом значного періоду і активне перетворення Запоріжжя в індустріальне місто особисто мені нагадує  переучування в кращих традиціях радянської школи шульги на правшу. І місто майже навчилось бути правшою, тобто бути схожим на інші індустріальні міста, але з набуттям незалежності воно почало згадувати минуле і почався зворотній процес. І тепер це роздвоєння особистості доводить Запоріжжя до нервових зривів на зразок пам’ятників сталіну.

Одеса.  Місто, що, мабуть, розчаровує найбільше. Раніше це було місто гармонійного союзу дотепного та інтелігентного єврея Мішьі та бойкої і практичної рибачки Соні.Але в буремні 90-ті Мішьа спакував чемодани і подався шукати кращої долі, залишивши на причалі розгублену Соню. Ні, звичайно, практична Соня не пропала – вона бойко торгує на 7-му кілометрі і зовсім не бідує.Але, щойно справа стосується мистецтва та політики, освіта та характер рибачки відразу даються взнаки.

Миколаїв та Херсон.  Затишні міста півдня. Схожі своєю історією, інфраструктурою, архітектурою, населенням. Беззастережно віддавши пальму першості півдня України Одесі, може саме через цю схожість, вони запекло конкурують між собою. В радянські часи навіть ходила легенда, не знаю наскільки правдива, що, оскільки відстань між цими містами 50 км, хотіли побудувати спільний на два міста аеропорт, але миколаївське і херсонське керівництво не змогло вирішити, хто з них буде головний і тоді збудували два маленьких. Особисто я, як людина, що виросла під Миколаєвом відчував беззаперечну перевагу Миколаєва з трьох причин: в Миколаєві більша кількість населення, миколаївський футбольний клуб «Суднобудівник» мав більші успіхи , ніж херсонський «Кристал» і, нарешті, в Миколаєві був трамвай, тоді як Херсону такий вид транспорту і не снився.

Севастополь. Перше, чим зустріло місто – це відсутністю готелів. Тобто, на карті-схемі вони були, але на місці виявлялись чим завгодно, але не готелями. Коли з 4-ї чи 5-ї спроби знайшли справжній готель, адміністратор, критично окинувши мій туристично-курортний прикид та радісно-відпускну фізіономію, раптом заявила, що Севастополь це не курортне місто і я, згадавши своє радянське минуле, з жахом чекав її чергової заяви проте, що місць нема, або, що в зв’язку з розміщенням на території міста військової бази, воно закрите для туристів, але, на щастя, все обійшлось.

           Що ще кинулось у вічі - майже в самому центрі міста між багатоповерхівками вітер носив газети, целофанові пакети та інше сміття у великій кількості. При цьому, за столиком під пиво рубались в доміно не старі ще дядьки, скоріш за все військові пенсіонери...

            Ну й ще запам’ятався Севастополь чудовою природою – морем, бухтами... Мабуть, все-таки, недарма його називають містом російської слави – чудова природа і бруд скрізь, де з’являються люди.

Черкаси та Полтава.  Чимось схожі міста. Надзвичайно привітні та затишні. Навіть, коли до них попадаєш вперше таке відчуття, що знаєш їх давно. Так, неначе потрапляєш  у стандартну двокімнатну квартиру до простих небагатих людей, за простотою побуту яких криється щось більш духовне. Тільки господар квартири, поглядаючи на козацьку шаблю на стіні, мучається головними болями, намагаючись згадати щось давно втрачене, надзвичайно важливе, але це йому не вдається – дуже вже сильно гамселили його по голові більшовики.

Кіровоград. Хай пробачають мене кіровоградці, але саме це місто є для мене символом глибокої провінційності в усьому – починаючи з назви, закінчуючи архітектурою. Чомусь, коли його згадуєш, в пам’яті вспливають літаки праворуч на в’їзді і все... Хоча, звичайно, не все так погано- Кіровоград - батьківщина Винниченка, виші цього міста досить високо котируються в національних рейтингах.

Вінниця.  Напрочуд толерантне і якесь неспішне місто. На жаль, в цьому місті був недовго – через справи довелось швидко повернутись додому. Та все ж звернув увагу на те, що люди в місті розмовляють досить чистою українською та російською мовами. При чому, в одній і тій же компанії одні розмовляють українською, інші – російською. Якби така толерантність була хоча б у Дніпропетровську чи Харкові, сказав би, що Україна в цьому відношенні розвивається у правильному напрямку.

