Різдво, Великдень, Спасівка, Покрова – Злітають роки стрімко в небуття. Не все в житті складається чудово, Чудовим є лише саме життя.

Дароване Господнім провидінням, Миттєвістю в історії Землі, Як вищий дар за несвоє терпіння І муки, для початку, не свої.

Ідем вперед, відлічуючи кроки І вже ніхто за руку не веде. Позаду десь давно шкільні уроки, Та головний екзамен – хто-зна де.

Хоч іспит свій складаємо щоднини Перед Його невидимим Лицем, Не знаєм до останньої хвилини, Що буде нам присуджено Творцем.

Тож, вийшовши з темниць гріха на волю, З відкритим серцем спробуймо іти, Не завдаваймо ближньому хоч болю, Якщо немає сил допомогти.

Коли надiя помира - тодi й менi не варто жити, тодi не варто щось робити i марно витрачать слова.

Тож, поки подих мiй не згас, любов плекаю i надiю, в свою зорю щасливу вiрю, що збереже мене i вас.

Терпiв Господь i я терплю заради крихiтки надiї. На долю нарiкать не смiю во iм’я тих, кого люблю.

Не хлiбом єдиним... Далеко не хлiбом єдиним Живем в повсякденнi - в багатствi, а чи без гроша, Бо тим вiдрiзняємось ми вiд простої тварини, Що крiм стравохода живе в нашiм тiлi душа.

Є скептикiв досить. В словах i думках їх - зневага, Та все ж наступає хоч раз у життi така мить, Що "правильних" слiв вiдлетить гамiрлива ватага I щось невловиме в свiдомостi враз защемить.

Десь вченi мужi щось доводять iз супервагою, Над тiлом чатуючи мить переходу межi... А слово розважливе, вчасно почуте тобою, Скидає тягар i так легко стає на душi.

Та слово й поранити душу невидиму може - I болем тодi вiдiзветься i криком вона. Дай Бог не дiждати, що зло над добром переможе, Бо значення втратить - чия в тому буде вина.