Перша думка, яка виникла у мене по той бік КПП, – що тут, напевно, чи не найкращі дороги в Україні. Що і недивно, з урахуванням того, як мало ними користуються.

А потім, неочікувано, – коні… У 1998-99 роках в Чорнобильську зону відчуження були завезені коні Пржевальського, які й досі живуть там, і схоже, чудово себе почувають.

Так вийшло, що на перший візит у соляну столицю України у мене було зовсім мало часу. У поспіху дещо із цікавого пропустив, але це хороший привід колись знову повернутись у це місто. Воно чудове!

Книжку з такою назвою я так і не дочитав (не люблю фентезі), а от заголовок пригодився. І правда, коли протягом кількох днів бачиш із вікна одні і ті ж гори, якраз щось подібне і вертиться в голові. Ну і зайвий раз переконуєшся, що гори прекрасні в будь-яку погоду, пору року і частину доби.

Єдине у світі місто, розташоване безпосередньо на нафтогазовому родовищі, із-за чого інколи неофіційно називається «пороховою бочкою». В радянські часи навіть був химерний план відселити усіх мешканців за 50 км звідси, але Борислав досі стоїть там, де його заснували ще 630 років тому.

Я ще досить мало подорожував Львівщиною, але навряд чи помилюсь, коли назву Стебник одним із найдепресивніших її міст. Як і скрізь у дрогобицькому регіоні, тут із часів сивої давнини (а саме 12 ст.) добували сіль. На одному з найбільших в Україні родовищ калійної солі виросли шахти і заводи.

Усе перекреслила екологічна катастрофа 1983 року, коли стався прорив дамби хвостосховища і відходи промислу завдали величезної шкоди тамтешнім річкам і землям. Виробництва почали згортатись, заводи і рудники поступово закрились. Тим не менш, загрози нових екологічних бід існують тут і досі.

Не дивно, що місто зустріло мене видами мертвої промзони, а конкретно шахти «Кюбек».

Одне із найцікавіших місць Прикарпаття знаходиться поблизу села Бубнище Івано-Франківської області – це заповідний комплекс «Скелі Довбуша».

Скелі Тустані – це не тільки цікаве та красиве природне явище, яке піднялось у своїх чудних формах з доісторичного океану мільйони років тому, а ще і унікальна археологічна пам’ятка. Тутешнє місто-фортеця було широко відоме і відігравало значну роль у давньоруській історії, а найдавніші виявлені сліди людей сягають корінням у 1 тисячоліття до н.е.

За переказами, колись тут водилось так багато кліщів, що хоч ховайся. З часом вони вивелись до середньостатистичного рівня, та назва так і прижилась. Але ну їх, тих паразитів. Як же тут в біса гарно!

Огляд небагатого на архітектурні пам’ятки (але все одно цікавого) Погребища для мене почався з прогулянки понад річкою. Чому б ні? Це ж живописна Рось, одна з колисок східного слов’янства. Та ще й тут справді чимало цих прекрасних птахів.

Як ви думаєте, що могло б пов’язувати Цусімську битву, незалежність Болгарії та Зелений Клин? Правильно – село в дикій подільській глушині.