Ще місто запам’яталось - присутністю групи «ТІК» буквально скрізь – в кіосках у вигляді плакатів, на рекламних щитах у вигляді анонсів, просто на вулиці в динаміках. 

Тернопіль.  Перше, що кидається в очі – це бідність. Вона старанно маскується, та все ж проступає в муніципальному транспорті, приватних авто, крамницях.  При цьому місто намагається тримати марку, будучи чистим та якимсь підтягнутим. Місто нагадує такого собі галицького інтелігента в поношеному, але чистому і старанно випрасуваному костюмі. Він залюбки підтримає з вами розмову на будь-яку тему від погоди до театру, але жодним словом не обмовиться про свою матеріальну скруту.

Ще запам’ятались бездомні тварини з бірками у вухах, що значить, що вони стерилізовані. Це вам не Київ.

Чернівці.  Першого разу я побував в цьому місті ще за радянських часів і тоді, окрім чудової архітектури, місто запам’яталось двома особливостями. Перша, - якщо перейти вулицю зібралось троє та більше пішоходів, то гори світлофор не те, що червоним – фіолетовим, народ преспокійнісінько з почуттям власної гідності і правоти вирушав переходити проїжджу частину, не звертаючи жодної уваги на авто, яким волею-неволею приходилось зупинятись. 

            Іншу особливість я помітив на автостанції. Біля мене на заднє сидіння автобуса до Сторожинця присіло дві звичайнісінькі сільські бабусі, які між собою розмовляли українською. Через деякий час підійшла і сіла третя, звернувшись до них російською і всі троє продовжили розмову російською. Ще через деякий час підсіла четверта і заговорила чи то молдавською, чи то румунською (я не зрозумів) і всі підтримали розмову цією ж мовою.

2009 року я знову їздив у Чернівці. Місто справило враження провінційного родича, який свого часу вів активне життя, а потім вийшов на пенсію і його забули більш заклопотані родичі. Ні, вони про нього згадують, але тричі на рік, - щоб послати листівку з  поздоровленнями на Новий рік, Різдво та День народження. А той неспішно займається своїм нехитим господарством, у вільний час дивлячись на величну споруду Чернівецького університету, з гордістю та сумом згадує своє минуле, з тривогою чекаючи майбутнє. 

Зазначу відразу – 23 лютого я не відзначаю ні під яким соусом –ні як день совєтської армії, ні як день захисника вітчизни, ні як день народження ющенка... І, чесно кажучи, завжди дивуюсь як багато нормальних думаючих людей це свято все-таки відмічають... На моє глибоке переконання, віктори федоровичі, гречка по 24 гривні, ями на дорогах, хамство чиновників починаються з вулиць і пам’ятників леніну, «свят» 23 лютого... Це як чекотило й онопрієнко починали з дрібних дитячих образ...

Ну це все приказка, а про казку ось що... Роздумуючи над причинами, чому нормальні думаючі люди відмічають дату, про яку взагалі нічим добрим згадать не можна, знайшов одну з них... Ця стаття взята з глибоко мною шанованого сайту  scorcher.ru думаю повеселить всіх згодних і незгодних зі мною...

КАК ВОЗНИКАЮТ  ТРАДИЦИИ?

(Феликс Кирсанов"Традиции, как люди - обычно рождаются  здоровыми, а с возрастом впадают в маразм" Скилеф)

      В клетке сидят четыре обезьяны. Чем заняться обезьянам в клетке? Конечно, они резвятся, иногда устраивают потасовки, а потом ищут друг у друга вшей и прочих насекомых в знак примирения. У них те же самые страсти, что и у людей, только проявляют они их по-своему. 

       Но, как говорится, голод - не тётка и вскоре начинает вступать в свои права. А на самом верху клетки, над самой ее серединой, висят бананы - целая связка. Обезьяны начинают коситься на пищу. 

       Надо в скобках заметить, что тут же в углу клетки находится лестница-стремянка.

       Сначала обезьяны пытались достать пропитание наиболее естественно напрашивающимся путем - становились аккурат под висящие бананы и тянули вверх то одну руку, то другую, то обе вместе, и при этом максимально вытягивали губы - но этого не хватало. Затем они усложнили действие - они, как и прежде, тянули вверх руки и губы, но теперь уже, плюс к этому, одновременно верещали, но и это не помогало. Потом они подпрыгивали, хватались за прутья клетки и т.д., - вообщем, старались достичь желаемого теми средствами, которые подсказывал им их рассудок. Ну и, в конце концов, конечно же, додумались пододвинуть стремянку из угла клетки в середину, прямо под банановую связку.

