Серпень-3. Там, де закінчується асфальт
- 21.09.26, 00:53
Наостанок із серпня я залишив найцінніші для себе враження – про природу. А це просто хмаринка, що мені схожа на дракона на злеті:
[ Читати і дивитись далі ]
Важливі замітки
Останні статті
- Серпень-3. Там, де закінчується асфальт
21.09.2026, 00:53 - Серпень-2. Старе і нове
17.09.2026, 23:51 - Серпень-1. Мішанина
11.09.2026, 00:17
Свіжі фотографії
Серпень-2. Старе і нове
- 17.09.26, 23:51
Ця частина переважно про Вінницю центральну та архітектурну. Щоб нічого довго не видумувати, почну з видів із вікон свого поточного офісного центру. Такі однакові обриси, таке різне небо:
[ Читати і дивитись далі ]
Серпень-1. Мішанина
- 11.09.26, 00:17
За серпень я настругав неочікувано багато фотографій, тому розділю їх на три частини. Неочікувано, бо зазвичай це невидовищний місяць, яскраві барви вже вигоріли й висохли, а до золотої осені ще дуже далеко. Та й нових місць чи об'єктів для фото не з'являється, хоча я вже наклацав за 8 місяців більше знімків, ніж за весь 2025, фоткаючи усе підряд як востаннє.
[ Читати і дивитись далі ]
Осяяні сонцем, овіяні вітром
- 04.09.26, 23:39
Іди тією самою дорогою, яку витягнеш із чужих спогадів, як нитку. Як усяка дорога, вона має початок, який ти побачиш чужими очима і впізнаєш з обрисів чужого смутного болю. Як ніяка інша дорога, вона не має кінця, і йти нею можна б нескінченно, якби не повільне осипання піску обабіч у прірву, що не має дна.
Здійми руки, й над прірвою зростуть дерева й квіти, тинки й хатки, білені стіни, глечики на призьбі, галас півнів із садка під пекучим червневим сонцем. Просунь руку крізь невидиму желейну стіну, що колихнеться, як перегріте літнє повітря, й обвалиться, зробивши все перед тобою справжнім. Більше не треба спогадів і болю, ось той справжній загублений рай у всіх вимірах та запахах, як він виглядав, коли тут ходив той, хто його так любив, але все одно давно помер.
Ти йтимеш дорогою, що звабливо звивається вниз ген до підніжжя перламутрових гір, рівних та безкрайніх, таких, що на плато можна помітити рух справжнього потяга, хай куди він іде, так ніхто й не знає. Гори плавитимуться в повітрі недосяжним хитким міражем, над яким то спливатиме, то ховатиметься за краєм короткий тупоносий закопчений до кольору одвічної пітьми локомотив.
[ розгорнути ]
Липень
- 16.08.26, 01:57
На початку місяця була хмарна погода, а значить, час погуляти по набережній. Наприклад, тому що там ні дерев, ні жодної іншої тіні на випадок спеки.
[ Читати і дивитись далі ]
Дерево і попіл
- 06.08.26, 01:02
Хай вибачать мені люди, але серед наших втрат найбільше мені болять міста і села, а не ті, хто їх населяв, а ще окремі будівлі. Зокрема дерев'яні церкви.
[ * * * * * * * ]
Глазго
- 30.07.26, 00:43
"Гуляв" я якось віртуально Великою Британією, й занесло мене в Глазго, не столицю, але найбільше місто Шотландії. Згадавши, що воно має таку собі репутацію, я почав клацати навмання його околичні райони й майже одразу отримав джек-пот:
[ * * * * * * * ]
Zydejimas
- 26.07.26, 01:15
У моменти дуже рідкісні я можу дозволити собі позалипати. На будь-що, що достатньо відповідне до мого настрою й може його тільки посилити. Як фото нижче. Побачив його колись в інтернеті, звісно, загубив, але не забув, а нинішня ера ШІ дає змогу легко віднайти щось подібне. Не Chat GPT до речі, який з часом стає все більш тупим, як мені здається.
Це робота литовського фотохудожника Ромуальдаса Ракаускаса (1941-2021), точніше, одна із дуже довгої (1974-1984) серії робіт “Цвітіння”, в оригіналі Zydejimas (насправді, там трохи інші букви, але тупенький i.ua так і не шарить розширену латиницю). Цілих десять років він катав литовською глибинкою, знімаючи селян у весняному цвіті, до речі, часто постановчо, бо самі по собі вони й не помічали тієї краси навколо, заклопотані щоденною важкою рутиною.
Я вдивляюся в цей кадр як людина, що цікавиться фотографією, аби взяти собі до уваги щось із неї на майбутнє, композицію, вдалий контраст чорного та білого, життя, що народжується і що згасає. Я дивлюся на неї, як людина, яка втратила все, що любила, і дуже боїться втратити все, що любить зараз. Крізь незнайому бабцю, якої давно нема й імені якої ніхто не скаже, я згадую про свою бабусю, зовсім іншу зовні, але ж чи то має значення, адже все в цьому світі повторюється. Мій банальний біль, чимось подібні бабці – натрудженими руками, білими хустками чи зморшками на лиці, і смерть, стара мерзенна блядина, потворна однаково завжди та для всіх.
Крізь статичне фото я можу провалитися в інші виміри, яких так багато навкруги, а проте в жодному з них я не встигну хоча б раз сказати те, що міг говорити щодня й мав говорити щодня, до того як стало запізно, і це залишиться частинкою мого пекла до останнього дня, поки я можу будь-що усвідомлювати.
Одна за одною приходитимуть і відходитимуть весни, розсипатимуться по вітру надміру тендітні білі пелюстки, бабці розправлятимуть натруджені руки-крила й відлітатимуть у вирій, а тут все буде так само, тисячі монотонних однакових реальностей, у жодній із яких не відкрутити час назад. Я намагатимусь склеїти недосяжне минуле з мільйонів уламків, як то фотографій, запахів та смаків, схожих місць та голосів, але ці уламки такі дрібні й розрізнені, їх вже не склеїти. Навіть якщо до образів та відчуттів додати якусь асоціативну музику тих часів, усе одно не склеїти, тільки провалитися ще глибше, так, щоб аж розривало зсередини. Чому ж мене нарешті просто не розірве нахуй зсередини?..
Червень-2. Золоте і зелене
- 09.07.26, 00:07
Як і обіцяв (у світі майже померлих блогів-довгочитів у форматі текст+фото – найперше собі), ще півсотні фотографій із червня.
[ Читати і дивитись далі ]
Червень-1. Холод, звірі, хаос
- 04.07.26, 04:02
Протягом червня я настругав багато фотографій, які спочатку думав розділити на три невеликі частини. Не вийшло, тому буде дві великі. Нехай страждають усі. Так вийшло якоюсь мірою через те, що в мене була яка-не-яка, але тижнева відпустка, а ще чомусь маючи все менше змоги щось знімати я хапаюся за все як востаннє, пристойно зловживаючи банальщиною і самоповторами.
1. Якщо минулі місяці я закінчував їжачками, то тепер хай буде навпаки.
[ Читати і дивитись далі ]