       Самый вертлявый гамадрил (назовем его первый), подгоняемый чувством голода, пуще любого техасского ковбоя взлетел на самый верх лестницы. До заветной цели рукой подать. В его слаборазвитых полушариях промелькнула уверенность в успехе предприятия, но в этот момент находящийся за пределами клетки человек хорошенько обдал его сильнейшей струей ледяной воды из шланга, а также окатил остальных троих. Это был полноценный стресс для каждой из них, и теперь наши собратья, мокрые и ритмично трясущиеся от холода (в особенности тот нетерпеливый гамадрил), сгрудились в углу клетки,инстинктивно чувствуя, что так они быстрее согреются. "Хотели культурно отобедать и вот тебе раз!" - вероятно, думали все четверо.

       Через некоторое время физический дискомфорт после бодрящего душа стал отступать, и голод потихоньку начал напоминать о себе - жрать, извините, хочется. И хочется, и колется - наши друзья периодически боязливо подходят к стремянке, трогают ее и тут же с визгом отбегают обратно. Наконец, самый голодный из них, уже второй смелый герой, решил взойти наверх. Твердое решение - необходимое условие действия - и он сделал первый шаг навстречу своей цели. Его друзья, все, как один, насторожились, особенно первый, которому больше всего досталось - он даже поднял хвост трубой в знак особого протеста. Но наш второй герой, между тем, стал неуверенно подниматься вверх по лестнице - и все его друзья замерли. С одной стороны страшно - вдруг опять из шланга…, а с другой - чувство голода вселяет надежду на успех предприятия и толкает на поступки. Второй, наконец, добрался до самого верха, несмело протянул руку в сторону желаемых бананов и… В этот момент человек хорошенько обдал его все той же струей ледяной воды и не забыл обильно полить всех остальных. Опасения оправдались. Соответственно, надежды рухнули. Все четверо, мокрые и дрожащие, опять сгрудились в углу клетки.

       Двух случаев оказалось достаточно, чтобы выработать условный рефлекс - мокрые обезьяны поняли из личного опыта: к бананам подходить нельзя. Так что третий и четвертый в герои решили не подаваться. 

       Тем временем одну из четырех мокрых обезьян высаживают из клетки, а вместо нее сажают первую сухую. Сухая быстро адаптируется к местным условиям и, перезнакомившись со всеми, с чувством голода поднимает голову вверх: ой, бананы! А под ними стремянка - забирайся и бери."Странно, конечно, что их еще не стрескали - думает сухая обезьяна - хотя, может быть, все тут просто обожрались" - и быстро прыгает на первую ступеньку с целью достичь пищи. Но что же тут началось?! Три мокрые обезьяны набросились на сухую с дикими воплями. Особенно больно били первый и второй - сила их ударов была прямо пропорциональна объёму вылитой на них ледяной воды из шланга. "Что такое? - подумала сухая обезьяна - странные агрессивные действия, конечно, со стороны братанов". Но тут же нашла для себя объяснение их непонятному поведению: "Наверно у них тут традиция такая: к бананам подходить нельзя".

       "Ну, что ж, традиция, так традиция - я все поняла - традиции надо чтить" - заключила первая сухая обезьяна.

       Из клетки высадили еще одну мокрую обезьяну и вместо нее запустили второго сухого. Новый собрат, как и ожидалось, сначала носился по клетке, знакомясь с ее обитателями. На первых порах он пытался приставать к самым красивым обезьянам, но затем устал, потому что не обладал должным красноречием, чтобы быстро их уговаривать и обратил свой жадный взор к пресловутой связке бананов. Фрукты! Он удивленно фыркнул, дескать, неужели тут среди вас не нашлось умников, которые до сих пор не смогли их достать? Конечно же, он, по простоте душевной, решил взобраться вверх по стремянке, но тут же получил дружную оплеуху со стороны сородичей: на него набросились обе мокрые обезьяны и, заметьте, сухая (которая чтит традиции) тоже.

       Второй сухой примат, как и первая сухая, сначала тоже был в недоумении: "Не понял. За что?", но потом, после того, когда он робко предпринял вторую попытку добычи еды, и затрещины опять решительно посыпались на его косматую голову, решил для себя: "Теперь понял, - здесь традиция такая: бить морду тому, кто полезет за бананами".

       Мокрых обезьян продолжали заменять сухими. Сначала вместо очередной мокрой в клетку посадили третью сухую и, наконец, убрали последнюю мокрую и запустили четвертую сухую.

       Итак, теперь в клетке сидят только сухие обезьяны, которые не знают, что за посягательство на тропический фрукт им грозит холодный душ. Но как только в клетку запускают новую обезьяну, которая вскоре норовит взобраться вверх по лестнице - все остальные набрасываются на нее с кулаками. 

       Так возникают традиции.

Напередодні Дня закоханих раптом згадав,що в юності писав вірші. Ви скажете: хто ж їх не писав? І будете праві. Але, справа в тому, що якимсь дивом вони в мене збереглись... От, і вирішив скинути – раптом комусь сподобається...

                           Твої очі

           Пам’ятаєш, насміхавсь над очима твоїми

          І казав, що не бачив очей таких зроду?

         Я  назвав їх тоді жартома, несерйозно

          Очі кольору неба над морем в туманнц погоду.

 Я сміявсь, насміхавсь і, раптом, відчув-

            Голова закрутилась... серце збилось з ритмічного ходу

           Зрозумів я тоді, що звели мене з розуму ви,

          Очі  кольору неба над морем в туманну погоду.

Поміж нас тепер розлуки ріка 

            І не скоро ми знайдемо броду

           Як багато віддав аби знову потонути в вас

           Очі кольору неба над морем в туманнц погоду!

 

                        Панна Інна

                    (за Тичиною)

О, панна Інна... Ім’я наче промінь сонця,

Що в росах квітів заблукав,

Заплутався у павутинні

Й перлиною там засіяв.

О, панна Інна, наче казка сонна,

Прекрасна й дивна водночас.

"О, панна Інна" -, з легким губ тремтінням

Повторюю я в котрий раз.

О, панна Інна... Голос таємничий,

Що лине тихо здалека

Змальовує світи чарівні

І, потім, спогадом солодким вирина.

 О, панна Інна... Зоря в нічному небі

На мить заслухалась...

І, враз, покинувши простори сині,

На землю кинулась у ноги панні Інні...

          ******

У нашім світі скрізь гармонія панує –

Гармонія кругом – на небі й на землі.

І стан такий неначе й імпонує,

Та все ж протест росте десь в глибині душі.

 І грають дурні в дурня, і мудреці у шахи,

І геніїв на світі відповідно до нездар,

І риби плавають, і десь літають птахи,

Їдять шакали падаль, а бджоли п’ють нектар.

 

І  електронів стільки ж як протонів,

І на вовків повинно вистачати кіз,

І з мовчунами відповідна кількість ціцеронів,

І стільки сміху в світі- стільки ж сліз.

 

Та знаю я невідповідність,

Принаймні у одній системі – у мені,

Бо сміху й сліз нерівна кількість,

Та й сміх назовні, сльози ж  у собі.

 І сміх ділю на всіх,а сльози лиш для себе

Із креготом зубів в подушку, в самоті.

Та так, що потемніло небо,

Що про діла свої забулися святі.

"У президента Виктора Януковича произошел очередной разговорный конфуз на торжественном собрании по случаю Дня Соборности"

Само написалось...

УКРАЇНА ДЛЯ ЛЮДЕЙ 2011

Холодного сирого ранку натовп дюдей зібрався на майдані Незалежності. Люди були голодні , змерзлі. Було видно, що більшість з них охоче пішла б звідси, але старші груп час від часу перераховували своїх підлеглих. Та й люди в спорядженні космонавтів та палицями збоку, що оточили натовп, скоріш за все, були проти.

            Тим дивніше виглядала картина неподалік, де люди під різнокольоровими прапорами намагались долучитись до першого натовпу , скадуючи «Геть владу!». Але такі ж космонавти вели з ними активну дискусію за допомогою гумових кийків та інших спецзасобів. Ті, хто оточував спокійний натовп, з німою тугою позирали на своїх колег – там було і тепліше, і веселіше...

Раптом все стихло, як перед літньою зливою...Чулось лише штовханина телеоператорів «інтера» та ICTV за краще місце для зйомки... Здалеку долинуло далеке дзижчання, яке швидко посилювалось. З часом воно матеріалізувалось в невелику точку. Потім стало видно, що це наближається гелікоптер. Гвинтокрил хвацько зробив віраж і сів прям посеред проїжджої частини Хрещатика, яка заздалегідь була перекрита чотирма бронетранспортерами – по два з кожного боку.             З вертольота жваво вийшов Президент. Розчервонілий і енергійний. Було видно, що він перебуває в доброму гуморі. Разом з Президентом звідкись виникло десятка зо три чоловіків у плащах і строгих костюмах. Вони, якщо й розділяли настрій Президента, то десь глибоко в душі – по їхніх обличчях цього не було видно.  Очі людей в сірому постійно бігали, щупали кожного. Здавалось, що вони залазили не тільки кудись непристойно глибоко під одяг, а лізли значно глибше,- аж в душу... Швидко розчистивши дорогу, суворі дядьки провели Гаранта в центр першого натовпу  (при цьому, чи то з поваги до першої особи, чи з боязні позбутись свого майна, чоловіча частина миттєво зняла головні убори) і оточили першу особу, відтіснивши замерзлих ... І саме вчасно, бо жінка років 60-ти у в’язаному береті з російським триколором в руках істерично завищавши: - Віктар Фьодоровіч! Ми вас любім, - в екстазі закотила очі і непритомна гепнулась прямо на  холодний бетон...

            Президент з висоти свого росту оглянув присутніх, радісно зашкірився і, протянувши розчепірену п’ятірню вгору, весело помахав нею . Народ затих, чекаючи новин від свого покровителя.

- Здрастуйте, – повідомив гарант. 

-У-у-у, - відповів натовп.  -Я радий нашій зустрічі . -Ну, - насторожився народ . - Наша зустріч сьогодня незвичайна. Я б навіть сказав домашня, душевна. Ми сьогодня будем дивитись хфотографії. - О?! - Навіть не фотографії а ці... Ну... Ну... ...С... – президент спочатку радісно, а потім розгублено шкірився, постійно, як кінь, мотаючи головою – с..., с... – натовп напружено чекав... - С..., с..., - напруження наростало. В повітрі носились електричні розряди. - С... -  В декого з присутніх, не дивлячись на холод, на лобі виступив піт – с..., с... – продовжував сичати президент – с...  - Суки!!!!- Не витримав хлопець років 20-ти в чорних гумових чоботях, з шапкою-вушанкою в руці  і одягнутий в кожух, перетятий, як у боярина чи випускника  загальноосвітньої школи синьою стрічкою. – Суки, - розгублено повторив він, обдивляючись на всі боки і шукаючи підтримки у присутніх. 

- Ні – Президент з досадою подивився на молодого чоловіка , і два пришельця

з орбіти підхопили його під руки і енергійно поволокли до автомобіля, по дорозі, розповідаючи тому про порушену проти того ще вчора кримінальну справу за порушення в громадському транспорті. Натовп не звернув на те жодної уваги.

- Слайди,- радісно знайшовся гарант,- Сьогодні ми з вами подивимось слайди про побудову нової країни. Про головну подію минулого місяця, яка стала значним поштовхом в розвитку економіки., створення нових робочих місць  в країні – про відкриття казино  в Єнакієвому – особливій економічній зоні.

Ці с... с..., - знову засичав президент. - С...-        Слайди!- радісно підказав погано поголений чоловік з різким запахом перегару.  - Ні, - Президент зробив  незадоволене лице і два гуманоїди підхопили перегарного дядька попід руки і потягли до машини, повідомивши тому по дорозі про порушену минулий місяць кримінальну справу про псування комунального майна на суму 200 тис. грн. - Ці суки, – продовжував президент, -  стверджують , що ми начеб-то забули свої передвиборчі обіцянки. Але ж тільки в одному об’єкті, ви тільки погляньте! І нові робочі місця, і податкові канікули, і якісне дозвілля для нашого народу! Реформи йдуть! Ми рухаємось вперед!..Слайди будуть показувать ось на стіні цього красавця, – президент вказав на будинок-свічку, що за лічені місяці виріс прямо посеред майдану. Його верхівка ховалась десь у хмарах. Зате на будинку добре було видно надпис «Газпром». 

-        Ну ви тут... А мені пора. Державні справи, знаєте... Вєртольот нє ждьот, – пожартував президент, чим привів щойно прийшовшу до тями громадянку з російським триколором в новий екстаз. 

      Так  же раптово, як з явився, гвинтокрил щез, кудись поділись і сурові дядьки в   плащах та костюмах... Майдан раптом наче осиротів... Навіть гуманоїди виглядали незахищено, якось по-дитячому. І тільки срібна цятка в небі нагадувала про те, що десь все-таки є Україна для людей. Хай навіть недосяжня, як ота цяточка. Але все ж таки є...         Народ почав розходитись, по дорозі жаліючись один одному, що на завтра              

       синоптики  обіцяли сніг з дощем, а треба їхати за місто, відкривати з прем’єр-міністром          нову швидкісну дорогу для автомобілів преміум-класу...